Реферат: Нотариат

У практиці прийняття кваліфікаційного іспиту вже склалися певні критерії та вимоги. Під час іспиту в середньому використовуються від 10 до 20 білетів, в кожному з яких міститься від 6 до 10 запитань та одне практичне завдання.

Аналіз практики складання кваліфікаційних іспитів указує на доцільність прийняття кваліфікаційного іспиту в письмовій формі з обов’язковим дорученням до протоколу засідання комісії чернеток відповідей. Усі додаткові запитання і відповіді до них повинні фіксуватись у протоколі засідання. Це, за можливого оскарження рішення комісії, полегшує роботу Вищої кваліфікаційної комісії та дає їй можливість правильно розглянути скаргу.

Рішення кваліфікаційної комісії приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від кількості присутніх на засіданні членів комісії. Засідання комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як 2/3 членів комісії.

Про наслідки складання іспитів кваліфікаційні комісії оголошують заінтересованим особам у день складання ними іспитів.

На підставі складеного іспиту кваліфікаційна комісія виносить рішення про можливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

Якщо за рішенням комісії особа не склала іспиту, то вона має право на повторний іспит не раніше як через один рік.

Якщо заінтересована особа не погоджується з рішенням кваліфікаційної комісії, вона може оскаржити його у Вищу кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України в місячний строк від дня вручення заінтересованій особі копії цього рішення.

Вища кваліфікаційна комісія утворюється при Міністерстві юстиції України та діє на підставі Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р.

Термін повноважень комісії становить три роки. До її складу входять чотири нотаріуси, три представники від Міністерства юстиції, два представники від Української нотаріальної палати. Члени Вищої кваліфікаційної комісії звільняються від виконання їхніх службових обов’язків на час її роботи зі збереженням середнього заробітку.

Повноваженнями Вищої кваліфікаційної комісії є:

• розгляд скарг на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату про відмову в допущенні особи до нотаріальної діяльності;

• вирішення питання про можливість складання повторного кваліфікаційного іспиту особою, яка подала скаргу, Вищій кваліфікаційній комісії;

• розроблення та затвердження програми й порядку складання кваліфікаційних іспитів особами, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю.

Комісія проводить свої засідання як до потреби; вони є правомочними, якщо в них бере участь не менш як 2/3 членів комісії.

Скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату розглядаються Вищою кваліфікаційною комісією у місячний термін за участю особи, яка подала скаргу, і представника комісії нотаріату, рішення якої оскаржується. Неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду скарги, але в деяких випадках комісія може визнати присутність їх обов’язковою. На засіданні також можуть бути присутніми представники

підприємств, установ та організацій, заінтересованих у розгляді скарги.

Розгляд скарги починається доповіддю члена комісії, який попередньо вивчив скаргу і додані до неї документи. Після цього заслуховуються присутні на комісії особи, проводяться дослідження та аналіз необхідних документів.

Рішення приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів від кількості присутніх членів комісії. Воно викладається в письмовій формі, підписується головуючим на засіданні та членами комісії, є остаточним і оскарженню не підлягає.

За результатами розгляду скарги комісія може залишити рішення кваліфікаційної комісії нотаріату без зміни, а скаргу без задоволення. Може допустити особу до повторного складання кваліфікаційного іспиту, але вже перед Вищою кваліфікаційною комісією, а також скасувати рішення кваліфікаційної комісії нотаріату і допустити особу до заняття нотаріальною діяльністю.

У триденний строк копія рішення Вищої кваліфікаційної комісії видається особі, стосовно якої воно було винесено.

Після рішення кваліфікаційної комісії нотаріату про допуск до нотаріальної діяльності заінтересована особа повинна одержати в Міністерстві юстиції України свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю — це документ, що видається Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату або Вищої кваліфікаційної комісії про допуск до нотаріальної діяльності та є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Порядок видачі такого свідоцтва регулює Положення, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 20 січня 1994 р., зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції від 25 грудня 1997 р.

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути видане тільки громадянинові України, який має вищу юридичну освіту, пройшов стажування та склав кваліфікаційний іспит.

