Философия (шпора по курсу)

1) созерцательная концепция процесса познания( принцип отражения) – Локк

(пр. Образ кареты к-рая отражается в зеркалах дворца, познание как

зеркало)

«Теория ощущений» : Гольбах сформулировал : ощущения – субъектив. образ

объектив. мира» В 19 в. марксизм опирался на эту концепцию.

С О

Но сейчас эта концепция себя

исчерпала

2) концепция тождества мышления и бытия, субъекта и объекта

С = О

Гегель : тождество мышления и бытия, бытие – продукт мирового разума, к-рый

включает в себя мышление

3) «конструктивизм» (Кант), гл. Идея – сознание имеет активную творческую

роль в познании Субъект создает объект

С О

В 20 в. была попытка соединить 1 концепцию с 3-ей.

Теорія пізнання.Основні форми чуттєвого та раціонального пізнання

Гносеология – теория познания о формах и закономерностях познания,

епистемология – научное познание.Эти теории создают модели позн.

деятельности. Ученые хотят ответить на вопрос как осуществить познание?

Существ. 2 крупных направления :

1)сенсуализм

2) рационализм

Чувственное познание ( при помощи чувств) 3 формы:

. ощущение

. восприятие

. представление

Ощущение – чувств. образ, в к-ром воспроизводится одно св-во предмета

(кислый)

Восприятие – чувств. образ в к-ром воспроизводится несколько св-в (кислый и

круглый)

Представление – восприятие при отсутствии контакта

Рациональное познание ( при помощи понятий, суждений, умозаключений) :

. Понятие –это мысль , в к-рой содержится наиболее существенные

признаки, хар-ки чего-либо (Напр. «капитализм» - частная

собственность, принцип выгоды и пользы)

. Суждение – это высказывание, в к-ром содержится утверждение или

отрицание чего-либо(Напр.Киев – столица Украины S – P (субъект-

придикат))

. Умозаключение – это система суждений в к-рой на основе суждений

(посылок) выводится новое знание.

Умозаключения :

Индуктивные(напр. В пн. идет дождь, во вт. Идет дождь и т.д Вывод:всю

неделю идет дождь)

Дедуктивные(Напр. Все пенсионеры торгуют, Вася – пенсионер, Вывод: Вася

торгует

В реальном процессе познания чувств. и рациональное взаимопереплетены.

Філософія життя ( Ніцше, Шопенгауер )

“ Ф-ія життя” як Ф-кий напрямок склалась у кінці 19 ст. гол. чином у

Німеччнині та Франції.Вона зверталась до життя як первинної реальності,

цілісного органічного процесу.Ф.ж. була спробою перебороти обмеженність

матеріалізму з ідеалістичних позицій.

Засновник – Шопенгауер (песиміст). За Ш. , суть особи становить незалежна

від розуму воля – сліпе хотіння, котра є проявом космічної світової волі,

основою та змістом усього сущого(волюнтаризм)

Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний хар-р, і тому

ніякі сусп.-політ. перетворення нічого не змінять

Основна життя , за концепцією Ніцше, - це воля. Життя є проявом волі, але

не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної

волі – волі до влади..Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили,

влади, вмінні переборювати всі перешкоди.Вчення Ніцше про надлюдину

грунтується на таких положеннях : 1) цінність життя є єдиною безумовною

цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”;2) існує природна

нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”) 3) сильна людина,

природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими

морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабов)

Ніцше назвав себе філософом неприємних істин ( осн. твір - “Так говорив

Заратустра”)

Сучасна релігійна філософія ( неотомізм, протестантизм)

Релігійна ф-ія представлена різними течіями.Найавторитетнішою течією є

неотомізм (католицька) як офіційна ф-ка доктрина Ватікану ( Жільсон,

Марітен). Неотомізм базується на вченні Фоми Аквинського , центральним

принципом якого є принцип гармонії віри та розуму.Неотомісти розглядають 2

джерела пізнання – природний розум (науку) і божественне откровення.

Вища реальність – “чисте буття” як духовне, божественне первоначало. Матер.

світ – другорядний.Бог не лише створив світ, він постійно керує

ним.Божественне буття фіксується як “єдність”, “благо”, “краса”, “істина”.

Людину неотомізм розуміє як єдність душі та тіла.Прагнучи до блага, особа

набуває інтелектуальних, моральних і теологічних чеснот, на становлення

яких і має бути орієнтоване суспільне життя Історичний процес, за

неотомізмом, підкоряється божественному провидінню.Неотомізм дедалі ширше

розглядає проблеми суспільства, людини, науки. Це одна із специфічних рис

оновлення релігійної думки.

