Комерційні банки

Комерційні банки

Зміст

3

6

6

10

14

21

23

27

32

46

46

49

53

60

63

65

68

Вступ

Розділ I. Організація і діяльність комерційних банків

I.1. Створення комерційних банків.

I. 2. Законодавчі регулятори банківської діяль- ності.

I. 3. Виявлення конкурентів і відносини з ними.

Розділ II. Основні поняття банківської конкуренції

II.1. Виникнення і розвиток банківської конкуренції.

II. 2. Структура банківської конкуренції.

II.3. Види конкуренції :

а) конкуренція продавців і конкуренція покупців;

б) внутрігалузева і міжгалузева конкуренція;

в) цінова і нецінова конкуренція;

г) досконала і недосконала конкуренція;

Розділ III. Конкуренція між банками на міжнародному рівні

III.1. Структура власності і необхідності конкуренції між

банками.

III.2. Посилення конкуренції на кредитному ринку.

III.3. Банки України в перехідний період.

III.4. Поняття конкуренції на Україні.

Висновки.

Список використаної літератури

Додатки

План

Вступ

Розділ I. Організація і діяльність комерційних банків

I.1. Створення комерційних банків.

I. 2. Законодавчі регулятори банківської діяльності.

I. 3. Виявлення конкурентів і відносини з ними.

Розділ II. Основні поняття банківської конкуренції

II.1. Виникнення і розвиток банківської конкуренції.

II. 2. Структура банківської конкуренції.

II.3. Види конкуренції :

а) конкуренція продавців і конкуренція покупців;

б) внутрігалузева і міжгалузева конкуренція;

в) цінова і нецінова конкуренція;

г) досконала і недосконала конкуренція;

Розділ III. Конкуренція між банками на міжнародному рівні

III.1. Структура власності і необхідності конкуренції між

банками.

III.2. Посилення конкуренції на кредитному ринку.

III.3. Банки України в перехідний період.

III.4. Поняття конкуренції на Україні.

Висновки.

Вступ

Промайнуло чотири роки розбудови самостійної банківської

системи. Безумовним досягненням є створення дворівневої банківської

системи на чолі з Національним банком України, який дійсно став

Центральним банком - опанував керівництво грошовим обліком, впровадив

низку інструментів управління кредитним та валютним ринками, ринком

цінних паперів. Створенна власними силами системи електронних

розрахунків, технологія якої, за оцінками незалежних експертів, є

найпередовіша серед країн Центальної та Східної Європи.

Класично, що передумовою Концепції розвитку банківської системи

стала банківська криза. Причини банківської кризи відомі. Є

об'єктивна загальна економічна криза і падіння виробництва; вакуум

законодавства спочатку, а в подальшому - численні його зміни;

нестабільність грошової одиниці; відсутність досвіду управління

кредитним портфелем нових економічних умов. Безперечно є і

суб'єктивні причини, що пов'язані з не чітким чи безвідповідальним

керівництвом банківською справою в тому чи іншому банку.

Серед багатьох причин, що призвели до банківської кризи,

доцільно зупинитися на одній, яка, як правило, необговорюється, але, на

мою думку, є важливою - створення конкурентного середовища. Саме

тому, я обрала темою дипломної роботи "Міжнародна ринкова конкуренція

комерційних банків".

В останні два роки розвиток банківського бізнесу в Україні

проходить досить агресивно. Агресія ця виражається в першу чергу в

стрімкому перерозподілі фінансових засобів між бувшими державними

банками і банками "нової хвилі", в загостренні конкурентної боротьби

між банками за клієнтів, за надання певних видів послуг. Сьогодні

досить багато банків, які взмозі запропонувати весь спектр

банківських послуг. А в клієнта мотивація вибору банка пов'язана з

його уявою про надійність і якість запропонованих ним послуг. Під

якістю послуг я розумію не тільки рівень обслуговування, але й

вартість даних послуг. І тут ми спостерігаємо цікаву картину. Всі

найкрупніші банки по вартості послуг принципово між собою не

відрізняються. Конкуренція між ними направлена, в першу чергу, на

покращення сервісу і надання доповнюючих послуг. Деякі банки

намагаються привабити клієнтів обіцянками високих процентів, які

оголошують в рекламі. Крім цих банків в останній час вийшла на

ринок нова конкуруюча сила в особі нікому не відомих малих

підприємств, "концернів" і т. п. з гучними претензійними іменами і

обіцянками просто "нереальних" доходів.

