Курсовая работа: Фондовий ринок України і перспективи його розвитку

2. Залежно від порядку виплат дивідендів права участі в управлінні корпорацією акції поділяються на:

- привілейовані (преференційні);

- прості (звичайні).

Привілейовані надають їх власникам певні переваги порівняно з власниками простих акцій. По привілейованих акціях встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ні його визначають для власника простих акцій. Фіксований дивіденд виражається або в проценті від номінальної вартості, або в грошах з розрахунку на одну акцію. Під час ліквідації корпорації насамперед задовольняються претензії власників привілейованих акцій, а потім – простих.

Привілейована акція надає власникові право голосу на загальних зборах акціонерів. Це вигідно контролюючій групі акціонерів, яка не бажає втручання акціонерів у справи корпорації. Але якщо корпорація не сплачує дивіденди кілька разів підряд, то власники акцій одержують право голосу. Привілейовані акції з фіксованим дивідендом близькі до облігації. Такі акції надійні, однак вони практично не дають змоги підвищити дивіденди.

Привілейовані акції поділяються на:

1.  Зворотні

2.  Незворотні.

Коли фірма випускає зворотні акції, вона залишає за собою право їх викупу на певних умовах. Зворотність вигідна для корпорації, але не для власників акції. Ціна викупу не повинна перевищувати їх номінальну вартість та премії, що є свого роду компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бути оплачені доти, доки існує корпорація, що їх випустила.

Проста акція дає власникові право голосу на загальних зборах акціонерів. Прості акції є найбільш ризикованим видом цінних паперів, оскільки розмір дивідендів по них не фіксується, а залежить від фінансового стану корпорації й оплачується з прибутку в останню чергу, після сплати процентів, податків, фіксованих дивідендів.

Проте в умовах сприятливої економічної кон’юнктури власники простих акцій мають шанс одержати дивіденди, що значно перевищують фіксовані, й швидко збільшити свій капітал.

Облігація – це свідоцтво про надання позички, яке дає право на одержання щорічного доходу у вигляді відсотків.[3,с.404] Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акції облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігації і доход у вигляді відсотка.

Облігації випускаються іменні та пред’явника. Залежно від емітента облігації поділяються на державні й корпоративні.

Державні облігації – це свідоцтва про надання їх власникам позики державі в особі національного уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою мобілізації грошового капіталу для фінансування державних витрат, якщо недостатньо бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим рейтингом.

В Україні перша спроба випуску державних облігацій була здійснена у квітні 1994 році, коли вийшов Указ Президента "Про державні товарні облігації матеріальних ресурсів України". Але їх випуск викликав значну хвилю критики у суспільстві і був призупинений. Сьогодні це питання знову стає актуальним. Планується випустити облігації зовнішньої позики, які будуть відповідати вимогам євростандарту, мати форму готівкових ЦП і будуть допущені до продажу на фондових біржах Європи. Обсяг емісії - до $ 5 млн. При номінальній вартості однієї облігації $ 1000. Термін їх погашення буде більш тривалим. ніж облігацій внутрішньої позики - від 3 до 5 років.

Найбільше розповсюдження в Україні отримали облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). 23.08.1994р. вийшла Постанова Кабінету міністрів № 586 "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995р."

В таблиці 2.2.1. показані результати аукціонів із розміщення ОВДП за 2000р. (станом на 01.07.2000).

Таб.2.1.1. Результати аукціонів із розміщення ОВДП за 2000р.

Аналізуючи ці данні, можна сказати, що облігації внутрішньої державної позики стали більш поширеними в Україні.

Державні цінні папери характеризуються значною різноманітністю і можуть бути класифіковані за рядом ознак.

1. Залежно від порядку обігу:

-ринкові;

-неринкові.

