Шпаргалка по философии (вступительные экзамены в аспирантуру НТУУ КПИ)

цінностей.

Основні проблеми, що досліджувались: проблема науковості філософії,

онтології, гносеології, філософської антропології, філософської історії, ф.

Права, ф. Релігії, етики, естетики і т.і.

Виходили з принципів: розрізнення закономірностей, розвитку природи,

культури, п. Активності суб’єкта, п. Історизму.

58. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Вчення Канта про

пізнання.

У творчості І. Канта – 2 періоди: докритичний і критичний.

1й. (до 70х років 18ст.) – захоплення природничими науками,

натурфілософською проблематикою.

2й – власне кантівська філософська система вивчення пізнавальної

діяльності, її закономірностей та меж.

Праці: “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “Критика

здатності судження”

Знання за Кантом є судженнями – поєднанням уявленнь та понять у свідомості

і через свідомість. 2 види: досвідне (апостеріорне) і незалежне від досвіду

(апріорне). Джерело останнього – сама структура людських пізнавальних

здібностей. Так Кант спробує вирішити важливу проблему гносеології –

проблему взаємозв’язку та взаємопереходу суттєвого та раціонального у

пізнанні.

Процес пізнання починається з досвіду:

Суб’єкт (( “річ у собі”. Речі у собі, діючи на органи чуття, викликають

відчуття, які не дають ні якого знання про речі як такі. Існує 2 світи –

світ явищ, що існує у досвіді, просторі і часі, та світ речей у собі, не

дослідженний для пізнання, за межами свдомості.

3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум.

1) розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) –

самі по собі не дають знань.

2) Розсудок – здатність мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно

мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень. Поняття, які

дає розсудок:

- емпіричні, якщо вних містяться відчуття;

- чисті (до яких не приєднуються відчуття, містять лише форму

мичлення про предмет взагалі) – є категоріями філософії. Виділив

12 категорій – єдність, множина, цільність; реальність,

заперечення, обмеження; ...

3) розум – є здатністю опосередкованого пізнання, що прямо не пов’язане з

досвідом, утворює свої поняття – трансцендентальні ідеї (психологічні

ідеї – мікросвіт людського “я”,космологічні ідеї – макрокосм,

теологічні ідеї).

У розумі при спробі мислити світ як єдине ціле виникають суперечності

(антиномії) – завдяки тому, що поняття абсолютного для світу речей у собі

переносяться на світ досвіду і явищ.

1) скінченість – нескінченість світу;

2) подільність – неподільність світу;

3) існування свободи – все залежить від природи (необхідність);

4) існування Бога – не існування першопричини світу.

Ці антиномії ї спробою осмислити проблеми діалектики.

59.Етика І.Канта.

Перше систематичне викладення етики – в роботі “Основи метафізики

нравів”(1785) – намагання показати єдність практичного і теоретичного

розуму (тобто етики і науки).

“Критика практичного розуму”(1788) – викладені начала кантівської етики. В

завершальному вигляді - “Метафізика нравів”

Нове – автономія моральності – принципова самостійність і самоцінність

моральних принципів. Моральні понаття не виводяться з досвіду, вони

апріорно закладені в розумі людини.

Моральна свобода особистості – в усвідомленні і виконанні обов’язку перед

собою та іншими людьми.

Філісофія релігії прилягає до етики. Теза: мораль не виникла з божественних

настанов. Антитеза: мораль неминуче призводить до релігії. Приймає

Християнство як моральний принцип та програму любові до людини –

намагається обгрунтувати теоретично.

Практичний принцип (“категоричний імператив”): чини так, щоб завжди

ставитися до людства і в своїй особі й в особі всякого іншого так само, як

до мети, і ніколи як до засобу.

60. Ідеалістична діалектика Гегеля.

Вчення Г.Гегеля – вище досягнення німецької класичної філософії. Вперше в

теорії діалектики створив теорію розвитку суперечності та її подальшого

вирішення у синтезі.

Вихідний пункт – тотожність буття та мислення. Мислення – не тільки

суб’єктивна людська діяльність, а й незалежна від людини об’єктивна

сутність, першооснова всього сущого – “абсолютна ідея”. Мислення не є

нерухомим та незмінним, це процес неперервного розвитку пізнання.

