рефераты скачать
 
Главная | Карта сайта
рефераты скачать
РАЗДЕЛЫ

рефераты скачать
ПАРТНЕРЫ

рефераты скачать
АЛФАВИТ
... А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

рефераты скачать
ПОИСК
Введите фамилию автора:


Законодавча база правового регулювання економіки в Україні

правлінню частину своїх повноважень. В корпорації, так само як і в

асоціації, зберігається принцип добровільного членства. Звідси випливає те,

що юридичною основою створення договірного об'єднання є волевиявлення

сторін договору. Основним принципом у правовому становищі договірних

об'єднань, який відрізняє їх від статутних, вважається принцип

добровільного членства. Підприємства, які добровільно входять до складу

господарського об'єднання, так само мають і право добровільного виходу з

нього, але за загальним правилом у випадках виходу зберігають силу взаємні

зобов'язання і договори, укладені підприємствами з об'єднанням і між собою.

Тепер розглянемо статутні об'єднання. На відміну від договірних

статутні об'єднання не мають установчих договорів і діють на підставі

статуту. Це пов'язане з тим, що юридичною основою цих об'єднань є не

волевиявлення сторін, а фінансова або адміністративна залежність членів

об'єднання від одного або групи підприємств. Основним видом статутного

об'єднання підприємств є концерн. Утворення концернів значною мірою

викликане необхідністю переміщення капіталу з менш перспективних галузей

промисловості в більш перспективні, а також для реалізації значних

фінансових проектів.

Ст. З Закону «Про підприємства в Україні» визначає концерн як статутне

об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту,

банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або

групи підприємств.

Першою характерною ознакою концернів є те, що їх засновниками є

власники або уповноважені ними органи, а не самі підприємства. Наприклад,

концерни загальнодержавної власності створюються, реорганізуються і

ліквідуються рішенням Кабінету Міністрів України. Склад членів і статути

цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства.

Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються,

реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів. За

таким же принципом створюються концерни, які об'єднують підприємства,

засновані на залученні приватного капіталу. Підставою для об'єднання

підприємств саме на основі статуту, а не установчого договору є повна

фінансова залежність підприємств-членів концерну від одного або групи

підприємств.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин концерни здійснюють

значний вплив і на розвиток економіки високорозвинених країн Північної

Америки і Західної Європи. Під словом «концерн» тут розуміють об'єднання

групи підприємств (дочірніх фірм) навколо одного підприємства (материнської

компанії), яка володіє контрольним пакетом акцій цих підприємств.

Другою ознакою концернів є те, що вони діють на підставі статутів,

затверджених власниками або уповноваженими ними органами, і не мають

установчих договорів. Отже, предмет і цілі їх діяльності визначають

власники або уповноважені ними органи, а не самі члени об'єднань.

Особливістю правового становища статутних об'єднань є обмежене право

виходу з них підприємств-членів. Підприємства мають право вийти із-

статутного об'єднання тільки за згодою засновника (власника або

уповноваженого органу).

Ще однією характерною рисою є те, що фінансова залежність породжує

адміністративну. Тобто підприємство-засновник стає вищестоящим органом щодо

підприємств-членів об'єднання, а оскільки до складу концерну часто входять

підприємства з різними сферами діяльності, то успішно концерн

функціонуватиме лише тоді, коли буде забезпечено постійний потік інформації

від дочірніх фірм до материнської компанії.

Тепер розглянемо консорціум як один із видів статутних об'єднань.

Законодавець визначає консорціум як тимчасове статутне об'єднання

промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Як

правило, консорціуми створюються для реалізації певних фінансово-

промислових проектів. Після досягнення поставленої мети вони або

ліквідуються, або реорганізуються в постійні господарські об'єднання. Що

стосується створення консорціуму на основі статуту, то в даному випадку є

певні труднощі в усвідомленні логіки законодавця, який визначив консорціум

саме як статутне об'єднання.

