Курсовая работа: Референдум як форма безпосередньої демократії

Курсовая работа: Референдум як форма безпосередньої демократії

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Референдум, як форма безпосередньої демократії в Україні»

Вступ

Становлення громадянського суспільства в Україні та розбудова правової держави передбачають перетворення українського народу з об’єкта державного управління на головного суб’єкта влади, що обумовлює необхідність розвитку і вдосконалення всіх форм народовладдя і, насамперед, тих форм, які передбачені новою Конституцією України. При цьому пріоритетними видаються ті інститути демократії, що дозволяють українському народу безпосередньо вирішувати найважливіші проблеми суспільного та державного життя. Найбільш ефективно такий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміється безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади, їх пряме волевиявлення під час прийняття державних рішень.

Практика виробила різні форми здійснення безпосереднього народовладдя: мітинги, зібрання, революції. Проте найбільше визнання і поширення дістали вибори та референдуми.

Референдум є порівняно новим інститутом безпосередньої демократії. До 1991 р. референдуми на терені України не практикувалися, хоча можливість їх проведення передбачалася Конституціями УРСР 1937 і 1978 рр. У більшості зарубіжних країн історія референдуму нараховує століття. З'явившись в 1449 р. у швейцарському кантоні Берн, референдуми спочатку на місцевому, а надалі і на загальнодержавному рівні почали запроваджуватися і в інших країнах. За допомогою цього інституту безпосередньої демократії вдалося вирішити багато проблем суспільного та державного життя, хоча в ряді випадків референдуми ставали демократичним інструментом для легалізації антинародних рішень.

Після I Світової війни інститут референдуму ввійшов у конституції ряду європейських держав. Після II Світової війни був даний новий поштовх процесу подальшого розвитку й удосконалювання референдуму практично у всіх високорозвинених країнах. Помітно зросла інтенсивність використання даного інституту, особливо в 60–80 р. минулого століття. У даний час референдум передбачений Конституціями більш 20 держав, ще в 13 він проводився, не будучи закріпленим в Основному Законі цих країн (напр. Англія не моє основного закону). Попри давню історію референдумів, перші системні дослідження теоретичних основ цього правового явища з’являються лише у минулому столітті. Пізніше загальнодержавні референдуми стають предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених. Визнаючи здобутки радянських вчених, які досліджували референдуми, слід зазначити, що їх праці здебільшого обмежувалися спробами тлумачення відповідних норм радянських конституцій чи аналізом досвіду проведення референдумів у зарубіжних країнах. Перший всеукраїнський референдум, який відбувся 1-го грудня 1991 р., підтвердив чинність і надав вищої юридичної сили урочисто прийнятому Верховною Радою Української РСР Акту проголошення незалежності України, довів реальну спроможність українського народу самостійно вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя і, по суті, став формою національного державотворення українського народу. Рішення першого всеукраїнського референдуму сприяло визнанню України на світовій арені як суверенної і незалежної держави. Проблеми форм безпосередньої демократії за радянської доби досліджувалися в роботах А.О. Безуглова, М.В.Вітрука, Л.Д. Воєводіна, В.А. Дорогіна, Д.Л. Златопольського, В.С. Кудінова, Й.Д.Лєвіна, В.М. Суворова, Ю.Г. Судніцина, І.П. Трайніна, С.В. Троїцького, та ряду інших вчених. В Україні система форм безпосередньої демократії, в тому числі й всеукраїнський референдум, досліджувалися В.В. Копєйчиковим, М.І. Корнієнком, Л.Т. Кривенко, П.Ф. Мартиненком, В.Ф. Мелащенком, О.М. Мироненком, Г.О. Мурашиним, В.Ф. Погорілком, П.М. Рабіновичем, В.М. Селівановим, В.Я. Тацієм, В.М. Тодикою, Л.П. Юзьковим та іншими вченими.

