Основи філософії

На підставі аналізу різних підходів до пояснення сутності суспільства можна стверджувати, що суспільство є певною єдністю, яка виявляє себе в об’єднаності, спільності, упорядкованості життя й функціонує як єдине конкретне ціле. Людське життя в усіх його сферах, починаючи від сім’ї і закінчуючи найвищими духовними цінностями – мораллю, мистецтвом, релігією, філософією, - має форму суспільного життя, співбуття людей, їх груп.

Показати, що сучасні дослідження сутності суспільства ґрунтуються на двох головних поняттях – суспільного буття та суспільної свідомості. Суспільне буття - сукупність всіх форм життєдіяльності людей, їх груп в суспільстві. Суспільна свідомість - система ідеального відображення, освоєння та перетворення суспільного буття людей. Суспільна свідомість, духовна діяльність, які є відображенням суспільного буття, виступають регулюючим чинником усіх суспільних відносин.

Обґрунтувати, що люди характеризуються не лише індивідуальними ознаками і якостями, а й мають загальнозначуще – соціальне, зумовлене обставинами їх суспільного існування: умовами матеріального виробництва, соціальним устроєм, політичною організацією, рівнем суспільної свідомості й культури. Звідси постає питання суспільної природи соціального. Соціальним є все те, що характеризує співіснування людей і що є відмінним від їх природної, біологічної основи. Виникає воно як системна характеристика безпосередньої чи опосередкованої взаємодії людей. Без такої взаємодії соціальне неможливе. Соціальне є сукупністю суспільних відносин індивідів, їх певних груп у процесі спільної діяльності, які виявляються у їх ставленні одне до одного, до свого місця і ролі в суспільстві, до явищ і процесів соціального життя.

Структурованість соціальної системи

Розкриваючи друге питання, студенти мають усвідомити, що суспільство є цілісна структурована система. У цьому допоможе знання категорій діалектики, понять "система", "структура", "елемент".

Показати, що соціальна структура суспільства - усталений взаємозв’язок та взаємодія людей, їх груп у суспільстві, конкретно-історичний вираз системи суспільних відносин як продукту соціальної діяльності людини, груп людей. Соціальна структура суспільства - результат історичного (біологічного, демографічного, етнічного, територіального, економічного, політичного, професійного, культурного, духовного) розподілу людей на групи, страти (верстви) в суспільстві, впорядковані та взаємообумовлені зв’язки між ними.

Розкрити, що носіями та елементами соціальної структури суспільства є людина, історичні форми спільності людей (спільнот): сім’я, рід, плем’я, народність (етнос), народ, нація. Суспільство є системна сукупність індивідів, які, взаємодіючи, перебувають у певних зв’язках і стосунках, забезпечуючи свою життєдіяльність. Ці взаємовідносини можуть набувати найрізноманітнішого змісту: демографічного, економічного, національного, професійного, політичного, світоглядного тощо, відповідно до чого формуються й певні об’єднання людей, різного рівня спільноти - "соціальні спільноти". Соціальна спільнота - реально існуюча сукупність індивідів, що відрізняється відносною цілісністю і є суб’єктом соціальної дії. Суттєвою різновидністю соціальних спільнот є соціальні групи - основна структурна одиниця суспільства. Поняття "соціальна група" узагальнює сутнісні характеристики колективних суб’єктів суспільних зв’язків, взаємодій і відношень. Їх характеризують: стійка взаємодія, відносно високий ступінь згуртованості, чітко виявлена однорідність складу, входження у ширші спільноти зі статусом їх структурних утворень. Соціальна група - обмежена в розмірах спільнота людей, виокремлених із соціального цілого на основі специфіки діяльності, соціальної належності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, що склались у межах історично визначеного суспільства.