Протестантизм (з лат. протестуючий) – різновид християнства (після

православ’я і католіцизму). Розвиваючись, протестантська ф-ія набувала

різних форм.В першій половині 20 ст. виникла протестантська “теологія

кризи”, яка включала:

“Діалектична теологія” Барта – джерело віри є Бог, який породжує цю віру

через одкровення ( віра – діалог між Богом і людиною, але ций діалог

можливий лише через Христа чи пророків, духовенство.Проблема людини через

призму гріховності (людина гріховна одвічно, від природи, подолання

гріховності можливе в релігійній жертві)

“Екзистенціальна теологія” Тілліха – доводить тісний зв’язок між Богом і

людиною.Спираючись на ф-ію екзистенціалізму,виводиться необхідність релігії

з потреби особистості подолати “екзистенціальний страх”.Лише релігія надає

людині мужності.Основна хар-ка людини – релігійність.Ідеал – принцип

гармонії релігії та культури.

“Деміфологізоване християнство” Бультмана, – спосіб передачі віровчення

через біблейські міфи застарів, для подолання цієї кризи необхідно

деміфологізувати християнське вчення, воно має бути антропологічним,

екзистенціальним.Для людини Бог існує в свідомості, саме Бог визначає

людське існування, екзистенцію.Це існування буває справжнім (з вірою) та

несправжнім ( без віри)

“Безрелігійне християнство” Бонхьоффера – людство очікують часи повної

відсутності релігії (“повноліття” світу, коли людина вирішує проблеми сама

, без Бога)Для Бонхьоффера християнство – це вчення, яке здатне

перебудувати земне життя людей і яке реалізується в поведінці людей.Зразок

такої поведінки – Ісус Христос.На його думку, Ісус закликав не до нової

релігії, а до нового життя.

Філософські погляди Платона

Платон – идеалист, характеризует бытие как вечное, неизменное, познаваемое

лишь разумом. Бытие – бестелесная идея.,вечна.Что бы объяснить явление надо

найти его идею, то есть понятие: то постоянное и устойчивое что не дано

чувственному восприятию.Идейей всех идей выступает идея добра как

источника истины, красоты и гармонии(Бог и идея добра очень близки) .Тело

чел-ка – временное вместилище души, к-рое состоит из огня, земли воды и

воздуха.Душа сотворена Богом.Душа делится на разумную (мышление) и

неразумную (чувства).Суть теории познания: «знание – это вспоминание» того

, что когда-то знала душа (мир идей)

Бытие : мир идей и мир теней (матер. мир) ;Небытие – ничто.

Платон создал образ «идеального государства», в к-ром есть 3 групы

граждан(правителей – философов; воинов; земледельцев и ремесников).В таком

гос-ве все занимаются своим делом, не вмешиваясь в дела других.

Форми і методи наукового пізнання.

У науковому пізнанні головна роль належить раціональному мисленню, яке

перебуває у взаємодії з чуттєвим пізнанням.У науковому пізнанні виділяють

такі форми і засоби :

> Ідея – відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на

її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і

суб’єктивну мету її перетворення (ідея про матеріальність світу)

> Проблема – відображає суперечність між знанням і дійсністю або

протиріччя в самому пізнанні.Розвиток пізнання – це перехід від

постановки одних проблем до їхнього вирішення, а потім до

постановки нових проблем та їх подальшого вирішення.

> Гіпотеза – це форма наукового пізнання істинність якої ще не

доведена, за допомогою Г. Формуються можливі варіанти вирішення

проблеми, після доведення гіпотези вона перетворюється в наукову

теорію.На основі цих трьох форм формується наукова концепція, яка

обгрунтовує основну ідею теорії.

> Концепція – це науково обгрунтований та в основному доведений вираз

основного змісту теорії

> Теорія – система достовірних знань про дійсність, дає цілісне

уявлення про закономірності та суттєві хар-ки об’єкта.2

найважливіші функції теорії – пояснення та передбачення.

Методи наукового пізнання :

V Спостереження – цілеспрямоване сприйняття предметів дійсності

для одержання безпосередніх чуттєвих данних про об’єкт

пізнання (обмежений метод)

V Експеримент – це спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли

явища вивчають за допомогою спец. умов, що забезпечують

перебіг у чистому вигляді тих процесів.

V Аналіз – розчленування предмета на його складові частини з

метою їх всебічного вивчення

V Синтез – протилежний аналізу

V Абстрагування – відволікання від несуттєвих властивостй

предмета, зосередження уваги на його глибинній сутності.

