Совість Риму - соціо-культурна роль стоїцизму

Совість Риму - соціо-культурна роль стоїцизму

Національний університет

“Києво-Могилянська академія”

Курсова робота на тему:

“Совість Риму – соціо-культурна

роль стоїцизму”

Кафедра культурології

Робота студентки ФГНС – ІІ курс

Ворон Марини

Керівник: Б. М. Чумаченко

м. Київ

2000 рік

План

Вступ……………………………………………………………………………… 3

І. Історія виникнення та розвитку стоїчної філософії на грецькому

підгрунті………………………………………………………………………..6

1. Загальна духовно-світоглядна атмосфера елліністичної

доби……….6

2. Зенон Кітионський як засновник стоїцизму. Основні догмати і

тези стоїчної філософії. Клеанф та Хрісіпп…………………………………8

3. Період Середньої Стої (ІІ – І ст. до н.е.) та її

представники: Панетій та Посідоній. Деякі зміни у певних

стоїчних доктринах. Імпорт стоїцизму до

Риму………………………………………………………14

ІІ. Розвиток стоїцизму у Римі у І – ІІ ст…………………………………………16

1. Римський стоїцизм у контексті доби………………………………….16

2. Совість Риму – соціо-культурна роль стоїцизму……………………..18

3. Основні представники римського стоїцизму (Сенека, Епіктет,

Марк Аврелій) та їх моралістична філософія………………………………..21

Висновки…………………………………………………………………………..30

Література…………………………………………………………………………32

“А дехто з філософів епікуреїв та стоїків

сперечалися з ним. Одні говорили: “Що хоче

сказати оцей пустомов?” А інші: “Здається,

він проповідник чужих богів,” бо він їм

звіщав Євангелію про Ісуса й воскресіння.

І, взявши його, повели в ареопаг та й

сказали: “Чи можемо знати, що то є ця

наука нова, яку проповідуєш ти?

Бо чудне щось вкладаєш до наших вух. Отже

хочемо знати, що то значити має?” ”

Дії святих апостолів 17:18-20

Вступ

Більше двох тисячоліть минуло з того часу як ділові інтереси привели

фінікійського купця Зенона до Афін. Тут він і заснував свою філософську

школу. Улюбленим місцем зібрань прихильників нового вчення став портик

Стоя, звідки і пішла їх назва – стоїки. З того часу ідеї стоїків пронизують

всю наступну історію філософії, яку Гегель назвав “історичною епохою,

схопленою думкою.” Доля не була прихильна до ідей цих мислителів. Увага

філософів була прикута до ідей Платона, Арістотеля, Демокріта, але не

стоїків, за винятком хіба що Пізньої Стої. Чому так сталося, досі

залишається загадкою.

В сучасну історичну епоху виникає інтерес до форм світогляду, які

формувалися в переломні періоди розвитку людства, переходу до нового

соціального укладу. До таких періодів історії належить і епоха еллінізму, в

яку сформувався стоїцизм, як вчення грецької філософії самопізнання.

“Обыкновенные арфы звучат в любой руке; эоловы арфы лишь тогда, когда

по их струнам ударяет буря…”[1] Повинна звучати для нашого сучасника і,

можливо, найзмістовніша з цих шкіл – школа Стої. Винятковий інтерес до себе

вона викликає геніальною розробкою в ній питань логіки та теорії пізнання,

які були оцінені сучасною наукою порівняно недавно.

Стоїцизм має шестивікову історію, він виник в трагічний для греків

період розпаду полісу і здійснив значний вплив на формування ідеології

християнства. Гімн моральному образу думок та вчинків, проголошений Стоєю,

підготував основу для виникнення християнської формули, яка полягала в

тому, що людина лише тоді отримає щастя, коли буде шанувати доброчесність.

Завдяки християнству ідеї стоїків проникли і в філософію Нового часу. Ідеї

стоїків про свободу, всезагальне благо та цінності людської особистості,

звучать по-сучасному.

Через слабку вивченість епохи еллінізму була поширена думка про

філософію цього періоду як про занепалу та еклектичну. Новіші праці з

історії епохи еллінізму привідкрили завісу і дозволили говорити про цей

час, як про дуже складний, але й не менш цікавий, якому характерний

багатогранний розвиток економіки та культури.

Стоїцизм здійснив значний вплив на філософську думку наступних

віків. Ідеї школи сприйняв навіть батько західної церкви Тертулліан,

великий знавець та критик античної філософії. Багато хто з мислителів

надихався ідеями стоїків, деякі з них давали критичну оцінку їх вченню.

