Світогляд і філософія

2. цей зв'язок не може основ на досвіді. Вона мислиться як зв'язок, що передують досвідові і не залежать від нього - апріорні судження. (усе, що трапляється має причину). Апр. судженням К. додає б. значення. Питання про апріорн. синт судження він ставить у слід формі:

1. як мож. такі судження в матем

2. як возм вони в теорет природознавстві

3. чи можливі вони в метафізиці. Рішення цих питань він зв'язує з исследост. 3 основних здібностей пізнання: чуттєвості, розуму, розуму.

Почуттєве пізнання. Питання про мож. квіт. синт суджень у матем до розгл. у навчанні про форми почуттєвого пізнання. По до ел-ти матем знання - не поняття, а наочні представлення. У судж. матем синтез суб'єкта з предикий ґрунтується або на почуттів спогляданні простору, або часу. Простір - апріорна форма зовнішнього почуттів споглядання (час - внутрішнього), що і додає созерц. простр. їхню безумовну загальність і необхідність.

Тобто у до простр і час перестають бути формами існ. речей. Вони стають апріорними формами нашої чуттєвості.

Апріорні форми розуму. Умовою мож квіт. синт сужд у теорет природознавстві явл категорії. Це незалежні від змісту, що поставляється досвідом, поняття розуму, під кіт розум підводить усяке содерж, одержуване з досвіду. Тобто категорії не форми буття, а поняття розуму. Це тільки форми, під кіт розум підводить матеріал, що доставляється чуттєвістю. Категорії апріорні. По До ні ощущ ні поняття самі не дають знання. Ощущ без понять - сліпі, а поняття без ощущ - порожні. Знання є синтез ощущ з поняттями. Виникає питання: яким обр розмаїтість почуттів споглядань превр за допомогою апріорних форм у єдність? Умовою такої єдності складається в єдності самосвідомості.

На цих основах розробив відповідь на питання про можливості теорет природознавства. В основі всіх судж єстеств наук лежать загальні і необхідні закони. Науковим знанням предм і явища наук можуть бути за умови, якщо розум мислить предмети і явл як підлеглі 3 законам: 1 збереження субстанції 2. причинності і 3. взаємодії субстанцій. Ці зак. належать не самій природі а тільки нашому розумові. Наша свідомість саме будує предмет не в тім змісті, що воно породжує його або дає йому буття, а в тім, що воно додає пізнаваному предм ту форму, під кіт він тільки і може пізнаватися - форму загального і необхід знання.Т. е. не форми нашого розуму погодяться з вещ прир, а навпроти, речі прир - з формами розуму.

Звідси висновок, що речі самі по собі непізнавані. Ні форми чуттєвості, ні категорії розуму, ні ці 3 закони не составл визначення самих речей у собі. Природа як предмет загального і необх знання будується самою свідомістю.

Етика. Протиріччя необхідності і волі - не сьогодення: люд надходить необхідно в одному відношенні і вільно в іншому. Необхідно, тому що люд є явище серед ін явл прир і в цьому віднош підлеглий необхідності. Але люд також і моральне існ., суб'єкт моральної свідомості. Як нравств існ. люд належить до світу ввс. І в цій якості він вільний. Нравств. закон До розуміє як безумовне розпорядження або "категоричний імператист." З-н цей вимагає, чобы кожний надходив так, щоб правило його особистого поводження могло стати прав для усіх. Учинок м. б. моральним тільки якщо він соверш з повагою до нравст з-ну.

До прагнув послабити залежність етики від віри. Він затверджує, що не моральність заснована на релігії, а навпаки. Досвід показ, що між мор або амор поводженням люд і його щастям не існ. необхідної відповідності. Протиріччя междумор повед люд і результатом цього поводження в емпір життя не мириться з нашою моральною свідомістю, кіт вимагає справедливої відповідності. Не знаходячи його у світі явлений, нр свідомість змушена вірити, начебто відп осн. у світі "осяжному розумом". Існ. понять як воля, безсмертя і бог поясн по К. вірою в "осягнення розумом" світ. Їхнє буття не є істина, доказова теоретично, але є необх постулат або вимога "практичного розуму".

16. ФІЛОСОФІЯ ГЕГЕЛЯ (ФІЛ. ПРАВА АБО ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ДУХА)

Видатним представником ньому кл філ є Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Народився в Штутгарті в 1770м у родині великого чиновника. Вивчав філ і телеологію в Тюбінгенському ун. Після його закінчення час працював будинок учителем. У 1801 м захистив докторську і став проф. Йенського ун. Першою видатною працею Г явл "Феноменологія духу" (1806) У 1818 м Г був запрошений у Берлінський ун, де він працював проф і навіть ректором.

