Инфляция и антиинфляционная политика

прибутки на цей капiтал. Жоднiй краiнi не вдалося досягти суттсвого успiху

у нейтралiзацii наслiдкiв впливу iнфляцii на оподаткування капiталу. Деякi

фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцii

полягас саме у тому, що вона збiльшус фактичне оподаткування капiталу.

Подiбна проблема оподаткування виникас й по вiдношенню до доходiв у

вигдядi вiтсоткiв на капiтал. Вiзьмемо простий приклад. Припустимо, що

iнфляцiя збiльшусться з 5 до 10% й вiтсотковi ставки зростають разом з

iнфляцiсю в пропорцii один до одного,як це й припускасться залежнiстю

Фiшера. Iз збiльшенням номiнальноi вiтсотковоi ставки на 5 пунктiв реальна

вiтсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюсться. Але, якщо номiнальний

доход на вiтсотки оподатковусться в розмiрi, скажiмо, 28%, то уряд забирас

у виглядi податку 1,4 вiтсоткового пункту(0,28 5%) з сукупних п’яти пунктiв

iнфляцiйноi надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходiв по

процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. У цьому разi

кредитор фактично несе збитки в наслiдок дii iнфляцii, тодi як уряд мас

зиск. Такi умови дестимулюють кредиторiв, що й с одним з негативних ефектiв

iнфляцii.

Слiд вiдмiтити, що теоретично можливим с бiльш швидке зростання

вiдсотковоi ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцii, що зберiгас

реальну вiдсоткову ставку постiйною.

Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликас втрати в економiцi, якщо

iнститути влади адаптованi до неi не повнiстю. Подiбнi втрати стають

особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту,

неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових

ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд адекватним оподаткуванням в

умовах iнфляцii

масться на увазi такий метод зтягування податкiв, за якого не

оподатковусться iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище

негативний вплив iнфляцii на податкову систему, змусив багато краiн

“iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке

спричинясться iнфляцiсю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину

податкового кодексу США.

Використання “стримуючоi” податково-бюджетноi полiтики с одним iз шляхiв

усунення загрози iнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк може бути

складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень

посднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване

пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки. Правильне

песднання скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та

пiдвищення податкiв втримас криву сукупного попиту у бажаному положеннi AD,

а економiчну систему-в станi стабiльностi.

Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiснтована на

використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не

пiднiмати цiни й зарплату.

TIP-це система, при якiй за допомогою податковоi системи фiрми й зайнятi

на них робiтники заохочуються або наказуються в залежностi вiд зростання

рiвня цiн й зарплати.

Розглянемо цiновий рiзновид TIP.Фiрмам повiдомлясться,

що рiвень сплачуваних iми податкiв залежить вiд зростання цiн на iх

продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликас нiяких штрафних

санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий пункт уряд збiльшус ставку

оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з

25 до 27%) за кожний вiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.

За умов реалiзацii такоi полiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам

надто дорого. Отже, в них з’являсться стимул не допускати значного

збiльшення цiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й

темпи iнфляцii скоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у

вiдношеннi зарплати.

Згiдно з вищесказаним, фахiвцями пропонусться ввести до схеми розрахунку

основного податку антиiнфляцiйний коефiцicнт. Його призначення-забеспечити

зацiкавленiсть товаровиробника у вiдповiдностi темпiв зростання товарноi i

грошовоi мас, зниженнi iснуючих темпiв iнфляцii на внутрiшньому ринку.

У загальному випадку для конкретного пiдприсмництва, що спецiалiзусться

на виробництвi i реалiзацii одного виду товарiв, антиiнфляцiйний коефiцicнт

для t-го перiоду матиме вигляд:

(1)

де , -iндекси змiни, вiдповiдно, цiни i обсягу продажiв у

натуральному вимiрюваннi в t-му перiодi порiвняно з попереднiм (t-1)-им

перiодом; -iндекс iнфляцii у (t-1)-му перiодi в усiй економiчнiй

системi

( , де -темпи iнфляцii в (t-1)-му перiодi (у частках

одиницi).