Незрозуміле чому тимчасове об'єднання підприємств має створюватись на

основі статуту, а не установчого договору, адже тимчасово об'єднуватись для

досягнення певної мети можуть і абсолютно незалежні одне від одного

підприємства і таке об'єднання породжує між ними договірні відносини. В

чинному законодавстві України існує договір про спільну діяльність, згідно

з яким підприємства об'єднуються для досягнення певних цілей і який має

схожу з консорціумом юридичну природу. В законодавстві Російської

Федерації, ФРН, Франції та інших зарубіжних країн створення і

функціонування консорціумів також носить договірний характер.

Наведена класифікація об'єднань підприємств не є вичерпною, оскільки

законом передбачено, що підприємства можуть об'єднуватись і в інші

структури, які не передбачені чинним законодавством України. В даному

випадку було б корисно перейняти досвід високорозвинених країн,

законодавство і практика яких уже досить давно і вельми успішно вирішує

більшість питань, пов'язаних з організацією і функціонуванням підприємств

та їх об’єднань.

Отже, зважуючи на важливість чіткого юридичного врегулювання

діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, вважаю за необхідне, з

врахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду, створити такі закони, які з

одного боку сприяли б вільному розвиткові економічних відносин, а з іншого

— були б перешкодою для недобросовісних бізнесменів та інших любителів

легкої наживи.

4. Проблеми законодавчого регулювання підприємництва.

Двічі, у 1995 і в 1997 р. фахівцями ряду незалежних організацій

проводилися опити підприємців найбільших міст України (Дніпропетровськ,

Харків, Львів, Луганськ, Вінниця). І обидва рази, відповідаючи на питання,

які проблеми вони вважають для себе самими складними, підприємці на перше

місце поставили питання оподатковування, а саме: високі податки, їхня

надмірна кількість, часті зміни в податковій звітності. На другому місці —

велика кількість законодавчих актів і часті зміни в законодавстві[2].

З цих двох проблем логічно випливає ще одна, що підприємці також

ставлять у розряд серйозніших, — тиск із боку органів влади.

Безумовно, державні органи знають і про наявність цих проблем, і про

їхню значимість. Про це свідчить то обставина, що однім із найважливіших

завдань своєї економічної політики держава проголосила зниження податкового

тягаря.

У 1997 р. були прийняті нові редакції найважливіших законів в області

оподатковування. Це Закони України «Про систему оподатковування» від 18

лютого 1997 р., «Про оподатковування прибутку підприємств» від 22 травня

1997 р. і «Про податок з додаткової вартості» від 3 квітня 1997 р.

Уведено єдину базову ставку податку з прибутку — 30 %. Таким чином,

зменшена лише ставка податку з прибутку за посередницькими операціями

(раніше вона складала 45 %) і за ігорний бізнес (раніше — 60 %).

Законом «Про систему оподаткування» ставка збору на обов'язкове

страхування зменшена з 32,56 до 32 % від фонду заробітної плати.

І, нарешті, Закон України «Про податок з додаткової вартості». Сама

ставка податку залишена без змін, тобто 20 %. Однак процедура прийняття

Закону і суперечливість його норм породили стільки проблем для підприємців,

скільки не мали всі попередні редакції законів разом узяті.

Що стосується породжених Законом проблем, то, у першу чергу, - це

протиріччя між податковим і бухгалтерським обліком щодо визначення поняття

«реалізація продукції». На відміну від старої редакції Закону, у якій

числення і відшкодування ПДВ цілком базувалося на принципах бухгалтерського

обліку, нова редакція ґрунтується на податковому обліку, що ще має бути

погоджувати з бухгалтерським обліком.

За новим Законом податкові зобов'язання виникають із моменту

відвантаження проданого товару незалежно від надходження грошей на рахунок,

що якоюсь мірою перетворює ПДВ у податок на наміри, а не на результат

діяльності. А це неминуче породжує переплати ПДВ платниками податків за

визначений податковий період, що означає втрату часу і частини оборотних

коштів.

Наступна проблема — це надзвичайне ускладнення процедури повернення

ПДВ, хоча сама по собі ця ідея дуже справедлива. Однак тепер кожна угода

обростає цілим стосом звітних і інших документів: податкові накладні, книга

обліку покупки товарів, книга обліку продажу товарів та ін. При цьому

залишаються і документи, якими угоди оформлялися раніше. Це звичайні

накладні, рахунки, товарно-транспортні накладні, товарні чеки та ін.