Абсолютна ідея проходить 3 етапи:

1) до виникнення природи і людини, поза простором і часом – є системою

логічних понять та категорій

2) породжує природу – “інобуття” абсолютної ідеї

3) залишає створену природу і повертається до самої себе на основі

людського мислення – абсолютний дух.

Цим етапам відповідають складові філософської системи – логіка, філософія

природи та філософія духу.

Діалектичний метод Гегеля: єдність 3-х етапів – розсудок, негативний розум,

спекулятивний розум. Логіка у Гегеля – цілісна система принципів та

категорій, відображення системи розвитку ( теза – антитеза - синтез)

Сформулював принципи діалектики: п. Переходу кількісних змін у якісні, п.

Тотожності протилежностей, п. Заперечення заперечення.

Диалектика природи – два моменти: діалектика філософського тлумачення

природи, діалектика самої природи. Форми природного буття : механіка,

фізика, органіка. Окреслено шляхи загальної класифікації природничіх наук і

основних форм руху в матеріальному світі.

Абсолютний дух – людство і людська історія. Філософія духу : вчення про

суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про

об’єктивний дух (право, мораль держава), вчення про абсолютний дух

(мистецтво, релігія, філософія).

61. Філософія історії Гегеля.

Розуміння суспільно-історичної природи людини, специфіки суспільної

діяльності людини.

Визначення історії: “Всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи,

прогрес який мають пізнати в його необхідності”

В основі історії – святовий дух як суб’єкт, що не усвідомлюється окремими

індивідами; дух діє підсвідомо. Кожен індивід переслідує власні цілі, різні

інтереси. Із зіткнення виникає єдине, що не переслідуєтья жодним індивідом

– історична подія, що є проявом світового духу.

Діалектика суб’єктивності бажань окремих індивідів та об’єктивності

закономірностей та системи суспільних відносин.

Розвиток свободи проходить три стадії - три етапи історії:

1) східний світ – вільна одна людина (деспот).

2) Греко-римський світ – вільна група людей.

3) Німецький світ – вільні всі.

62. Гуманістичний зміст філософії Фейєрбаха.

Був учнем Гегеля, не задовільняла ідеалістична позиція. Але і “класичний

матеріалізм” 17-18 ст., що розглядав людину як природну істоту, що

ппідпорядкована виключно природним законам, його не влаштовував. Створення

нової маьтеріалістичної філософії – “антропологічний” матеріалізм

Своєрідність людської діяльності та історичний розвиток людини виводиться з

природності самої людини. Людська сутність не міститься в окремому

індивіді; сутність людини – воля, мислення, чуттєвість – її родові, тобто

суспільні властивості. Людська сутність проявляється в єдинстві людини з

людиною, що спирається на різницю “Я” і “Ти”. Людська природа трактується

переважно як біологічна.

Критикував релігію, протиставляв її філософії.

З точки зору теорії пізнання – сенсуаліст. Реальний світ є дійсністю, що

чуттєво сприймається, і завдяки чуттєвому сприйманню можливе його пізнання.

Нова інтерпритація поняття “об’єкт” – формується на досвіді людського

спілквання. Перший об’єкт – завжди інша людина. Заперечує існування

об’єктів, що недосяжні для чуттєвого сприйняття. Завдання мислення –

збирати, порівнювати, класифікувати дані чуттєвого сприйняття. Критерій

істиності мислення – порівняння з данними досвіду.

63. Умови, джерела та пердумови (безпосередні) формування маркситської

філософії.

- соціально-економічні і політичні чинники

- розвиток природознавства

- вплив класичної німецької філософії

1) Промисловий переворот ( капіталізм ( посилення експлуатації ( страйки,

соц. Конфлікти. Постали питання можливості справедливого суспільства,

перспективи його розвитку та його мети.

2) - відкриття законів збереження та перетворення речовини та енергії (

стало основою філософських висновків про нестворюванність та

незнищуваннясть матерії та руху, єдність різноманітних форм руху, їх

взаємодії і перехід.

- клітинна теорія живої речовини ( філософський висновок про єдність усіх

живих організмів

- еволюційна теорія Дарвіна ( удар по релігійних уявленнях, ідея

безперервності розвитку у живій природі.