Розкрити, що, залежно від компактності, форми зв’язків і кількості учасників у соціальних групах, прийнято виділяти внутрішні утворення: за розміром - мікросоціальні (малі), локальні (середні), макросоціальні (великі); за соціальним статусом - формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні); за безпосередністю зв’язків - реальні (контактні) та умовні тощо. Малі соціальні групи (мікросоціальні спільноти) - спільноти, які об’єднують незначну кількість людей (до кількох десятків) на основі безпосередніх тісних контактів, стійкого спілкування, певних цінностей і норм поведінки. Групоутворюючою ознакою при цьому виступає наявність безпосередніх контактів та емоційних зв’язків, завдяки чому члени групи володіють розвиненим почуттям належності до неї. Сім’я як мікросоціальна група - соціально-біологічна спільнота, що існує на основі шлюбних зв’язків, кровної спорідненості або всиновлення, яка регулює стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми й відповідає за виконання притаманних їй різноманітних функцій. Середні (локальні) соціальні групи - спільності людей, які формуються за стратифікаційною, функціональною, регіональною та іншими ознаками. Ними, як правило, є численні об’єднання людей (від кількох тисяч до десятків мільйонів). За професійними ознаками - це працівники конкретного заводу, фабрики або певної галузі виробництва (залізничники, ткалі, металурги тощо). З огляду на територіальні особливості - жителі конкретного населеного пункту (села чи міста), області чи регіону. Великі соціальні групи (макросоціальні спільноти) - довготривалі, сталі спільноти людей, що існують у масштабах усього суспільства. До таких об’єднань відносять: суспільні класи, етнічні об’єднання (нації, народності, племена), вікові верстви (молодь, пенсіонери) тощо. їх основним об’єднувальним чинником, за відсутності безпосередніх контактних зв’язків, є фундаментальний інтерес, що формується на основі усвідомлення людьми об’єктивних обставин свого буття.

У цьому зв’язку треба розкрити такі характеристики суспільства як системи: самоорганізацію, саморегуляцію, адаптивність (пристосовність), відкритість, інформаційність, єдність необхідності та випадковості, саморозвиток, ієрархічність, центрованість.

Історична періодизація суспільного розвитку

Розкриваючи третє питання, студенти мають усвідомити багатоманітність підходів до визначення історичної періодизації суспільного розвитку, основними з яких є формаційний, цивілізаційний, хвильовий, інформаційний та осьовий підходи.

Аргументувати, що формаційний підхід притаманний лінійній концепції філософії історії - підходу до вивчення всесвітньої історії як єдиного процесу поступального розвитку людства та існування в ньому взаємопов’язаних стадій соціокультурного розвитку. Історія - процес розвитку суспільства у просторі-часі на основі дії певних законів. За твердженням К.Маркса, історія - природно-історичний процес закономірної зміни суспільно-економічних формацій, які складаються з трьох елементів: продуктивних сил, виробничих відносин, надбудови. Таких формацій шість: первіснородова, рабовласницька, азіатська, феодальна, капіталістична, комуністична. Закони їх розвитку та зміни - соціальний прояв всезагальних законів матеріалістичної діалектики в діяльності людей, класів в першу чергу, в сфері виробництва, розподілі, обміні та споживанні матеріальних цінностей. Історія -безперервний процес боротьби класів, реалізація закону класової боротьби.

Навести докази, що цивілізаційний підхід притаманний нелінійній концепції філософії історії, яка стверджує існування множини самодостатніх історичних утворень із власною історією. А.Дж.Тойнбі вважав, що всіх цивілізацій нараховується 21, з них основних - 13, зараз залишилось 5: китайська, індійська, ісламська, російська, західна. Кожна цивілізація проходить п’ять стадій свого розвитку: виникнення, зростання, надлам, розпад, загибель. Рушійна сила цивілізації - творча меншість, носій творчого імпульсу, що відповідає на історичний "виклик" і веде за собою інертну більшість. О.Шпенглер вважав, що цивілізація - смерть культури, спосіб існування історії, яким вона відрізняється від причинності як способу існування природи. Дійсна історія не має ніяких законів.

Студентам треба розкрити зміст поняття "післяіндустріальне суспільство". Термін "післяіндустріальне суспільство" з’явився в ряді статей американського соціолога Д.Белла в 70-х pp. XX сторіччя. Д.Белл розділяє суспільство на три сфери - соціальну структуру, політику й культуру. Соціальна структура включає економіку, технологію й професійну систему. Політика регулює розподіл влади, виступає арбітром між конфліктуючими групами. Культура накопичує духовні багатства. Концепція післяіндустріального суспільства має справу насамперед зі змінами в соціальній структурі, в економіці, професійній системі й інформації. Пояснити, чи обґрунтовано Д. Белл виділив ряд ознак післяіндустріального суспільства: створення економіки послуг; перевага технічних фахівців й людей вільних професій; домінуюча роль теоретичного знання як джерела нововведень і політичних рішень; можливість досягнення "післяіндустріальним суспільством" нового щабля соціального прогресу, планування й контролю за технічним розвитком; створення нової "інтелектуальної" техніки.