V Індукція – метод, коли на підставі про окпеме робиться

висновок про загальне

V Дедукція – протилежна індукції

Український філософ і просвітитель Г.С.Сковорода

Сковорода (1722-1794) – видатний укр. філософ, просвітитель-гуманіст,

людина високої моралі.

Ф-ка концепція Сковороди – це пантеїзм (Бог і природа складають єдине ціле,

к-на людина має в собі Бога, він не існує десь поза людиною)Головна

проблема ф-ії Сковороди – це проблема людини, її щастя.Його ф-ія практична,

оскільки він цікавиться моральною проблематикою, вона має релігійно-

філософський хар-р. Життя людини має бути радісним, і зробити його таким

може тільки вона сама.Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх, воно є

простим і за змістом, і за формою, тому Сковорода проповідує простоту

життя, бідність(розумну достатність).Особливістю ф-ії Сковороди є поділ

світу на два начала : вічне і тлінне.

Основним положенням ф-кої с-ми Сковороди е вчення про дві натури і три

світи.2 натури : видима (тварь,реальне) і невидима(Бог, ідея) “Сия

невидимая натура или Бог, всю тварь проницает и содержит ; везде и всегда

был, есть и будет». 3світи: макрокосм (великий, світ речей, Всесвіт) ;

мікрокосм (малий, людина) ; символічний (Біблія).Сковорода закликав до

гуманізму та «сродної» людської праці.

Українська філософія 19-20 ст. (П.Юркевич, І.Франко)

Юркевич(1827-1874) – один із визначних укр. філософів минулого

століття.Через всю його творчість проводиться думка, що істинну природу

людини, її духовність , моральність, можна осягнути через більш досконалі ,

вищі форми пізнання, ніж раціоналістичні.Твердження, що всі сторони

духовного життя можна звести до мислення, є однобічним і помилковим.Коли б

наше духовне життя обмежувалось мисленням, зауважує Юркевич, то світ

здавався б нам впорядкованим, але неживим, він був би для нас якоюсь

математичною величиною, а не природою і людиною у всьому їх багатстві.Саме

на критиці раціоналістичної тенденції у європейській ф-ії, релігії та

моралі і створює він свою систему, яку називає “Філософією серця”Істина

відкривається не тільки мисленням, а й “серцем”, оскільки пошук істини

пов’язаний з релігійними та моральними прагненнями людини.Те, що може

існувати, стає дійсним через посередництво того, що має бути, а саме через

ціль платонівської ідеї добра.

Франко (1856-1916) ставить в центр своєї ф-ії людину, формулює головний

закон людяності, суть якого в тому, що неробство – зло, а праця – добро.Але

жити лише для праці неможливо, крім праці існує внутрішнє благо людини, її

творче натхнення , її пісня.Пісня і праця , дух і матерія, книжка і хліб

володіють істотою людини і природою суспільства.Але духовний світ людини –

її найдорожче надбання. “Дух, що тіло рве до бою”, дух любові й

справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу

майбутість – це дух франківський, каменярський і переможний.Загалом можна

відзначити, що стрижньовою ідеєю ф-ого та естетичного пошуку Франка є ідея

особи, індивідуальності, вільної в громаді, але не вільної від соціуму.

Неопозитивізм і постпозитивізм

Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм,

постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними

(Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями,

котрі можна перевірити фактично)

Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення

такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати

твердження, що мають смисл від безсмислових.Така методика – “верифікація” –

була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік,

Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне

твердження необхідно зіставити з фактами. Карнап розробив модель наукового

знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні

речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші речення науки

мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як

гадав Карнап, позбавлена смислу.Функція ф-ії полягає в тому, щоб за

допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу

псевдоречень.

Філософія лінгвістичного аналізу(Мур, Остін) відмовляється від жорстких

логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна

мова.Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний

аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив

на сучасну логіку та лінгвістику.

Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження

знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його

вираження у мові.Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку,

що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності.Для неї хар-не

: 1)виділення науки як знання і діяльності; 2)дослідження логічних

структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4)взаємозв’язокнауки і

суспільства.

Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з ф-ії науки.

У 1960-1970 рр. під впливом ідей Карла Поппера (1902-1994) склалась течія

постпозитивізму. Характерними є проблеми фальсифікації : правдоподібності

наукових теорій ; раціональності ; розуміння.Впливовою частиною

постпозитивізму є критичний раціоналізм (Поппер, Агассі): наукові теорії і

закони не мають описових хар-к,виражають прагнення відділити сферу

раціональності (науку) від псевдонауки.Критич. раціоналізм утворює

сукупність концепцій, спрямованих на вирішення конкретних проблем

соціального життя, проте в його рамках не було сформульовано програми

переходу від закритого суспільства до відкритого.