Оскiльки цiни в окремих перiодах також можуть змiнюватися, то для цiлей

планування, облiку i контролю виробничо-пiдприсмницькоi дiяльностi зручнiше

вести розрахунок за обсягами реалiзацii продукцii у вартiсному вираженнi

(виручкою). Тодi iндекс цiни можна виразити формулою:

де - iндекс зростання виручки вiд реалiзацii продукцii у t-му перiодi

Антиiнфляцiйний коефiцicнт, вiдповiдно, матиме вигляд:

(2)

Для бiльш дiйового i предметного управлiння процесом товарного насичення

ринку доцiльно оцiнювати не тiльки загальну iнфляцiю, а й iнфляцiю по

окремих товарних групах. У разi ж помiтноi ii вiдмiнностi по регiонах с

доцiльною i регiональна диференцiацiя цього показника. Iндекс зростання

iнфляцii розраховусться в цiлому по народному господарству для окремоi

товарноi групи за формулою:

де , -iндекси загального обсягу продажiв вiдповiдно, у вартiсному

i натуральному вираженнi по данiй товарнiй групi в народному господарствi у

(t-1)-му перiодi; -iндекс зростання якостi продукцii в данiй групi

товарiв для тих самих умов ( враховусться при помiтнiй змiнi якостi в

структурi товарноi групи).

У загальному випадку для пiдприсмств, якi реалiзують кiлька видiв

продукцii, антиiнфляцiйний коефiцicнт матиме вигляд:

де m-кiлькiсть видiв продукцii, що реалiзуються пiдприсмством у t-му

перiодi без урахування новоi продукцii, не виготовлюваноi у (t-1)-му

перiодi.

Суму податку ,у t-му перiодi пропонусться визначати безпосередньо

залежно вiд коефiцiснта за формулою:

де Р -показник, на який нараховусться податок (розрахунковий прибуток); n-

встановлена величина податку (у частках одиницi).

Розглянемо приклад визначення антиiнфляцiйного коефiцicнту конкретного

пiдприсмництва, що реалiзус два види продукцii при рiзних варiантах його

виробничо-пiдприсмницькоi дiяльностi порiвняно з попереднiм (t-1)-им

перiодом (див. табл.1). Загальний iндекс iнфляцii у (t-1)-му перiодi

становив 1,18.

Таблиця1.

показники поз- одиницi (t-1)-й t-й

перiодiв начення вимiру 1 вар. 2 вар.

1. (t-1)-й

виручка долл.

обсяг продаж шт.

цiна долл./шт.

2. t-й

виручка долл.

обсяг продаж шт.

цiна долл./шт.

iндекс обсягу

продажiв част.од.

iндекс цiн -

антиiнф.коеф. -

Антиiнфляцiйний коефiцicнт, знайдений за формулою ( ),

дорiвнюватиме:

тобто у даному разi податок, стягуваний з пiдприсмства, збiльшусться

порiвняно з встановленим процентом на %. Це свосрiдна плата пiдприсмства

за перевищення темпiв пiдвищення цiн на ii продукцiю над темпами зростання

iнфляцii. Припустимо тепер, що пiдприсмство добилося зростання обсягу

продажiв у натуральному вираженнi й пiдвищило цiни лише в межах зростання

iнфляцii. Тодi антиiнфляцiйний коефiцicнт у t-му перiодi, розрахований за

тiсю самою формулою, становитиме:

Таким чином, у даних умовах податок вiдповiдас встановленому проценту.

Отже, антиiнфляцiйний коефiцicнт виконуc функцii стабiлiзацii економiки.

Причому на вiдмiну вiд такого стихiйного регулятора, як спiввiдношення

“попит-пропозицiя”, який реагус i на вплив випадкових чи уявних факторiв,

антиiнфляцiйний коефiцicнт забеспечус бiльш тривалий i сталий характер

регулювання дiяльностi товаровиробникiв. Це зумовлено наявнiстю у структурi

цього коефiцicнта такого показника, як iндекс iнфляцii, що характеризус

стан економiчноi системи в цiлому.

Отже, можна зробити висновок, що на практицi iснус дуже тiсний

взасмозв’язок мiж оподаткуванням та контролем цiн i цим користуються уряди,

коли ставлять собi за мету поставити у невигiдне становище тих

господарюючих суб’сктiв, якi надто iнтенсивно пiднiмають цiни на товари та

послуги. Таке корегування цiн державою за допомогою податковоi системи

вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами. Прямi методи

регулювання цiн, тобто встановлення максимумiв цiн, буде розглянуто у 3-му

питаннi.