Сучасний американський соціолог Олвін Тоффлер (нар. 1928) підкреслив безпосередній зв’язок між змінами техніки й способу життя. Техніка, як він вважає, обумовлює тип суспільства й тип культури. Причому вплив техніки має хвилеподібний характер. Перша, аграрна, "хвиля" тривала тисячоріччя. У схемі Д. Белла, у якій зіставляються закрите й відкрите, традиційне й сучасне суспільство, їй відповідає образ традиційного суспільства. Головний зміст другої "хвилі" - заводське виробництво. Нинішня, третя, "хвиля" асоціюється з "інформаційним суспільством". Вона викликана повсюдним поширенням комп’ютерів, турбореактивної авіації, гнучких технологій. В "інформаційному суспільстві" складаються нові види родини, стилі роботи, життя, нові форми політики, економіки й свідомості. Олвін Тоффлер стверджує: бурхливий технічний прогрес, небачені досі досягнення науки, розвиток систем глобального зв’язку, і водночас - численні природні катастрофи, які не в останню чергу зумовлені непродуманою людською діяльністю, що лиш констатують загальну екологічну кризу та ставлять людство на межу самознищення - це свідчення подальших змін у розвитку суспільства, свідчення про прихід третьої хвилі цивілізації - інформаційної. Інформаційна революція створює новий поділ цивілізацій на "швидкі" та "повільні" економіки. Інформаційне суспільство - соціологічна і футурологічна концепція, що вважає головним чинником суспільного розвитку виробництво і використання науково-технічної й іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, основу якої заклали 3. Бжезинский, Д. Белл, О. Тоффлер.

Автор концепції "осьового часу" К.Ясперс (1883-1969) стверджував, що вісь світової історії слід віднести до часу близько 500 років до н.е., до того духовного процесу, який йшов між 800 і 200 pp. до н.е. Тоді відбувся найрізкіший поворот в історії. З’явилася людина такого типу, який зберігся і до цього дня. Цей час називається осьовим. В цей час відбувається багато надзвичайного - в Китаї жили Конфуцій і Лао-цзи, виникли всі напрями китайської філософії, мислили Мо-цзи, Чжуан-цзи, Ле-цзи і інші. В Індії виникли Упанішади, жив Будда; у філософії - в Індії, як і в Китаї, - були розглянуті всі можливості філософського збагнення дійсності, аж до скептицизму, до матеріалізму, софістики і нігілізму; в Персії Заратустра учив про світ, де йде боротьба добра із злом; в Палестині виступали пророки - Ілія, Ісайя, Ієремія і Второїсайя; в Греції - це час Гомера, філософів Парменіда, Геракліта, Платона, трагіків, Фукидіда і Архімеда. Все те, що пов’язано з цими іменами, виникло майже одночасно протягом небагатьох сторіч в Китаї, Індії і на Заході.

Спрямованість культурно-історичного процесу завжди має альтернативні можливості, і яка з них стане дійсністю, до яких наслідків вона приведе, залежить від багатьох випадковостей і дій конкретних людей, які завжди мають власні цілі, хоча й можуть діяти неусвідомлено або навіть несвідомо. Вибір напрямку руху суспільної системи залежить від багатьох чинників і ними зумовлених обставин, враховує свободу людини як її сутнісну визначеність, істотну рису людського буття, свободу як вияв здатності до самоорганізації, певного механізму саморегуляції культурно-історичного руху.

Основні терміни.

Суспільство - система конкретно-історичних форм соціальної діяльності людей, їх груп.

Соціальна структура суспільства - усталений взаємозв’язок та взаємодія людей, їх груп у суспільстві, конкретно-історичний вираз системи суспільних відносин як продукту соціальної діяльності людини, груп людей.

Предмет соціальної філософії - дослідження найбільш загальних основ виникнення, функціонування та розвитку суспільства.

Питання та завдання для самоконтролю.

1. Назвіть характерні риси класичного підходу до розгляду суспільства.

2. Охарактеризуйте сучасні основні підходи до розуміння суспільства.

3. Доведіть, що суспільство є системою, яка самоорганізується та саморозвивається.