Метою моєї роботи є розкриття поняття референдуму, як форми безпосередньго народовладдя, його видів, порівняти як відображений інститут референдуму в сучасному законодавстві України, коли і при яких обставинах проводилися референдуми в Україні і які питання вони були покликані вирішувати. Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких задач: 1) виявити передумови впровадження всеукраїнського референдуму в національну практику та визначити роль і місце інституту референдуму в системі форм безпосередньої демократії; 2) розкрити зміст поняття «референдум» та визначити класифікацію видів референдумів; 3) проаналізувати законодавство України про всеукраїнський референдум; 4) проаналізувати структуру всеукраїнського референдуму як самостійного виду конституційно-правових відносин та дати юридичну характеристику її основних елементів; 5) розкрити зміст основних стадій процедури всеукраїнського референдуму та визначити особливості кожної з цих стадій; Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають в процесі безпосередньої реалізації народного суверенітету Предметом дослідження є одна з форм безпосередньої демократії – референдум

1. Поняття безпосередньої демократії та шляхи її виявлення

1.1 Поняття, історичні засади та значення безпосередньої демократії

За Конституцією України народ є єдиним носієм суверенітету та джерелом влади в Україні (ст. 5). Чинна Конституція України вперше визнала не лише незалежність народу, але й його право здійснювати владу, а також через органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Основою організації та здійснення державної влади є принцип народного суверенітету, який зафіксований у переважній більшості основних законів і має по суті універсальне значення. Сучасне трактування ідеї народного суверенітету було запропоноване Ж.-Ж. Руссо, котрий виходив з так званого «суспільного договору» і визнавав існування «загальної волі», або волі народу. І сьогодні ідея народного суверенітету, яка історично відіграла видатну роль в державно-правових перетвореннях, розглядається як своєрідний постулат, що передбачає народовладдя.

Конституційні статті про статус народу та його влади в політичній системі, є величезним кроком до демократизації нашого суспільства і держави. Вони вивели Україну до ряду демократичних держав світу і зумовили сприйняття нею міжнародних стандартів безпосередньої демократії, зокрема щодо виборів і референдумів.

У сучасному світі демократичність держави визначається досягнутим рівнем народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури волевиявлення та здійснення волі народу впливають на управління суспільними та державними справами. У Конституції України визначають дві форми народовладдя – безпосередня(пряма) і представницька(непряма) демократія.

Під прямою розуміють безпосередню участь громадян у здійснені державної влади, їх пряме волевиявлення при виробленні і ухвалені державних рішень. Або іншими словами це форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдуми, вибори).

Ця форма народовладдя сформувалася першою з точки зору історії. Орієнтовано безпосередня демократія зароджується ще в первісному суспільстві у вигляді загальних зборів членів спільноти. У перших державних утвореннях пряме народовладдя виявлялось у народних зборах, на яких були присутні всі громадяни (окрім рабів, які не вважалися людьми, а тому до вирішення загальнодержавних справ не допускалися). Класичним прикладом народних зборів як форми вияву безпосередньої демократії є організація державної влади в античних Афінах.

З розвитком і зростанням держав, ускладнення політичних систем стало неможливим вирішувати шляхом залучення до цих процесів усього населення, що постійно збільшувалося.

У цей період зароджується і поширюється нова форма народовладдя-непряме(представницьке) народовладдя. Представницька демократія – це форма народовладдя, при якій влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах (парламент, органи місцевого самоврядування).

Сутність цієї форми народовладдя полягає в тому, що громадяни визначають певні групи своїх представників, яким від свого імені доручають вирішувати більшість питань загального значення. Тобто, при непрямому народовладді більшість загальнодержавних питань вирішується вже не всіма громадянами держави, а лише певними її групами. Ці групи і є повноважними представниками громадян держави, від імені й за дорученням яких схвалюють рішення, що стають обов'язковими до виконання. Коли певна група представляє все населення держави, тоді вона утворює загальнодержавний орган, який одержує право виступати від імені всієї держави і схвалювати рішення, загальнообов'язкові на всій її територіїї. Такі представницькі органи можуть називатися по-різному парламент, народні або національні збори, конгрес тощо. В нашій державі представницьким органом, уповноваженим схвалювати загальнообов'язкові в межах держави рішення(закони), є Верховна Рада.

Крім колективних загальнодержавних органів, можуть створюватися й одноособові, уповноважені виступати від імені держави. В Україні, як і в багатьох інших країнах, це – Президент України.