Скорочення податкiв у свiтi “концепцii пропозицii”.

Як вiдомо, будь-яке втручання в функцiонування економiки, що затримус

пересування кривоi сукупного попиту вгору або змушус ii зсуватися вниз

вiдносно кривоi сукупноi пропозицii буде стримувати темпи iнфляцii.

Аналогiчного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на

сукупну пропозицiю. Такий пiдхiд до економiчноi практики став вiдомим як

“концепцiя пропозицii”.

Малюнок 4 iлюструс, яким чином економiчна полiтика “концепцii

пропозицii” мала б сприяти усуненню iнфляцii. Економiчна система спочатку

знаходиться у станi рiвноваги на довгостроковому iнтервалi в точцi E . Якщо

не вiдбувасться нiяких змiн з боку сил, формуючих пропозицiю в економiчнiй

системi, то пересування кривоi сукупного попиту з AD до AD’ перевело б

економiчну систему в точку Е -в новий стан рiвноваги на короткостроковому

iнтервалi. В економiчнiй системi виникла б iнфляцiя.

Однак припустимо, що в той момент, коли пересувасться крива сукупного

попиту, економiчна полiтика у рамках “концепцii пропозицii” досягас мети

пiдвищення природного рiвня реального обсягу виробництва до Q’. Це

вiдповiдало б перемiщенню кривоi сукупноi пропозицii на довгостроковому

iнтервалi iз положення n у положення n’. Якщо не вiдбувасться нiяких змiн в

очiкуваному рiвнi цiн на фактори виробництва, то разом з нею зсунеться

праворуч до AS’ й крива сукупноi пропозицii на короткостроковому iнтервалi.

При умовi вказаних пересувань кривоi пропозицii, економiчна система досягне

новоi рiвноваги в точцi Е , запобiгши при цьому будь-якому пiдвищенню цiн.

P n n’ мал.4

AS’

AS AD AD’

0 Q Q Q

Основне питання полягас в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшення

природного рiвня реального обсягу виробництва. Прибiчники “концепцii

пропозицii” як один iз способiв досягнення цього результату розглядають

змiнення у податковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що на протязi 70-

х рокiв вiдбулося припинення зростання природного рiвня реального обсягу

виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку

прихильникiв “концепцii пропозицii”, стала дiюча в США податкова система.

Вона нiяким чином не сприяла розвитку процесiв накопичення та iнвестування,

а також зацiкавленостi у високопродуктивнiй працi. Iнфляцiя ще бiльш

посилила проблему. Не тiльки корпорацii i дуже заможнi люди страждали вiд

високих податкiв. Посднана дiя iнфляцii, прогресивного податку на доход

вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, що

оподатковуються за бiльш високою ставкою. Основою економiчноi програми

прибiчникiв “концепцii пропозицii” стала детально обмiркована послiдовнiсть

дiй по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок

на доход громадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге,

планувалося реформувати систему податкiв на доходи вiд прирiсту капiталу та

ввести рiзноманiтнi податковi стимули (пiльги для пiдприсмств, що

збiльшують обсяги виробництва)-це стимулювало б накопичення та iнвестицii.

По-третс, практика iндексацii мала розповсюдитись на всю податкову систему

для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувались iнфляцiсю.

б) Регулювання цiн в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi

Надзвичайно важливу роль грас державний контроль над цiнами, особливо в

умовах кризису економiки i виходу з нього.

Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду

заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь

зростання цiн, що проводяться у рамках економiчноi полiтики.

Одним з пiдходiв с перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового

заморожування цiн й надалi iх часткового перегляду. Вiн полягас у

забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те

дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на

протязi базового перiоду перед “заморожуванням”. При цьому пiдвищення цiн

вважасться допустимим, якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цiн на

iмпортнi вироби ( тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати);

недопустимим-якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що

стимулювало пiдприсмцiв самим обмежувати зростання заробiтноi плати.

Заморожування цiн дозволяс долати iнфляцiйнi очiкування населення,

господарюючих суб’сктiв, кредитноi cистеми, внести деяке заспокосння в

економiку.