4. Охарактеризуйте два основні різновиди класичного підходу, представлені поглядами Г. Гегеля і К. Маркса.

6. Доведіть, що соціальна група є основною структурною одиницею суспільства.

Література

Основна:

ФІЛОСОФІЯ: Підручник /І.В. Бичко, І.В. Бойченко, ін. - К., 2001. - Розділ 4.

ФІЛОСОФІЯ: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій СМ., Черній А.М., Гвоздецький В.Д.,Чекаль Л.А. - К: Академія, 2001.- С. 420-451.

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учебное пособие для вузов. / авт кол. Фролов И.Т и др. -М.: Республика, 2004.- С.504-514.

КАНКЕ В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. -М., 2002.-С. 226-240.

Додаткова:

ГУРЕВИЧ П.С. Основы философии: Учебник. - М.: Гардарики, 2000. - С. 322-345; 346-412.

ШАПОВАЛОВ В.Ф. Основы философии. От классики к современности, изд. 2-е, доп.: Учеб. пособие для вузов. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. - С. 457-488.

Першоджерела:

ОРТЕГА-И-ГАССЕТ X. Восстание масс // Эстетика. Философия культуры. - М.: Искусство, 1991.

ХАЙЕК Ф.А. Дорога к рабству//Вопр. филос., 1990, №11-12.

15. Суспільне виробництво як спосіб буття людини в культурі

Метою даної теми є: ознайомити студентів з таким складним поняттям філософії, як " культура", встановити спільне й відмінне між матеріальною та і духовною культурою, розкрити сутність суспільного виробництва як способу буття людини в культурі. Для цього окреслюються такі ключові слова: культура, символ, продуктивні сили, виробничі відносини, спосіб виробництва, духовне виробництво, духовні відносини, інформаційне суспільство, масова культура. Тема розкривається через розгляд наступних питань:

Поняття культури у філософії. Культура як символічний світ людського буття:

Матеріальна культура та її структура:

Духовна культура та її структура:

Поняття культури у філософії. Культура як символічний світ людського буття:

Приступаючи до вивчення першого питання, студентам слід звернути особливу увагу на зміст поняття культура. Існує більш як півтисячі визначень цього складного утворення. Першим цей термін запровадив у філософію Цицерон, в значенні "мистецтво вдосконалення своєї душі, розуму " протиставивши його терміну "натура" - тобто природа. Зараз у філософії існують різні підходи до розуміння культури. Релігійно-ідеалістична філософія акцентує увагу на духовному аспекті культури, визначає її як вираження прагнення людини добудувати своє природне та соціальне буття до рівня духовності. Лише за допомогою культури розкриваються найкращі якості людини, досягається її гармонія з оточуючим світом, реалізується її вище призначення. Матеріалістична філософія розглядає як домінуючий виділяє діяльнісний аспект культури, її орієнтованість на людину, яка виступає її творцем і споживачем. Спільним у всіх підходів до розуміння культури є підкреслення того, що світ культури створений людиною, природа входить в нього як перетворена людиною. Г.Гегель особливо підкреслив, що "культура - це створена людиною "друга природа".

Можна сказати, що в культурі конституюється світ, який складає безпосередню дійсність буття людини, і тільки через входження в нього людина стає людиною – творцем культури, суспільства, себе, на основі засвоєння надбань уже створеної людством культури. Людина є суб’єктом і об’єктом культури. Культура орієнтує людину в світі, включає її в світ суспільства, людства, регулює відносини в суспільстві, визначає систему цінностей У широкому значенні під культурою ми розуміємо всі основні сфери людського буття - виробництво матеріальних благ; духовну культуру в її розмаїтті та складності, включаючи міфологію, релігію, науку, мистецтво; різні форми стосунків у суспільстві від особистісних до політичних.

Але культура не тотожна суспільству. Культура перебуває у діалектичній взаємодії з суспільством. Вона функціонує за своїми законами і в той же час підлягає дії суспільних законів. Структурні складові суспільства впливають на зміст і форми культурного процесу і в той же час культура вносить відповідні корективи у розвиток суспільства, відображає стан його морального здоров’я, рівень економічних та політичних свобод, характеризує його духовний потенціал. На стан культури впливають спосіб виробництва, політична система суспільства, становище індивіда в суспільстві.