Так, Лейбніц ставив в заслугу стоїкам те, що вони довели принцип

протиріччя, відзначав важливе значення моральних положень Стої для Нового

часу. Кант високо цінував заклики стоїків до доброчесності, відзначаючи

глибину проникнення у проблему морального обов”язку. Гегель виявив значну

увагу до вчення стоїків,присвятивши йому цілий розділ в історії філософії і

декілька сторінок “Феноменології духу”. З іншого боку, Гегель критикує

стоїцизм , називаючи його суб”єктивістським та формалістичним вченням, з

позиції об”єктивного ідеалізму. Разом з тим ця критика показує , наскільки

високим був рівень стоїцизму, до якого мислитель ставить вимоги новітнього

часу. Гегель продовжив почату ще в античності Секстом Емпіриком традицію

критичної історії філософії стоїків.

Інший значний внесок у вивчення стоїчної філософії зробив Карл Маркс,

закликаючи розглядати її з історичної точки зору і звернути увагу на її

діалектичний характер. Маркс вперше підкреслив динамізм стоїцизму,

вважаючи, що гераклітівський погляд на природу – це принцип світогляду

стоїка[2]. Саме він звернув увагу на логіку стоїків. До серйозних

досліджень загального характеру, в яких вчення стоїків розглядається як

єдине ціле, слід віднести лекцію Едельштейна та монографію Гулда. Перший

оцінив увагу стоїків до поняття “знання”, а другий закликав відректися від

однобічності при вивченні стоїцизму . До такого ж типу досліджень можна

віднести статті Жожи, який твердить, що існує тісний зв”язок між логікою та

етикою стоїків. Про сутність стоїчної концепції людини пише Ернст Кассірер,

який підкреслює, що людина в цьому вченні “стає моральним суб”єктом”. Карл

Поппер вважає безцінним той внесок, який здійснили стоїки у розробці

філософських питань мовознавства, відкривши третій світ – світ смислу

мовних виразів.

Визначний історик філософії О.Ф.Лосєв присвятив стоїкам деякі розділи

у монографіях : “Эллинистическо-римская эстетика I-II ст.н.э.» ( Изд. МГУ,

1979), «История античной философии» М., 1989 та свою працю «История

античной эстетики. Ранний эллинизм» М., 1979. Свої праці присвятили

вивченню стоїцизму багато й інших видатних вчених.

У цій роботі цікаво буде простежити трансформацію стоїцизму, який,

будучи заснований в Афінах, на римському підгрунті отримав свою специфіку і

відіграв у римському суспільстві особливу роль. Чому саме у Римі філософія

стоїків стала такою популярною? Як розігрувалась роль такої людини у

суспільстві ? Якою була аксеологія (система цінностей) стоїчного життя? На

усі ці питання доведеться відповісти, враховуючи особливості психології

та виховання римлян, базуючись на їхньому розумінні моральних цінностей та

на загальній духовній, політичній, культурній атмосфері римського

суспільства І-ІІ ст.н.е.

Розділ 1. Історія виникнення та розвитку стоїчної філософії на

грецькому підгрунті.

1. Загальна духовно-світоглядна атмосфера елліністичної доби.

Неможливо зрозуміти, вважав К. Маркс, появу Зенона, Епікура, Секста

Емпірика після Арістотеля, не помічаючи історичної необхідності, коли

“объективная всеобщность философии превращается в субъективные формы

отдельного сознания, в которых проявляется ее жизнь”3.

І дійсно, в умовах необмеженої елліністичної монархії статус

“громадянина”, природно, відходив на другий план, - тепер людина повинна

була самовизначатись насамперед по відношенню до верховної одноосібної

влади. Опозиція “підлеглий - цар” в епоху еллінізму вирішувалась двома

різними шляхами: або активна участь у суспільно-політичному житті, або

більш або менш повний відхід від неї і концентрація на “особистому”. Саме

ця проблема вибору позиції по відношенню до влади стала основною для двох

найбільш популярних елліністичних філософських вчень – епікуреїзму та

стоїцизму: епікурейці, як відомо, вважали “неправильною” участь у

суспільному житті, тоді як стоїки вважали її необхідною. Оскільки в даному

випадку нас цікавить стоїцизм, то важливо зрозуміти й інші моменти,

необхідні для розкриття тих умов, в яких формувалась Стоя.