Для одержання свідоцтва необхідно подати до Міністерства юстиції України заяву, до якої долучається рішення кваліфікаційної комісії нотаріату або Вищої кваліфікаційної комісії, якщо іспит було складено повторно, а також документ банківської установи про внесення плати за видачу свідоцтва. 3 поданням заяви пред’являється документ, який посвідчує особу заявника.

Заява має бути розглянута протягом місяця від дня її подання.

Розглянувши заяву, Міністерство юстиції України може винести три відповідні рішення: про видачу свідоцтва, про відмову у видачі свідоцтва чи про залишення заяви без розгляду.

Якщо всі вимоги щодо видачі свідоцтва про заняття нотаріальною діяльністю виконано, а Міністерство юстиції дійде висновку про можливість заняття заявника нотаріальною діяльністю, то виноситься рішення про видачу такого свідоцтва. Свідоцтво має встановлену законом форму і містить вказівку про те, хто одержує це свідоцтво і що воно є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Відмова у видачі свідоцтва можлива в тих випадках, коли на момент звернення із заявою виникли обставини, які взагалі перешкоджають видачі свідоцтва, а усунути їх не можна. У Положенні про порядок видачі свідоцтва наведено підстави, що дають можливість застосування цього повноваження. Це, зокрема, втрата особою громадянства України, винесення щодо неї обвинувального вироку, який набрав чинності, винесення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили, винесення рішення, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, про визнання її недієздатною, а також інші підстави, передбачені Законом України "Про нотаріат".

Важливою гарантією захисту прав особи, яка бажає зайнятися нотаріальною діяльністю, є її право оскаржити відмову у видачі свідоцтва до суду. Така скарга подається до суду в місячний строк від дня одержання відмови і розглядається в порядку провадження, що виникає з адміністративно-правових відносин (статті 248—248 ЦПК України).

Залишення заяви про видачу свідоцтва без розгляду можливе тоді, коли виникли обставини, які на цей момент перешкоджають видачі свідоцтва, але надалі їх можна буде усунути. Такою обставиною є неподання всіх необхідних документів для видачі свідоцтва, передбачених п. 3 Положення. Це може бути рішення кваліфікаційної комісії або документ про внесення плати за видачу свідоцтва. Після подання вказаних документів розгляд справи поновлюється.

За видачу свідоцтва необхідно внести відповідну плату на рахунок Міністерства юстиції України.

Розмір плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р., зі змінами, внесеними згідно з постановою КМ від 8 червня 1996 р. Встановлено плату за видачу такого свідоцтва в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за видачу його дубліката — в розмірі 50% цієї суми.

Від плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю звільняються нотаріуси, які на день набрання чинності Законом України "Про нотаріат" працювали в державних нотаріальних конторах, а також посадові особи Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, робота яких безпосередньо пов’язана з керівництвом і контролем за діяльністю нотаріату.

Виходячи з того, що кожна особа, яка має намір зайнятися нотаріальною діяльністю, повинна отримати для цього свідоцтво, то припинення нотаріальної діяльності обумовлюється анулюванням такого свідоцтва.

Анулювання свідоцтва щодо як державних, так і приватних нотаріусів вирішується Міністерством юстиції України. Це можливо як з власної ініціативи нотаріуса, так і за поданням відповідного управління юстиції.

Власна ініціатива — це волевиявлення самого нотаріуса на припинення нотаріальної діяльності з особистих обставин, що їх він має вказати в своїй заяві про анулювання свідоцтва.

Реалізація інших підстав анулювання свідоцтва залежить від дій відповідного управління юстиції і настає незалежно від волі нотаріуса.

Передбачені законодавством підстави анулювання свідоцтва за поданням управління юстиції (ст. 12 Закону України "Про нотаріат") спрямовано на забезпечення належного порядку вчинення нотаріальних дій; їх реалізація дає можливість усунути від нотаріальної діяльності тих нотаріусів, які порушують закон або через об’єктивні, незалежні від них обставини не можуть проводити цю діяльність.

Найпершою підставою анулювання свідоцтва є втрата нотаріусом громадянства України чи виїзд за межі України на постійне місце проживання, бо тільки громадянин України може бути нотаріусом, а виїзд за межі України на постійне місце проживання робить нереальним заняття такою діяльністю на території України.

Вчинення нотаріусом злочину і винесення проти нього обвинувального вироку, який набрав чинності, також є підставою для анулювання свідоцтва, оскільки нотаріусом може бути особа, яка не має судимості.