Культура є системою, яка має складну структуру. Якщо розглядати культуру як визначену людську діяльність, то можна виділити в ній матеріальну і духовну культуру, що взаємодіють у процесі реалізації людини як суспільної істоти і неповторної індивідуальності. Якщо ж розглядати культуру з точки зору її носія, то можна виділити світову культуру, яка складається з етнічних та національних культур. Світова і національні культури є синтезом, результатом складної взаємодії культур класів, інших соціальних груп певного суспільства, родин, окремих людей.

Як культури не існує без людини, суспільства, так і не існує людини, суспільства без культури. Культура є власне людським способом "включення" в універсум. Діяльність людини базується на обміні речовинами й енергією з природою. Яка ж специфіка "вписанності" людини у світ ? Специфікою "феномену людини" є формування та відтворення особливих форм життєдіяльності, матеріальної і духовної культури, форм спілкування. Суспільство створює "другу природу", перетворюючи не лише навколишній, але й свій внутрішній світ.

Специфікою буття людини у світі є практична діяльність. Тобто людині притаманний діяльнісно – творчий характер ставлення до дійсності. Діяльність здійснюється в соціумі, в кооперації з іншими людьми. Вона передбачає спілкування, поєднання зусиль людей. Діалог забезпечує можливість вироблення більш оптимальних плідних засад спілкування між людьми.

Практика включає наступні відносини:

а) суб’єкт – об’єктні (людина ‑ природа);

б) суб’єкт – суб’єктні (взаємодія людей у цьому процесі);

в) самозміну (людина змінює себе через діяльність в світі і спілкування).

У процесі практики відбувається:

1)    реальне перетворення об’єктів дійсності;

2)    спілкування в процесі і з приводу цієї перетворюючої діяльності ;

3)    виробляються сукупності норм і цінностей, що забезпечують цілеспрямований характер діяльності.

Усі сфери суспільного життя – це сфери культури, а ккультура є символічним світом, створеним людиною. Йдеться не про одного індивіда, а про спів-буття людей, які в процесі співіснування (тобто вступають в різні суспільні відносини) вибудовують світ свого буття. Це вже не природний, а позаприродний світ, в основі якого лежить формування певних символов \ символ у перекладі з грецької мови - розпізнавальна ознака / Символи пронизують усі форми культури, зокрема:

1) у стародавніх греків символ - це умовний речовий розпізнавальний знак для членів певної соціальної групи;

2) в літературі символ - це художній образ, який втілює деяку ідею;

3) в науці символ - це умовне позначення якоїсь величини (наприклад в математиці, фізиці) буквами грецького та латинського алфавіту;

4) в мистецтві символ - це універсальна естетична категорія, яка розкривається через співставлення із суміжними категоріями такими як художній образ або алегорія (вираз абстрактного поняття при допомозі конкретного образу, наприклад, жінка з зав’язаними очима, з вагою в руці - алегорія правосуддя) І.В. Гете писав, що "в символі через окреме представляють загальне - не як сон, не як тінь, але як живе миттєве одкровення того, що є невиразимим ." / цит. за: Керлот Х.С. Словарь символов.- М.:REFL-book, 1994.- С.32)

4/ в релігії символ - це знак для позначення, вираження трансцендентного, священного через чуттєве ( наприклад, лотос є символом вищої досконалості в буддизмі, хрест у християнстві - це символ жертовної любові, позбавлення від гріхів.)

Символи виступають як умовні знаки для позначення загальних ідей. Символ є полісемантичним. Причому кількість значень у нього - необмежена. А отже, культура як світ символів теж є необмеженою. Матеріальна культура, теж має символічне забарвлення (символи в трудовій діяльності: покладання цілі, накреслення шляхів її досягнення, самі результати, не кажучи вже про винагороду). Гроші - це теж символ обміну товарів. Символи заміщають реальні речі, які є недоступними, або ж якими користуватися незручно. Наприклад, паперові гроші, платіжні картки заміщують золото. Матеріальні символи, як і духовні, мають ідеальний характер, бо формуються у людській свідомості. Символи пронизують всі сфери людського буття: матеріальне життя, політику, право, мораль, мистецтво, релігію, побут.. Народні традиції, звичаї, обряди теж мають символічний характер.

Культура має історичний характер, який виявляється і в зміні значень символів. Одні і ті ж символи стають носіями нових значень. Так відбувається розширення семантичного поля – окрім того, що з"являються нові символи. Особливе значення у розвитку людської | цивілізації відіграє мова, яка теж є системою символів.

