Звіт про проходження практики в Київському обласному управлінні юстиції

органах державної влади та інших організаціях з питань, що віднесені до

компетенції відділу.

В ході магістерського стажування я мала змогу детально ознайомитися

з порядком легалізації спілок, об'єднань громадян. Отже відповідно до

статті 14 Закону України "Про об'єднання громадян" легалізація (офіційне

визнання) об'єднань громадян здійснюється шляхом реєстрації або

повідомлення про їх заснування.

Легалізація всеукраїнських об'єднань громадян і міжнародних

громадських організацій здійснюється Мін'юстом, їх місцевих осередків та

місцевих об'єднань громадян - Головним управлінням юстиції Мін'юсту в

Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським

міськими, районними, районними в містах Києві та Севастополі управліннями

юстиції, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних

депутатів.

Для реєстрації об'єднання громадян до реєструючого органу

подається заява, підписана не менш як трьома засновниками об'єднання

громадян або їх уповноваженими представниками.

До заяви додаються:

1) статут (положення) в двох примірниках;

2) протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів,

які прийняли статут (положення);

3) відомості про склад керівництва центральних статутних органів

(із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, місця

постійного проживання, посади (заняття), місця роботи);

4) дані про наявність місцевих осередків підтверджені протоколами

конференцій (зборів);

5) документ про сплату реєстраційного збору;

6) відомості про засновників об'єднання громадян або спілок об'єднань

громадян (для громадян - із зазначенням прізвища, імені, по

батькові, року народження, місця постійного проживання; для спілок

об'єднань громадян - назви об'єднання, місцезнаходження вищих

статутних органів, а також доданням копії документа про

легалізацію).

Міжнародна громадська організація додатково подає документи, які

підтверджують поширення її діяльності на території хоча б однієї іншої

держави (довіреності, зобов'язання, протоколи, документи про легалізацію

тощо).

Спілка об'єднань громадян додатково подає рішення центральних

статутних органів об'єднань громадян про їх вступ до спілки.

Заява про реєстрацію об'єднання громадян за наявності всіх

необхідних документів розглядається в двомісячний строк. Орган, що здійснює

реєстрацію об'єднання громадян, у необхідних випадках проводить перевірку

відомостей, що містяться в поданих документах. За результатами розгляду

заяви приймається рішення про реєстрацію об'єднання громадян або про

відмову в його реєстрації. У разі реєстрації об'єднання громадян

засновникові видається свідоцтво про реєстрацію встановленого зразка.

Зареєстрованому об'єднанню громадян присвоюється відповідний номер,

і воно вноситься до Реєстру об'єднань громадян, що ведеться реєструючим

органом. У Реєстрі зазначається: дата надходження документів, назва

об'єднання громадян і місцезнаходження його статутних органів, дата

затвердження статуту (положення), основна мета діяльності об'єднання,

відомості про склад центральних статутних органів об'єднання, дата

реєстрації, відомості про зміни в статутних документах, сума внесеного

реєстраційного збору.

Дані Реєстру всеукраїнських об'єднань громадян та міжнародних

громадських організацій, зареєстрованих Мінюстом, публікуються в газеті

"Урядовий кур'єр".

Для легалізації громадської організації шляхом повідомлення про її

заснування до легалізуючого органу подається заява, підписана не менш як

трьома засновниками громадської організації або її уповноваженими

представниками. В заяві вказується прізвище, ім'я, по батькові засновників

громадської організації або їх уповноважених представників, рік народження,

місце постійного проживання, назва організації і місцезнаходження

центральних статутних органів, основна мета діяльності громадської

організації. Підписи в заяві повинні бути завірені в установленому законом

порядку.

Громадська організація, легалізована шляхом повідомлення про її

заснування, вноситься до книги обліку громадських організацій, що ведеться

легалізуючим органом. У книзі обліку громадських організацій зазначається:

дата надходження документів, назва організації і місцезнаходження

центральних статутних органів, основна мета діяльності, дата легалізації.

Легалізація об'єднань громадян, що мають одну і ту ж назву, не

допускається. У разі коли із заявою про легалізацію звертаються об'єднання

громадян, що мають одну і ту ж назву, перевага віддається об'єднанню

громадян, яке першим подало заяву про легалізацію.

Якщо статутні документи об'єднання громадян або інші документи,

подані для реєстрації об'єднання, суперечать законодавству України,

реєструючий орган приймає рішення про відмову в реєстрації, яке в 10-денний

термін надсилається заявникові. Про зміни в статутних документах об'єднання

громадян повідомляє в 5-денний термін реєструючий орган для внесення

необхідних змін до Реєстру об'єднань громадян.