При цьому можна зрозуміти цілком розумні і правильні наміри

законодавця — «перекрити кисень» тим, хто працював у тіньовій економіці, а

також на грані тіньової і легальної економіки, перераховуючи гроші за

неіснуючі товари на «темні», незареєстрованні, «триденні» фірми з метою

придбання готівкою значних сум і для інших непорядних цілей.

Може бути, після перерахування усіх недоліків Закону покажеться

дивним, але по оцінках фахівців Гарвардського університету, Закон увібрав у

себе чимало рис і стандартів сучасного європейського законодавства по ПДВ,

а у визначеному змісті і випереджає деякі країни.

Справа, напевно, у тому, що Закон не відповідає економічної ситуації в

Україні і системі чинного законодавства. У нормальних же умовах він міг би

стати гарним стимулом до добровільного поступового розширення легальної

сфери економіки.

Якщо ж говорити про оцінку Закону виходячи із сьогоднішніх реалій, то

його прогресивність очевидна лише для контролюючих органів: їм полегшало

перевіряти підприємців.

Для підприємців цей Закон однозначно погіршив умови роботи.

5. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні.

Забезпечення правової охорони інтелектуальної власності є невід'ємною

умовою розвитку національної економіки, що впливає на збереження і

збагачення науково-технічного потенціалу України, сприяє розвиткові

міжнародної торгівлі, залученню іноземних інвестицій, зокрема, у вигляді

найсучасніших технологій, виходу держави на світовий ринок інтелектуальної

власності як рівноправного партнера.

За станом на сьогодні в Україні діють 10 законодавчих актів, 11

підзаконних актів, затверджених постановами Кабінету Міністрів України, та

45 відомчих нормативно-правових актів, зареєстрованих у Мінюсті України. Це

дає підстави для висновку, що існуюча законодавчо-нормативна база в цілому

забезпечує нагальні потреби правової охорони більшості об'єктів

інтелектуальної власності.

Керуючись Конституцією України, яка гарантує захист інтелектуальної

власності, Держпатент України працює в напрямі подальшого розширення і

удосконалення законодавчої бази в сфері охорони промислової власності.

Розроблено Концепцію розвитку державної системи охорони промислової

власності, яка передбачає програму удосконалення законодавчо-нормативної

бази в цій сфері, а також формування і розвитку виконавчої інфраструктури

системи, необхідної для реалізації законодавства. Не тільки розроблено, але

й розглянуто Верховною Радою України в першому читанні проект Закону

України «Про охорону прав на зазначення географічного походження товарів».

Передбачається розробити проекти законів про охорону прав на такі об'єкти

інтелектуальної власності, як комерційна таємниця, фірмові найменування. Є

потреба у подальшому удосконаленні законодавства стосовно винаходів, які

створені при виконанні службового завдання («службові винаходи»).

Статтею 54 Конституції України гарантується право кожного громадянина

на захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і

матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами

інтелектуальної діяльності. Але мова йде тільки про права фізичної особи —

окремого громадянина. Залишаються конституційне невизначеними права на

інтелектуальну власність юридичних осіб — підприємств, наукових установ,

фірм тощо.

Потребують також подальшого удосконалення деякі положення Цивільного,

Кримінального та Адміністративного Кодексів, антимонопольного, митного і

податкового законодавства, які мають відношення до охорони та використання

прав інтелектуальної власності.

Створена законодавчо-нормативна база в цілому вирішує питання надання

прав на об'єкти інтелектуальної власності. Тому особливу увагу тепер треба

приділити питанням захисту прав на дані об'єкти. Ці питання мають бути

відображені в Цивільному, Кримінальному та Адміністративному кодексах.

Зокрема, проект Книги четвертої Цивільного кодексу України (Право

інтелектуальної власності), який внесено на розгляд Верховної Ради України,

не відповідає вимогам як чинного законодавства України, так і міжнародних

договорів, учасницею яких є Україна, або приєднання до яких планується. Цей

проект потребує докорінної переробки.

