Основи філософії

Виробництво є процесом колективним. Відносини, зв’язки, що складаються між людьми в процесі виробництва, носять назву виробничих відносин, Вони включають:

- економічні (або відносини власності на засоби виробництва) Ця власність може бути: приватною, колективною, державною;

- відносини, що складаються в процесі обміну, розподілу, споживання матеріальних благ;

- відносини між керівництвом та підлеглими;

- відносини між різними галузями виробництва тощо.

Провідну роль у цій системі відносин займають економічні відносини, тобто відносини власності на засоби виробництва: знаряддя праці, засоби праці і продукти праці. Виробничі відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва: вони складають економічний базис суспільства.

Найбільш рухомим, провідним елементом є продуктивні сили, а більш консервативним - виробничі відносини. Прогрес техніки, вдосконалення знарядь праці, розвиток умінь, потреб людей, поглиблення спеціалізації - все це є могутніми двигунами змін і розвитку продуктивних сил. К. Маркс показав, що зміни в продуктивних силах (згідно з законами діалектики) викликають відповідні зміни у виробничих відносинах. Основний закон матеріального виробництва – закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Вище відмічалося, що провідну роль у виробничих відносинах відіграють економічні, тобто відносини власності, які консервуються державою, правом, звичаями, традиціями і мають високу тенденцію до самозбереження. Тому на певному етапі розвитку суспільства виробничі відносини починають гальмувати сковувати розвиток продуктивних сил. І тоді наступає криза, яка знаходить своє вирішення або через реформи, які змінюють виробничі відносини /еволюційний шлях /, або через соціальну революцію, яка змітає старі виробничі відносини, даючи можливість утвердитись новим, які відповідають рівню розвитку продуктивних сил. При цьому старі виробничі відносини не зникають безслідно, а виступають основою для розвитку нових. Так, у рабовласницькому, феодальному, капіталістичному способах виробництва залишається приватна власність на засоби виробництва, змінюються тільки її форми, і зростає особиста свобода людини (виробника).

Важливим элементом продуктивных сил є техніка /від грецького "техне" – вміння, майстерність./ Цей термін охоплює як засоби праці, так і методи їх застосування, сукупність способов діяльності, що використовуються в матеріальному виробництві. У процесі розвитку техніки людина передає поступово все більше своїх технологічних функцій технічним засобам. Технічний розвиток іде в напрямку звільнення людини від важкої фізичної праці , інтелектуалізації матеріального виробництва, росту продуктивності праці. Технічний розвиток впливає і на соціальну сферу життя суспільства, політику, духовну культуру. Він створює умови для реалізації сутнісних сил людини, тобто є прогресивним.

В розвитку техніки виділяють такі важливі етапи, як:

1) неолітична революція УІІІ тис. до н.е., що виразилась в переході від збирання, рибальства до виробництва ( землеробство, скотарство) Вона створила умови для спеціалізації, відокремлення розумової праці від фізичної.

2) промислова революція другої половини ХУІІ- початку ХІХ ст.. у Європі, яка виразилася у виникненні і запроваджені у виробництво машин. Почали розвиватися природничі, а згодом технічні науки. В контексті промислової революції сформувалася сучасна наука, що грунтується на експериментах, точних вимірюваннях. Тривалий час наука розвивалась під впливом техніки, теоретично осмислюючи її результати. Відбулося органічне поєднання науки і техніки, що стало поштовхом до науково-технічного прогресу ( тобто поступального розвитку науки, техніки та виробництва).

3) науково – технічна революція. Науково-технічний прогрес часом переривається науково-технічними революціями, тобто швидкими кардинальними змінами в науці, техніці й виробництві. Сучасна НТР , що почалась з 40-х років ХХ ст., є принципово новим етапом у розвитку продуктивних сил, що характеризується:

-                           перетворенням науки у безпосередню продуктивну силу, одну з рушійних сил розвитку суспільства;

-                           автоматизацією виробництва, контролю й управління ним;

-                           використання нових видів енергії, зокрема атомної, ядерної;

-                           інформатизацією виробничих процесів;

-                           створенням і розвитком біотехнологій;

-                           зміною соціальної сфери;

-                           зміною способу буття людей.

Сучасна НТР привела до змін у всіх сферах життя суспільства – від матеріального виробництва до духовної культури а з другої половини ХХ ст.. розпочався процес кібернетизації, комп’ютеризації, інформатизації суспільства. Саме тому сучасне суспільство називають постіндустріальним або інформаційним. Д. Белл, який увів цей термін, вважає, що центральне положення в такому суспільстві займає теоретичне знання як вісь, довкола якої організуються:

- нова техніка і технологія ;

- економічне зростання;

- розшарування суспільства.

