Бюджет України: актуальні проблеми

зменшення реального ВВП зменшуються видатки зведеного бюджету. Так,

зведений бюджет на 1998 р. затверджений по видатках на 1,5% менше від

затверджених видатків у зведеному бюджеті на 1997 р., при цьому

затверджений дефіцит державного бюджету на 1998 р. становить 13.,8% його

видатків.

На відміну від раніше чинного порядку визначення погашення дефіциту

бюджету за рахунок емісії чи кредиту НБУ, реалізації цінних паперів та

зовнішніх джерел фінансування, визначено вперше на 1998 р. джерелом

фінансування внутрішнє фінансування та зовнішнє фінансування, що зумовлює

зростання як державного внутрішнього боргу, так і державних зовнішніх

запозичень, хоча вони і здійснюються в установлених граничних розмірах. У

свою чергу, прослідкується стійка тенденція до збільшення загальної суми як

внутрішнього боргу, так і зовнішніх запозичень, які в основному йдуть на

погашення заборгованості перед зарубіжними постачальниками електроенергії,

газу, нафти, нафтопродуктів та інших товарів.

Вихід із цього становища у тому, щоб на першому етапі розвитку

інфляційних процесів в Україні використати бюджетний дефіцит, як і

державний борг, на забезпечення фінансування першочергових заходів щодо

приборкання інфляції.

Введення національної валюти — гривні (твердих грошей) давало змогу на

певному етапі зосередити всі наявні фінансові ресурси на впровадження

відтворювальних процесів у виробництві за рахунок його оновлення,

модернізації та виробництва конкурентоспроможних товарів, насамперед

товарів легкої та харчової промисловості.

У жорстких умовах дефіциту бюджету регіони України розробляють і

втілюють у життя проекти економічного розвитку регіонів, але їх ініціатива

стримується централізацією бюджету. Це чітко прослідкується на прикладі

затвердження державного бюджету на 1998 р., згідно з яким, як і в 1997 р.,

до державного бюджету в повному обсязі зараховуються податок на додану

вартість, акцизний збір та інші дохідні джерела. Декларовані законом про

місцеве самоврядування положення у дійсності через бюджет ставлять регіони

на коліна, тому що згідно зі ст. 10 Закону "Про державний бюджет України на

1998 рік" усі вони, за винятком Дніпропетровської, Донецької, Полтавської,

Харківської областей та м. Києва, повинні оббивати пороги Міністерства

фінансів України та Державного казначейства з проханням надати їм дотації,

затверджені цією статтею, на фінансування видатків, що не покриваються

власними та закріпленими доходами. Такі дії законодавців відбивають

заінтересованість регіонів у покращанні їхнього економічного стану, зокрема

у виробництві податкоємних товарів, що не стимулює економічного розвитку

областей і України в цілому.

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Останніми роками у фінансовій системі України суттєву роль почали

відігравати державні позики, що застосовувалися як метод мобілізації

грошових ресурсів до державного бюджету, інструмент регулювання грошово-

кредитної сфери й платіжного балансу країни. Державний борг є невід'ємною і

важливою складовою державних фінансів. Під державним боргом розуміють

непогашену основну суму безумовних фінансових зобов'язань держави, що

виникають унаслідок державного запозичення і державних гарантій, які

набирають чинності, перед суб'єктами права у грошовій формі. Державний борг

— об'єктивне економічне явище, зумовлене залученням державою додаткових

фінансових ресурсів на умовах кредиту для забезпечення реалізації функцій і

завдань, покладених на неї.

Погляди представників різних наукових шкіл щодо впливу державного

боргу на економіку держави й добробут населення мають ілюралістичний

характер. Так, А. Сміт у своїй праці "Дослідження про природу і причини

багатства народів" наголошував, що зростання державного боргу може

спричинити банкрутство держави як позичальника. Д. Рікардо вважав, що

державний борг призводить до відпливу капіталу, а дефіцитне фінансування

скорочує приватні заощадження. Досить категорично про державні запозичення

висловлювалися такі відомі вчені, як Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Р. Масгрейв, Е.

Меаде, Ф. Модільяні та інші.