Коли ж група осіб виступає від імені певної частини держави, вона утворює орган місцевого самоврядування, який може виносити рішення, що стають обов'язковими до виконання в межах відповідної частини території країни і стосується питань, віднесених до компетенції таких органів.

З розвитком і вдосконаленням форм представницького народовляддя вони постійно застосовуються для повсякденного управління справами держави і суспільства. Але при всьому цьому безпосереднє народовладдя не виключається з державно-правової і політичної практики. Більше того, його значення підвищується, це виражається в тому, що найсуттєвіші проблеми, що мають принципове значення для функціонування та розвитку держави та інших суспільних інститутів, вирішується саме за допомогою безпосередньої демократії.

Конституція України поділяє демократію на представницьку і безпосередню. Але на відміну від попередніх конституцій, які були на території України, пріорітетною формою демократії вона визнає саме безпосередню. Це є цілком логічним, реальним та закономірним. Адже безпосередня демократія є правовим правом народу, бо вона виникла раніше представницької. Акти(рішення) безпосередньої демократії не потребують будь-якого затвердження. Через безпосередню демократію приймаються насамперед найважливіші нормативно-правові акти: конституції, закони, акти про внесення до них змін та інші правові акти, що безпосередньо виражають волю народу.

Основні риси народовладдя:

l  однакове виконання усіма громадянами тих громадянських обов'язків, що пов'язані для них із самим фактом громадянства і дійсно необхідні виходячи з потреб суспільства і держави. Для розуміння суті цієї ознаки можна навести слова філософа І. Канта, який, висловлюючись про справедливий державний устрій, зазначав, що цей «державний устрій заснований на найбільшій людській свободі відповідно до законів, завдяки яким свобода кожного поєднується із свободою інших»2

l  рівність громадян перед законом;

l  діючі в державі закони не упереджені на користь або проти будь-яких громадян чи суспільних груп, класів;

l  у державі діє справедливий суд;

l  рівний розподіл між усіма громадянами благ, пов'язаних з їх життям у відповідній державі.

Характер безпосередньої демократії, як і будь-якого іншого суспільного явища, виявляється в її функціях – напрямках або видах безпосереднього волевиявлення народу, які опосередковують зміст і форми народовладдя. Безпосереднє народовладдя є здійсненням системи суспільних функцій. Їх розрізняють за суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та іншими ознаками.

Суб'єктами безпосереднього народовладдя, тобто учасниками народовладдя, зокрема, функції народу, територіальних громад, політичних партій і громадських організацій, органів державної влади та місцевого самоврядування, які сприяють здійсненню безпосереднього народовладдя.

Об'єктом безпосередньої демократії, тобто за сферами безпосереднього народовладдя. Це – економічна, політична, соціальна, культурна, екологічна. Також зовнішньоекономічна, зовнішньополітична, гуманітарна, оборонна.

Найбільш поширеною є класифікація функцій безпосереднього народовладдя за способами їх здійснення. Розрізняють функції, як установчу, законодавчу, контрольну, охоронну тощо.

За засобами здійснення безпосередню демократію розрізняють на: інформаційну, територіальну, фінансову, матеріально – технічну, охоронну.

Механізм безпосереднього народовладдя, відповідно до Конституції України – це система суспільно-політичних спільностей, громадян України, їх об'єднань, а також державних органів і організацій й інших організаційно-правових і нормативно-правових інститутів.

Основним організаційно-правовим складовим механізму безпосереднього народовладдя є: народ (український народ не залежно від національності); громадяни України (кандидати, виборці, довірені особи); територіальні громади; спільності громадян України з числа виборців за місцем роботи або проживання; політичні партії; громадські організації; органи державної влади; органи місцевого самоврядування; засоби масової інформації; державні і недержавні підприємства; інші організаційно-правові інститути.

Систему нормативно-правових елементів механізму безпосереднього народовладдя складають: Конституція України, виборче законодавство, законодавство про референдум, адміністративне законодавство, фінансове законодавство, фінансове законодавство, кримінальне законодавство, цивільне законодавство, трудове законодавство, інші галузі та інститути законодавства.