Підставою для анулювання свідоцтва є винесення ухвали про застосування до нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили. Це може бути тоді, коли нотаріус учинив суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або в стані осудності, але захворів до винесення вироку на душевну хворобу (ст. 13 КК України). Такими заходами буде поміщення у психіатричну лікарню.

Винесення постанови про припинення кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав також є обставиною, за якою анулюється свідоцтво.

Нереабілітуючі підстави — такі підстави, коли винність нотаріуса у вчиненні злочину підтверджена зібраними у справі доказами, але через певні передбачені законом обставини він звільняється від кримінальної відповідальності. Це, наприклад, зміна ситуації, внаслідок чого вчинене діяння втрачає характер суспільно небезпечного, притягнення нотаріуса до адміністративної відповідальності, передача матеріалів до товариського суду, закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, акт амністії, акт помилування і т. ін.

В усіх цих випадках до уваги береться той факт, що нотаріус учинив злочин, але за певних обставин звільняється від кримінальної відповідальності.

Якщо нотаріус зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами і цим ставить себе і свою сім’ю в тяжке матеріальне становище, то за рішенням суду, він визнається обмежено дієздатним, а таке рішення, що набрало законної сили, є підставою анулювання свідоцтва. Нотаріус, обмежений у своїй дієздатності, не може обіймати таку посаду, де потрібні неупередженість, непідкупність і логічне мислення, а людина, обмежена в її дієздатності, може зазнати різних негативних впливів.

Підставою для анулювання свідоцтва є також рішення суду про визнання нотаріуса недієздатним внаслідок душевної хвороби. Людина, яка знаходиться в такому стані, не усвідомлює своїх дій і не може ними керувати.

Анулюється свідоцтво і в разі винесення судом рішення про визнання нотаріуса безвісно відсутнім і рішення про оголошення нотаріуса померлим.

Наступна підстава для анулювання свідоцтва є правовою гарантією забезпечення вчинення нотаріальних дій відповідно до закону і передбачає відповідальність нотаріуса за систематичне порушення ним чинного законодавства під час вчинення нотаріальних дій або одноразове грубе порушення закону, що завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян.

Мова йде про зафіксовані неодноразові порушення закону, тобто про систему порушень. Отже, одне порушення закону, яке не завдало шкоди інтересам держави, організацій і громадян, не буде підставою для анулювання свідоцтва. Водночас одне, але грубе порушення закону, яке завдало шкоди названим інтересам, є підставою для його анулювання. Підтвердженням завданої шкоди, а значить, і підтвердженням грубого порушення закону буде рішення суду про стягнення збитків.

Анулювання свідоцтва в зв’язку з невідповідністю нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров’я, що перешкоджає нотаріальній діяльності, може мати місце в тому разі, коли йдеться про якісь фізичні вади нотаріуса. Але реалізація цієї підстави можлива тільки тоді, коли є медичний висновок про те, що за станом здоров’я нотаріус не може виконувати свої професійні обов’язки.

Необхідність забезпечення об’єктивності й незалежності нотаріуса під час вчинення нотаріальних дій вимагає, щоб нотаріус не перебував у штаті інших державних, приватних і громадських організацій, не був підприємцем і посередником і взагалі не виконував іншої оплачуваної роботи. Порушення цієї вимоги є підставою для анулювання свідоцтва. Праця в інших організаціях, а також заняття підприємництвом чи посередництвом впливали б на законність та об’єктивність вчинюваних нотаріусом дій.

Стаття 8 Закону України "Про нотаріат" передбачає необхідність додержання нотаріусом таємниці вчинюваних нотаріальних дій. Порушення цієї вимоги є підставою анулювання свідоцтва.

Додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій є одним із важливих правил діяльності нотаріуса, що забезпечує його авторитет і перешкоджає виникненню несприятливих наслідків для осіб, які звернулися до нотаріуса. Це не лише порушення законності, а й аморальний вчинок нотаріуса, бо особи, які звертаються до нотаріуса, часто відкривають йому найпотаємніше, заповітне, впевнені в тому, що таємниці їхньої бесіди буде дотримано.