В період після смерті Олександра Македонського у 323 р. посилено йшов

процес орієнталізації еллінського світу. Розквіт торгівлі, переміщення

торгівельних сил призвели до того, що поряд з Єгиптом на перший план

виступила Мала Азія. Вихідці з торгівельного середовища тонко відчували дух

часу, і їх поява відповідала епосі. Ведення масштабного будівництва,

створення портретів мислителів, пристрасть до колекціонування творів

мистецтва, до класифікації творів літератури – усе це характерне для епохи

еллінізму. Вищезгадані процеси та події не могли не вплинути на формування

світогляду стоїків. Багато хто з них, будучи вихідцем з Малої Азії, де з

найбільшою силою проявились ці події, відчули їх одними з перших. Розвиток

економіки та існуюча політична структура елліністичної монархії стали

основою космополітичної та синкретичної філософії.

Самобутній характер стоїчної філософії був визначений багатоманітністю

культурних традицій народів. Однак, важко погодитись з думкою про їх

еклектизм.

Ранній еллінізм – час зародження та становлення вчення Давньої Стої –

знаменувався правлінням Деметрія I Поліоркета (337 – 283 рр. до н.е.), царя

з династії Антигонідів, діадоха. В Афінах, куди в 314 р. прибув засновник

школи стоїків Зенон, панував безлад, порушувались закони. В умовах

нестабільного політичного клімату в галузі ідеології теж панувала смута.

Стоїцизм, поряд з епікуреїзмом, мав на меті запропонувати суспільству те,

що допомогло б здобути рівновагу та стійкість, а саме: визначення істини та

добра.

В нових суспільних умовах важливе значення мав пошук смислу життя,

тому стоїки звертають свою увагу до розгляду питань космополітизму,

аскетичної моралі, раціональної природи людини. Вони прагнуть жити

відповідно до “обов’язку”, який вони розуміють як втілення законів

космічного розуму. В силу специфіки своїх загальних філософських положень,

стоїки розробляють тему ідеального суспільства і стають ініціаторами нових

елліністичних утопій.

2. Зенон Кітионський, як засновник стоїцизму.

Основні догмати і тези стоїчної філософії. Клеанф і Хрісіпп.

У час Платона та Арістотеля філософія піднялася на такий високий

рівень, що після них, здавалося б, вона була приречена на застій. Проте,

протягом усієї елліністичної епохи вона залишалась однією з

найплодоносніших гілок античної думки. Не лише збереглися й зазнали

подальшого розвитку традиційні теорії, але й з’явилися нові та оригінальні,

які зацікавили еліту.

Обов’язковою для філософа стала дисципліна. Не було ніяких

відлюдників, навпаки, існували добре організовані школи зі своїми

традиціями, керівниками (сколархами) і, звичайно, єретиками.

Як не парадоксально, але навіть кініки підкорялись цим правилам.

Вчитель на своїх семінарах продовжував вчити послідовників не стільки за

допомогою читання теоретичних лекцій, скільки за допомогою щоденних бесід.

Філософ перетворювався на професіонала, вченого, який все більше

відмежовувався від рутинності життя.

Афіни в цей час залишались найбільшим центром філософської думки, де

знаходились найвідоміші школи, формувались нові теорії. Саме до Афін прибув

майбутній засновник стоїцизму Зенон (336 – 264 рр. до н.е.), з міста

Кітион, що на Кіпрі. Існує версія, що Зенон потрапив до Афін через те, що

корабель, на якому він плив, зазнав аварії. Можливо це не найвірогідніша

версія, зате символічна: зацікавлення філософією та перетворення на стоїка

– як результат корабельної аварії. Заглиблення людини у філософію

починається дуже часто через кардинальні зміни у її житті, які змушують

задуматись над певними речами.

Отже, прибувши до Афін, Зенон зайшов до книгарні і там, читаючи

“Меморабілії” (“Спогади про Сократа”) Ксенофонта, він настільки ними

захопився, що негайно запитав продавця, де можна знайти таких людей.

Випадково повз книгарню проходив в цей час кінік Кратет (учень “Пса”-

Діогена). “Ось за ним і йди!” – відповів на запитання Зенона продавець. З

того часу Зенон став учнем Кратета.

“Батьківщина моя, - казав Кратет, - це Безчестя та Підлість, які

непідвладні Вдачі, і земляк мій – недосяжний для заздрощів Діоген”.