В дипломній роботі я розгляну питання про створення комерційних

банків, їхню діяльність, вплив законодавства на банки, виявлення і

відносини з конкурентами, а також конкуренція банків на різних ринках.

Розділ I. Організація і діяльність комерційних банків

1.1. Створення комерційних банків

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні

банківські операції для підприємств усіх галузей господарства,

головним чином - за рахунок грошових капіталів і заощаджень,

залучених у вигляді внесків. Комерційні банки - головна ланка

кредитної системи.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Вони утворюються

як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними

установами універсального характеру. Їх часто називають "фінансовими

універмагами" або "супермаркетами кредиту". Вони пов'язані з усіма

сферами та фазами відтворення. Характерна риса комерційних банків -

повна самостійність підприємств у сфері торгівлі позичковим

капіталом. Вони не обмежені централізовано виданими інструкціями з

кредитування та проведення інших операцій, провадять кредитну

політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу

банків на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діють

без контрольно. Зокрема, у США комерційні банки належать до

найбільш контрольованої сфери підприємницької діяльності. Основою

такого контолю є спеціальне законодавство й антимонопольні закони.

Щоб обмежити створення великої кількості "слабких" банків, які

можуть легко банкрутувати і викликати "ланцюгову реакцію банкрутств"

серед своїх клієнтів держави встановлюють досить високі квоти на

їх статутний капітал. Крім того, центральний (Національний) банк

визначає для комерційних банків розмір обов'язкових резервів, які у

більшості випадків зберігаються у центральному банку, розмір

граничного ризику на одного позичальника (встановлюється певний

відсоток від загальної суми власних коштів банку). Так

забезпечується ліквідність комерційного банку, тобто його здатність у

кожен певний молент задовольнити вимоги вкладників на готівку.

Уряд, центральний банк і страхові компанії (за допомогою

спеціального страхування) гарантують, що комерційні банки забезпечать

збереження коштів своїх клієнтів.

Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-

розрахункове та інше банківське обслуговування кредитних осіб і

громадян шляхом здійснення операцій і здійснення інших банківських

послуг.

Комерційні банки відрізняються:

- за призначенням статутного фонду та засобу його формування.

В цьому зв'язку вони виступають у формі акціонерних товариств та

товариств з обмеженою відповідальністю, за участю іноземного

капіталу, іноземні банки та інші;

- за видами здійснюваних операцій банки бувають універсальні і

спеціалізовані;

- за територією діяльності - республіканські і регіональні.

Кошти комерційних банків складаються з власних, залучених і

імітованих. Власні це акціонерний капітал, мобілізованим шляхом

продажу акцій на ринку цінних паперів, і резервний капітал, що

утворюється з відрахувань від поточного прибутку. Резервний капітал

призначений для покриття непередбачених збитків та втрат від

падіння курсів цінних паперів. Крім того, у комерційних банках є

рахунок нерозподіленого прибутку, який згодом буде або розподілений

серед акціонерів у формі дивідендів, або зарахований у резерв.

Основні ресурси комерційного банку це залучені кошти, депозити

(вклади) клієнтів. Клієнти вносять свої кошти у вигляді депозитів

до вимоги або строкових. Останні часто оформляються у вигляді

сермифікатів. Зокрема, у США вони випускаються вартістю від 100 тис.

дол. і більше.

Кредитні операції комерційних банків поділяються залежно від

їх забезпечення, строку, на який видані позички (коротко-, середньо-

і довгострокові), а також від методу стягнення процента (при

видачі. при погашенні позички або рівними частками). Позички

поділяються також залежно від категорії позичальників: на поповнення

обортного капіталу; представникам фондової біржі для біржових

операцій; на кінцеве споживання - споживчий кредит під заставу

житлового фонду, на придбання товарів у кредит, сільськогосподарські

позички, іпотечні (на капіталовкладення) і короткострокові на

тимчасові потреби.

Крім комерційних універсальних банків, діють багато

спеціалізованих банків та небанківських кредитних організацій. Серед

них - інвестиційні банки, що проводять довгострокове кредитування та

фінансування капіталовкладень у різних галузях, переважно за рахунок

кредитів комерційних банків. Ощадні банки акумулюють, як правило,

відносно дрібні вклади, які разом утворюють джерела кредитування

виробництва та торгівлі. Позичково-ощадні асоціації акумулюють капітал

за допомогою реалізації сертифікатів, що рівнозначні довгостроковим

вкладам.