Окрім удосконалення чинного законодавства в цій сфері, що обумовлено

потребами вітчизняної економіки, відповідні зміни та доповнення мають бути

внесені згідно із зобов'язаннями України щодо імплементації у національне

законодавство визнаних норм міжнародного законодавства з питань охорони

інтелектуальної власності. Ці зміни і доповнення зумовлені необхідністю

гармонізувати деякі положення чинного законодавства, зокрема,

кримінального, цивільного, адміністративного, антимонопольного, митного

тощо, з вимогами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної

власності (Угода ТКІР5), інших міжнародних договорів, до яких належать,

зокрема, договори України з США та ЄС, згідно з якими наша держава повинна

в строк 4—5 років створити систему охорони інтелектуальної власності на

рівні найбільш розвинених країн світу.

За час діяльності Держпатенту України протягом 1992—1997 рр.

відомством надано правову охорону майже 52 тис. об'єктам промислової

власності, в тому числі видано понад 24 тис. патентів на винаходи. За

офіційними відомостями Міждержавної ради з питань охорони промислової

власності СНД у 1996 р. частка України у такому показнику, як видача

патентів на винаходи, була удвоє більшою, ніж загальна кількість патентів,

виданих іншими державами СНД (за винятком Російської Федерації).

Для забезпечення ефективного проведення державної науково-технічної

патентної експертизи створено національний патентно-інформаційний фонд та

довідково-пошуковий апарат з використанням сучасних інформаційних

технологій. З 1997 р. в Україні діють розроблені Держпатентом України

державні стандарти «Патентні дослідження» та «Патентний формуляр», які

повинні використовуватись в усіх галузях господарської діяльності на етапах

створення та використання об'єктів науки і техніки. Створено і запроваджено

нову для України інституцію — представників у справах інтелектуальної

власності (патентних повірених). Держпатентом України на цей час

зареєстровано 150 патентних повірених.

Опрацьовано механізм і налагоджено процедуру видачі так званого

«короткого» патенту на винахід, тобто патенту, який видається строком на 5

років без проведення експертизи по суті. В НДЦПЕ створено спеціальний

підрозділ для розгляду заявок на такі патенти. Вартість отримання

«короткого» патенту становить лише 42,5 грн, а строк його видачі 7—8

місяців від дати подання заявки. Така форма швидкого і дешевого отримання

патенту особливо зручна для надання правової охорони винаходам, створеним в

результаті виконання науково-дослідних робіт, оскільки протягом 5-річного

строку дії патенту вона дає можливість науковим установам довести винахід

до промислової реалізації, після чого можна трансформувати «короткий»

патент у звичайний зі строком дії 20 років. Це також стосується

винахідників, які бажають отримати патент на своє ім'я.

Ефективність виконання чинного законодавства в сфері охорони

інтелектуальної власності значною мірою залежить від рівня патентно-

правової підготовки як творців цієї форми власності, так і спеціалістів,

пов'язаних з наданням і використанням цих об'єктів. На жаль, багатьом

винахідникам ще психологічно важко перейнятися усвідомленням того, що саме

вони є повноправними власниками своїх творчих доробок і від них у

визначальній мірі залежить забезпечення своєчасної правової охорони та

ефективне використання винаходів.

Суттєвою проблемою на шляху подальшого розвитку державної системи

охорони промислової власності є гостра нестача кваліфікованих фахівців у

цій галузі. Робота експертів, патентних повірених, інших спеціалістів, які

мають справу із забезпеченням придбання і використання прав на об'єкти

промислової власності, потребує спеціальної юридичної (патентно-правової) і

науково-технічної підготовки, їхня діяльність тісно пов'язана з обробкою та

дослідженням великого масиву патентної і науково-технічної інформації,

більша частина якої надходить і зберігається на сучасних електронних носіях

і викладена іноземними мовами. Це потребує відповідної комп'ютерної та

мовної підготовки фахівців.

Крім того, бракує правової обізнаності в сфері охорони інтелектуальної

власності як у суб'єктів, які створюють об'єкти промислової власності

(науковців, винахідників, конструкторів, технологів, дизайнерів), так і у

посадових осіб, відповідальних за використання об'єктів промислової

власності. В Україні практично відсутні фахівці з питань маркетингу

інтелектуальної власності.