У разі припинення діяльності об'єднання громадян реєструючий орган

приймає рішення про скасування запису в Реєстрі об'єднань громадян.

Також відділ має право:

1) перевіряти в обласній державній адміністрації, її управліннях,

відділах, інших структурних підрозділах, а також місцевих органах

господарського управління та контролю додержання законодавства про державну

реєстрацію нормативно-правових актів, стан організації нормотворчої

діяльності, вносити пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків

та притягнення до відповідальності винних посадових осіб;

2) скасовувати рішення про державну реєстрацію нормативно-правових

актів;

3) перевіряти дотримання зареєстрованими об’єднаннями громадян

положень своїх статутів.

4) здійснювати перевірки в районних, районних у містах, міських (обласного

значення) управліннях юстиції та підвідомчих установах;

5) залучати вчених, спеціалістів місцевих органів виконавчої влади,

підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівниками)

для розгляду питань, що належать до його компетенції;

6) одержувати безоплатно для здійснення функцій, покладених на управління

юстиції, інформацію від статистичних та контролюючих органів з питань

застосування законодавства в господарській діяльності підприємств,

установ, організацій, місцевих органів виконавчої влади.

Поряд із створенням оптимальних умов для реалізації права кожного

громадянина на свободу об'єднання у політичні партії та громадські

організації завданням відділу реєстрації нормативно-правових актів та

легалізації об'єднань громадян є забезпечення неухильного дотримання вимог

чинного законодавства під час своєї діяльності.

Це дасть можливість досягти високої культури взаємовідносин

державних органів, що працюють з громадськими формуваннями, з

представниками останніх, а також підвищення рівня знань працівників

управління юстиції.

5. Характеристика відділу кадрової роботи та

державної служби

Відділ кадрової роботи та державної служби являється самостійним

структурним підрозділом Київського обласного управління юстиції, даний

відділ налічує три працівники начальник, заступник та головний спеціаліст.

Службовці відділу в свої практичній діяльності виконують наступні

завдання:

- забезпечення реалізації державної політики з питань кадрової

роботи та державної служби в апараті управління юстиції,

підпорядкованих йому установах юстиії;

- організація і здійснення роботи з кадрами в апараті управління

юстиції, ситемі органів юстиції Київської області з метою

комплексного вирішення питань комплектуввання

висококваліфікованими працівниками;

- здійснення контролю та координації управлінської дільності з

питань кадрової роботи районних, міських (міст обласного

значення) управлінь юстиції;

- організація роботи щодо навчання працівників органів юстиції

області, підвищення їх кваліфікації, заохочення їх до службової

кар'єри.

Проходячи стажування в відділі кадрової роботи та державної служби

я детально розглянув та реалізовував наступні функції відділу: присвоєння

та обчислення рангів державної служби, порядок обчислення стажу державної

служби та встановлення надбавок за вислугу років, порядок формування

кадрового резерву, та інші. Розглянемо детальніше порядок виконання

вищевикладених функцій.

Ранги присвоюються державним службовцям в індивідуальному порядку

відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та

результатів роботи.

Особам, які вперше зараховані на державну службу, присвоюється , як

правило, найнижчий ранг, передбачений для відповідної категорії посад.

Ранги можуть присвоюватися різними високопоставленими особами так,

ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом

України, другої категорії – Кабінетом Міністрів України, а пропозиції

вносить Головдержслужба за поданням відповідних державних органів. Ранги

керівникам місцевих органів державної виконавчої влади, головам місцевих

Рад, що відповідають посадам третьої- п'ятої категорії, присвоюється

відповідно керівником органу державної виконавчої влади чи Головою Ради

вищого рівня.

Ранги присвоюються державним службовцям одночасно з прийняттям їх

на державну службу або призначення на вищу посаду.

Через два роки після присвоєння державному службовцювідповідного

рангу керівник управління за поданням безпосереднього керівника розглядає

питання щодо можливості присвоєння йому чергового рангу. Позитивне рішення

приймається за умови успішної роботи службовця.

За виконання особливо важливих завдань службовцю може бути

присвоєний черговий ранг достроково у межах відповідної категорії посад.

У разі призначення державних службовців на посади більш високої

категорії їм присвоюється ранг у межах категорії посад, які вони зайняли.

За сумлінну працю державному службовцю при звільнені з державної

служби у зв'язку з виходом на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза

межами відповідної категоріїпосад, якщо він має найвищий ранг у цій

категорії посад. у випадку переходу державного службовця на посаду нижчої

категорії за ним збегігається присвоєний ранг. Державний службовець може

бути позбавлений рангу лише за вироком суду.