В ролi альтернативи прямому державному регулюванню цiн iнодi

розглядаються картельнi згоди про цiни, якi можуть зiграти позитивну роль,

якщо однiсю з сторiн, що беруть в них участь буде Уряд, що забеспечус

загальну узгодженiсть цiн.

МАКСИМАЛЬНИЙ РIВЕНЬ ЦIНИ являс собою законодавчо встановлену

максимальну цiну, яку продавцю дозволястся запрошувати за свiй товар або

послугу.

В широких маштабах максимальнi рiвнi цiн, або загальний контроль за

цiнами, застосовуються для обмеження iнфляцiйних процесiв в економiцi.

На приклад, економiчне процвiтання обумовлюс пересування кривоi попиту

на даний вид товару праворуч, так що, як показано на рис.1, рiвноважна, або

ринкова цiна дорiвнюс Р. З одного боку швидке зростання цiн на товари

сприяс розвитку iнфляцii, з iншого-виключас з числа покупцiв товару тих

споживачiв, чиi грошовi доходи не встигають за швидким зростанням цiн.

Тому, щоб протистояти iнфляцii й дозволити малозабеспеченим громадянам

купувати необхiднi iм товари,

уряд може встановити максимальний рiвень цiн.

Причому, встановлення обмеження цiни мас сенс тiльки при умовi, що нова

цiна буде нижчою за рiвноважну.

Якi ж будуть наслiдки введення цього обмеження? Спроможнiсть вiльного

ринку нормувати споживання буде паралiзована. Iснування обмеження цiн

створюс стiйкий дефiцит даних товарiв. Так, при цiнi Р’ обсяг попиту на

товар буде дорiвнювати Q , а обсяг пропозицii тiльки Q . Отже, виникас

стiйкий дефiцит, що дорiвнюс рiзницi мiж Q i Q.

P мал.5

S

D

Р

Р’

0 Q Q Q Q

Оскiльки введення цiнового обмеження призводить до виникнення стiйкого

дефiциту даноi продукцii, розмiр якого визначасться вiдрiзком Q(s)Q(d),

уряду приходиться приймати на себе пiклування про нормування ii для

споживачiв в iнтересах досягнення бiльш справедливого розподiлу.

Це здiйснюсться, наприклад, шляхом введення картковоi системи. Однак

використання картковоi системи не вирiшус iншоi проблеми. Дiйсно, крива

попиту на рис.1 свiдчить про наявнiсть великоi кiлькостi покупцiв, що

прагнуть купити товар по цiнi, що перевищус встановлений максимум.

I, звичайно, для продавцiв вигiднiше реалiзувати його по бiльш високiй

цiнi. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що

супроводжус, як правило, введення контролю за цiнами, нелегальнi “чорнi

ринки”-ринки, на яких товари купуються й продаються по цiнах, вищих за

встановленi межi-отримують широке поширення.

Проблеми у реалiзацii полiтики контролю за цiнами можна також пояснити

значними адмiнicтративними складнощами ii проведення. До органiв контролю

постiйно пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи iнших видiв

товарiв або який-небудь галузi. Поступово, по мipi подальшого вiдхилення

цiн вiд стану рiвноваги й посилення

дефiциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пiльги зростас, й,

в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнюс контроль.

Iнша проблема полягас у тому, що уряд може спробувати зберегти цiновий

контроль в силi вже пiсля завершення промiжного перiоду й початку нового

пiдйому. В цей перiод контроль такого роду може виявитись некорисним й лише

погiршити ситуацiю.

Хоча полiтика державного регулювання цiн несе значний позитивний ефект i

мас особливе значення в кризовi перiоди, ii реалiзацiя може призвести до

дуже небажаних наслiдкiв.

У короткостроковому планi пряме регулювання цiн сприятиме стабiлiзацii

нацiональноi економiки. Так, у державi можуть значно знизитись темпи

зростання оптових й роздрiбних цiн i це призведе до гальмування iнфляцiйних

процесiв. Але вже у найближчi роки виявляться негативнi наслiдки

централiзованоi моделi регулювання. “Заморожування” цiн i заробiтноi плати

обмежить мiжгалузевий перелив капiталiв, буде гальмувати iнвестицiйну

полiтику, знизить рiвень дiловоi активностi, стримуватиме зростання

доходiв.