Основою теоретичних знань вважається наука інформатика, яка лежить в основі нової комп’ютерної техніки і комп'ютерних технологій, що пронизують економіку, політику, мистецтво. А розповсюдження інформації, її переробка, зберігання, захист стають найважливішими елементами суспільного життя. Навіть різноманітні послуги надаються через всесвітню мережу Інтернет. Саме революція в інформатиці комп'ютерній техніці, -стверджує Д. Белл,- рухає суспільство вперед. Інший дослідник, А. Тоффлер вважає, що в інформаційному суспільстві утворюються: 1) новий стиль роботи; 2)новий тип сім’ї; 3) взагалі новий стиль життя; 4)політичні і економічні стосунки. Відбуваються докорінні зміни у свідомості людей, змінюються цінності у їхньому житті: сидячі тривалий час біля комп’ютера, вони отримують можливість спілкуватися з багатьма людьми, швидко отримувати інформацію з різних галузей суспільного життя і з різних куточків земної кулі.

У такому суспільстві, на думку А.Тоффлера, провідну роль відіграють: така частина матеріального виробництва, як сфера послуг, у якій зайнято біля 70% трудівників; наука й освіта. Він вважає, що корпорації повинні місцем поступитися університетам, а бізнесмени - вченим. Найновіші розробки в галузі медицини, особливо в генній інженерії, мають кардинально змінити якість життя.

Разом з тим, лавиноподібне накопичення інформації й неможливість її швидкої обробки породжують нові типи суперечностей інформаційного суспільства. Все більш актуальним стає вислів: "Хто володіє інформацією, той володіє світом ". Іншим негативним наслідком інформатизації є розповсюдження неправдивої інформації, виникає так звана "інформаційна війна". Ж. Ліотар назвав цю епоху постмодерном. В її основі лежить отримання, обробка, розповсюдження та зберігання інформації на основі електронно-обчислювальної техніки. Головною цінністю інформаційного суспільства, на його переконання, є знання.

Духовна культура та її структура.

Приступаючи до вивчення третього питання, студентам потрібно зосередити увагу на специфіці духовного виробництва та духовної культури. Сукупність духовних відносин, ідей, поглядів, теорій, звичаїв, традицій, образів, почуттів, смаків, переживань, настроїв складає специфічну сферу духовного життя суспільства. Її характеризують наступні поняття: духовні цінності, духовне виробництво, духовні відносини, .духовна культура.

При розгляді попередніх питань теми відмічалось, що культуру можна умовно поділити на матеріальну і духовну Кожен із цих видів культури має свої специфічні відносини. Духовні відносини – це відносини, в які вступають люди з приводу духовних цінностей ( ідей, наукових теорій, традицій, звичаїв, релігійних вірувань, витворів мистецтва, моральних норм і т.д.) Вони присутні у всіх сферах суспільного життя, але перш за все стосуються процесів виробництва і споживання духовних цінностей. Духовні цінності повинні задовольняти духовні потреби та інтереси особистості. Процес виробництва духовних цінностей ( духовне виробництво) суттєво відрізняється від виробництва матеріальних цінностей, які задовольняють матеріальні потреби людей у їжі, житлі, одязі, засобах пересування, передачі інформації тощо.

І матеріальне, й духовне виробництво спрямовані на перетворення світу і самої людини. Їх метою їх є реалізація сутнісних сил людини як суб’єкта соціального буття. Поняття "духовне виробництво" запроваджено у соціальну філософію К. Марксом для визначення складової суспільного виробництва - виробництва ідей, знань, художніх цінностей. Він виділив складний зв’язок між матеріальним і духовним виробництвом, показав їх діалектичну єдність, і в той же час відносну самостійність.

Матеріальне виробництво створює засоби для духовного виробництва. Наприклад, паперово- целюлозна промисловість виробляє папір для написання і друкування книжок; фабрики музичних інструментів створюють засоби для виробництва музики тощо. Але існують суттєві відмінності між духовним та матеріальним виробництвом. Зокрема:

1) якщо в матеріальному виробництві можуть брати участь усі працездатні люди, то .духовним виробництвом займаються талановиті, спеціально підготовлені люди: вчені, композитори , художники , письменники, священики, тощо.

Але разом з тим усі всі люди споживають духовні цінності, вступаючи у духовні відносини.

2) якщо результатом матеріального виробництва є конкретні речі, то результатом духовного виробництва є формування абстрактних образів і абстрактних понять ( наприклад, у наукових, філософських, релігійних текстах, картинах, театральних виставах, мелодіях і т.д.)