Філософією ж, вчив він, потрібно займатись доти, доки не зрозумієш, що

немає ніякої різниці між вождем війська і пастухом, що пасе віслюків.

Ця ідея рівності всіх людей увійде в результаті у “золотий фонд” ідей

стоїцизму, і тому не випадково в числі стоїків у майбутньому ми зустрінемо

і імператора і колишнього фригійського раба.

Зенон в момент зустрічі з Кратетом був вже далеко не хлопчик, йому

виповнилось тридцять років і зовні він зовсім не був красенем: з кривою

шиєю, худий, досить високий, зі смаглявою шкірою (за що його прозвали

“єгипетською лозою”), з товстими ногами, незграбний та слабкий. Він був

відлюдкуватим і сором’язливим. Одного разу він звернувся до оракула із

запитанням, як йому необхідно жити, і Бог відповів: “Візьми приклад з

покійників”. Зенон зрозумів, що це значить, і став читати стародавніх

письменників. Через свою сором’язливість Зенон не зовсім підходив для

кінічної безсоромності, яка буквально заключалась в собачому образі життя.

Тому він почав викладати власне вчення, походжаючи взад і вперед по

Розписній Стої. Тут за часів Тридцятьох тиранів було вбито приблизно

півтори тисячі афінських громадян, і з того часу це місце усі намагались

уникати. Коли ж тут почав викладати Зенон, люди знову почали приходити

сюди, щоб послухати його.

Дуже скоро з числа слухачів виділились особливо уважні і віддані

“учні” – вони й отримали згодом назву “стоїків”.

Перш ніж прийти до розгляду основних доктрин стоїцизму, важливо

підкреслити, що стоїцизм менше належить грекам, ніж будь-яка філософська

школа. Ранні стоїки були переважно сірійці, пізні – здебільшого римляни.

Ряд дослідників вбачає в стоїцизмі халдейські впливи. Стоїцизм, на відміну

від ранніх чисто елліністичних філософських систем, емоційно вузький і в

певному розумінні фанатичний; але він містить також релігійні елементи, в

яких світ відчував потребу, і яких греки, очевидно, не могли дати. Зокрема,

він підходив для правителів: “Майже всі наступники Олександра, можна

сказати, всі найвидатніші державотворці, які були в поколіннях, що прийшли

після Зенона, - оголошували себе стоїками”, - пише професор Гільберт Мері.

Отже, чому навчав Зенон? Відомо, що він першим ввів поділ

філософського вчення на три частини: фізику, етику і логіку. Новим образом,

що ілюструє співвідношення цих частин філософії, стає фруктовий садок,

огорожа якого логіка, дерева в садку – це фізика, функціональна структура;

фрукти ж, тобто заради чого садять сади – етика.

Загалом, тут ми будемо говорити про основні доктрини філософії Стої,

оскільки існують ще два періоди: це період “Середньої Стої” (II – I ст. до

н.е.), який представляють Панетій та Посідоній, і останній період римської

Стої – “Нова Стоя” (I – II ст.), найяскравішими представниками якої були

Сенека, Епіктет та Марк Аврелій.

Що стосується ранніх грецьких стоїків, то їх вчення, маючи на меті

відповісти на питання про смисл та мету життя, складалось саме як цілісна

філософська система (у боротьбі з ворожим епікуреїзмом), в межах якої

відповідь на будь-яке конкретне запитання можлива лише в тому випадку, якщо

вона добре обгрунтована.

Зенон, наприклад, вчив, що кінцева мета людини – “жити згідно з

природою”. Діоген Лаертський повідомляє, що Зенон був “першим”, хто

“заявив” про це у своєму трактаті “Про людську природу”. З того часу ця

думка повторювалась сотні, а можливо, і тисячі разів – від палкого заклику

Ж.-Ж. Руссо “повернутися назад до природи” і до сучасних нудистів, які

вважають, що ходити без одягу – це значить жити “згідно з природою”.