Посідаючи односторонню позицію щодо державного кредиту, яка

проявляється у повному його неприйнятті або необґрунтованому схваленні, не

варто абсолютизувати ту чи іншу точку зору. На цьому етапі серед

українських економістів І науковців переважають негативні погляди на

залучення державою зовнішніх фінансових ресурсів. На нашу думку, слід

детальніше зупинитися та актуалізувати питання впливу державного боргу на

економічне зростання держави.

В економічній теорії ще в XIX столітті сформувався напрям економічної

думки, що надавав великого значення позиковому фінансуванню у стимулюванні

економічного розвитку. Це — вчення Дітцеля і Вагнера про "об'єктивно

зумовлені принципи покриття", розвиток класичною школою поняття

компенсаційного бюджету, обґрунтування кейнсіанським напрямом необхідності

дефіцитного фінансування з метою стимулювання сукупного попиту.

Важливим аргументом на користь державних позик є те, що державне

запозичення під час економічних спадів слугує цілям стабілізації економіки,

бо перешкоджає різкому падінню сукупного попиту. Позитивний вплив дефіцитно-

фінансових видатків посилюється дією ефекту мультиплікатора: зростання

державних видатків викликає кількаразове зростання сукупних витрат, а отже,

й обсягу ВВП.

Можливість значного нарощування державного боргу з метою стабілізації

: економіки визнається, зокрема, кейнсіанською школою. При цьому її

представники зазначають, що наростання державного боргу не загрозливе,

оскільки борг частково може погашатися після подолання кризових явиш. Так,

вступ економіки в стадію піднесення супроводжується зростанням податкових

надходжень, а державні витрати за проведення економічно обґрунтованої

політики мають зменшуватися. Надлишок бюджету, що виникає на цій основі,

має спрямовуватися на погашення боргів, які виникли під час кризи.

Один із методів стимулювання сукупного попиту під час економічних

спадів кейнсіанці вбачають у випуску державних позик із метою фінансування

виробничих інвестицій. Вони обґрунтовують це таким чином: кризовий стан

економіки характеризується низьким рівнем інвестиційної активності під

впливом несприятливого економічного оточення. Тому, як правило, виникає

надлишок приватних заощаджень над приватними інвестиціями. Таке перевищення

приватних заощаджень дуже небажане, бо створює недостатність сукупних

витрат стосовно внутрішнього виробництва, що через деякий час викликає

падіння ВВП. Для запобігання таким процесам держава може абсорбувати

заощадження, які використані приватними підприємствами, та витрачати їх на

інвестиційні цілі.

Проте залучення державних позик для фінансування капітальних вкладень

може застосовуватися і за нормальних умов суспільного відтворення.

Реалізація інвестиційних проектів за участю держави сприяє задоволенню

суспільних потреб, економічному зростанню І водночас має забезпечувати

повернення позикових коштів, залучених на їх фінансування.

Іншим механізмом впливу державних позик на економічний розвиток є

збільшення зайнятості виробничих факторів. В економіці, яка

характеризується неповною зайнятістю виробничих факторів, додаткові

державні видатки, фінансовані позиками, дають поштовх внутрішньому

виробництву, що, в свою чергу, сприяє повнішому завантаженню матеріальних

факторів виробництва й підвищенню рівня зайнятості.

Важливо також зазначити, що, допускаючи бюджетний дефіцит, держава

стимулює внутрішнє виробництво через підтримання сукупного попиту. Адже

дефіцит бюджету є елементом сукупного попиту, тому скорочення дефіциту або

балансування бюджету веде до скорочення внутрішнього попиту. А таке

скорочення макропопиту дуже небажане, оскільки має мультиплікативний ефект:

спад виробництва веде до зменшення зайнятості й падіння попиту на товари

виробничого призначення. Це знижує споживчі витрати домашніх господарств та

інвестиційні витрати підприємств, що, в свою чергу, ще більше обмежує

макропопит.

Стимулювальний вплив на розвиток економіки має залучення зовнішніх

позик, оскільки в реальних термінах означає надходження додаткових

ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню.