У кредитних спілках капітал утворюється за рахунок пайових

внесків (через акції), а використовується для короткострокових позик

членам асоціації.

Страхові компанії - специфічні кредитні інститути.

Мобілізовані за допомогою продажу страхових полісів кошти вони

використовують для надання довгострокових кредитів підприємствам і

державам. Проводиться також страхування кредитів.

Пенсійні фонди створювані для виплати пенсій за рахунок

коштів держави, підприємств і самих працюючих, також використовуються

як кредитні ресурси переважно шляхом купівлі цінних паперів, акцій

і облігацій.

Інвестиційні компанії, отримавши кошти від реалізації своїх

акцій дрібним власникам, вкладають їх в акції різних компаній. Отже,

підприємства мають істотну підтримку кредитними ресурсами як від

комерційних банків, так і від небанківських кредитних організацій, а

конкуренція між різними кредитними установами позитивно впливає на

діяльність підприємств.

Конкуренція між комерційними банками - явище позитивне, але

наявність багатьох дрібних банків веде до розпорошення кредитних

ресурсів і загрожує "ланцюговою реакцією" банкрутств дрібних банків,

а разом з ними і дрібних підприємств. Тому Центральний

(Національний) банк піднімає межу мінімального розміру статутного

фонду комерційних банків при їх перереєстрації.

Конкуренція між комерційними банками за клієнтів є впливовим

фактором розвитку банківської справи, але у розвинутій ринковій

економіці її не залишають без "пильного ока" центрального

(національного) банку: контроль за законністю діяльності комерційних

банків, коригування кредитної політики за допомогою облікової

процентної ставки та нормування резервів.

1.2. Законодавчі регулятори банківської діяльності

Розвиток банківської сфери в значній мірі був зумовлений

політико-юридичними факторами, які стимулювали крупні зрушення у

фінансових відносинах. Йдеться про законодавчі реформи, які

проводились з кінця 60-их років і відбулись в більшості країн з

високим рівнем економіки. Метою цих реформ було помякшення або

навіть повна відміна заборон і обмежень для суб'єктів грошово-

кредитного ринку, зокрема, тих, що стосувались відкриття банками нових

закладів, філій, створення холдінгів тощо, регулювання процентних

ставок і тарифів на банківські послуги (відміна граничних ставок

по активних і пасивних операціях)[1]. В практику були введені нові

фінансові інструменти й нові види обслуговування, наприклад, відкриття

"гібридних" рахунків, що поєднують ведення рахунків з одержанням

процентів власником рахунків. Зазначимо, що намагання розширити

асортимент банківських послуг властиве не лише кредитним установам

розвинутих країн, але й країн з перехідною економікою. Так, в Росії,

банки все частіше використовують депозитні і кредитні розрахункові

картки, страхування вкладів населення, здійснюють податкове

консультування. Деякі з них розробили й застосовують системи

накочувальних вкладів, які умовно названі соціальними.

Законодамчі обмеження банківської діяльності в розвинутих

країнах на різних історичних етапах їх розвитку переслідували мету

захистити банківську справу від надмірного ринку, руйнівної

конкуренції, небезпеки масових банкрутств (за 8 місяців 1990-1991

років стали банкрутами 129 комерційних банків США)[2] . Вказані

потрясіння зумовлюють серйозні втрати як для клієнтів банків, так

і в цілому для народного господарства. Разом з тим в останні

десятиріччя відбулось співпадання багатьох негативних соціально-

економічних факторів, що диктували необхідність заборон і послаблення

адміністративного контролю за діяльністю банківських закладів.

Йдеться про різке посилення конкуренції з боку небанківських

посередників, і, як наслідок, падіння прибутковості банківських

операцій в порівнянні з аналогічними послугами, що все більше

надаються страховими компаніями, пенсійними фондами тощо: інфляцію, в

умовах якої неможлива дальша фіксація "ціни" банківських послуг;

швидке зростання фінансових нововведень у вигляді нових боргових

зобов'язань і послуг. Ці негативні фактори зумовлювали необхідність

якісно нових прийомів в банківському менеджменті, зумовлених

реформуванням банківського законодавства.В Сполучених Штатах Америки

найбільш важливими в цьому відношенні були прийняті в 1980 році

Закон про регулювання депозитивних закладів і контроль над грошовим

обігом і Закон Гарка-Сенжермена про депозитні інститути (1982

рік). Ці Закони зводились до поетапної (на протязі 6 років)