Тотожність буття і мислення - вихідний пункт навчання Гегеля.

На об'єктивно ідеаліст основі він розвив навчання про задо і категоріях діалектики, вперше в систематизованому виді розробив осн принципи діалект логіки і покритикував метаф спосіб мислення, що панував як у ідеаліс так і мат плинах філ. Кантівської речі "самої по собі" він протиставив діал принцип: сутність виявляється, явище істотне. Гегель затверджував, що категорії суть об'єктивні форми дійсності, в основі кіт лежить світовий розум, абс ідея або світ дух. Це - діяльний початок, що дав імпульс до виникнення і розвитку світу. Діяльність абс ідеї полягає в мисленні. Ціль - у самопізнанні. У проц самопізнання розум світу проходить 3 етапи: перебування що самопізнає абс ідеї в її власному лоні, у стихії чистого мислення (логіка, у кіт ідея розкриває свій зміст у системі категорій і законів діалектики); розвиток ідеї у формі інобуття у виді явищ природи (розвивши не сама природа, а лише категорії); розвиток ідеї в мисленні й в історії людства (історія духу). На цьому останньому етапі абс ідея повертається до самої себе й осягає себе у формі люд. свідомості і самосвідомості.

Філ погляди Г. проникнути ідеєю розвитку. Він вважав, що неможливо зрозуміти явище, не усвідомивши всього шляху, кіт воно зробило у своєму розвитку, що розвиток відб. не по замкнутому колу, а поступально від нижчих форм до вищих, що в цьому проц відбувається перехід від кількість змін у якісні, що джерелом розвитку є протиріччя: протир рухає світом, воно є корінь усякого руху і життєвості, складає принцип усякого саморуху. У філ системі Г дійсність представлена як ланцюг діалект переходів.

Однак гег філ перейнята глибоким протиріччям. Що ж це за протиріччя? Метод, розроб Г., спрямований на нескінченність пізнання. Оскільки ж об'єктивною основою його явл абс дух, а метою - самопізнання цього абс духу, остільки пізн звичайно, обмежено. Тобто система пізнання, пройшовши цикл пізн ступіней, завершиться останньою ступінню - самопізнання, реалізацією якого явл сама філ Гегеля. Тобто, протир методом і системою Г. є протиріччя між кінцевим і нескінченним. Дане протир у Г. аж ніяк не діалектично, тому що не явл джерелом подальшого розвитку.

17. Антропологічний матеріалізм Л. Феєрбаха

Останнім великим ставши клас ньому філ був Л. Феєрбах (1804 - 1872). Його видатна заслуга в тім, що він покритикував ід. Канта і Гегеля і продовжив традиції матер. Ф. - войовничий матеріаліст.

Ф народився в родині юриста. Надійшов у богословський фак. Гейдельбергського унів. Однак через рік залишає його. Переїж у Берлін, де слухає лекції Гегеля в унів.

З 1828 р. викладає в унів. але його звільняють за заперечення особистого безсмертя в роботі "думки про смерть і безсмертя" З 1830м Ф. веде відокремлене життя в селі і публікує свої роботи. ДО1839р. він вже остаточно пориває з ідеалізмом У 1841м виходить гл. працю - "Сутність християнства". Потім він публікує "Попер. тези до реформи філ", "Основні положення філ. майбутнього".

Засуджуючи ідеаліст тлумачення мислення як позаприродної і над люд. сутності, Ф дійде висновку, що питання про віднош. буття до мисл є питання про сутності людини, тому що мислить лише люд. Слідів філ., оскільки вона ріш питання про відн. мисл. до буття, повинна бути антропологією, тобто навчанням про люд, в існуванні, у діял якого це питання знаходить своє фактичне, реальне рішення.

Науки розкривають нерозривний зв'язок мислення з мат процесами в люд організмі, з почуттів сприйняттями і т.д. Люд невіддільний від природи; мислення є необхідне вираження властивої йому біол, фізіолог. діяльності . Ф. затверджує: "Новий філ перетворює люд, включаючи і природу, як базис люд, у єдиний, універс і вищий предмет філ, перетворюючи, антропологію, у тому числі і фізіологію, в універс науку." Антропологія Ф вказ на його прагнення розробити матер сист поглядів. Ф заперечував проти характ свого навчання як матер, особливо з за вульгарних матеріалістів (думка - це в, виділюване мозком).