Зовнішня заборгованість, зокрема, дає змогу країні здійснювати більші

сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід. У макроекономічному

аналізі відомі такі рівняння:

NDI - А = -dFD,

де NDI — національний дохід;

А — сукупні витрати;

-dFD — приріст зовнішньої заборгованості.

За таких умов завдяки зовнішньому запозиченню виникає можливість

прискорений темпів зростання національного доходу країни за рахунок

можливих додаткових інвестицій:

S - I = -dFD,

де S — внутрішні заощадження;

І - Інвестиції.

Якщо можливості збільшення внутрішніх заощаджень за перехідної

економіки обмежені мінімально необхідним рівнем споживання, то саме

зовнішнє фінансування стає важливим джерелом інвестування в економіку. У

платіжному балансі ці процеси виражаються таким співвідношенням:

СА = - dFD + dR,

де СА — сальдо поточного рахунка;

dR — накопичення чистих міжнародних резервів.

Зазначена рівність свідчить про те, що від'ємне сальдо поточного

рахунка може фінансуватися чи то нарощуванням зовнішнього боргу, чи то

зменшенням міжнародних резервів.

Оскільки мета забезпечення стабільності національної валюти не

допускає зменшення офіційних валютних резервів, то інтенсифікація імпорту

капітальних товарів, що необхідна для забезпечення економічного зростання,

та імпорту споживчих товарів із метою недопущення падіння споживання,

пропорційного скороченню виробництва, часто спирається на зростання

зовнішньої заборгованості країни.

Наведену вище рівність можна подати так:

СА + dFD = dR.

Джерелом приросту міжнародних резервів є або позитивне сальдо

поточного рахунка платіжного балансу, або приріст зовнішньої

заборгованості. Оскільки можливості швидкого нарощування експорту в

середньостроковому періоді обмежені зовнішньою конкурентоспроможністю

країни, а зростання імпорту необхідне для оновлення технологічної бази

виробництва, то накопичення міжнародних резервів як важливої складової

політики стабілізації у багатьох випадках фінансується за рахунок зовнішніх

кредитів і позик.

По суті, залучення зовнішніх фінансових ресурсів дає змогу державі

вийти за межі замкненого кола: слабкий динамізм економічного розвитку —

недостатність національних заощаджень — звужене відтворення суспільного

виробництва — нагромадження кризових явищ в економіці.

Для аналізу ситуації у сфері державних фінансів часто застосовують

таку рівність:

D = dID + dNCg + dFD,

де D — дефіцит державного бюджету;

dID — внутрішні державні позики;

dNCg — кредити Центрального банку уряду;

dFD — зовнішні кредити і позики.

Тобто дефіцит бюджету фінансується внутрішніми позиками та (або)

кредитами Центрального банку, а також зовнішніми кредитами і позиками.

Відомо, що залучення кредитів Центрального банку, як правило, обертається

зростанням цін, а внутрішні запозичення витісняють приватних інвесторів

через зростання відсоткових ставок. Тому фінансування дефіциту бюджету

значною мірою потребує використання зовнішніх фінансових ресурсів.

Один із відомих американських економістів А. Лернер розглядає

концепцію "функціональних фінансів", у якій значну увагу приділяє

державному боргу. Як відомо, англійська класична політекономія розглядала

державний борг як тягар, що накладається на майбутнє покоління, підриває

його накопичення. Ця теза міцно закріпилася серед економістів, що

займаються проблемою державних фінансів і фінансової політики. Кейнсіанська

теорія, навпаки, намагалася довести, що питання перекладення частини боргу

неоднозначне. По суті, справа значно складніша. А. Лернер, розглядаючи

наслідки державного боргу, виділяє дві його частини — внутрішній і

зовнішній борг. На його думку, внутрішній борг не можна розглядати як

тягар, накладений на майбутнє покоління. Особи різних вікових груп

позичають одна одній певні кошти. Під час погашення боргів грошові потоки

повертаються до власників. У результаті рівень споживання не зменшується,

відбувається лише перерозподіл доходів.