Слід відмітити, що багато результатів духовного виробництва тривалий час залишаються не освоєними суспільством через відставання, наприклад, матеріального виробництва. Так, багато ідей Леонардо да Вінчі було реалізовано лише через 400 років після його смерті – раніше не було відповідних матеріальних умов (засобів праці, сировини) для цього. Реалізація наукових, політичних і інших ідей сприяє розвитку матеріального виробництва, Яке, в свою чергу, стимулює виробництво нових ідей, гіпотез, теорій тощо. Важливим аспектом духовного виробництва є спадковість – лише через освоєння наявної духовної спадщини нові покоління отримують поштовх до творчості.

Результатом духовного виробництва і духовних відносин є духовна культура.

Духовна культура - це з одного боку, процес виробництва, споживання, накопичення і розповсюдження .духовний цінностей, а з іншого - це результат, міра досягнутого суспільством у його духовному становленні. У цьому зв’язку виділяють духовну культуру певного історичного періоду (Античності, Середньовіччя, Відродження тощо), духовну культуру певного народу ( українська культура, німецька культура, культура народу майя тощо). Це різноякісні феномени. Їх не можна порівнювати за кількісними показниками. Наприклад, некоректно оцінювати культуру одного історичного періоду як нижчий чи вищий стосовно іншого періоду. І так само не можна говорити , що культура якогось народу більш чи менш розвинена, ніж культура іншого народу. Усі вони є елементами цілісної системи духовної культури суспільства, які взаємодіють, взаємозбагачуючись.

На сучасному етапі розвитку цивілізації як загальнопланетарного явища, відбувається зміщення акцентів у розумінні культури. Ще у XIX ст. виникли тенденції, які в комплексі породили явища антикультури. Зокрема, в сучасному суспільстві виробляються такі речі, які не служать прогресу суспільства. Хоча це речі, які виготовлені руками і розумом людей, їх не можна віднести до предметів культури (наприклад, зброя масового знищення, газові камери у таборах смерті і інші). Ці явища належать сучасній цивілізації ( в широкому значенні слова) але вони не є культурними.

Іншим феноменом сучасного суспільства є так звана "масова культура". З одного боку, зростання рівня освіченості населення, демократизація сприяли доступу широких верств населення до надбань культури. З другого – засоби масової інформації не скільки забезпечують доступ до надбань світової культури, скільки уніфікують, стандартизують усереднюють, спрощують, замінюють її ерзац – культурою, яка задовольняє самі примітивні смаки, потреби, а, отже, знижують цінність духовної культури. Людям нав’язуються стереотипи мислення, поведінки, які перетворюють їх на політично пасивних споживачів продуктів "масової культури"; масу, яка прагне тільки " хліба й видовищ". Творці масової культури бачать свою місію в тому, щоб виробляти такі кінофільми, романи, музику тощо, які б відповідали спонтанним, інстинктивним, примітивним бажанням і потягам, імпульсам, виступали засобом розрядки, релаксу після виснажливої праці. Цьому явищу в наш час знайдено термін "шоу-бізнес", адже головна мета цього явища - робити швидкі й великі гроші. Тут немає турботи про розвиток духовного світу людини і суспільства, адже "масова культура" нівелює справжні .духовні цінності, усереднює .духовну культуру кожного народу.

Тому на противагу "масовій культурі" виникає явище " елітарної культури" споживачами якої стають багаті верстви населення. Для неї характерна підкреслена вишуканість, складна форма, звертання до .духовних цінностей культур минулого, Елітарна культура передбачає наявність у її споживачів високого рівня освіти і інтелектуального розвитку. ЇЇ елементами є : отримання освіти у престижних університетах, відвідування концертів симфонічних оркестрів, художніх салонів, де представлено класичні полотна, прослуховування видатних сучасних оперних співаків тощо. Для більшої частини населення земної кулі цінності елітарної культури недоступні. А в такому випадку правомірно говорити про те, що цивілізація шкодить культурі. Але разом з тим цивілізація створює засоби прогресу культури: з’являються нові види музичних інструментів (синтезатор), використовуються новітні комп’ютерні технології для створення кінофільмів, електронних книжок і т.д.

Продуктом духовної культури, духовного життя суспільства є суспільна свідомість, Це складне явище, яке має свою структуру і носить конкретно-історичний характер. У суспільній свідомості виділяють такі елементи, як: суспільна психологія та ідеологія; форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна, а також філософія і наука.) Люди судять про рівень духовної культури суспільства чи соціальної групи через прояви суспільної свідомості. В ній виділяються наступні рівні: побутовий та теоретичний.