Як приклад можна навести спроби уряду США ввести пряме регулювання

внутрiшньоамериканських цiн на енергоносii, якi, вiдбиваючи зростання

iмпортних цiн на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974-

1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування iнфляцiйноi

спiралi в краiнi.

“Заморожування” внутрiшнiх оптових цiн на нафту, нафтопродукти й

природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток iнфляцiйних тенденцiй,

призвело до ряду негативних наслiдкiв в американськiй економiцi. Нестача

iнвестицiй в енергетичне господарство, вiдсутнiсть зацiкавленостi у

видобувних корпорацiй щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу

через контроль над рiвнем внутрiшнiх цiн призвели до того, що чистий iмпорт

нафти до США, незважаючи на зростання свiтових цiн, продовжував аж до 1981

року збiльшуватися високими темпами.

Р.Рейган, якого пiдтримував великий бiзнес, ставши президентом, вiдразу ж

вiдмiнив контроль над внутрiшнiми цiнами на нафту й нафтопродукти (у сiчнi

1981 р.). “Контроль над цiнами стримував виробництво, стимулював

споживання, пригнiчував технологiчнi досягнення й робив США бiльш залежними

вiд енергетичного iмпорту”,-так коментував Р.Рейган свос рiшення. За

оцiнками спецiалiстiв, тiльки в результатi вiдмiни контролю над цiнами

чистий iмпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54% порiвняно з 1980 р.

4. Антиiнфляцiйна полiтика Украiни у 1992-1996 рр.

Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi Украiни на етапi ii

ринкового реформування виявилася iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характерезусться надзвичайно високим рiвнем

iнфляцii, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-

господарською дiяльнiстю пiдприсмств.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцii в Украiнi в другiй половинi

1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в

1992 р. ii рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в

1994 р. рiвень iнфляцii дещо знизився, однак сталося це не в результатi

проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв

та запровадження цiновоi лiбералiзацii, а через вiдстрочення бюджетних

виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.

До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв,

належать:

а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносii та основнi види сировини й

матерiалiв;

б) збiльшення наявноi грошовоi маси за рахунок додатковоi iмiсii грошей;

г) зростання безготiвкового обiгу як наслiдок кредитування

низькорентабельних та збиткових пiдприсмств;

д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацii бiльшостi видiв

промислового виробництва, що веде до диктатного пiдвищення цiн виробниками,

оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за

цiнами.

Спочатку нашiй економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки

випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiiв й первинноi сировини, й

кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини.

Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносii було iмпульсом для

загального зростання цiн й iнфляцii.

Пiдвищення пiдприсмствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття

зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних

процесiв. При цьому типi iнфляцii зростання грошовоi маси с наслiдком

пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла

нестача оборотних засобiв пiдприсмств для розрахункiв з своiми

постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi

склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат

(i в тому числi-зарплати), яке вимагас збiльшення грошовоi маси, а останнс,

в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в

Украiнi являс собою посднання iнфляцii попиту та iнфляцii витрат, що значно

ускладнюс здiйснення антиiнфляцiйноi полiтики.

До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в

Украiнi у 37 тисяч разiв. Водночас з зростанням цiн вiдбувалося падiння

валютного(долларового) курсу украiнського карбованця.

Динамiка iнфляцii у 1993-1996 рр.

( квартал до кварталу, %)

90

60

30

0

2 5 8 11 2 5 8 11 2 5 8 11 2 5 8 11

1993 1994 1995 1996

Данi графiка свiдчать про те, як мiсяць у мiсяць розвивався iнфляцiйний

процес, i, вiдповiдно, зростали середнi оптовi та роздрiбнi цiни. Це явище

перетворилося на могутнiй каталiзатор спаду виробництва, загального

зростання виробничих витрат i собiвартостi товарноi продукцii, що, в свою

чергу, пiдштовхувало виробникiв до чергового пiдвищення цiн. Оптовi цiни

особливо швидко зростали у паливнiй i хiмiчнiй промисловостi,

електроенергетицi, чорнiй металургii та машинобудуваннi, а з роздрiбних цим

характеризувалися цiни на продукти харчування, якi протягом багатьох

десятирiч були штучно заниженi й дотувалися з держбюджету. Взагалi ранiше

роздрiбнi цiни в Украiнi нiколи не зростали такими темпами, i це викликало

справжнiй шок у основноi маси населення.