А. Лернер писав: "Державний борг не є тягарем для майбутнього

покоління, бо якщо воно здійснюватиме платежі за цим боргом, то платитиме

самому собі. Державний борг не є тягарем для нації, оскільки кожен цент

процентів чи погашення основної суми позики, яка зібрана серед громадян як

платників податків для здійснення платежів за державним боргом,

повертається до громадян як до власників облігацій державних позик". Щодо

зовнішнього боргу, то, на думку А. Лернера, важливо те, з якою метою

робилися позики: для фінансування поточних чи капітальних видатків держави.

Якщо, позики використовуються для фінансування поточних видатків, то

майбутні покоління змушені будуть погашати борг і проценти зовнішнім

кредиторам зі своїх майбутніх доходів. Якщо ж позики використовуються для

фінансування капітальних державних витрат, то проблема полягатиме в тому,

як продуктивно використовуватимуться отримані кошти. Приріст національного

доходу, одержаного в результаті економічного злету, дасть можливість не

тільки сплатити проценти, а й збільшити доходи держави і населення.

Таким чином, на підставі дослідження державного боргу з усіх концепцій

можна виділити дві найцікавіші. Перша — А. Лернера — про зовнішній борг і

його ефективність, яку можна застосувати до наших умов. Зростання

зовнішнього боргу тільки тоді стає кабалою, коли залучені фонди йдуть на

поточні цілі й не приводять до створення нової вартості й багатства.

Зовнішні позики, залучені на фінансування об'єктів промислового чи

сільськогосподарського будівництва, тобто витрачені продуктивно, дадуть

можливість повернути фонди з процентами, а залишок збільшить вартість і

національне багатство. Друга концепція (кейнсіанська теорія), яку розвиває

багато економістів (К. Макконнелл, С. Брю та ін,), полягає в тому, що

державний борг є громадянським активом, складеним із фінансових активів

усіх суб'єктів ринку, тобто веде до підвищення попиту і ціни інших активів.

Це становище може особливо загостритися під час зниження нових емісій

корпорацій. Через це зайві заощаджений мають бути залучені в інвестиції

державних цінних паперів.

Слід зазначити, що повна відмова від державного запозичення, як

внутрішнього, так і зовнішнього, неможлива, оскільки необхідно

забезпечувати обслуговування й погашення вже накопиченого державного боргу,

підтримувати платіжний баланс, зберігати й накопичувати валютні резерви,

які є джерелом фінансування економічного зростання.

Для забезпечення стабільного економічного зростання українські

підприємства потребують значних інвестицій, які можуть підтримати

конкурентоспроможність вироблених ними товарів шляхом впровадження нових

технологій і модернізації виробництва. У багатьох випадках такі інвестиції

не можуть бути здійснені за рахунок доходів підприємств. Розв'язанню

проблеми можуть сприяти прямі іноземні інвестиції та зовнішні запозичення.

Основними кредиторами України є міжнародні фінансові організації,

зокрема Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародний

валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ). Ставка українського уряду на

зростання запозичень на зовнішньому ринку пояснюється тим, що іноземні

позики дешевші, ніж внутрішні, і надаються на довгостроковій основі. Так,

наприклад, Світовий банк надає пільгові кредити на строк до 17 років із

можливістю відстрочки платежу (до 5 років) під 7% річних. Напрями

використання й цільове призначення кредитів Світового банку в Україні

подані у таблиці, яка пропонується нижче. Джерело: Климко Г.Н, Можливі

наслідки залучення іноземних кредитів в економіку України на перспективу //

Наукові праці НДФІ. -- 1997. - С. 24.

Таблиця. Позики СБ та умови їх повернення за угодами з урядом України

(на 01.09.97)