Побутовий рівень - це нижчий рівень суспільної свідомості, який включає сукупність знань, уявлень суспільних почуттів, настроїв, емоцій, звичаїв, традицій, чуток, ілюзій і т.д., які стихійно виникають у процесі повсякденного життя тієї чи іншої соціальної групи. У цих проявах суспільної свідомості виявляються, схоплюються зовнішні сторони суспільного життя.

Теоретичний рівень - це теоретично узагальнене й обґрунтоване знання про суспільне життя. Воно включає в себе суспільні ідеї, теорії, концепції, гіпотези, програми, тощо, які розкривають сутність тих чи інших суспільних явищ, тобто виявляють внутрішні закономірності розвитку суспільства.

Суспільна психологія є частиною побутового рівня суспільної свідомості. Вона ґрунтується на психічному складі відповідної соціальної групи і включає в себе: соціальні почуття, настрої, звичаї, традиції і т.д., які формуються у тих або інших класів, націй та інших соціальних груп під впливом матеріальних умов Їх життя. Суспільна психологія має виражене етнонаціональне забарвлення, може швидко змінюватися під впливом певних подій. Це стосується почуттів, настроїв, переживань, але не традицій, звичаїв, обрядів, які є досить консервативними й стійкими. У суспільній психології в цілому переважають консервативні риси, які можуть стримувати прогрес суспільства.

Суспільна психологія - це стан масової свідомості, це погляд на суспільне життя мільйонів людей, а ідеологія вносить у масову свідомість теоретично обґрунтовані ідеї, концепції, програми, озброює людей теоретичними знаннями для усвідомлення стану справ у суспільстві і можливостей його подальшого розвитку ( через засоби масової інформації, комунікації та ін./ Отже, вони тісно зв’язані між собою. Але історично першою є суспільна психологія, яка виступає фундаментом для формування ідеології.

Ідеологія піднімається над почуттями, емоціями, віруваннями, заблудженнями, які народжуються у повсякденній практиці, формує ідеали суспільства, цілі та засоби їх досягнення. Тоді маси усвідомлюють інтереси свого класу, нації тощо і зі знанням справи беруть участь у суспільних рухах (екологічних, антиглобалистських, релігійних і т.д.)

Форми суспільної свідомості - це структурні елементи, що розрізняються за предметом, який вони відображають; за способом і характером цього відображення та за його результатами. Виділяють такі форми: політичну свідомість, правову, моральну, естетичну, релігійну, науку та філософію. Всі вони відображають різні сторони суспільного буття, а, отже, застосовують різні методи і засоби пізнання соціальної дійсності.

Наприклад, політична свідомість відображає відносини між класами, націями, державами, народами з приводу державної влади. Для цього використовуються засоби масової інформації, партії та інші політичні організації. Але треба розрізняти політику як діяльність і політичну свідомість як сукупність ідей, поглядів, програм і ідеалів тощо.

Правова свідомість відображає відносини між групами людей, між людиною і суспільством, людиною й державою з приводу законного та незаконного. Результатами виступають: юридичні норми, кодекси, закони, правові концепції, теорії, тощо.

Моральна свідомість відображає відносини між групами, всередині груп, між людиною та суспільством з приводу справедливості, гідності, честі, обов'язку /через моральні ідеали, норми, принципи, правила і т.д./

Релігійна свідомість – це уявлення про надприродне, в яке людина вірить, від якого відчуває себе залежною. Вона виражається у віруваннях, релігійних вченнях, образах, символах, релігійній філософії. Провідне поняття цієї форми суспільної свідомості – священне.

Естетична свідомість відображає відносини між людьми з приводу прекрасного і потворного, красивого і некрасивого, формує естетичні смаки, почуття, емоції, естетичні образи і т.д., які виражаються у творах мистецтва, літератури.

Наука – відображає внутрішні суттєві зв’язкі у суспільних явищах та між ними; виробляє наукові поняття, концепції, прогнози суспільного розвитку.

Філософія є узагальненим вченням про суспільне життя, його закони. Вона виробляє відповідні філософські категорії, принципи, теорії, концепції.

Усі форми суспільної свідомості тісно зв’язані між собою, не існують відокремлено одна від одної. Розділити їх можна лише умовно, як і взагалі суспільне життя. Вони доповнюють одна одну, даючи в єдності уявлення про суспільне життя і перспективи суспільного розвитку.

Основні терміни.

Виробничі відносини – суспільні відносини між людьми, що виникають в процесі виробництва, обміну, розподілу матеріальних та духовних благ. Зумовлюються продуктивними силами.