Випереджаюче зростання оптових цiн руйнус безпосередньо виробничу сферу,

гальмуючи або навiть припиняючи iнвестицiйнi процеси. Водночас, хоча й

повiльнiшi, але теж досить бурхливi темпи зростання роздрiбних цiн руйнують

соцiальну сферу, пригнiчують економiчнi iнтереси людей до активноi

пiдприсмницькоi та трудовоi дiяльностi, тобто дiють у тому ж самому

негативному напрямi.

Все це викликало таке явище, як неплатоспроможнiсть бiльшостi юридичних

та фiзичних осiб, незважаючи на безперервне накачування грошового обiгу

дедалi бiльшою масою паперових грошей. За оцiнкою СБРР, за 1992 р.

неплатежi в Украiнi становили 40% усього ii ВВП.У 1993 р. обсяги неплатежiв

продовжували зростати, викликаючи рiзке скорочення i навiть припинення

товарного виробництва на багатьох пiдприсмствах.

В цих умовах монетарна полiтика НБУ перетворилася на потужний

iнфляцiйний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий

дефiцит найпростiшим шляхом-емiсiсю вiдповiдноi маси грошей. Вони були

направленi на покриття готiвкового попиту, бюджетнi дотацii, кредитування

виробникiв i споживачiв (включаючи i явних банкрутiв). Тiльки у першому

кварталi 1993 р. для пiдтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб.

пiльгових кредитiв й бiля 3 трлн. крб. фiнансовоi допомоги. Величезноi

кредитноi допомоги потребували й iншi галузi народного господарства-в

березнi того ж року iм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення

залiку взасмних боргiв. Загальна сума емiсii готiвки за сiчень-квiтень 1993

р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разiв перевищувало емiсiю за такий же

перiод 1992 р. На протязi 1993 року монетарна маса збiльшилася з 26 до 47,2

трилiона карбованцiв, тобто у 1,8 раза, нiж вона становила у попередньому

роцi. Грошова емiсiя, як i цiни швидко вийшла з-пiд належного державного

контролю.

Грошовi знаки (купоно-карбованцi), випущенi в Украiнi на початку 1992 р.

замiсть росiйського рубля почали катастрофiчно знецiнюватися. Бурхливе

знецiнення грошей пiдiрвало виконання ними властивих iм ринкових функцiй, i

перш за все-стимулюючоi. З’iдаючи фонди нагромадження i споживання,

гiперiнфляцiя загальмувала пiдприсмницьку i трудову активнiсть в краiнi.

Втративши контроль за емiсiсю грошей, за рухом видаткiв та цiн,

грошового обiгу i кредитних ресурсiв, украiнський уряд тодi так i не

знайшов надiйних регулюючих механизмiв для активного впливу на iнфляцiйнi

процеси та погашення iх негативного впливу на економiчне i соцiальне

становище в краiнi.

Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993

р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору. До кiнця 1993 р., коли iнфляцiйна

спiраль розкрутилася до найвищоi фази, банки змушенi були додатково

випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий

стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В

листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що

пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку.

Отже, у 1992-1994 рр. в Украiнi проводилася помилкова економiчна

полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на

економiчну систему краiни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи-

обмеження фондiв споживання пiдприсмств i регулювання цiн. Адмiнiстративний

контроль цiн було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування

темпiв зростання цiн”. Згiдно з ним пiдприсмства всiх форм власностi могли

пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi зростання витрат на

виробництво, яке не залежить вiд iхньоi господарськоi дiяльностi. Цим же

Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних i

постачальницько-збутових пiдприсмств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни

виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цi заходи спрацювали недостатньо

ефективно. Насамперед, цiни тодi вже досить надiйно вийшли з-пiд державного

контролю, i знову пiдпорядкувати iх системi жорсткого державного контролю

було дуже важко. Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi,

коли було б що обмежувати.

Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:

-серйозне порушення виробничоi та фiнансовоi систем функцiонування

економiки;

-пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всiх економiчних

агентiв;

-руйнування на цiй основi системи забеспечення вiдтворюючих процесiв в

економiцi;

-надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем

доходiв.