Проголошуючи народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, Конституція надала безпосередньому волевиявленню пріоритетного значення, що стало об'єктивним відображенням суспільно-політичної практики незалежної України. Тобто, влада народу може розглядатися як провідна правова категорія, є ключовим поняттям конституціоналізму. В юридичному сенсі це передусім виявляється у тому, що установча влада народу є первинною щодо всіх гілок державної влади, похідних від народного суверенітету.

Форми безпосередньої демократії – це способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною, які виключають передачу владних повноважень будь-яким органам чи особам.

У цілому форми безпосереднього народовладдя можна умовно класифікувати:

За правовими підставами здійснення безпосередньої демократії у відповідних формах – конституційні й законодавчі; легітимні і нелегітимні; обов'язкові і факультативні.

За умовами (місцем і часом проведення): за часом – на чергові та позачергові; за місцем – на всеукраїнські та місцеві.; періодичні; разові тощо.

За змістом питань, що обговорюються і вирішуються – на конституційні, законодавчі, адміністративно-територіальні, міжнародно-правові.

За наслідками здійснення відповідних форм безпосередньої демократії – на дійсні і недісні, вирішальні і консультативні тощо.

Згідно ст. 69 Конституції України вищими формами безпосереднього здійснення народом влади визначено вибори та референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження і координування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів та органів самоврядування і прийняття ними відповідних рішень, у формі законів, нормативно-правових актів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.

Крім провідних форм реалізації безпосереднього народовладдя – виборів, референдумів, Конституцією України надається можливість здійснення народного волевиявлення і через інші форми безпосередньої демократії, зокрема, дорадчі опитування, народні обговорення тощо.

Але також можна сказати, що сучасна наука конституційного права характеризується існуванням широкого та вузького підходів до визначення форм безпосереднього народовладдя. Зі сторони широкого підходу, В.В. Комарова до форм безпосередньої демократії (народовладдя) окрім виборів, референдумів відносить ще мітинги, походи демонстрації, пікетування, народну ініціативу, діяльність політичних партій, відкликання обраного народного представника. Розширює перелік форм безпосередньої демократії В.Ф. Погорілко, включивши у нього, крім вище перерахованих, ще й виявлення громадської думки, плебісцити, народні обговорення, а також такі виняткові, немирні форми, як революції, повстання, громадянські війни, національно-визвольні рухи та політичні страйки, протести, акції громадської непокори, голодування, пікетування тощо.

В сучасній науці конституційного права існує також і вузький підхід до визначення форм безпосереднього народовладдя. Представниками цього підходу виступають й інші правознавці, які відносять референдум, народну правотворчу ініціативу, народне вето, загальні збори (сходи) громадян за місцем проживання, вибори, відкликання депутата або обраного народного представника, розпуск виборного органу влади.

Даний підхід полягає у тому, що заперечується існування консультативних, дорадчих форм безпосереднього народовладдя або таких форм, що не тягнуть за собою як результат прийняття населенням обов’язкових публічно-владних рішень.

Існуванню таких різних підходів до визначення форм безпосереднього народовладдя багато в чому сприяла відсутність чітких критеріїв віднесення тих чи інших інститутів до форм безпосереднього народовладдя. Тому на сьогодні об'єктивно назріла необхідність прийняти новий закон України про всеукраїнський референдум та закони про інші принаймні конституційні форми безпосередньої демократії: про збори, про мітинги, демонстрації, а також ухвалити або поновити закони про місцеві форми безпосередньої демократії: про місцеві вибори, місцеві ініціативи, загальні збори громадян.

Над проблемою народовладдя, а саме безпосередньої демократії працюють багато української та закордонних вчених, але спільного висновку стосовно застосування, призначення та класифікації інституту прямого волевиявлення вони досягти не можуть.

Отже, можна зробити висновок, що пряме народовладдя – це система форм безпосереднього волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньому прийнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами України

референдум вибори демократія україни

1.2 Поняття, сутність виборів та референдумів

З Конституцією України однією з основних форм народовладдя є вибори. Вибори – це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів. Громадяни демократичної держави мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Громадянин може виражати свою волю свободо при додержанні рівності. Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування і потребує встановлення гарантій проти тиску на нього. Вибори проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (сільської, селищної, міської ради та їх голови).