Надбавка за ранг здійснюється з дня його присвоєння.

Розглянемо порядок обчислення стажу державної служби та

встановлення надбавок за вислугу років. Однією з складових заробітної плати

державного службовця є надбавка за вислугу років.

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям

щомісячно, а її розмір залежить від стажу державної служби:

- понад 3 роки – 10 відсотків,

- понад 5 років – 15 відсотків,

- понад 10 років – 20 відсотків,

- понад 15 років – 25 відсотків,

- понад 20 років – 30 відсотків,

- понад 25 років – 40 відсотків посадового окладу з урахуванням

доплати за ранг.

Надбавка за вислугу років обчислюється за фактично відпрацьований

час виходячи із посадового окладу з урахуванням за ранг і залежно від стажу

державної служби. До стажу державної служби зараховується робота:

- на посадах державних службовців у державних органах;

- на посадах державних службовців і спеціалістів в апаріті органів

прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного

контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів

управління військових формувань, державної податкової та

контрольно-ревізійної служби;

- на посадах суддів, слідчих прокурорів, інших службових осіб,

яким присвоєно персональні звання.

Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка

та інші документи, які підтверджують стаж роботи.

Кожна державна установа створює кадровий резерв для державної

служби для заміщення посад державних службовців, а також для просування їх

по службі. Кадровий резерв формується з керівників і спеціалістів

підприємств, установ, організацій, працівників органів виконавчої влади та

органів місцевого самоврядування, державних службовців, які підвищили

кваліфікацію, пройшли стажування або за результатами атестації

рекомендовані для роботи на більш високих посадах, осіб рекомендованих

конкурсними комісіями для зарахування до кадрового резерву, випускників

вищих навчальних закладів, у тому числі тих, що зараховані на навчання за

освітньо-професійними програмами підготовки магістрів державного

управління.

До резерву зараховуються професійно підготовлені працівники, які

успішно справляються з виконанням службових обов'язків, виявляють

ініціативу, мають організаторські здібності і необхідний досвід роботи.

Зарахування до кадрового резерву затверджується наказом керівника

управління.

З працівниками зарахованими до кадрового резерву, проводиться

робота згідно з затвердженими особистими річними планами. Якщо посада, до

кадрового резерву на яку зараховано працівника, стає вакантною, він має

переважне право на її заміщення при проведенні конкурсу.

Керівник управління несе відповідальність за ефективну підготовку і

використання кадрового резерву. Перебування працівника у кадровому резерві

може припинятися з його власної ініціативи або за вмотивованою пропозицією

управління. Виключення із списків кадрового резерву оформляється наказом

керівника.

Відділ кадрової роботи та державної служби:

- організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення

професійного рівня кадрів установ юстиції, організовує

професійне навчання , стажування і підвищення кваліфікації

працівників установ нотаріату, відділів реєстрації актів

громадського стажу, відділів державної виконавчої служби;

- вносить пропозиції щодо розподілу встановленої чисельності

працівників органів юстиції та розробки штатного розпису цих

установ;

- здійснює контроль в апараті управління та підпорядкованих

органах і установах юстиції за дотриманням актів законодавства з

питань боротьби з корупцією та забезпечує їх неухильне

виконання;

- забезпечує в межах своєї компетенції дотримання конфіденційності

інформації щодо працівників органів юстиції;

- організовує розгляд звернень громадян з питань, що належать до

його компетенції, у тому числі пов'язаних з роботою підвідомчих

установ, виявляє та усуває причини, що породжують обгрунтовані

скарги громадян.

Працівники відділу безпосередньо здійснюють такі функції: формують

кадровий резерв, приймають на посади на конкурсній основі та поза

конкурсом, слідкують за просуванням державного службовця по службі

зарахованого до кадрового резерву, керує стажуванням в управлінні,

встановлює випробувальний строк при прийняті на службу, присвоює ранги

державним службовцям, слідкує за декларуванням доходів державних

службовців, формує особові справи державних службовців, заповнює трудові

книжки, організовує роботу по наданню відпусток службовцям, може

продовжувати термін перебування на державній службі, обчислює стаж

державної служби та встановлює надбавки за вислугу років.

Київське обласне управління юстиції створює умови для нормальної

роботи відділу роботи з кадрами, забезпечує охоронною сигналізацією,

обладнаними місцями для збегігання документації.

Відділ має свою печатку.