Істотним змістом і назнач. антрополог. принципу є по Ф. наукове тлумачення суспільної свідомості, у кіт він бачить відображення сутності люд. Ця сутність по Ф насамперед почуттєве життя розуму і серця, різноманіття переживши індивіда. Мова йде слідів про те, щоб розгл. різ. форми заг свідомості (і релігію) з погляду закл. у ній життєвого змісту. Тут він йде далі попер. матеріалістів, кіт затверджували, що релігія позбавлена реального змісту. Ф зводить надприр. до природного, нереальне до реального - у цьому осн риса його антропол методу.

Основою антропол Ф є мат навчання про природу. Прир явл єдиною реальністю, а люд її вищим продуктом. У люд і завдяки йому прир відчуває себе, споглядає себе, мислить про себе.

Різноманіття явл природи не може бути зведене до загальної, однорідної першоматерии. Природа вічна. Виникнення і знищення відносяться тільки до окремих явищ. Прир нескінченна в просторі.

"У прир немає ні початку не кінця усі в ній знаходиться у взаємодії; усі відносно. Всі одночасно є дією і причиною, усі в ній всебічно і взаємно..." Однак ця глибоко діалектичний здогад не знаходить подальшого розвитку у Ф.

Ф. відстоює положення про нерозривному зв'язку матерії і руху. Однак не вказує на якісне різноманіття форм рух. матерії, на їхній взаємопереход. Ф говорить і про розвиток, але розуміє її метафізично.

Намагається перебороти механісцизм. Він говорить про незвідність вищих форм існ. матерії до нижчого. Псих акти істотно відрізняються від них фізіологіч. основи. Єдність суб'єкт з об'єктивним, псих з фізичним не усуває внутрішнього розходження між ними.

Різноманіття люд ощущ. Відп. розмаїття якостей природи., воно обумовлено їм і принципово неможливо без нього. Тому не можна протиставляти содерж люд. ощущ якісної визначеності чувст-сприймає явищ. Проте Ф розуміння суб'єкта й об'єкта носить антрополог. хар-тер.

Доцільність у живий і раст світі являє собою не р-т реалізації внутрішньо властивої явл мети, а наслідок єдності мат світу. Т. про він не заперечує об'єкт доцільності в живий природі, він правий указує на її відносність.

Т. про ф. навчання про природу в цілому не виходить за рамки метаф матеріалізму. Це позначається, наприклад, у Ф. визн. природи: "Я розумію під прир сукупність усіх почуттів сил, речей і істот, яких людина відрізняє від себе, як нелюдське... Або, беручи слово практично, прир є всі те, що для люд - незалежно від надприр. уселянь теїстичної віри - представляється безпосередньо, почуттєво, як основа і предмет його життя. Прир є всет, електрика, магнетизм, повітря, вода, вогонь, земля, тварина, рослина, людина, оскільки він явл істотою, мимоволі і несвідомо діючим, - під словом прир я не розумію нічого більш, нічого містичного, нічого мрячного, нічого теологічного".

Теор пізнання - сенсуалізм. Реальний світ есь почуттєво сприймати дійсність, отже, лише завдяки почуттів сприйняттям можливо його пізнання. Почуттів сприйняття, по своїй природі м. б. також і опосередкованим, тобто давати непрямі свідчення щодо того, що ми не бачимо, не чуємо, не сприймаємо... Органів почуттів, кіт володіє люд цілком достатньо для пізнання будь-яких явищ. Почуттів сприйняття в силу своєї безпосередності зв'язку з речами ніколи нас не обманюють.

Однак він не включає у свій розгляд практичну діяльність.

Ф визнає важливу пізнавши функцію теорет мислення і його здібності досягти більш глибокого пізнання дійсності. Зад мислення - збирати, порівнювати розрізняти, класифікувати почуттів дані, усвідомлювати, розуміти, виявляти їхній сховане, що безпосередньо не є зміст. "Почуттями ми читаємо книгу природи, але розуміємо її не почуттями". Мислення носить опосередкований хар-тер, тому те, про що ми мислимо, не завжди явл об'єктом безпос. сприйняття. Як же устанавл істинність наших понять, їх відп. реальної дійсності? Шляхом співставл. понять, теор висновків з почуттєвими даними.

