Курсовая работа: Фінансовий аналіз ВАТ "Укрімпекс"

Таблиця 2.8.2 Аналіз грошових потоків від інвестиційної діяльності, ти.грн

Як показують дані таблиці 2.8.2, протягом звітного періоду надходження від інвестиційної діяльності збільшилися на 1,5 тис. грн., за рахунок реалізації необоротних активів, тобто продажу основних засобів та нематеріальних активів.

2.9 Аналіз і прогнозування можливого банкрутства підприємства

Структуру балансу підприємства можна вважати незадовільною, а підприємство – неплатоспроможним, якщо виконується одна з таких умов:

а) коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення, менше ніж 2,0;

б) коефіцієнт забезпеченості власними коштами має значення, менше ніж 0,1.

Коефіцієнт поточної ліквідності визначається за формулою:

Кпл = (Поточні активи + витрати майбутніх періодів) / (Поточні зобов’язання + Доходи майбутніх періодів) (2.9.1)

На початок звітного періоду:

Кплп = (15236,4 + 1,3) / 12477 = 1,2

На кінець звітного періоду:

Кплк = (13380,2 + 0,8) / 11132,3 = 1,2

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами визначається за формулою:

Кзабезп = Власні оборотні кошти / оборотні активи (2.9.2)

На початок звітного періоду:

Кзабезп = (2100,9 – 411,8) / 15237,7 = 0,1

На кінець звітного періоду:

Кзабезп = (2631 – 382,3) / 13381 = 0,2

Як бачимо з вище наведених розрахунків у нас не виконується перша умова, тобто коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення, менше ніж 2,0. отже можемо сказати, що у підприємства є деякі труднощі.

При незадовільній структурі балансу для перевірки реальної можливості у підприємства відновити свою платоспроможність розраховується терміном на 6 місяців коефіцієнт відновлення платоспроможності:

Квідн = (Кплк + 6/Т * (Кплк – Кплп))/ 2, (2.9.3)

де Кплк, Кплп – фактичне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець і початок звітного періоду;

6 – період відновлення платоспроможності (міс.);

Т – звітний період (міс.);

2 – нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності.

Квідн = (1,2 + 6/12 * (1,2-1,2))/2 = 0,6

Так як коефіцієнт відновлення менше 1, то це свідчить про те, що у підприємства в найближчі 6 місяців немає реальної можливості відновити платоспроможність.

Також використаємо Z-модель на основі п’яти факторів Е. Альтмана для аналізу платоспроможності підприємства:

Z = 1,2*X1 + 1,4*X2 + 3.3*X3 + 0.6*X4 + 1,0*X5 (2.9.4)

Z – індекс кредитоспроможності;

X1 = ряд. 260 ф.1 / ряд.280 ф.1;

X2 = ряд. 220 ф.2 / ряд.280 ф.1;

X3 = ряд. 050 ф.2 / ряд.280 ф.1;

X4 = ряд.380 ф.1/ ряд. 620 ф.1;

X5 = ряд.010 ф.1 / ряд.280 ф.1.

X1п = 15236,4 / 15649,5 = 0,97

X1к = 13380,2 / 13763,3 = 0,97

X2п = 2579,5/ 15649,5 = 0,18

X2к = 537,9 / 13763,3 = 0,03

X3п = 865,4 / 15649,5 = 0,05

X3к =594,6 / 13763,3 = 0,04

X4п = 2100,9 / 12477 = 0,16

X4к = 2631 / 11132,3 = 0,23

X5п = 3481,5 / 15649,5 = 0,28

X5к = 4528,8 / 13763,3 = 0,25

Підставимо одержані дані в формулу Z-моделі Альтмана і одержемо такі результати:

на початок періоду

Z = 1,2*0,97+1,4*0,18+3,3*0,05+0,6*0,16+1,0*0,28 = 1,957;

на кінець періоду

Z = 1,2*0,97+1,4*0,03+3,3*0,04+0,6*0,23+1,0*0,25 = 1,726.

На підставі усього, викладеного вище, можна зробити такі висновки:

1.  підприємство має незадовільну структуру балансу.

2.  у найближчі 6 місяців воно не має реальної можливості відновити платоспроможність.

3.  ймовірність банкрутства підприємства на початок звітного періоду була високою, а на кінець вона стала дуже високою.

РОЗДІЛ 3. ВИКОРИСТАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ АНАЛІЗУ В УПРАВЛІННІ

Кінцевим результатом прийняття рішення є саме управлінське рішення, яке постає, як первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.

Як і у всіх інших, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми із збутом та з отриманням дебіторської заборгованості.

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться :

1. Реалізація продукції з негайною оплатою або із знижкою.

2. Отримання дебіторської заборгованості.