Охорона прав на створені в Україні об'єкти інтелектуальної власності

за її межами забезпечується завдяки активній позиції Держпатенту в розвитку

міжнародного співробітництва в цій сфері. Україна є учасницею восьми

найголовніших міжнародних угод і договорів у цій сфері, активним членом

Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) і постійно

розширює свою участь у міжнародному співробітництві. Україною підписано

угоди із США: «Угоду про торговельні відносини між Україною і Сполученими

Штатами Америки» (діє з червня 1992 р.), «Угоду між Урядом України та

Урядом Сполучених Штатів Америки про співробітництво в сфері науки і

технологій» (діє з березня 1996 р.), а також «Угоду між Україною і

Сполученими Штатами Америки в дослідженні і використанні космічного

простору в мирних цілях» (діє з травня 1996 р.), в яких велика увага

приділена питанням, пов'язаним з охороною інтелектуальної власності[3].

Про визнання ролі і авторитету нашої держави в міжнародній системі

охорони інтелектуальної власності свідчить неодноразове обрання

представника України на керівні посади Генеральної асамблеї ВОІВ, зокрема

її голови, а також союзів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ.

Важливим напрямом діяльності Держпатенту України є співробітництво із

структурами Європейського Союзу (ЄС). Представники відомства згідно з

Указом Президента України увійшли до складу Ради та Комітету з питань

співробітництва ма Україною та ЄС.

Діють двосторонні міжурядові договори з питань співробітництва в сфері

охорони промислової власності з Росією, Бєларуссю, Узбекистаном. Укладено

Угоду про обмін інформацією між Держпатентом України та Національним

патентним відомством Казахстану.

Україна активно співпрацює з неурядовими та громадськими організаціями

з питань охорони промислової власності, зокрема, з Міжнародною асоціацією з

охорони промислової власності (АІРРІ), Міжнародною федерацією

винахідницьких організацій (ІFІА), Міжнародною федерацією патентних

повірених (FІСРІ), Ліцензійним товариством (LЕS), Міжнародною асоціацією

власників товарних знаків (ІNТА).

Все це сприяє підвищенню міжнародного авторитету нашої держави.

Держпатент України здійснює видавничу діяльність. Регулярно виходить у

світ офіційний бюлетень відомства «Промислова власність». Публікуються

щорічні звіти про діяльність Держпатенту України. Найбільш важливі питання

охорони промислової власності постійно висвітлюються в засобах масової

інформації (газети «Інновація», «Світ» тощо). Вже цього року планується

започаткувати видання науково-популярного журналу Держпатенту України

«Інтелектуальна власність». Журнал призначений для широкого кола читачів —

винахідників і раціоналізаторів, науковців, працівників промисловості,

підприємців, спеціалістів у галузі охорони інтелектуальної власності.

Планується публікувати в журналі матеріали проблемних і практичних питань

охорони і використання інтелектуальної власності в Україні, висвітлювати

вітчизняний і міжнародний досвід у цій сфері, пропагувати досягнення

науково-технічної та дизайнерської творчості.

Враховуючи особливу важливість забезпечення правової охорони

результатів вітчизняних наукових розробок, Держпатент велику увагу приділяє

співробітництву з НАН України, яке вже стало доброю традицією. З травня

1995 р. діє договір про співробітництво між НАН України та держпатентом. У

рамках виконання цього договору. Держпатентом спільно з НАН України, ВОІВ

та Міжнародною асоціацією академій наук організовано та проведено кілька

міжнародних семінарів з питань охорони і використання об'єктів

інтелектуальної власності, результатів наукових розробок. У рамках

здійснення цього співробітництва Держпатентом України були підготовлені

пропозиції щодо надання науковим закладам Академії додаткових послуг з

метою забезпечення охорони результатів науково-дослідних розробок

(можливість користування патентно-інформаційним фондом Держпатенту при

здійсненні попереднього пошуку по заявках на винаходи, здійснення

Держпатентом пошуку на визначення новизни заявлених об'єктів, передбачено

прискорений розгляд заявок на винаходи, які вирішують найбільш складні та

актуальні проблеми, тощо). Постановою від 22 жовтня 1997 р. Президія НАН

України підтримала пропозиції Держпатенту і визначила конкретні заходи для

їх реалізації.