Духовні відносини – це відносини, в які вступають люди з приводу духовних цінностей (ідей, наукових теорій, традицій, звичаїв, релігійних вірувань, витворів мистецтва, моральних норм і т.д.).

Духовне виробництво – діяльність, яка породжує ідеї, які втілюються в життя матеріальним виробництвом. Це частина .духовного життя суспільства, зв’язана з виробництвом духовних цінностей, які задовольняють .духовні інтереси суспільства і окремих людей.

Культура - сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес творення, розподілу і споживання матеріальних і духовних цінностей, що спрямований на повне виявлення і розвиток сутнісних сил людини.

Матеріальне виробництво - процес трудової діяльності людей, які з допомогою відповідних засобів здійснюють перетворення природи з метою створення матеріальних благ, спрямованих на задоволення людських потреб.

Праця - доцільна діяльність людей з метою перетворення і освоєння природних і суспільних сил для задоволення людських потреб.

Продуктивні сили – знаряддя, засоби виробництва, самі люди, які приводять їх в рух і здійснюють виробництво.. Сукупність знарядь і предметів праці становить засоби виробництва. Головний елемент продуктивних сил - люди як суб’єкт праці, діяльність яких спрямована на предмет праці.

Символ (від грецкого simbolon – знак, ознака) – в самому загальному вигляді – поняття, що фіксує здатність матеріальних речей, подій, також життєвих образів виражати ідеальний зміст, відмінний від їх безпосереднього,

Питання і завдання для самоконтролю.

1. Як Ви розумієте вираз: " культура є людським способом включення в універсум"?

2. Розкрийте діалектичний взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин.

3. Чому продуктивні сили визначають форму суспільства?

"Що ж таке суспільство, яка б ні була його форма? Продукт взаємодії людей. Чи люди вільні у виборі тої чи іншої суспільної форми? Аж ніяк. Візьміть визначену ступінь розвитку продуктивних сил людей, і ви отримаєте визначену форму обміну і споживання. Візьміть певну ступінь розвитку виробництва і споживання, і ви отримаєте певний суспільний лад, певну організацію станів чи класів – словом, певне громадянське суспільство. Візьміть певне громадянське суспільство і ви отримаєте певний політичний лад, який є лише офіційним виразом громадянського суспільства."

К.Маркс

(Письмо П.Анненкову. 28 декабря 1846 г. //

Маркс К.. Енгельс Ф. Соч. Т.37 с, 402 ‑ 403.)

4. Що зараховують до елементів духовного життя суспільства?

5.Прочитайте уривок з твору А. Печчеї і поясніть, у чому він бачить суперечливість результатів науково-технічного прогресу.

"Наукова революція, що прийшла за нею, повсюдно поширила наукові методи і підходи, надзвичайно поширила наші знання про самі різні процеси і явища фізичного світу, одначе і вона не додала людині мудрості. Що ж стосується технічної революції, то саме - то вона – при всіх матеріальних добродійствах, які вона обрушила на людину – як раз і стала головним джерелом її внутрішньої кризи."

А. Печчеї.

(Мир философии.- Ч.2 – М.: Изд. полит. лит.,1991.- С.569.)

6. Прочитайте наведений нижче уривок і поясніть, в чому Е. Кассірер вбачає єдність духовної культури.

"Немає сумніву, що людську культуру утворюють різні види діяльності, які розвиваються різними шляхами, переслідуючи різні цілі. Якщо ми самі задовольняємось спогляданням результатів цих видів діяльності – міфами, релігійними ритуалами чи віруваннями, творами мистецтва, науковими теоріями, то привести їх до одного знаменника виявляється неможливим. Філософський синтез, одначе, значить щось інше. Тут ми бачимо не єдність наслідків, а єдність дій, не єдність продуктів, а єдність творчого процесу."

Е. Кассірер( Мир философии.- Ч.2

– М.: Изд. полит. лит.,1991.- С.307.)

7. Чи масова культура сприяє розвитку суспільства і особи ?.

Література

Основна:

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. / Фролов И.Т., Араб-Оглы Э.А., Арефьева Г.С. и др. – М.: Политиздат, 1989. – Ч. 2 – С. 416-431; 432-478.

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учебное пособие для вузов. / авт кол. Фролов И.Т и др. – М.: Республика, 2004.– С.485-495; 514-537.

ГУРЕВИЧ П.С. Основы философии: Учебник. – М.: Гардарики, 2000. – С. 346-412.

ЕНЦИКЛОПЕДИЯ постмодернізму.- К.:Основи,2003.- Статті: "Політика", "Життя суспільства",

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21