Т. об почуттєве споглядання - є критерій істинності мислення. У загальному Ф не розуміє скл. діалект зв'язку між почуттів відобр. світу і мисленням, його не цікавить пробл категорій і логіки. Глуб ідея Гегеля про рух теор мислення від абстр до конкретного, можливості, отже, конкр. мислення залишилася далекої для Ф.

18. Основні напрямки рос. філ. 19 - нач.20 ст.

Філ. думка в Р. формувалася під впливом загальносвітовий філ. Однак специф Р філ багато в чому складалася під впливом соціально культурних процесів, що відбувалися на Русі. Християнізація Р. зіграла величезну роль у становленні рос. філ думки.

Першим р мислителем мир рівня був звичайно ж Ломоносов (1711 - 1765). - геніальний учений-енциклопедист.

А.Н. Радищев (1749 - 1802). - відстоював матеріаліст філ позиції, вважаючи, що "буття речей незалежно від сили пізнання про них і існує по собі". Вперше в рос. думки розробляв пробл людини.

Видатної русявий філ і соціальним мислителем був П.Я. Чаодаев (1794-1856). Його філ концепція - дуалістична. Фіз світ побудований з атомів і молекул, тобто ел-тів матеріальних, з кіт утворяться всі тіла. Тіла існ. у простр, кіт є об'єктивна форма вн світу, і в часі, кіт суб'єктивно. Рух і взаємодія розглядалася їм у дусі механісцизма, кіт, однак, обмежувався світом физ явищ. Свідомість люд не подчин хутро закономірностям природи, а явл. р-том бож утвору. Пізнання по Ч. теж дуалістично: в обл природознавства діють раціоналістичні і емпір. методи, а в дух світі, об'єкти кіт мають волю, діє одкровення.

Людина є об'єктивна єдність 2 світів - фіз і духовного, як істота вільне, кіт у своєму істор бутті підлегле діалектиці необхідності і волі. На розумінні співвідношення необхідності і своб багато в чому будується і концепція філ історії Ч, зв'язана насамперед з турботою про долю Росії. Тут його погляди еволюціонували. У період він вважав за необхідне тотальну єдність роду людського (стосовно до Р - єднання Р с ін народами) Потім погляди Ч в відношенні доль Р змінилися. Він став розгл відірваність Р від мир істор процесу як перевага, кіт дозволить швидко опанувати достиж зап цивілізації, уникнувши при цьому властивих їй пороків.

Своєр напрямком у Р філ з'явилися погляди слов'янофіліст. А.С. Хомякова (1804-1860) і И.СТ. Кирєєвського (1806-1856). У центрі їх уваги знах долі Р и її роль у світ істор процесі. У самобутності істор. минулого вони бачили заставу вселюдського покликання Р., тим більше, що на їхню думку, зап культура вже завершила коло свого розвитку і хилиться до занепаду, що вираж у породженому нею почутті обманутої надії і безвідрадної порожнечі. Слав’яноф. розвивали засноване на релігійних представленнях навчання про люд і суспільство. Хом'яків - навчання про ієрархічну структуру душі і її "центральних силах". Кирєєвський - "внутрішній осередок духу". Досяг. цілісності люд і зв'язане з цим відновлення общ життя вони бачили в ідеї громади, дух основа якої - церква. Першооснова всього існ-ого - бог. Істор. прогрес зв'язаний з відшуканням "дух змісту". Сутність світу м. б. пізнана лише синтезом усіх духовних функцій люд, так називаної "Розумною зрячестью" або "живознанням", вихідний початок кіт - релігія.

Матеріалісти СТ.Г. Бєлінський (1811-1848).А.И. Герцен (1812-1870), Н.Г. Чернишевський (1828-1889), Н.А. Добролюбов (1836-1861), Д.И. Писарєв (1840-1868). Вони були не тільки філос теоретиками, але й ідеологами р. ревіння демократії. Р ф пройшли повчальну школу ньому клас філ і Фр освіти. Після глибокого захоплення гегельянством р філ повернулася в стор мат-ма (не без допомоги Феерб), прагнучи однак зберегти діалектичність. Вони обґрунтували принцип єдності свідомості і буття, первинність матер по віднош до свідомості, ідею про те, що свід. є властивість не всієї, а тільки високоорганіз матерії - мозку.

У природі, по Чернишевському, чогось шукати ідей: у ній лише різно оформлена матерія з різнорідними якостями, у р-те зіткнення кіт і починається життя природи.