Ринкові облігації більше поширені, їм притаманна вища ліквідність, їх можна швидко реалізувати на ринку. Але власники цих облігацій не можуть претендувати на їх погашення до визначеного строку. На відміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу, вони реалізуються через спеціальні фінансові інститути – пенсійні, ощадні фонди. Їх можна пред’явити до сплати в будь-який час, проте при достроковій оплаті розмір доходу різко зменшується. Частина неринкових облігацій індексується, їх погашення та сплата процентів по них здійснюється з урахуванням індексу роздрібних цін.

2.  Відповідно до методів розміщення:

-на добровільній основі;

-примусово.

Передплата на державні цінні папери проводиться на добровільній основі, тому що примусове розміщення облігацій підриває довіру до них. Облігації, які розміщуються примусово, як правило, випускаються під час війни, в умовах складного стану державних фінансів, коли держава відчуває гостру потребу в коштах.

3.За строком погашення:

- поточні – від кількох тижнів до 1 року;

- короткострокові – від 1 до 2-3 років;

- середньострокові – від 3-5 до 10 років;

- довгострокові – понад 10 років.

4. Згідно зі способом виплати доходів:

- лотерейні (виграшні);

- процентні з виплатою доходів на дисконтній основі.

По лотерейних облігаціях періодично розігруються виграші на різну суму, яка виплачується залежно від номінальної вартості облігацій.

Процентні облігації забезпечують власникам фіксований, або плаваючий доход, що визначається процентною ставкою. Облігації з плаваючим доходом виникли порівняно недавно. Доход по ним коливається залежно від зміни рівня позичкового відсотка. Випуск такого роду цінних паперів дає змогу уникнути додаткових витрат випадку зниження процентних ставок, водночас робить їх досить привабливими в період їх підвищення.

Корпоративні облігації – це свідоцтва про надання їх власникам довгострокової позики корпорації, фірмі, підприємству, тобто це облігації, емітовані юридичними особами.[3,с.406]

Випуск облігацій – вигідніший спосіб формування додаткового капіталу, ніж випуск акцій, оскільки процент по облігаціях сплачується з прибутку до виплати податків. Корпоративні облігації більше підлягають ризику, ніж державні облігації, проте доходи по них значно вищі.

Залежно від характеру забезпечення облігацій вони поділяються на:

а) заставні;

б) беззаставні.

Заставні облігації – це юридичний документ, що підтверджує згоду корпорації заставити під свій борг землю, споруду та інше майно, яке їй належить, і дає право кредитору на оволодіння заставленими активами у разі несплати боргу. Облігації під заставу інших цінних паперів забезпечуються не майном, а іншими акціями та борговими зобов’язаннями фірми. Уразі несплати боргу заставні цінні папери стають власністю того, хто володіє заставними облігаціями.

Забезпеченням без заставних облігацій є загальна платоспроможність корпорації. Такі облігації випускають корпорації, які мають високий кредитний рейтинг.

Облігації також бувають з правом дострокового відкликання; без такого права; конвертовані (передбачають обмін на прості акції тієї ж фірми); неконвертовані, відсотки по яких менші, ніж у конвертованих.

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові - від 5 до 10 років;

б) середньострокові - від 1 до 5 років;

в) короткострокові - до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України.

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів з нього.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Простий вексель свідчить про таке: векселедавець дає чесне слово сплатити обумовлену суму коштів в обумовлений строк тому, хто цей вексель пред'явить. Чесне слово векселедавця може бути підтверджене іншою особою, як правило – це банк або фірма, фінансовий стан якої не викликає сумнівів, у такому випадку вексель вважається авальованим.

Переказний вексель – це наказ векселедавця іншій особі заплатити власнику векселя обумовлену суму в обумовлений строк. Для того, щоб власник векселя міг ним скористатися, переказний вексель має бути акцептований, тобто та особа, якій було наказано заплатити, має підтвердити свою згоду це зробити, у цьому випадку саме вона дає чесне слово сплатити по векселю, і було б не зайвим, якби це чесне слово підтверджувалося банком або іншою фірмою, якій власник векселя довіряє.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати випускаються інвестиційним фондом або компанією з метою мобілізації грошей, які в подальшому будуть інвестовані в різні цінні папери. Іншими словами, якщо власник коштів не має інформації про те, які саме цінні папери йому слід придбати на наявні у нього вільні гроші, то він може покластися на професіоналів, які працюють в інвестиційному фонді.