3) Гегелівська діалектика – як теорія розвитку і філософський метод. Ідеї

Фейєрбаха щодо об’єктивності матерії, сутності людини, критики релігії.

Успадкувала від німецької класичної філос. Раціоналлізм як спосіб

пояснення та осягнення дійсності.

64. Гуманістичний пафос філософії К. Маркса і Ф. Енгельса.

Марксизм = філософія + політекономія + науковий соціалізм.

Філософія марксизму відрізняється предметом дослідження : що є спільним для

природної і соціальної дійсності, людського мислення, процесу пізнанняю, що

об’єднує ці сфери, досліджує найзагальніші закономірності їх розвитку. До

предмета філософії включено людину, практику, відношення “людина-світ”.

Поєднання діалектики з матеріалізмом дало можливість застосовувати

діалктику для аналізу природи, економічних, соціальних, політичних

процесів.

Суспільство розглядається з точки зору його економічного життя, в основі

суспільного розвитку – спосіб виробництва матеріальних благ.

Головний зміст марксизму – гуманізм. Людина розглядається як найвища мета і

цінність розвитку сіспільства. Людина не лише продукт природи, а й

соціальний феномен; людина постає як носій соціальної активності, суб’єкт

діяльності, Творець матеріальних і духовних цінностей. Центральна проблема

– пошук шляхів для створення умов, що забезпечують вільний розвиток усіх

сутносних сил людини, усіх її здібностей.

Вирішення проблеми експлуатації – знищення приватної власності на засоби

виробництва.

Свідомість людини є усвідомленим буттям. Зумовлена суспільним буттям,

суспільна свідомість грає активну роль. Виникнувши як результат людської

діяльностяі, вона стає її передпосилкою.

Пізнання – практичне за своєю природою; пізнавальне і перетворююче

відношення людини до світу і до себе витікає з її соціально-діяльної

сутності.

Розкриття соціально-діяльної сутності людини і сутності світу її буття,

соціальної обумовленості змісту і структури суспільної свідомості,

практичної зумовленності пізнання, розробка питань діалектики дозволили

Марксу і Енгельсу довести, що спільним, об’єднуючим у понятті “людина” є

соціально-діяльна сутность людини, тобто забезпечення її життєвих потреб

відповідними видами діяльності.

65. Сутність матеріалістичного розуміння історії. (К. Маркс)

Акцент на економічне життя суспільства, на сферу матеріального виробництва;

в основі суспільного розвитку – спосіб виробництва матеріальних благ.

Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять

суспільний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну

свідомість (мораль, право, ідеї, теорії, тощо). Вперше за всю історію

філософії розвиток суспільства розглядається з матеріалістичних позицій.

Минуле і майбутнє людства постає як послідовний закономірний процес зміни

економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже

потім духовного життя поколінь.

Матеріалізм і діалектика дозволили відкрити феномен повторюванності у

суспільних процесах і тим самим довести, що суспільство, а не тільки

природа, розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в їх

розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по новому

оцінити роль народних мас в історії, дати своє розуміння причин виникнення

і функціонвання держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою,

показати еволюцію сімї та ін.

Суспільно-економічна формація: кожна система виробниціх відносин, що

виникає на конкретному етапі розвитку виробничих сил підкоряється як

загальним для усіх систем, так і особливим, властивим тільки їй одній,

законам виникнення, функціонування та переходу для вищої форми.

66. Розвиток В.І.Леніним марксистської філософії на основі узагальнення

історичної практики і нових досягнень природознавства.

Основа – соціально-економічний розвиток капіталізму, в тому числі в Росії

кінця 19-поч. 20 ст., і духовно-політичні процеси, що мали місце; у науці –

відкриття радіоактивності і електрону (подільність атому).

Використовував філософію марксизму для створення теорії боротьби

робітничого класу. Діалектика – у двох аспектах:

- філософський метод, що адекватно відповідає матеріалістичній

філософії

- метод, що може бути використаний в політичній діяльності.

Питання теорії пізнання - “Матеріалізм і емпіріокритицизм”. Відображення –

суттєва характеристика матерії на рівні неживої, живої природи і на рівні

свідомості суспільства. Пізнання – теж процес відображення; з іншого боку –

складним, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики.

Проблема матерії. Визначальні характеристики : об’єктивність і здатність

відображатися.