Остання підстава для анулювання свідоцтва — це порушення нотаріусом вимог ст. 9 Закону України "Про нотаріат", яка регулює обмеження у праві вчинення нотаріальних дій, коли він має певну заінтересованість у вчиненні їх.

Вимоги ст. 9 Закону служать забезпеченню об’єктивності і законності при вчиненні нотаріальних дій. Для анулювання свідоцтва достатньо одного випадку порушення ст. 9 Закону.

Свідоцтво анулюється за поданням Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, що попередньо розглядається комісією. Наказом Міністра юстиції України від 19 листопада 1998 р. було затверджено Положення про Комісію з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управ лінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Комісія утворюється при Міністерстві юстиції України та складається з 7 осіб.

Повноваженнями цієї комісії є розгляд подань вищевказаних управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв.

Подання розглядається при участі нотаріуса, щодо якого вирішується питання про анулювання свідоцтва, та представника управління юстиції, але їх неявка не є перешкодою для розгляду подання, крім випадків, коли Комісія визнає їх явку обов’язковою.

До подання слід додати засвідчені у встановленому порядку копії документів:

— доповідну записку про перевірку роботи нотаріуса;

— пояснення нотаріуса;

— копію наказу про призупинення нотаріальної діяльності;

— документи, що свідчать про вжиті заходи щодо виявлених в роботі нотаріуса порушень;

— відповідні документи органів дізнання і слідства, прокуратури і суду та ін.

Комісія за результатами розгляду подання може винести такі рішення:

— щодо відхилення подання управління юстиції;

— щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю;

— щодо відмови про анулювання свідоцтва на право займатися нотаріальною діяльністю.

На час розгляду комісією при Міністерстві юстиції подання управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю така діяльність нотаріуса призупиняється. Печатка, реєстри, архів та спеціальні бланки нотаріальних документів, що залишились у нотаріуса, опечатуються представниками управління юстиції та передаються їм на збереження. Максимальний термін призупинення діяльності нотаріуса становить три місяці.

Правовою гарантією захисту прав нотаріуса при анулюванні свідоцтва є його право оскаржити ці дії до суду в місячний строк від дня одержання рішення про анулювання свідоцтва. Скарга розглядається в порядку провадження, що виникає з адміністративно-правових відносин (статті 248— 248 ЦПК України).

Особа, яка вперше починає займатися нотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції в урочистій обстановці приносить присягу: "Урочисто присягаю виконувати обов’язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса".

Звернення до морального аспекту діяльності нотаріуса — одна з ланок реалізації дуже важливої задачі нашого суспільства — відродження духовного життя України. Положення цієї статті вперше урегульовано нашим законодавством і заслуговують на увагу, бо моральний, як і професійний, авторитет нотаріуса повинен бути на високому рівні.

Коли нотаріус в урочистій обстановці, яка настроює його на високу вимогливість до себе, дає присягу, він відчуває моральну відповідальність перед собою і людьми. Це — суто психологічний аспект, який змушує людину поводитись чесно, сумлінно, згідно з її совістю.

Порушуючи присягу, нотаріус зраджує не лише тих, хто звернувся до нього і довірився йому, а насамперед себе. Виконуючи довірені йому державою нотаріальні дії, нотаріус зобов’язаний бути чесним, правдивим, не переслідувати особистої вигоди, бо це протизаконно та аморально.

Принесення присяги тісно пов’язане і з етичною стороною діяльності нотаріуса. Він має бути ввічливим, тактовним, об’єктивним, добрим психологом, сповненим людської та професійної гідності.

Головне, щоб принесення присяги аж ніяк не перетворилося на просту незначущу формальність.

Права нотаріуса є реалізацією принципу сприяння громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Важливою гарантією діяльності нотаріуса є закріплення в законі його прав (ст. 4 Закону України "Про нотаріат"). Перелік цих прав є досить об’ємним, але невичерпаним — чинним законодавством нотаріусу може бути надано й інші права.

Нотаріус витребує від підприємств, установ, організацій, а також від фізичних осіб відомості й документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, якщо одержання їх самими заінтересованими особами утруднено.

Нотаріус сам встановлює термін, протягом якого до нотаріальної контори мають бути надіслані необхідні відомості чи документи з огляду на конкретні обставини вчинюваної нотаріальної дії, але цей термін не повинен перевищувати одного місяця (ст. 42 Закону України "Про нотаріат").