Дериватив – стандартний документ, який засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Іншими словами, дериватив – це контракт чітко встановленої форми, причому обумовлене в ньому право придбати (продати) за певних умов може бути продане іншій особі. Правила випуску та обігу деривативів встановлюються законодавством. За змістом деривативи поділяються на форвардні контракти, ф’ючерсні контракти і опціони. Відповідно до виду цінностей деривативи поділяються на фондові, валютні і товарні.

Деривативи називають ще похідними фінансовими інструментами, оскільки їхня вартість є похідною від вартості тих інструментів, які покладені в основу угоди й називаються базовими

Приватизаційні папери – це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Види приватизаційних паперів:

·  приватизаційні майнові сертифікати;

·  житлові чеки;

·  земельні бони;

·  компенсаційні сертифікати.

2.2 Операції з цінними паперами

Первинне розміщення - це продаж нового випуску ЦП, при якому виручка від продажу йде емітенту.

Вторинне розміщення ЦП – торгівля ЦП після їх первинного розміщення з метою продажу населенню; перерозподіл пакету акцій через деякий час після того, як він був запропонований (проданий) компанією, що його випустила.

Важливим показником розвитку РЦП є співвідношення між первинними та вторинними ринками ЦП. Співвідношення між первинними та вторинним ринком на розвинутих ринках коливається у межах 5-15 % обсягів вторинного ринку. Характерною особливістю українського РЦП є безумовне переважання первинного ринку. Наприклад, у 1996 році загальний обсяг емісії ЦП на первинному ринку досягнув 8,3 млрд. грн., а на вторинному – лише 15,4 млн. грн., що складає менше 0,2 відсотка загального обсягу емісії ЦП в Україні.[6,с.135] Цей показник значно поступається відповідному показнику російського РЦП, не кажучи вже про розвинуті фондові ринки. Існує кілька причин такого стану: по-перше, це небажання інвесторів продавати ЦП, які вони придбали під час випуску, а ті інвестори, які хотіли б продати свої ЦП не можуть цього зробити тому, що важко знайти покупця (вкладання коштів в ЦП абсолютної більшості емітентів не приносить очікуваних прибутків); по-друге, крупні інвестори, і в першу чергу – інституційні, як правило, придбають акції для того, щоб прийняти участь в управлінні АТ або користуватись пільгами, які емітент може надавати своїм акціонерам (іноді шляхом акціонерних взаємовідносин намагаються закріпити господарські зв’язки з емітентом).

Отже задача розвитку вторинного ринку цінних паперів набуває особливого актуального значення. Вирішення цієї задачі в значній мірі залежить від активної діяльності торговців цінними паперами, формуванні дієздатної інфраструктури ринку.

Загальна схема функціонування РЦП має такий вигляд: клієнт (юридична або фізична особа) дає наказ торговцю цінними паперами на купівлю (продаж) ЦП, який реалізує замовлення на біржовому (позабіржовому) РЦП. Після виконання замовлення гроші повертаються до попереднього власника (продавця), а ЦП – до нового власника (покупця).

Згідно Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" торговці цінними паперами вправі здійснювати такі види діяльності по обігу ЦП:

- діяльність по випуску ЦП;

- комісійну діяльність по ЦП;

- комерційну діяльність по ЦП.

1. Операції з цінними паперами на біржовому фондовому ринку.

Зростання обсягів емісій корпоративних та державних паперів активізувало вторинний ринок і сприяло розвитку фондових бірж та зростанню кількості угод, які на них здійснювалися. До купівлі-продажу на фондовій біржі, як і на позабіржовому ринку, допускаються лише ті ЦП, які визначено в чинному законодавстві.

Згідно вимог українського законодавства, правилами фондової біржі має бути передбачено певний порядок допуску (лістингу) ЦП до офіційного та неофіційного котирування. Без лістингу жодна акція не виставляється на торги.