відміни верхнього ліміту на виплату процентів по вкладах, що раніше

ставило комерційні банки в невигідне становище в порівнянні з

іншими фінансово-кредитними інститутами. Небанківські фінансові заклади

одержали ніби компенсацію у вигляді відкривати поточні рахунки і

надавати деякі послуги, монополію на які раніше мали лише

комерційні банки. Разом з тим була підвищена до 100 тисяч доларів

гранична сума страхування банківських депозитів і дозволено всім

категоріям депозитних інститутів (включаючи кредитні союзи)

користуватися короткостроковим кредитом у федеральних резервнихбанках

у формі переобліку векселів та авансів. Крім того, законодавством

було передбачено введення обов'язкового резервного покриття по

депозитних рахунках до запитання й інших трансакційних рахунках

для всіх депозитних закладів. Дерегулювання суттєво вплинуло на

позицію органів влади окремих штатів, які почали пом'якшувати

заборони для банківських відділень і розширення діяльності

банківських холдінгів.

Не випадково реформування банківського законодавства,

насамперед, почалося в США. В цій країні обмеження на певні

заборони у фінансово-кредитних відносинах зумовили деяке відставання

їх від інших ринкових сфер, консервацію старих форм управління

ними. Але дерегулювання фінансового сектору народного господарства в

останній четветі ХХ століття не було включено американським

процесом. В тій чи іншій мірі лібералізація умов діяльсті

банківської сфери охопила й інші розвинуті країни - Австрію,

Великобританію, Францію, Японію тощо. В кожній з них спостерігалось

зруйнування або розмивання жорстких перегородок, які довгий час

розділали різні види фінансово-кредитних інститутів та окремі

сегменти ринку позичкових капіталів, розвиток конкурентних відносин в

сфері банківського обслуговування, бурхливе розповсюдження фінансових

нововведень, пошук нових форм менеджменту.

Так, у Франції на початку 80-их років була проведена

реорганізація ринків позичкового капіталу, що привела до їх

об'єднання та уніфікації. В результаті винникла нова система

фінансових ринків, що включила тісно пов'язані між собою і

взаємодіючі ланки:

1. Грошовий ринок (ринок короткострокового й середньострокового

капіталу), зокрема:

а) міжбанківський ринок резервних коштів;

б) ринки обігу фінансових інструментів (казначейських

векселів, депозитивних сертифікатів).

2. Ринки цінних паперів (ринки довгострокового капіталу):

а) ринок акцій;

б) ринок облігацій, включаючи появу в 1986 році ринку

опціонних контрактів на купівлю цінних паперів - МОНЕП.

3. Париський міжнародний ринок термінових контрактів ( МАТІФ), що

забезпечують покриття ризиків зміни процентних ставок і валютних

курсів шляхом угод "своп", ф'ючерних контрактів тощо.

Характерною рисою дерегулювання банківської діяльності в Японії

було пом'якшення адміністративного контролю над банківськими

процентними ставками, а також поступова відміна жорстких обмежень на

здійснення фінансових операцій різними категоріями банків. Якщо в

післявоєнні роки до кінця 70-их років в Японії банківські

процентні ставки встановлювались адміністративним шляхом, що, по суті,

не створювало можливостей конкуренції між фінансовими закладами, то

в 1979 році почався процес лібералізації умов залучення банками

депозитів. Банкам було дозволено випускати депозитні сертифікати з

процентною ставкою, що вільно встановлюється. Поступово знижувався

мінімальний номінал сертифікатів, збільшувався строк їх дії. Були

пом'якшені обмеження і по іншому дуже популярному виду депозитів з

нерегульованою ставкою - крупних термінових вкладах, по яких

мінімальний розмір був значно знижений. В останні роки в Японії

продовжується лібералізація банківської діяльності, розширюються

функції різних категорій банків. Серед них виділяються звичайні

банки, включаючи міські банки; банки довгострокового кредиту;

трастбанки; брокерсько-ділерські фірми по операціях з цінними

паперами; філій іноземних банків. Кожній з цих категорій банків

властиві свої обмеження й дозволи на проведення тих чи інших

банківських операцій, що визначає й можливості їх менеджменту.

1.3. Виявлення конкурентів і відносини з ними

Проводячи аналіз конкурентів, необхідно виділити тих основних

суперників, які мають чи ймовірно мають значний вплив на здійснення

вашої власної стратегії. Звичайно це означаєвіділення із широкої

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5