Особливого значення зараз набуває право нотаріуса складати проекти угод і заяв. Якщо раніше було невелике, обмежене коло угод, вчинення яких не викликало труднощів, бо існував установлений зразок для кожного виду, то зараз посвідчення угод вимагає творчого підходу до їх складання, співпраці нотаріуса і заінтересованих осіб. Тому останні дедалі частіше звертаються до послуг нотаріуса, аби впевнитися в тому, що угода чи заява відповідатиме чинному законодавству і не викликатиме ніяких непередбачених негативних наслідків.

При вчиненні нотаріальних дій часто виникає потреба мати копії необхідних документів чи виписок із них. Якщо їх не подали заінтересовані особи, то нотаріус на прохання останніх має право виготовити копії документів. Скажімо, для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус може на прохання заінтересованих осіб виготовити копії з оригіналів свідоцтв про народження і про шлюб.

Юридична необізнаність заінтересованих осіб може спричинити шкоду чи меншу вигоду від вчинюваної нотаріальної дії або вплинути на суб’єктивні права інших осіб. Тому нотаріус має право давати роз’яснення з питань вчинення конкретної нотаріальної дії, а також консультації правового характеру. Наприклад, посвідчуючи заповіт, нотаріус роз’яснює заповідачеві про право певних осіб мати обов’язкову частку у спадковому майні; посвідчуючи договір про відчуження будинку, що на праві загальної часткової власності належить декільком особам, — про право привілеєвої купівлі; посвідчуючи договір дарування квартири, нотаріус, роз’яснивши наслідки посвідчення такого договору, може порадити краще скласти заповіт або договір довічного утримання.

Перелічені вище дії, що їх мають право вчиняти нотаріуси, розглядаються як додаткові послуги, надавані особам, які звертаються до державного нотаріуса (ст. 19 Закону).

Наказом Міністерства юстиції України від 4 січня 1998 р. затверджено "Примірне положення про порядок надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру".

Відповідно до цього Примірного положення надання консультацій та роз’яснень із питань чинного законодавства, надання усних і письмових довідок із законодавства, складання заяв, проектів угод та інших документів правового характеру тощо розглядаються як додаткові послуги правового й технічного характеру.

У Примірному положенні підкреслюється, що надання додаткових послуг, не пов’язаних із вчинюваними нотаріальними діями, не є здійсненням нотаріусами юридичної практики, а має лише характер правової допомоги без мети отримання прибутку.

Оплата правової допомоги та послуг технічного характеру справляється в розмірах, що встановлюються з урахуванням фактичних витрат на забезпечення якісного й термінового обслуговування громадян, підприємств, організацій та установ.

Це Примірне положення і підтверджена ним практика викликають певні заперечення. По-перше, як розуміти надання додаткових послуг правового характеру, не пов’язаних із вчинюваними нотаріальними діями? На практиці ці дії, як правило, пов’язані саме з вчинюваними нотаріальними діями. По-друге, за дії, що належать до компетенції державного нотаріуса і розглядаються як його службові функції, а отже, оплачуються з державного бюджету, нотаріус одержує ще одну заробітну плату, в декілька разів більшу, ніж перша, але вже за рахунок заінтересованих осіб. По-третє, як розуміти фактичні витрати на забезпечення якісного і термінового обслуговування? Яким є критерій визначення цих фактичних витрат? Бо оплата за ці додаткові послуги перевищує розмір державного мита в декілька разів.

Звісно, можна було б іще розглядати як додаткові, послуги технічного характеру, що за них справлялася б невелика плата. І це було б виправдано. Трактування ж додаткових послуг правового характеру саме в такий спосіб суперечить самій природі державного нотаріату і є прикритим засобом отримання додаткового значного прибутку за рахунок заінтересованих осіб.

Обов’язки нотаріуса теж є реалізацією принципу сприяння фізичним та юридичним особам у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус повинен додержуватися норм Закону України "Про нотаріат", а також норм матеріального права. Така регламентація вказує, що він не може керуватися різними відомчими актами, інструкціями, що не зареєстровані в органах юстиції.

Свої обов’язки нотаріус повинен також виконувати відповідно до присяги, а значить, за вимогами людської моралі добросовісно ставитися до своєї роботи.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5