Обґрунтували принцип постійної еволюції суспільної історії. Герцен: природа і люд. історія вічно і безупинно змінюються, вони плин, рух, причому рух відбувається за допомогою боротьби 2 протилеж. тенденцій: виникнення і руйнування. Розвиток йде через протиріччя, боротьбу нового зі старим, запереченням віджилих що народжується.

Самобутнім р мислителем був Лев Толстої (1828-1910). Піддаючи критику общ-полит пристрій Р, Т уповав на морально-релігійний прогрес у свідомості люд. Ідею істор. прогр він зв'язував з рішенням пит. про призначення люд і зміст життя, відповідь на кіт повинний дати створена їм щира релігія. У ній він визнавав лише етичну сторону, заперечуючи богословські аспекти. Відмовлення від будь-якої боротьби, непротивлення злу, проповідь загальної любові. "Царство божие усередині нас" - розуміння бога. Усяка влада - насильство - заперечення держави. Т. як він відкидав боротьбу те скасування держ. повинне відбутися шляхом відмовлення кожного від виконання сус. і держ. обов'язків.

Ф.М. Достоєвський. (1821-1881). У своїх суспільств-политий шуканнях він пережив кілька періодів. Захоплювався ідеями утопічного соціализмат (у кружку Петрашевців). Потім у його поглядах відбувся перелов, із засвоєнням релігійно-нравств ідей. Исповедывал ідеї почвенічества, для як. хар-но реліг орієнтованість філ осмислення доль русявий історії. Уся істор. людства з цього погляду представлялася як боротьба за торжество християнства. Р народ - місія, носій вищої дух істини.

Одним з видатних р філ. був Ул. Соловйов (1853-1900). На його погляди б. вплив зробила христ літер, ідеї неоплатонізму, теософії, середньовічного містицизму, ньому клас філ і почасти слов'янофіліст. Суспільно-істор. задача ф - порятунок людини і людства. Необхідно підготувати люд до сприйняття христ цінностей Центр ідея навчання - ідея позитивної всеєдності або "усеєдиного існ-ого". Ця усеєдність виявляє собою зроблений синтез істини, добра і краси. Усеєдине існ. - сфера абсол, божественного - має ознаки безумовності і всецілості. Реальний світ - самовизначення або втілення абсолютного - існ., посередник між ними - Софія (мудрість божия). Матеріальний світ знаходиться в хаотичному стані. Люд. є центром загальної свідомості природи. Його роль - роль визволителя і рятівника прир. Людство - посередник між прир і божеством. Люд повинний змінювати прир до її натхнення. Звідси ціль світ історії - єдність бога і позабожественого світу, очолюваного людством. Моральний зміст особистості, що є зв. ланкою між бож. і природними світами, реалізується в акті любові до ін людини, до природи, до бога. Щирий предмет любові - Вічна Жіночність, образ усеєдності.

У суспільстві ідея "усеєдності" розкривається як боголюдський союз людей, як якась всесвітня церква, що поєднує всіх і сприяє встановленню на землі царства божого. Заставою такого всеєд явл об'єднання катол і правосл церков.

В історії р філ ідеалізму Зі зробив б. вплив на цілу плеяду релігійно філ мислителів (Н.А. Бердяєв, Е.С. і С.Н. Трубецькі, П.А. Флоренський, С.Л. Франк.) які склали плин богошукання з властивим йому ірраціоналізмом, персоналізмом і містичним розумінням волі і творчості.

Не можна не згадати Г. У Плеханова.

19. Проблема людини у філ марксизму. поняття відчуження

Відчужена праця М розгл. у 4 аспектах.

1. Робоч використовує матер, узяті в природи й одержує в підсумку потрібні для життя предмети, продукти праці. Ні висх матеріал, ні прод йому не належать - вони йому чужі. Чим більше р. працює, тим більше світ предм, не належ. йому. Природа робиться для раб тільки засобом праці, а предмети, кіт створюються у виробництві - засобом життя, фіз існування. Раб цілком від них залежить.

2. Процес праці для р примусовий. Але така праця - це не задовол потреби в праці, а тільки засіб для задовол ін потреб. Тільки поза працею р. розпоряджається собою - тобто вільний. Т. про він вільний тільки існ.. життєві функції, загальні в люд із тваринами. А праця - форма діял, специф для люд, для раб представляється приниженням у собі людини.