Так, наприклад, ЦП, що котируються на УФБ, розподіляються на три групи:

Гр. К1 - ЦП емітентів з високим економічним потенціалом, високорентабельних і фінансово стійких компаній. При цьому емітент відповідає за достовірність повідомленої ним економічної та юридичної інформації (АСК "Укррічфлот").

Гр. К2 – ЦП емітентів, економічне становище яких оцінюється як достатнє для допуску до офіційного котирування. У цьому разі емітент може обмежитися мінімальним обсягом інформації, яку необхідно подати на біржу.

Гр. К3 – ЦП, які не були прийняти, або емітенти яких не вимагали офіційного котирування. При цьому УФБ не несе ніякої відповідальності за достовірність інформації про такі ЦП.

Така система котирування дає змогу гарантувати певну безпеку інвесторів, прозорість РЦП, ефективно здійснювати кліринговий процес.

Розвиток фондового ринку в значній мірі стримується тим, що у списках офіційного лістингу відсутні акції стратегічних підприємств загальнонаціонального значення.

Участь у торгах з продажу на біржах пакетів акцій ВАТ, що належать державі, можуть брати:

- зареєстровані на біржі брокерські контори;

- торговці ЦП, які не є брокерськими конторами даної біржі ;

- інші юридичні та фізичні особи, які мають право за діючим законодавством України на придбання державного майна в ході приватизації.

Торги можуть проводитися у вигляді аукціонних торгів "з голосу" або в електронній системі біржі. Форма проведення торгів по кожному об’єкту визначається біржею. Посередником між емітентом та інвестором на біржовому ринку є брокер. Він не виступає контрагентом, що забезпечує рівність усіх клієнтів та однакові умови для них. Брокер несе повну відповідальність лише за правильне і своєчасне виконання замовлень клієнтів.

Електронна система обігу ЦП дає змогу простежити за кожною угодою, всі етапи руху ЦП і коштів – від банківських розпоряджень і угод між брокерами а ринку до стандартизованих розрахунків.

2. Операції з цінними паперами на позабіржовому фондовому ринку.

Поряд з біржовим ринком в Україні розвивається і активно функціонує позабіржовий (організований та неорганізований) РЦП. Його інфраструктуру складають інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, довірчі товариства, холдінгові фірми, страхові компанії, інші незалежні торговці ЦП, а також аудиторські та консалтингові організації.

На позабіржовому ринку здійснюється первинне розміщення і вторинний обіг облігацій, інших боргових зобов’язань та акцій підприємств, які не відповідають вимогам біржового лістингу.

Важливою складовою частиною фондових ринків країн з розвинутою економікою є наявність сукупності показників, які дають змогу здійснювати поточний та перспективний аналіз цього важливого сегмента фінансового ринку. За їх допомогою оцінюється загальна ситуація на фондовому ринку та можливість досягнення поставлених інвестиційних цілей, здійснюється вибір стратегії дій учасниками фондового ринку, ведуться операції з цінними паперами на провідних фондових біржах світу.

Найбільшого поширення на практиці набули інтегральні індекси, що відображають динаміку фондового ринку в цілому чи стосовно якогось важливого його компонента.

Найбільш відомі вітчизняні індекси – це L- і S- індекси газети "Фінансова Україна", CITI AV, CITI NS, CITI MP – індекси газети "CITI" . Ці індекси ґрунтуються на врахуванні середніх курсів окремих видів ЦП, що користувалися підвищеним попитом за поточний період на українському ринку.

З розвитком фондового ринку посилюється необхідність у розробці та використанні більш інформативних показників, які б враховували особливості ситуації на фондовому ринку України. Першим кроком у цьому напрямі є врахування курсів ЦП з деякою вагою, наприклад зважування за числом торговців ЦП (індекс CITI NS), чи за розмірами емісії (індекс CITI MP).