Надзвичайна увага – питанням функціонування суспільства і практики

революційних перетворень; підкреслюється роль трудових мас в історії.

Теорія соціалістичної революції.

Нове трактування держави : гол. функція - управління суспільством в

інтересах панівного класу. У майбутньому повинна відмерти.

Марксистська філософія несе ідеологічне навантаження.

67. Філософська думка в Україні. Загальна характеристика.

- докласичний період

а) давні слов’яни – “Велесова книга” – повага до життя людини,

праці, любов до землі.

б) філософія Київської Русі – пов’язана з Християнством. Етична

тематика: протистояння духовного і тілесного, добра і зла. Вища

мета пізнання – Бог, єдиний метод – божествене откровіння.

Соціальна філософія - єдність земель, централізація держави.

“Повість временних літ” (Нестор)

“Слово про закон і благодать” (Іларіон)

“Посланіє” (Климент Смолянич)

- період Відродження

Ранні гуманісти (Юрій Дрогобич, Павло Русич, Лукаш, Станіслав

Оріховський) – антропоцентрізм, самодостатність, незалежність

людини, самопізнання.

Острозька академія (Герасим Смотрицький, Йов Книжницький, Іван

Вишенський)

- самопізнання у нерозривному зв’язку людини з Богом.

Братські школи – ідеї православ’я.

Мелетій Смотрицький – праці суспільно-громадянського спрямування.

Києво-Могилянська академія – філософія викладається окремим курсом –

покликання віднайти істину, причини речей, дослідити життя і доброчсеність.

- Класичний період

- Г. Сковорода – засновник класичної укр. Філософії,

поінтеїстичний погляд. “Пізнай себе” – через віру і любов. Ідея

“сродної” праці – за покликанням.

- “універсалістська” філософія 19 ст. (Орест Невицький, Сільвестр

Гогоуский, Михайло Максимович) – поширення ідей німецької

класичної філософії, особ. Канта, Фіхте, Шеллінга.

- Кирило-Мефодіївське товариство (Костомаров, Куліш, Шевченко) –

протиставлення української філософії російській.

- Соціалістичні мотиви – Драгоманов, Франко.

- Новітня філософія

- Екзистенціально-романтична хвиля (поч. 20 ст.) Бердяєв, Шестов.

- Культурно-філософський підйом 20х років (“розстріляне

відродження”) – Хвильовий, Зеров, Яловий, Плужник та ін. –

спроба зберегти та творчо розвинути українську національну

культуру.

- Мислителі діаспори (Лишенський, Донцов, Чижевський).

68. Києво-Могилянська академія – колиска філософської думки на Україні.

Заснована Петром Могилою. Вперше в Україні викладали філософію окремо від

теології. Філософські курси значною мірою схоластичні. Філософія

розглядалась як система дисциплін чи наук, покликаних віднайти істину,

причини речей.

І. Гізель – процес пізнання відповідні до теорії образів. Речі, діючи на

органи чуття посилають їм чуттєві образи. Ці органи відбиваються на органі

чуття і стають відображеннями, які стають об’єктами діяльності внутрішнього

чуття.

Ф. Прокопович – пізнання на основі досвіду і споглядання.

Вчення про матерію: в основі всього лежить певний субстрат, що завдяки

формі перетворюється на певну річ. Рух - як зміна кінцевого стану.Простір і

час – невід’ємні від природних сил. Порожнеча неіснує.

Етика – теоретична (роль людини в світі, сенс життя, свобода волі) і

практична (шляхи і способи досягнення щастя, система виховання).

Сенс життя – у творчій праці, спрямованій на власне і громадське добро.

Розвиток філософії права.

69. Г.С. Сковорода як філософ.

1722-1794. Вихованець Києво-Могилянської академії. Проблеми, спрямовані на

дослідження людини, її існування та щастя. Релігійно-філософський характер

спирається на християнсько-світоглядні категорії.

Реальність є взаємодією 3х світів: макрокосм., мікрокосм.(людини),

символічного світу (Біблія).

Кожен світ є єдністю 2х натур : видимої (зовнішньої) та невидимої

(внутрішньої).

Макрокосм – світ речей і явищ + Бог.

Мікрокосм – людина тілесна + людина духовна.

Біблія – образність символів + розшифровка.