Пiд впливом iнфляцii обсяги номiнальних грошових доходiв населення

зростали, а його реальнi доходи, у зв’язку з випереджаючим пiдвищенням

роздрiбних цiн на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи

iндексацii доходiв не забеспечували компенсацii втрат вiд гiперiнфляцii.

Тiльки у 1993 р. при зростаннi цiн на рiк бiльш нiж у 100 разiв реальна

зарплата зменшилася на 52%. Ефект вiд запровадження урядом пiльг на

оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних,

чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самi

оподатковуванi доходи населення були мiзернi i не встигали за зростанням

цiн.

Дилема, що постала перед украiнським урядом, полягала в тому, яким

чином, скорочуючи темпи iнфляцii, не посилити стагнацii виробництва. Але

вона не була вирiшена належним чином. Вiдновити економiку за умов надмiрних

податкiв, якi пригнiчують виробництво, звужують базу оподаткування i

примушують платникiв приховувати своi доходи, неможливо. Слiд вiдмiтити

хоча б такий факт: до введення податку на прибуток пiдприсмств з 1993 року,

стягався податок на доход пiдприсмств. При цьому пiдприсмства, за iснування

спецiального податку на фонд зарплати, були змушенi фактично двiчi

сплачувати його, оскiльки фонд зарплати с складовою частиною доходу.

Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн,

завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування

потужного тiньового сектору економiки в Украiнi. За вiдсутностi ефективного

контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були

сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi

втрати державою значноi частини доходiв, якi можна було б отримати шляхом

проведення податковоi розумноi полiтики, основний тягар недофiнансування

лягла на сектор, який поки-що був основою iснування самоi держави.

Через недосконалiсть нашоi податковоi системи спад валового продукту в

Украiнi й за 1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й легкоi

промисловостi досягас 20%.

Отже, завдання подальшого реформування економiки, що стоять перед

Украiною, можуть бути вирiшенi тiльки за умов реалiзацii послiдовноi

полiтики фiнансовоi стабiлiзацii, та вiдновлення накопичень населення. Без

цього забеспечити стiйке економiчне зростання на базi вiдродження

iнвестицiйноi активностi й поступовий пiдйом життсвого рiвня с неможливим.

Сучасний перiод с найважливiшою фазою реформ. Останнiм часом у цьому

напрямi зроблено ряд крокiв i найважливiшим з них с введення у вереснi

цього року нацiональноi валюти-гривнi. Це дало змогу в значнiй мiрi

стабiлiзувати грошовий обiг в краiнi.

Як мiра, що мас запобiгти необумовленому зростанню заробiтноi плати на

пiдприсмствах, Кабiнетом Мiнiстрiв у 1995 роцi було прийнято постанову про

порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв’язку з перевищенням

фонду споживання. Тобто зростання зарплати може вiдбуватися тiльки у межах

iндекса мiсячноi iнфляцii. Також планусться iстотно зменшити розмiр

податкiв та взагалi скасувати вiдрахування до деяких цiльових фондiв у

складi бюджету на 1996 р.

Час покаже, якi наслiдки для економiки Украiни принесуть новi

антиiнфляцiйнi заходи.

Висновки

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i с

основною проблемою в тих краiнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнюс доходи бюджету й

супроводжусться його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжусться

нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв,

гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням

зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйноi нестабiльностi орiснтацiя лише на регулювання з

боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з

повiльним перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки. Незважаючи на

дiю ринкових законiв, держава не вiдмовлясться вiд впливу на цiни, суттево

посилюючи його в кризовi для нацiональноi економiки перiоди.

Вихiд з кризового стану для економiки будь-якоi краiни мiстить два

основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцii та, по-друге, припинення

падiння виробництва. Однак ключовим моментом с саме вирiшення питання

iнфляцii, оскiльки це-нацважливiша умова для поновлення iнвестицiйноi

активностi, що, в свою чергу, мас забеспечити вiдродження виробництва.

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснус

функцiональний взасмозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi

за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне

становище тих господарюючих суб’сктiв, якi планують пiдняти цiну на

продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грас надзвичайно важливу

роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

Наприкiнцi слiд додати, що iнфляцiя-це не лише свiдотство слабкостi

економiки, а й свiдотство слабкостi державноi влади або слабкостi

полiтичноi мудростi.

Страницы: 1, 2