Отже відділ роботи з кадрами та державної служби Київського

обласного управління юстиції є важливою складовою ланкою складного

механізму кадрового забезпечення управлінь юстиції, тому, що він займається

кадровим забезпеченням начальників управлінь та начальників структурних

підрозділів управлінь юстиції (районних, районних у містах, міських), що є

важливим для нормальної діяльності управлінь юстиції на місцях так і для

самого Київського обласного управління юстиції.

6. Соціальний захист працівників Київського обласного управління юстиції

6.1 Законодавче забезпечення охорони праці.

У основному законі нашої країни, Конституції України, увесь

складний комплекс питань охорони праці висвітлено лише частиною фрази у

четвертій частині ст.43: "Кожен має право на належні, безпечні і здорові

умови праці...". На жаль, ні в розділі VI, де йдеться про повноваження

органів виконавчої влади у різних галузях включаючи освіту, культуру,

науку, охорону природи, екологічну безпеку тощо, ні у ст.92 (де йдеться про

зміст проблем що регулюються законами), ніде в інших місцях охорона праці

не згадується. Виходячи з цього можна з упевненістю сказати, що охороною

праці в нашій державі майже ніхто не займається ні уряд, ні центральні

органи влади і я в цьому переконалася проходячи магістерське стажування в

державному органі.

Соціальний захист працівників Київського обласного управління

юстиції (далі управління ) регулюють різноманітні нормативно правові акти,

положення, інструкції розглянемо їх і порівняємо з реальним їх

впровадженням у життя в управлінні.

Практика застосування Закону "Про охорону праці" від 14 жовтня

1992 року в управлінні свідчила про те, що значна частина його положень в

90-х роках не виконувалася, тому, що вони випереджали свій час. Насамперед

йшлось про матеріальні важелі впливу як основоположний елемент системи

управління. Частина цих важелів була орієнтована на застосування в державі

з ринковою економікою, де вже сформувалася структура органів, які спроможні

обирати єдино вірний шлях - вкладання коштів у профілактику та

попередження виробничо обумовлених захворювань, а не збитковий шлях пільг,

компенсацій та відшкодування шкоди.

Ряд міністерств і відомств не реалізовували певною мірою

повноважень наданих їм ст.40 Закону посилаючись на втрату важелів впливу

на підвідомчі підприємства. Але при цьому забувся той факт, що доцільність

їх збереження як структури державного управління визначається саме їх

спроможністю надавати суб’єктам необхідної допомоги і впливати на стан

справ на місцях.

Незадовільний стан охорони праці в управлінні можна пояснити не

тільки незадовільним станом законодавства, а недотриманням працівниками вже

існуючих норм безпеки праці. Причину цього можна знайти у тому, що безпекою

життєдіяльності населення роз’єднано займаються різні відомства та служби

що призводить до низького рівня ефективності їхньої праці. Київське обласне

управління юстиції є державним управлінням в якому працює більшість

юристів, які займаються справами державного значення і, які не знають

елементарних правил по охороні праці, що ж казати про малі підприємства, що

утворюються в наш час дуже інтенсивно. Закон України "Про охорону праці "

від 14 жовтня 1992 року був дуже не досконалим і не регулював великий обсяг

проблем.

Тому в умовах встановлення ринкових відносин в Україні з метою

захисту працюючих на підприємствах, установах, організаціях різних форм

власності був прийнятий Закон України "Про загальнообов’язкове державне

соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного

захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999

року, який вирішує деякі питання.

Він регулює взаємовідносини:

- потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з питань

відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю працівника під час

виконання ним трудових обов’язків;

- роботодавців і страховика з питань усунення шкідливих і

небезпечних виробничих факторів.

Основними принципами закон проголошує:

- обов’язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та

студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних

навичок, а також добровільність страхування для осіб, які

забезпечують себе роботою самостійно;

- сплату страхових внесків тільки роботодавцям;

- формування і витрачання страхових коштів на солідарній основі;

- управління страхування представниками працівників, роботодавців

та державних органів на основі соціального партнерства і на

паритетних засадах під наглядом держави;

- економічну заінтересованість суб’єктів страхування в поліпшенні

умов та безпеки праці;

- надання державних гарантій застрахованим громадян у реалізації

їх прав.

Питання з охорони праці регулюються також Кодексом законів про

працю України, Законом “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного

благополуччя населення”, "Про пожежну безпеку".

Практика реалізації діючого законодавства показує, що деякі

законодавчі норми виконуються недостатньо навіть в управлінні державного

значення. Наприклад не повною мірою в управлінні спрацьовують вимоги

Страницы: 1, 2, 3, 4