Все сказане дає підстави зробити висновок, що, незважаючи на існуючі

труднощі, державна система охорони промислової власності в Україні в цілому

створена, діє і розвивається.

Існує ряд невирішених проблем, які ускладнюють ефективне виконання

законодавства України з охорони інтелектуальної власності, головні з яких

такі.

Законами України про охорону прав на об'єкти промислової власності

передбачена державна підтримка і стимулювання процесів створення та

використання об'єктів промислової власності шляхом пільгового

оподаткування, кредитування тощо. Разом з тим 1993 р. були скасовані

податкові пільги, пов'язані з використанням винаходів. Нині чинне

законодавство щодо оподаткування і кредитування не містить прямих пільгових

норм для винахідників та осіб, які використовують винаходи. Це негативно

впливає як на винахідницьку активність, так і на кількість винаходів, що

використовуються. Статистичний аналіз підтверджує, що в період дії

зазначених пільг в країні різко зростала як винахідницька активність, так і

кількість використаних винаходів. Держпатент України неодноразово подавав

пропозиції про внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів, а

також до проектів нових законів щодо оподаткування. Але ці пропозиції, на

жаль, не були враховані.

Починаючи з 1993 р. ми неодноразово зверталися до вищих органів

виконавчої влади з пропозиціями щодо створення механізму державного

контролю за експортом-імпортом результатів науково-технічної діяльності. За

дорученням Кабінету Міністрів України Держпатентом України розроблені

проекти Декрету Кабінету Міністрів України «Про ліцензування експорту

результатів науково-технічної діяльності» та порядку видачі ліцензій.

Зазначені проекти були узгоджені з відповідними міністерствами і

відомствами, але з різних причин так і не були затверджені.

Створення механізму державного контролю за експортом результатів

науково-технічної діяльності — це лише одна сторона проблеми передачі

технологій. Не менш важливим є питання створення державою сприятливих умов

для успішної комерціалізації результатів вітчизняних наукових розробок на

внутрішньому й зовнішньому ринках.

Комерційна реалізація розвинутими країнами Заходу своїх науково-

технічних досягнень в іноземні держави дає їм великі прибутки. Так, 1984 р.

Великобританія одержала від продажу ліцензій близько 1,2 млрд. дол. США,

ФРН — 0,6 млрд. дол. США, Франція — 0,4 млрд. дол. США, Японія — 0,7 млрд.

США, Італія 1,0 млрд. дол. США, Сполученні Штати Америки — 8,1 млрд. дол.

США. В 1987 р. загальний обсяг міжнародної торгівлі ліцензіями досяг 38,5

млрд. дол. США, а в 1990 р. — вже 60,3 млрд. дол. США.

У 1991 р. установи і організації України продали за кордон ліцензій на

загальну суму близько 1,60 млн. дол. США, в 1992 р. приблизно на таку ж

суму, а в 1993 р. — на суму більше б млн. дол. США. Наведені цифри дуже

незначні у порівнянні з тими можливостями, які має Україна (на жаль,

статистика в цій галузі не є повною)[4].

Проблема полягає у тому, що науково-технічний потенціал країни

недостатньо використовується. Це пов'язано з відсутністю фінансування

перспективних проектів для їх комерційної реалізації, недостатністю

правової охорони результатів науково-технічних досягнень. Вітчизняні

наукові організації не мають коштів, необхідних для одержання належної

правової охорони винаходів у іноземних державах та їх маркетингу а

світовому ринку.

Все це призводить до науково-технологічного відставання України,

відпливу інтелектуального та наукового потенціалу за її межі. До того ж

держава недоодержує значних валютних відрахувань, які могли б надійти від

продажу ліцензій та експорту наукоємної продукції, що також призводить до

погіршення умов розвитку науково-технічного комплексу України. Враховуючи

зазначене, можна зробити такі висновки: інтелектуальні ресурси України

можуть і повинні стати одним із головних джерел збільшення суспільного

багатства нації, а перспективні інноваційні розробки можуть стати

експортним товаром.