| | |Дата |Дата |Обсяг |Початок і|% |% на |

| | |підпис|набут| |кінець |став|підтверд|

|Обс|Цільове призначення |ання |тя | |виплата |ка |ження |

|яг |кредиту |угоди |угодо| |держ. | |зобов'яз|

| | | |ю | |боргу | |ання |

| | | |чинно| | | | |

| | | |сті | | | | |

| | | | |млн|% | | | |

| | | | |. | | | | |

| | | | |$ | | | | |

|1 |Інвестиційний на |25.06.|21.08|27 |1,|1998-2012|7,5 |0,75 |

| |реформи і розвиток |93 |.93 | |4 | | | |

| |держуправління | | | | | | | |

| |фінансами та економкою| | | | | | | |

|2 |Реабілітаційний на |22.12.|26.12|500|25|2000-2012|7.5 |0,75 |

| |підтримку критичного |94 |.94 | |,3| | | |

| |імпорту, бюджету, | | | | | | | |

| |платежів за зовнішнім | | | | | | | |

| |боргом | | | | | | | |

|3 |Реабілітаційний на ГЕС|28.09.|24.05|114|5,|2000-2012|8,7-|0,75 |

| |і системи контролю |95 |.96 | |8 | |9.2 | |

| |енергопостачання | | | | | | | |

|4 |Розвиток насінництва а|28.09.|23.07|32 |1,|2000—2012|11.5|0.75 |

| |Україні |95 |.96 | |6 | |5 | |

|5 |Розвиток підприємств |27.06.|11.07|300|15|2001-2013|7,2—|0.75 |

| | |96 |.96 | |,2| |7,7 | |

|6 |Вугільним проект |11.07.|31.07|15,|0.|2002-2013|7,2—|0,75 |

| | |96 |.96 |8 |8 | |7.7 | |

|7 |Структурна перебудова |14.11.|27.12|300|15|2002-2013|7,2-|0,75 |

| |сільського |96 |.96 | |,2| |7,7 | |

| |господарства | | | | | | | |

|8 |Структурна перебудова |12.12.|27.12|300|15|2002-2013|7,2—|0,75 |

| |вугільної галузі |96 |.96 | |,2| |7,7 | |

|9 |Розвиток ринку |01.11.|02.02|317|16|2002-2013|7,5 |0,75 |

| |електроенергетики в |96 |.97 | |,0| | | |

| |Україні | | | | | | | |

|10 |Розвиток експорту |15.05.|08.08|70 |3.|2002-2013|7,5 |0,75 |

| |України |97 |.97 | |5 | | | |

| |Усього |— |— |197|10|2002-2013|— |— |

| | | | |5,8|0 | | | |

| |У т.ч. на покриття |— |— |141|71| | | |

| |дефіциту платіжного | | |0,0|,6| | | |

| |балансу | | | | | | | |

На сьогодні до проектного портфеля Світового банку в Україні входить

ЗО проектів із загальним обсягом інвестиційних ресурсів понад 3,0 млрд.

дол. США. Інвестиційні проекти Світового банку здійснюються в різних

галузях економіки України. Велике значення надається соціальному сектору,

сільському господарству, паливно-енергетичному комплексу, фінансовому і

державному секторам.

Звичайно, щоб Україна відчула практичний вплив стимулювального ефекту

зовнішніх і внутрішніх запозичень, уряду необхідно проводити обґрунтовану й

зважену боргову політику, яка має враховувати ймовірні макроекономічні

наслідки, пов'язані з процесом управління державним боргом. Основним

фактором, що викликає зростання державної заборгованості й нівелює

позитивний вплив державних запозичень в Україні, є нецільове використання

запозичених фінансових ресурсів і відсутність урядового контролю за

рентабельністю їх залучення у виробничий процес.

Отже, Україні необхідно дотримуватися "золотого правила" державних

фінансів: розмір бюджетного дефіциту (сума випущених боргових зобов'язань

уряду) має дорівнювати сумі державних інвестицій.

ПРОГНОЗ ПОКАЗНИКІВ ЗВЕДЕНОГО БЮДЖЕТУ НА 2005-2007 рр.

Основні фіскальні індикатори 2000-2007 років

------------------------------------------------------------------

| Зведений бюджет України, відсотків до ВВП

|--------------------------------------------

| доходи | видатки | дефіцит (-),

| | | профіцит (+)

------------------------------------------------------------------

2000 рік 28,88 28,31 0,57

2001 рік 26,9 27,19 -0,29

2002 рік 28,04 27,3 0,74

2003 рік 27,99 29,06 -1,07

(закон із змінами)

перше півріччя 31,69 29,31 2,38

2003 року

(факт)

2004 (проект) 27,57 28,88 -1,31

2005 (прогноз) 27,09 27,27 -0,18

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5