Наприклад, коли у певній країні змінюється тип державної влади, то змінюються її символи – гімн, прапор, герб тощо. Це можна простежувати на символіці будь-якої країни ( в тому числі й України)л

Матеріальна культура та її структура:

При розгляді другого питання студентам слід ґрунтовно засвоїти сутність матеріальної культури. Треба звернути особливу увагу на поняття і структуру способу виробництва, діалектику продуктивних сил і виробничих відносин.

У функціонуванні та розвитку суспільства важливу роль відіграють різні фактори: природно-географічні, економічні, .духовні. Філософи у різні часи ставили на перше місце один з них: географічні фактори - Ібн-Хальдун, Ш.Монтеск"є, І. Гердер; духовні фактори /розвиток Абсолютної Ідеї, мораль, право, політику, релігію/ - Платон, Г. Гегель та інші представники ідеалістичної філософії. Діалектико- матеріалістичний підхід ґрунтується на тому, що в основі розвитку суспільства лежить матеріальне життя, а в основі матеріального життя - той чи інший спосіб виробництва матеріальних благ ( К Маркс, Ф. Енгельс).

Джерелом та середовищем життєдіяльності людини, суспільства є природа. Саме в природі людина усвідомлює та намагається реалізувати свої цілі в усій їх різноманітності. Відношення людини й суспільства до природи складають систему. Вже у Стародавньому Світі сформувалось два типи ставлення до природи – екофільного (природозберігаючого) та екофобного ( природо руйнівного), які представлені в суспільній свідомості в наш час. В одні періоди переважає перша тенденція, в інші – друга. Екофобне ставлення людини і суспільства до природи особливо посилилось в ХІХ-ХХ ст., у той же час у масовій свідомості поширюється розуміння нерозривного зв'язку людини й суспільства з природою. Суспільство складає відкриту систему, яка не може існувати без обміну з оточуючим середовищем: речовиною, енергією, інформацією. Цей обмін здійснюється в процесі праці. К. Маркс відзначав, що "без неї не був би можливим обмін між людиною й природою, тобто не було б можливе саме людське життя."

Один історичний період розвитку суспільства визначається не тільки тим, що люди виробляють, але й тим, як вони виробляють матеріальні блага. Отже, вони відрізняються способом виробництва. Людина перш за все забезпечує своє фізичне відтворення, задоволення базових матеріальних потреб у їжі, житлі, безпеці, тощо. "Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі" – писав К. Маркс. Власне у способі виробництва відтворюються матеріальні умови буття людей, причому це відбувається тільки через працю, яка завжди має колективний характер. Праця – це процес обміну речовини між природою і суспільством, який людина контролює своєю цілеспрямованою діяльністю. Крім самого процесу праці, вона включає предмет праці(сировина, земля), результат праці. Праця створила людину і в суспільному виробництві в цілому відбувається історично зумовлене відтворення людини як суспільної істоти. Визначальним у суспільному виробництві є матеріальне виробництво, в якому відтворюються матеріальні умови життя людей. А основою матеріального виробництва є той чи інший спосіб виробництва, який має дві сторони: продуктивні сили і виробничі відносини. Провідну роль у цій системі відіграють продуктивні сили. Головний елемент продуктивних сил - люди як суб’єкт праці, діяльність яких спрямована на предмет праці . Продуктивні сили включають в себе речові ( сировина, матеріали, знаряддя праці) та суб’єктивні ( люди як виробники) фактори. На предмет праці людина діє засобами праці - знаряддями праці. Предмет праці і знаряддя праці складають засоби виробництва. Але без людини вони мертві, їх застосувати, привести в дію може тільки така людина, яка має певні трудові навички, вміння. Обов'язковою складовою продуктивних сил є технології (методи застосування засобів виробництва). Головним покажчиком рівня розвитку продуктивних сил є рівень продуктивності праці. Чим вищий рівень продуктивності праці, тим більше одиниць продукції виробляє людина за одиницю часу. Значить, тим швидше вона може виробити необхідне для задоволення матеріальних потреб і вивільнити для саморозвитку, творчості пізнання. А вивільнений час людей, спрямований на самореалізацію їх сутнісних сил є головним багатством суспільства в цілому.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21