Залишається актуальною проблема розробки інструментарію аналізу українського ФР. Такий інструментарій міг би включати ряд індексів, які б відображали динаміку та кон’юнктуру позабіржового ФР, стан і якість інвестиційних портфелів його учасників. Доцільно відслідити динаміку чистих активів інвестиційної компанії, як орієнтирів для потенційних клієнтів, показувати секторний чи галузевий зріз стану її портфелів.

3. Перспективи розвитку фондового ринку в Україні

3.1 Тенденції розвитку фондового ринку в Україні

З дня прийняття в 1991 році Закону України "Про цінні папери та фондову біржу " бере свій початок історія розвитку українського фондового ринку.

Національний фондовий ринок в останні роки зробив помітний крок вперед, що свідчить про його важливу роль у реформуванні економіки країни. Фондовий ринок як сегмент фінансового ринку, став потужним механізмом у розподілі, перерозподілі та мобілізації фінансових ресурсів для динамічного розвитку економіки. Фондовий ринок сприяє накопиченню інвестиційного капіталу у виробничій та соціальній сферах.

Відповідно до Концепції функціонування й розвитку фондового ринку України, прийнятої в 1995 році Верховною Радою, утворення й розвиток нашого фондового ринку має базуватися на таких принципах:

·  Соціальна справедливість

·  Надійність захисту інвесторів

·  Урегульованість

·  Контрольованість

·  Ефективність

·  Правове впорядкування

·  Прозорість, відкритість

·  Конкурентність

Варто враховувати, що ця Концепція не є законом, який встановлює чіткі правила функціонування фондового ринку й регулювання дій його учасників, це лише орієнтир для наступної розробки відповідних законодавчих актів. Всі ці норми й міжнародні правила не знайшли достатнього розвитку й за станом на кінець 2005 року фондовий ринок України можна характеризувати в такий спосіб:

1. Операції з цінними паперами мають невелику вагу проводяться на позабіржовому ринку. У зв’язку з цим більшість акцій недостатньо ліквідні. Багато учасників ринку мають переважну спрямованість на одержання спекулятивного доходу й не виявляють інтересу до довгострокових укладень.

2. Макроекономічні показники ринк ще обмежені, біржовий ринок настільки не розвинений, що його поки що не можна порівняти навіть із ринками деяких країн, що розвиваються, і країн Східної Європи. Емітенти недостатньо зацікавлені у виході на відкриті ринки капіталів, прагнуть утримувати великі пакети акцій у своїй власності, не враховують перспективності й можливостей ринку з мобілізації капіталів.

3. Матеріальна база ринку, його інфраструктура й необхідні інститути одержали достатній розвиток, але часто використовуються недостатньо ефективно або з порушенням чинних норм.

4. Роль держави у регулюванні ринку поки ще не реалізована в необхідному обсязі, хоча Комісія з цінних паперів активно й досить успішно займається розробкою нового законодавства. Є певні прогалини й протиріччя в нормативно-правовій базі фондового ринку, держава іноді не в змозі оперативно й результативно впливати на поточні процеси.

5. Діяльність на українському ринку цінних паперів відрізняється високим ступенем усіх ризиків. Часто складно виконати перереєстрацію акцій на нового власника, не завжди легко врегулювати розрахунки, визначається високий рівень криміналізації.

6. Розвитку фондового ринку перешкоджає високий рівень інфляції, загальне падіння виробництва. Емітенти не можуть забезпечити, а іноді не хочуть, виплату дивідендів на вкладений капітал.

7. України ознайомилася зі значним масштабами грюндерства (ажіотажне заснування нових дутих компаній, акціонерних товариств, які через якийсь час лопаються або просто зникають разом із вкладеними коштами вкладників або акціонерів). Через ці компанії пограбовані сотні тисяч людей, зникла довіра, ринок має нестабільний характер. Керівники багатьох компаній зацікавлені власних доходах, не поважають права невеликих акціонерів. Наслідки цього дотепер не вдалося приборкати.