Наукові організації потребують послуг висококваліфікованих

консультантів, які здатні допомогти у комерційній реалізації своїх

досягнень. Підприємцям потрібні послуги висококваліфікованих маркетологів,

здатних гідно представляти такі проекти інвестицій, які дадуть найбільшу

віддачу. Насамперед це стосується тих сегментів внутрішнього та світового

ринку, в яких задоволення платіжеспроможного попиту неможливе без

інноваційної діяльності.

При приватизації державного майна неурегульованою нормативне

залишається система первинного обліку, інвентаризації та оцінки

нематеріальних активів, зокрема, об'єктів промислової власності,

результатів наукових розробок тощо. Як показує світовий досвід, вартість

цих форм власності в деяких випадках може набагато перевершувати вартість

створених на її базі матеріальних об'єктів.

Діючий порядок експертної оцінки нематеріальних активів, затверджений

наказом жду держмайна, має суттєві недоліки. Значна кількість підприємств,

що приватизувалися, в силу різних обставин змінюють орієнтацію своєї

діяльності і таким чином не передбачають і не враховують використання

створених попереднім власником об'єктів промислової власності. Низький

рівень попиту на інновації, якими можуть бути об'єкти промислової

власності, а також фінансові труднощі значної кількості нових власників

призводить до того, що об'єкти промислової власності не використовуються, а

охоронні документи на них не діють Це завдає шкоди безпосередньо як

винахідницькій діяльності, так і державі в цілому внаслідок втрати науково-

технічного, інноваційного і торгово-економічного потенціалу тощо.

Держпатент України звертав увагу Фонду державного майна на зазначені

проблеми, що виникають при приватизації підприємств і закладів, які мають у

складі майна об’єкти промислової власності. Були висловлені також

зауваження стосовно проекту рядку експертної оцінки нематеріальних активів

об'єктів приватизації.

У зв'язку з викладеним Держпатент України пропонує при проведенні

попередньої інвентаризації нематеріальних активів не включати до переліку

нематеріальних активів, що приватизуються, об'єкти промислової власності,

які не використовуються на момент приватизації та відносно яких не

здійснена підготовка для такого використання. Об’єктом приватизації

зазначені нематеріальні активи мають бути передані певній державній

організації, яка здійснювала б від імені держави та в її інтересах права

власника щодо них. Такою організацією міг би бути Фонд винаходів України,

створення якого передбачено чинним законодавством. При цьому за певних умов

можливо передбачити для нового власника об’єкта, що приватизувався,

перевагу перед іншими суб’єктами в отриманні ліцензії на використання

зазначених об’єктів промислової власності.

Аналогічно може бути вирішена проблема з об’єктами промислової

власності, яка має місце внаслідок санації державних підприємств,

передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №67 від 8 лютого 1994 р.

у зв’язку з галузевою або міжгалузевою переорієнтацією їх діяльності.

Література

1. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А. С. Філіпенко, В.

І. Мазуренко, В. Д. Сікора та ін.; за ред. А. С. Філіпенка – К.: Либідь,

1997.

2. Петров В. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні // Право

України – №11. – 1998.

3. Аксенов И. Некоторые проблемы законодательного регулирования

предпринимательства // Предпринимательство, хозяйство и право –№1. –

1998.

4. Березюк О. Господарські об’єднання: стан законодавства та перспективи

розвитку // Право України – №3. – 1998.

-----------------------

[1] В широкому розумінні під терміном «валюта України» розуміють як

власне валюту України, так і платіжні документи та інші папери, виражені у

валюті України. Поняття «іноземна валюта» так само, як і «валюта України»,

включає як власне іноземні валюти, так і монетарні метали, платіжні

документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних

металах

[2] Аксенов И. Некоторые проблемы законодательного регулирования

предпринимательства // Предпринимательство, хозяйство и право –№1. – 1998.

[3] Петров В. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні //

Право України – №11. – 1998.

[4] Петров В. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні //

Право України – №11. – 1998.

Страницы: 1, 2


рефераты скачать
НОВОСТИ рефераты скачать
рефераты скачать
ВХОД рефераты скачать
Логин:
Пароль:
регистрация
забыли пароль?

рефераты скачать    
рефераты скачать
ТЕГИ рефераты скачать

Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, рефераты на тему, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.