Проблеми наукового пізнання і філософії неопозитивізму.

Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм,

постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними

(Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями,

котрі можна перевірити фактично)

Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення

такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати

твердження, що мають смисл від безсмислових. Така методика – “верифікація”

– була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік,

Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне

твердження необхідно зіставити з фактами.Карнап розробив модель наукового

знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні

речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші речення науки

мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як

гадав Карнап, позбавлена смислу.Функція ф-ії полягає в тому, щоб за

допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу

псевдоречень.

Філософія лінгвістичного аналізу(Мур, Остін) відмовляється від жорстких

логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна

мова.Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний

аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив

на сучасну логіку та лінгвістику.

Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження

знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його

вираження у мові.Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку,

що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності.Для неї хар-не

: 1)виділення науки як знання і діяльності; 2)дослідження логічних

структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4)взаємозв’язокнауки і

суспільства.

Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з ф-ії науки.

Концепція творчості в філософії Бердяєва.

Творчість – це синтез різних форм діяльності з метою створення нових

якостей матеріального і духовного буття.

Значну увагу проблемі творчості приділяли представники релігійної ф-кої

думки Росії 2пол. 19 – поч. 20 ст (Соловйов, Бердяєв).Вони утверджували

ідею про людину як творця.Людська сутність проявляється лише в творчості.

Філософію вони піднімали до творчості. “Творча ф-ія” не може бути ф-ією

академічною, державною, буржуазною. Філософ – вільний, незалежний, людина,

яка ні до чого не пристосовується.

Вже на початку нашого століття була зроблена спроба створити окрему науку

про творчі процеси мислення – еврилогію.У її започаткування зробили значний

внесок Бердяев, Грузенберг, Лезін та ін. Після революції було створено

Інститут еврилогії, який ліквідовано в 30-ті роки.

Філософські концепції Арістотеля

Арістотель – старогрецький філософ, учень Платона (“Платон мені дгуг, але

істина дорожча”)

А. – засновник логіки (викладена в роботі “Органон”)

Ф-ія у А. Досить чітко виділяється з усієї сферизнання.Він розрізняє

“першу” і “другу” ф-ію.Предметом “першої” ф-ії є не природа, а те, що існує

поза нею,це наука “найбільш Божа”, бо володіє нею скоріше Бог, ніж

людина.Тому А. Свою ф-ію назив. Теологією, вченням про Бога., але ф-ія А.

Ширше теології, вона вивчає взагалі “ начала і причини всього існуючого,

оскільки воно береться як існуюче”.

У А. Закони мислення є одночасно і законами буття.Осн. закон буття:

одночасно існувати і не існувати не можна. А. Вважає, що суть буття речі –

її форма.Форма – це не якість, не кількість , не відношення, а те що

становить суть речі, без чого її немає, форму ніхто не творить і не

виробляє, вони існують самі по собі і, будучи весеними в матерію Богом,

начебто творять речі.Під матерією А. Розуміє:1) неозначену і безформну

речовину;2)це,те з чого складається, і те, з чого річ виникає

Матерія і форма – два співвічні начала.Форма робить матерію дійсністю,

тобто втіленням у конкретну річ.

Вчення А. Про душу: душу може мати тільки природне, а не штучне тіло.3 вида

душі ; розумна душа притаманна людині і Богу, інші дві не існують без

матерії.

Ф-ія А вплинула на ф-ію Нового часу.

Категорія буття її смисл і сецифіка.Основні форми буття.

Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядаються в

онтології(вчення про буття)Розглядаючи проблему буття, ф-ія виходить з того

, що світ існує.Ф-ія фіксує не просто існування світу, а більш складний

зв’язок всезагального хар-ру : предмети і явища світу.Вони разом з усіма

їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об’єднуються з усім

тим, що є, існує у світі.Природне і духовне, індивіди і суспільство існують

у різних формах;їх різне за формою існування – передумова єдності

світу.Всезагальні зв’язки буття проявляються через зв’язки між одиничними і

загальними відношеннями предметів та явищ світу.

Серед основних форм буття розрізняються :

1. буття речей, процесів (буття речей, процесів, стан природи, буття

природи як цілого; буття речей і процесів, вироблених людиною)

2. буття людини( у світі речей і сецифічне людське буття)

3. Буття духовного(ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і

об’єктивне (позаіндивідуальне) духовне;

4. буття соціального, яке ділиться на індивідуальне (буття окремої

людини в історичному процесі) і суспільне буття.