Вибори поділяються на такі види:

l  залежно від того які органи обираються, вибори поділяються на парламентські, президентські та вибори депутатів місцевих рад, селищних, міських голів;

l  залежно від того обирається виборний орган повністю чи частково, розрізняють загальні та часткові;

l  залежно від підстав проведення бувають черговими, позачерговими, повторними;

l  залежно від території проведення на загальнонаціональні та місцеві;

l  залежно від способу волевиявлення бувають прямі та непрямі вибори.

Але метою мого дослідження є розкриття поняття референдуму як форми безпосереднього народовладдя. Конституція України не дає чіткого тлумачення поняття «референдум», що призводить до неоднозначності тлумачення цього терміна в українських правових джерелах, громадських і правових структурах.

Референдум – [лат. Referendum-те, що має бути повідомленим]. Всенародний опит шляхом голосування з найважливіших питань державного життя, у якому можуть брати участь усі громадяни, що мають виборчі права.

Референдум – важлива форма безпосередньої демократії, що являє собою голосування виборців, шляхом якого приймається рішення з будь – яких питань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, котрі згідно з законом бути винесені на не можуть бути винесені на референдум, що обов'язково для виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких це рішення має імперативний характер.

У Законі України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 1991 р. Закон визначає термін «референдум» як «спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення, що мають вищу юридичну силу». Основна відмінність референдуму від виборів, процедура яких також передбачає голосування виборців, полягає в об'єкті та меті волевиявлення виборців. Так, якщо при виборах таким об'єктом є кандидат або список кандидатів, то об'єктом референдуму може стати конституція, закон, законопроект, будь-яке питання зовнішньої і внутрішньої політики.

Метою виборів є обрання народних представників, що являє собою делегування їм певної частини належних народові або територіальній громаді владних повноважень, тоді як мета референдуму – прийняття рішення по суті винесеного не нього питання, тобто воля народу знаходить своє виявлення у формі референдуму більш чітко та конкретно і не передбачає подальшого делегування владних повноважень.

Не можливо вивчити природу референдумів не дослідивши історію становлення цьго інституту народовладдя.

Поняття референдуму вперше з'явився в XIV ст. у зв'язку з діяльністю новоутвореного Сейму Швейцарського Союзу. Спочатку термін «референдум» означав те що має бути повідомленим, а сучасного свого значення набув значно пізніше.

Батьківщиною референдумів традиційно вважається Швейцарія. Саме у Швейцарії був проведений перший у світі достовірно відомий референдум в 1439 р. у швейцарському кантоні Берн. На ньому віршувалося питання фінансового становища кантону: затвердження збору у розмірі І ангетера на тиждень для погашення військової заборгованості. У подальшому позитивний досвід Берна був запозичений багатьма іншими кантонами Швейцарії. Перший у світі загальнодержавний референдум був проведений також у Швейцарії в 1802 р. Його предметом стало затвердження другої конституції Гальветичної республіки. З того часу в Швейцарії було проведено понад 400 референдумів, тому цю країну іноді називають «батьківщиною референдумів»

У Франції інститут референдуму почав застосовуватися під впливом теорії народного суверенітету, розробленою Ж.-Ж. Руссо. В період з 1789 р. по 1839 р. у країні було проведено 8 загальнонаціональних референдумів, більшість - з конституційних питань. У XIX ст. референдуми також поширилися в США, Австралії, Норвегії та інших країнах світу.

Але, у 30-х роках XX ст. інститут референдуму був суттєво дискредитований голосуванням у Німеччині в 1933 р. виходу країни з Ліги Націй; в 1934 р. поєднанням посади президента і рейхсканцлера; в 1938 р. – аншлюсу Австрії Німеччиною. Ці антинародні по суті рішення були прийняті шляхом застосування найдемократичнішої форми безпосереднього народовладдя – референдуму.

На сьогодні референдуми стали важливим інститутом безпосередньої демократії в більшості країн світу, навіть у традиційних мусульманських країн, що бережно ставляться до проявів безпосереднього народовладдя в цілому. Так, у 2001 р. референдум був вперше проведений у теократичній монархії Бахрейн. На цьому референдумі 94% громадян Бахрейну ратифікували перший конституційний акт держави – Національну хартію, яка започаткувала конституційну реформу в країні.

Страницы: 1, 2