3. Продаж резервних грошових активів.

4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

5. Отримання банківських кредитів.

6. Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків до статутного фонду.

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.

Але щодо поточної ліквідності, то даний коефіцієнт знаходиться в межах норми – 1,2. У підприємства є проблеми із грошовими коштами. Тому треба приділити увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі, підвищення якості продукції).

Так, щоб оптимізувати значення коефіцієнту абсолютної ліквідності з тією ж сумою короткострокової заборгованості, треба збільшити готівки або короткострокових фінансових вкладень або зменшити суму короткострокової заборгованості, що є нереальним шляхом, оскільки у підприємства не буде вистачати коштів для здійснення поточної діяльності. Тобто вихід з цієї ситуації – удосконалення виробництва та розширення збутової мережі, щоб реалізувати товари хоча б із знижкою.

Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати із неї, а частину дебіторської спрямувати на покриття кредиторської. Але для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, з відстрочкою платежу, по факту відвантаження продукції). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток (для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості.

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела – прибуток та амортизаційні відрахування.

Так, для удосконалення діяльності треба здійснити наступне:

1. Прискорити оборотність оборотних коштів через активізацію системи постачання;

2. Знизити витрати електроенергії через проведення ревізії обладнання, блокування деяких машин та впровадження блочного, місцевого включення світла та інших заходів;

3. Зменшення витрат на обробку продукції через модернізацію обладнання та нові технології.

Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових

покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні.

Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки , а також прибутку на

необхідну величину, що дозволить підвищити рентабельність капіталу.

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою,

треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів в мінімально можливі строки.

Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.

Поряд з власним капіталом підприємство певну частину своїх фінансових ресурсів формує за рахунок позикового капіталу. За питомою вагою у складі залучених джерел фінансування значне місце займає кредиторська заборгованість ( у звітному році вона збільшилася на 180 тис. грн. і становить 1173,3 тис. грн.).

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це безплатне фінансування підприємства за рахунок цього позикового капіталу. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці приведе до виплати штрафів, санкцій та погіршити фінансовий стан .

Щодо позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі коштів і високій рентабельності активів у порівнянні з процентними ставками за кредит є, але дуже низька можливість по його залученню. Але потрібно підвищити кредитоздатність підприємства.

Оптимізація фінансової структури капіталу є одним з найбільш важливих та складних завдань фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу – це таке співвідношення його власних і залучених джерел, при якому забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізація ринкової вартості підприємства.

Таким чином, в результаті розглянутих варіантів можна сказати, що політика оптимізації структури капіталу спрямована на підвищення долі власного капіталу. А саме прибутку, через низьку можливість залучення кредитів. Але ж якщо взяти за мету підвищення рентабельності власного капіталу, то теоретично найкращий варіант – залучення позик. Але є обмеження по коефіцієнту платоспроможності, який не дозволяє збільшити позиковий капітал без збільшення оборотних активів. Збільшення питомої ваги оборотних активів дозволяє збільшити позиковий капітал та зменшити власний і зберегти платоспроможність. Рентабельність капіталу тим більша, чим нижче його сума і вище прибуток, а при заміні власного капіталу позиковим вона підвищується.

Щодо управлінням дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

1. Визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;

2. Періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;

3. Якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

4. Використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;

5. Продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;

6. При продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунка покупця;

7. Використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;

8. Відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

9. Пропозиція відстрочки у виплаті грошей для стимулювання попиту;

10. Страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами.

ВИСНОВОК

Фінансовий стан - найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Він відображає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами.

Стійке фінансове становище формується в процесі всієї виробничо- господарської або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники фінансового стану за звітний період, можна визначити на базі публічної офіційної звітності.

Стійка діяльність підприємства залежить як від обґрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від внутрішніх можливостей ефективно використовувати всі існуючі в його розпорядженні ресурси, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносяться податкова, кредитна, цінова політика держави та ринкова кон‘юнктура. Через це в якості інформаційної аналізу фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті управлінських рішень.

Підприємство ВАТ «Укрімпекс» має недостатню фінансову стійкість. Це підтверджують і отримані дані коефіцієнту абсолютної ліквідності, які свідчать, що підприємство не в змозі негайно погасити короткострокової заборгованості. Значення коефіцієнту швидкої ліквідності має нормальне значення.

Незважаючи на те, що підприємство має добрі результати по деяких показниках, воно знаходиться в критичному стані через нестачу грошових коштів.

Оскільки на ВАТ «Укрімпекс» існує проблема оптимізації дебіторської заборгованості, на неї потрібно звернути основну увагу. Щодо дебіторів, потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, з відстрочкою платежу, по факту відвантаження продукції). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток (для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14