Але що ж таке “природа”? Жити згідно з природою, продовжує Зенон, це

те ж саме, що жити згідно з доброчесністю: сама природа веде нас до

доброчесності. “И наоборот, жить добродетельно – это значит то же, что жить

по опыту всего происходящего в природе, потому что наша природа есть лишь

часть целого. Стало быть, конечная цель определяется как жизнь,

соответствующая природе, жизнь, в которой мы воздерживаемся от всего, что

запрещено общим законом, а закон этот – верный разум, всепроникающий и

тождественный с Зевсом, направителем и распорядителем всего сущего. Это и

есть добродетель и ровно текущая жизнь счастливого человека, в которой все

совершается согласно с божеством и служит воле всеобщего распорядителя.”4

Навіть при поверхневому аналізі цього уривку не можна не помітити, як

органічно і нерозривно пов’язані у ньому фізика, натурфілософія, логіка, і

етика. З цих категорій, мабуть, найвідомішою є категорія Логоса, запозичена

стоїками з філософії Геракліта. У нього ж стоїки запозичили вчення про

походження світу з вогню і про періодичну світову пожежу. Взагалі, фізика

стоїків виросла з переконання, що світ має суцільну будову: він увесь

матеріальний, живосущий, досконалий. Завдяки цьому вони змогли створити

моністичну систему, яка відрізнялась від систем Платона і Арістотеля, які

були пройняті дуалізмом тіла і духу, матерії і життя, Бога і світу. Монізм

стоїчного типу найяскравіше виступає у світлі доктрини так званих “розумних

зародків”. Світ і все у світі народжується з унікального матеріального

субстрату, утвореного з іманентного Логосу, який здатний опредмечуватися у

безкінечну кількість речей. Тому Логос – це ніби зародок усіх речей. Ідеї

та форми Платона та Арістотеля тут об’єднані в єдиний Логос, що реалізує

себе в безкінечних зародках, потенційних силах, внутрішньо характерних

матерії. Увесь універсум, в такому розумінні, є єдиним організмом, в якому

усе гармонізоване та симпатизоване, тобто одне сприймається через інше, а

разом через все. Це і є теорія “універсальної симпатії”.

Для стоїків буттям є лише те, що діє і підлягає дії, а діяти і

підлягати дії можуть тільки тіла. Отже, тільки вони є буттям. З цього

слідує, що душі, якщо вони існують, - тілесні. Більше того, не тільки речі,

але й властивості речей – тілесні: тілесні – чесноти, боги. Стоїки

заперечували те, що існує щось нематеріальне, духовне, чи ідеальне буття,

тобто вони були матеріалістами. Що нематеріальне – те є небуттям:

порожнеча, простір та час. Вони погоджувались, що предметом загальних

понять є не матеріальні речі, а відірвані загали, але й заперечували те, що

предметом загальних понять є дійсне буття. Ці поняття були для них

витворами мови, які не мають відповідників у дійсності. Внаслідок свого

матеріалізму стоїки займали ту позицію, яка пізніше називалася

номіналізмом.

Стоїки виходять з двох принципів буття: “пасивного” і “активного”,

ототожнюючи перший з матерією, а другий з формою і відстоюючи їх

неподільність. Форма – це божественний розум, Логос, Бог. Пасивний принцип

– це матерія; принцип активний – це розум в матерії, тобто Бог.

Форма була для стоїків матерією, але більш витонченою, аніж звичайна.

Вони уявляли її собі на подобу вогню і повітря, подібного до теплого

повітря, подиху і називали її “пневма”, тобто подих. Вона наскрізь пронизує

пасивну матерію, наче вогонь, наче розплавлене залізо, а пронизуючи, формує

її, становить “властивості” мертвих речей, “природу” рослин, “душу” тварин,

“розум” людини. Тому мертві предмети по суті своїй не відрізняються від

душ, а розумні особи – від нерозумних, оскільки пневма однакова всюди,

немає різних родів тіл, є тільки різні ступені напруження пневми. Усяка

матерія має в собі джерело руху та життя. Отже, концепція світу у стоїків

була динамічною.

Пневма – божественна, вона є джерелом життя, єдності світу, а так як

вона пронизує кожну річ, то й кожна річ - божественна. Можна сказати, що

стоїки визнавали лише природний світ, але вбачали в ньому надприродне

єство. Вони знали лише матерію, але приписували їй властивості душі,

розуму, навіть Бога. Через те їх матеріалізм не мав чистого характеру.

Божественне, вони вважали, існує, але не поза світом, а в ньому. Воно з ним

ідентичне – ось це і є пантеїзм стоїків.

Стоїки також розробили так звану “теорію вічного повернення”. Вони

вважали, що коли збіжить час, буде світова пожежа, у вогні якої згорить

космос, світ очиститься, залишиться лише вогонь. На попелі народиться новий

світ (“palingenesia”), усе повториться спочатку (“apocatastasis”). Будь-яка

людина знову народиться на землі і буде такою ж, як у попередньому житті.

Страницы: 1, 2, 3