8. Бракує достовірної інформації про ринок цінних паперів, про фактичні операції, їх обсяги.

9. Учасникам ринку бракує досвідченого персоналу. Внаслідок багато компаній своєю роботою не можуть заслужити довіру інвесторів.

10. Відсутність вільних коштів у інвесторів призводить до недостатнього попиту. На ринку немає умов для проведення короткострокових спекулятивних операцій.

11. Фондовий ринок поки не може повною мірою виконувати своє основне призначення з ефективного перерозподілу грошових ресурсів, в основному йде перерозподіл власності або створення нових фінансових компаній, що не володіють до емісії в достатніх обсягах реальними активами і, як наслідок, швидко зникають з ринку.

12. Дефіцит державного бюджету приводив до необхідності розширення ринку державних облігацій з їх порівняно високою прибутковістю, що скорочувало реальні інвестиції в цінні папери і виробництво. До чого це призвело, показали події на українському ринку державних облігацій у другій половин 1998 року – на початку 1999 року. За станом на 2006 рік ситуація змінилася, серйозних емісій державних облігацій немає.

13.Відомо, що масова приватизація може бути стимулом для економічних перетворень, базою для широкого розвитку фондового ринку. Однак у нашій країні цього поки не відбулося. Кількісні перетворення ще не переросли в якісні.

14. Акціонерні товариства мають можливість ухвалювати на загальних зборах акціонерів рішення, які призводять до дискримінації або збитків меншості акціонерів; відсутні адміністративна й кримінальна відповідальність перших осіб емітентів у випадках серйозних порушень прав акціонерів.

15. Не достатньо відрегульоване оподатковування деяких операцій з цінними паперами.

16. Верховна Рада надто повільно ухвалює нові фондові закони.

17. Експерти відзначають високий рівень політичних ризиків і пов'язаний із цим відтік капіталів, низький рівень іноземних інвестицій.

Все це перешкоджає повномасштабному розвитку фондового ринку в нашій країні, й важко прогнозувати реальні строки становлення цього ринку.

3.2  Напрямки розвитку фондового ринку в Україні

Згідно з основними напрямками розвитку фондового ринку України на 2005 - 2010 роки, державна політика у сфері функціонування фондового ринку має бути направлена на створення умов для постійного підвищення капіталізації економіки, впровадження ефективної системи захисту прав інвесторів, забезпечення прозорих правил і процедури діяльності учасників фондового ринку, використання надійних і ліквідних інструментів ринку цінних паперів.

Розвиток фондового ринку України повинен відбуватися через:

I. Удосконалення механізмів захисту прав інвесторів:

- впровадження загальноприйнятих міжнародних принципів корпоративного управління і діяльності акціонерних товариств;

- введення в акціонерних товариствах посади корпоративного секретаря з покладанням на нього функцій відносно організації заходів щодо корпоративного управління в цих суспільствах;

- розробку і реалізацію стратегії ефективної дивідендної політики в акціонерних товариствах;

- впровадження механізму оцінки ефективності управління акціонерними товариствами через показник їх капіталізації на фондових біржах, удосконалення системи винагороди членів правління таких товариств з врахуванням цього показника;

- утворення системи спеціалізованих судів для розгляду корпоративних суперечок в акціонерних товариствах;

- систематичне узагальнення Верховним Судом України практики розгляду судами справ про захист прав і законних інтересів акціонерів;

- забезпечення підтримки освіти і діяльності громадських організацій громадянами, які є міноритарними акціонерами, з метою захисту їх прав, надання необхідної наукової допомоги.

II. Розвиток інструментів ринку коштовних паперів:

- впровадження нового вигляду іпотечних цінних паперів, а також похідних (деріватівов);

- створення умов для широкого використання органами місцевої самоврядності облігацій місцевих позик з метою залучення інвестицій для реалізації регіональних соціально-економічних програм;

- впровадження системи рейтингів суб'єктів господарювання і інструментів фондового ринку незалежними рейтинговими агентствами, зокрема провідними міжнародними рейтинговими агентствами.