3. Праця підневільний віднімає в люд його "родову" життя. Рід людст. живе в природі. Життя люд нерозривно зв'язана з прир. Цей зв'язок - діяльний контакт із прир, у кіт головне - праця, виробництво: "... виробниче життя і є родове життя". Але для раб праця - лише засіб для підтримки власного життя, а не роду. Р відноситься до прир і виробництва не як своб людина, а як робітник, т. е відчужено. Це і виходить, що в раб відібрані і родове життя і люд сутність.

4. Підневільна праця породжує відч. між людьми. Раб далекі один одному, оскільки вони конкурують за мож. трудитися.

Не тільки р. але і всі люди є відчуженими. Віднош між людьми теж відчужені і розходження тільки у видах і рівнях відч. М указує на існ. первинних і вторинних рівнів відч. Чому ж люд стає відчуженим? Відч праця рівнозначна існ. приватної власності. Ч собств - основа екон життя. На приватній економіці тримається вся історія. Це значить, що економ історія - ключ до розуміння люд. життя як такий. "Релігія, родина, держ, право, мораль, наука, мистецтво... суть лише особливі види виробництва і підкоряються його загальному законові". Життя людей в умов відчуження калічить них, робить "частковими індивідами" або нерозвиненими, недолюд істотами. "Приватна власність зробила нас настільки дурними й однобічними, що який-небудь предмет явл нашим лише коли ми володіємо ним... коли ми їм безпосередньо володіємо, їмо його, п'ємо - уживаємо... Тому на місце усіх фіз і духовних почуттів стало просте відчуження всіх цих почуттів - почуття володіння".

Усунення відчуження. Універсальна людина. Процес, зворотний відчуженню, - присвоєння люд власної справжньої сутності. М зв'язує його з общ перетвореннями, зі звільненням кіт в основі має знищення відчуж. праці. Що буде, якщо люд почне робити як людина. У цьому випадку праця стане засобом саморозвитку людини, у реалізацію людиною своїх кращих сторін.

Характеристика присвоєння люд власної сутності, або перетв. праці з принуд у людський розгл. М по тим же параметрам, що і процес відчуження:

1. по присвоєнню предм праці і його результату

2. по звільненню самої діяльності

3. присв людиною праці загальної родовий існ.

4. гармонізації відносин між людьми.

Тут М створює грандіозну по своєму пафосі картину люд, що живе в єдності з природою, що перетворить прир відповідно до її законів. Гармонія з зовнішньою прир зд. у діяльності, у як. людина реалізує свої мети не за законами утилітарної користі. Внутрішня прир люд також перетвориться. Замість відч. недолюдини з'являється людина, сам природний розвиток є гармонічний р-т всієї історії люд суспільства. У людині почнуть реалізовуватися здатності, поки ще реалізуються не в усіх (музик вухо, художньо розвитий око). - творчі здібності.

Універсально розвитий, живий у єдності і гармонії з зовнішньою і внутрішньою природою люд - такий ідеальний філ образ, що малюється М в якості ядра комуніст ідеалу. Знищення год власності необхідно, але недостатньо для присвоєння людьми люд сутності.

20. Позитивізм і його еволюція

Позитивізм стає найбільш впливовим плином зап філ. П. оголосив єдиним джерелом щирого знання конкретні, частки науки і виступив проти ф. як метафізики, але за ф. як особливу науку. Під метаф. вони розуміли умоглядну ф. буття (онтологію, гносеологію) П - філ позитивного знання, що відкидає теорет спекуляції й умогляди як засобу получ знання.

Вони говорили, що тільки сукупність наук надає право говорити про світ у цілому. Тобто якщо ф. наукова те вона повинна розлучитися зі спробою судити про світ у цілому.

3 етапи в еволюції позитивізму:

1. Власне позитивізм (30-70рр 19в) - Огюст Конт, Дж. Ст. Миль, Спенсер

2. Емпіріокритицизм (кінець 19в) - Мах, Авенаріус.

3. Неопозитивізм (із сірий 20х рр20) - Шлик, Карнап, Нейроз, Вітгенштейн, Б. Рассел.

Засновник поз О. Конт (1798-1857). його робота: "Курс позитивної філос" Основні ідеї цієї роботи:

1. Спроба класиф наук. Ієрархія наук повинна бути вибудована від простого до складного, при кіт логічне робить історичне. Нижча ступінь - наука найбільш абстрактна й володіюча найбільшою загальністю (математика, далі: астрономія, механіка, фізика, хімія, фізіологія, соціальна фізика - соціологія)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5