Заклик: “пізнай себе” – свою духовну сутність через віру і любов – таким

чином досягається щастя. Щастя – не в матеріальному задоволенні, а в

пізнанні і праці за свїми здібностями.

3 етапи самопізнання та пізнання:

- пізнання себе як самовласного буття

- як суспільної істоти

- як буття, що створене за образом і подобою Божою.

Основні лінії:

- антеізм (“сродність” людині усього світу)

- екзистенціальність (орієнтованість на неповторне в своїй

окремості людське існування, плюралістичність і в одночас

діалогічна гармонійність реальності)

- кордоцентризм (все ідде від серця)

Засновник класичної української філософії.

70. Філософські мотиви в творчості Т.Г. Шевченка.

Ф. Шевченка – глибоко індивідуальна, особиста і разом з тим грунтується на

національній ідеї українського народу, його ментальності. Ф. Ш. Виростає з

конкретно-узагального ставлення до віри, любові і нації. З любові до

України виникає ф. Пробудження людської гідності, сили протесту і

бунтарства.

Вінець творчості – уславлення свободи, першої і неодмінної умови

людського добробутя і щастя.

Творчість Шевченка – поетично-сиволічно-образна, тобто буквально не

тлумачна.

Україна постає в двох вимірах : як певна соціальна спільність, що

реально втілена в історичній дійсності сьогодення; а також як духовно

ідеальна спільність нашої минувщини, що має відродитись в прийдешньому.

Шевченків бунт заперечує певну несправедливу соціально-економічну

реальність з її порядком, законами, і т.п.; проте це заперечення не ставить

метою утвердження якогось іншого порядку. У творах немає ніякої програми

перетворення суспільного буття. І деальне царство є царством творчого

людського духу, а не букви.

Не можна сказати, що Шевченко був атеїстом, але відкидав з

християнської релігії все те, що заважає вільному розвитку особистості,

перешкоджає задоволенню внутрішніх потреб людини. Проти зловживання

релігією з політичною метою, релігійних війн, інквізиції.

У всій своїй творчості Шевченко постає як екзістенціальний

антеїстичний і кордоцентричний мислитель.

71. Ідеї суспільного прогресу І. Франка, Л. Українки, М. Драгоманова.

Михайло Драгоманов (1841-1895) – мислитель, історик та етнограф.

Центральне у світоглядній позиції – ідея поступу, спрямованого на

здійснення ідеалів лібералізму та соціалізму. Соціалістичний ідеал –

добровільна організація гармонійно розвинутих особистостей, анархістськє

суспільство, шлях – федералізм. Байдужий до національно-політичної

самостійності України.

Мислитель позитивістсько-натуралістичного плану, скептик, навіть атеіст.

Іван Франко (1856-1916)

Всебічно розробляє тему праці і трудової моралі. В центрі філософії –

людина, основний закон людяності – праця; це єдине, що здатне творити і

вдосконалювати людську душу.

Соціаліст, але не приймав ідеї диктатури пролетаріату і класової боротьби.

Соціалістичні переконання базуються на загальнолюдських, а не на класових

цінностях.

Держава не повинна існувати, шлях до соціалізму – “народне відродження”

через культурну та освітницьку діяльність.

Раціоналіст, підтримувава еволюційну теорію.

Леся Українка (Лариса Косач) (1871-1913)

Романтично-екзистенціальна спрямованість.

Міфологічно-антеїстична ідея органічної зрощеності людини з природою,

антропологічної наповненості природи.Оспівування ліризму української душі і

драми її релізації.

Будує філософію синтезу вічних проблем і сучасних запитів.

72. Філософські аспекти історичної концепції М. Грушевського.

М. Грушевський репрезентував зовсім новий, вищий щабель національно-

суспільної думки. І хоча він вважається народником (вважав народ основним

чинником історичного прогресу), зі старим народництвом його пов’язувала

хіба що віра у доленосне призначення народу. Всі інші сторони світогляду М.

Грушевського відчутно відрізнялися від класичних поглядів народників.

І у ставленні до еліти М. Грушевський був куди гнучкіший за традиційне

народництво. Для нього історичні постаті князів, бояр, шляхти – не

потенційні зрадники свого народу, а діячі, що відіграли позитивну роль у

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14