III. Зосередження укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах і інших організаторах торгівлі цінними паперами:

- удосконалення механізмів відкритого розміщення цінних паперів акціонерних товариств на фондових біржах;

- установка вимог до організаторів торгівлі цінними паперами відносно мінімального обсягу торгів цінними паперами на них;

- приведення законодавства в частині створення і функціонування організаторів торгівлі цінними паперами у відповідність з директивами ЄС;

- завершення впровадження єдиних стандартів діяльності для організаторів торгівлі цінними паперами.

IV. Удосконалення Національної депозитарної системи:

- створення на основі Національного депозитарію України центрального депозитарію цінних паперів, контрольованого державою і незалежного від впливу промислових фінансових груп і професійних учасників фондового ринку;

- впровадження централізованої, прозорої і надійної системи обліку прав власності на цінні папери;

- введення єдиних правил і технологічних процедур обліку цінних паперів;

- уніфікація принципів і порядку здійснення діяльності учасниками Національної депозитарної системи і взаємодії між ними;

- впровадження нового вигляду професійної діяльності на ринку цінних паперів.

V. Удосконалення системи розкриття інформації на ринку цінних паперів:

- подальше вдосконалення системи розкриття інформації на фондовому ринку на основах вільного, оперативного, безкоштовного доступу інвесторів до інформації про емітентів цінних паперів і професійних учасників фондового ринку, зокрема впровадження міжнародних стандартів розкриття інформації;

- впровадження адміністративної і кримінальної відповідальності за використання інсайдерської інформації під час здійснення операцій з коштовними паперами і за перешкоду в доступі до інформації про емітентів цінних паперів, професійних учасників фондового ринку і спотворення такої інформації.

VI. Розвиток інвестиційної інфраструктури:

- розширення переліку фінансових інструментів, в які можуть інвестуватися активи недержавних пенсійних фондів;

- підвищення вимог до компаній, які здійснюють діяльність з управління активами недержавних пенсійних фондів;

- удосконалення порядку ведення бухгалтерського обліку в інститутах загального інвестування.

Для реалізації цих напрямів розвитку передбачені наступні заходи:

1. Внесення змін до статутів акціонерних товариств, контрольний пакет акцій яких належить державі, відносно впровадження національних принципів корпоративного управління.

2. Внесення змін до зразкового статуту акціонерного товариства відносно впровадження посади корпоративного секретаря і забезпечення доступу акціонерів до інформації про діяльність суспільств.

3. Проведення конференцій, семінарів, засідань за круглим столом з метою обговорення принципів корпоративного управління в акціонерних товариствах і механізму їх впровадження.

4. Залучення фінансових ресурсів і міжнародної технічної допомоги від країн-донорів і міжнародних фінансових організацій з метою поліпшення корпоративного управління в акціонерних товариствах.

5. Узагальнення і поширення позитивної практики впровадження загальноприйнятих міжнародних і національних принципів корпоративного управління в діяльності акціонерних товариств шляхом проведення спеціальних конкурсів і освітлення цих питань в засобах масової інформації.

6. Сприяння прийняттю акціонерними товариствами, в статутних фондах яких є державна частка, і товариствами, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, кодексів корпоративного управління.

7. Проведення аналізу господарської фінансової діяльності акціонерних товариств, контрольний пакет акцій яких належить державі, відносно забезпечення прибутковості і реалізації дивідендної політики.

8. Сприяння створенню громадських організацій міноритарними акціонерами і надання ним необхідній консультаційній допомозі з метою захисту прав.

9. Проведення щорічних конференцій з питань залучення інвестицій через інструменти фондового ринку.

10. Сприяння створенню консолідованої біржової системи на ринку цінних паперів і впровадженню єдиних стандартів діяльності організаторів торгівлі цінними паперами.

11. Розробка нормативно-правових актів по питаннях встановлення електронного документообігу між учасниками Національної депозитарної системи відповідно до міжнародних стандартів ISO.

12. Підготовка пропозицій відносно створення фонду гарантування інвестицій з метою приведення законодавства України в цій сфері у відповідність із законодавством ЄС.

13. Розширення переліку фінансових інструментів для інвестування активів недержавних пенсійних фондів.

14. Розробка Державної програми удосконалення системи розкриття інформації на фондовому ринку на основах вільного, оперативного, безкоштовного доступу інвесторів до інформації про емітентів цінних паперів і професійних учасників фондового ринку.

15. Розробка методичних рекомендацій відносно впровадження механізму оцінки ефективності управління акціонерними товариствами за показниками їх капіталізації на фондових біржах.[5,с.186]

Висновки

У нинішній час в нашій країні поступово розвивається ринок цінних паперів. Практично усі суб'єкти економічних відносин, безпосередно стикаються з обліком операцій з цінними паперами, а значить, виникає потреба враховувати в практичній діяльності особливості операцій з цінними паперами, так чи інакше, брати участь на ринку цінних паперів.

До висновку необхідно відмітити, що сьогодні перед українським ринком цінних паперів постає ряд проблем, швидке і ефективне рішення яких стане поштовхом до його подальшого розвитку. Це такі завдання, як:

- контроль за діями учасників ринку цінних паперів з метою обмеження монополістичної діяльності;

- комп'ютеризація фондового ринку і створення єдиного інформаційного простору для підвищення інформованості суб'єктів ринку;

- захист інтересів інвесторів і потреба удосконалення процедури реєстрації цінних паперів та захист їх від підробки;

- встановлення чітких засобів відповідальності державних та комерційних структур за порушення процедури випуску та обігу цінних паперів.

Обрана мною тема курсової роботи дуже об'ємна за змістом і в той час дуже цікава з точки зору динамічності свого розвитку. В даній роботі на основі діючого в Україні законодавства зроблена спроба розкрити суть і види цінних паперів, їх характеристику, а також ринку цінних паперів й особливості його становлення та функціонування в Україні.

В нашій країні відбувається поступовий розвиток ринку цінних паперів. В ході державних реформ була досягнута деяка стабілізація в економіці, зокрема значно були уповільнені темпи інфляції, забезпечувалася певна стабільність національної валюти, що, певно, сприяло становленню та зміцненню біржового ринку і торгівлі цінними паперами. Зараз підприємства можуть інвестувати кошти в державні цінні папери та одержувати при цьому деякий прибуток. Основна проблема вексельного обігу в нашій країні - це нестабільна економічна система, недовіра партнерів один до одного і бажання одержувати оплату за товар і послуги за фактом відвантаження або з попередньою оплатою. Мало керівників, що вірять в надійність векселів в нашій країні і в можливість отримати гроші потім, якщо вони не отримані по факту. Тим не менше, процеси, що відбуваються в нашій країні, повинні призвести до нормального функціонування системи цінних паперів, що в кінцевому рахунку покращить інвестиційний клімат в Україні, сприятиме розвитку національного виробництва.

Література

фондовий фінансовий ринок біржа

1.  Котлер Ф. Управление маркетингом. – М.: Экономика. – 1980. с. 18.

2.  Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – М.: Республика. – 1992. – с.61.

3.  В.І. Павлов, І.І. Пилипенко, І.В. Кривов’язюк. Цінні папери в Україні: Навч. Посібник. Видання 2-ге, доповнене. К.: Кондор, 2004. – 400 с., с.34-44.

4.  Кравченко Ю.Я. Ринок цінних паперів: Навч. Посібник. – К.: Дакор, 2008. – 664 с., с.639-650.

5.  Положение об утверждении положения о функционировании фондовых бирж № 1542 от 19.12.2006/ГКЦБФР//Официальный вестник Украины. – 2007. - №5. – с.186.

6.  "Фінанси України", 1997. - №6.

7.  "Фінанси України", 2000. -№12. – с.135-140.

8.  "Фінанси України", 1998. -№3. – с.93-94.

9.  "Фінанси України",1998. – №11. – с.78- 83.