Психоаналіз соціальних процесів та сучасний неофрейдизм.

Психоаналіз застосовується у ф-ії для пояснення особистісних , культурних

та соціальних феноменів.

Всю історію людства, соціальні події, суспільне життя Фрейд намагається

тлумачити з позицій власної теорії психоаналізу та біогенетичного закону.За

такого підходу індивідуальний розвиток людини відтворює основні стадії

розвитку людського роду.Перехід дитини від одного віку до іншого повторює

ті основні етапи, які в своєму розвитку пройшло людство.

Психіка, за Фрейдом, - це засіб взаємозв’язку всіх епох. А соціокультурні

стереотипи поведінки визначаються сімейно-сексуальними відносинами.При

цьому буття людини тлумачиться як постійна боротьба між Еросом (інст.

Життя) і Танатосом (інст. Смерті).Фрейд заперечує соціокультурні

закономірності.Він вважає, що культура грунтується на відмові від

задоволення бажань несвідомого.,а релігію він вважав загальнолюдським

нав’язливим неврозом , формою масового божевілля .Вражений крахом

культурних цінностей та насильницькою смертю тисяч людей в роки 1 світ.

Війни, Фрейд підкреслює трагічність існування людини в суспільстві, він

вважає, що суспільство розвивається неправильно.

Неофрейдизм виник в 30-х роках 20 ст.Осн. увага – дослідження соціально-

філософських проблем

Н. Представлений багатьма течіями.

1)Індивідуальна психологія Адлера – психічна хвороба є результатом

неусвідомленного потягу до переваги, яке збільшується почуттям

неповновартості (тілесний недолік),Адлер не погоджувався з Фрейдом щодо

перебільшення ролі сексуальності і несвідомого у поведінці людей, він

акцентував увагу на ролі соц. чинників.

2)Сексуально-економічна теорія Райха – Р. Вважав фрейдизм і марксизм

взаємодоповнюючими, він намагався на основі психоаналізу інтерпретувати

взаємовідносини між ек. базисом та ідеологією.

Фромм – осн. представник неофрейдизму, вірний основним положенням

психоаналізу, був переконаний , що критерієм соц. Розвитку є самопочуття

людини – психологічна вдоволенність чи невдоволенність загальною життєвою

ситуацією.Згідно з концепцією Фромма, не соц. структура суспільства формує

потреби людини, а навпаки.Ф. виділив такі типи соц. хар-

рів:експлуаторський, нагромаджувальний, ринковий, рецептивний.

Філософія американського прагматизма.

Прагматизм (от греч. – дело, действие), субъективно-идеалистическое

философ. учение.

Возникло в 70-х гг. 19 в. в США и получило наибольшее распространение в 20

в. В период до 2-й мировой войны 1939-45 Осн. идеи высказал Пирс, затем

Джемс, Дъюи, Мид.Обвинив всю прежнюю ф-ию в отрыве от жизни, в

созерцательности, П. выступил с программой “реконструкции философии” : ф-ия

должна быть не размышлением о первых началах бытия и познания, чем она

считалась со времен Аристотеля, а общим методом решения тех проблем, к-рые

встают перед людьми в различных жизненных

(проблематических) ситуациях, в процессе их деятельности, протекающей в

непрерывно меняющемся мире.Согласно П., опыт никогда не дан нам изначально

как нечто определённое, но все объекты познания формируются нашими

познават. усилиями в ходе решения возникающих жизненных задач.Функция мысли

- в преодолении сомнения, к-рое явл. помехой для действия(Пирс), в выборе

средств, необходимых для достижения цели(Джемс) или для решения

проблематической ситуации(Дъюи).Идеи, понятия и теории – это лишь

инструменты или планы действия.Их значение , по П., целиком сводится к

возможным практическим действиям .Соответственно “истина определяется как

полезность...” или работоспособность идеи, из этого определения вытекает

абсолютизация роли успеха, превращение его в содержание понятия истины. С

конца 1930-х гг. влияние П. в американ. ф-ии начинает ослабевать.С

иммиграцией ряда европ. ф-фов получают распространение др. фил. течения.

Однако П. продолжает оказывать влияние на решение мн. методологич. и логич.

проблем, в значит. мере определяя и стиль политич. мышления в США.

Проблема людини в філософії

Эпоха Возрождения проникнута пафосом автономии чел-ка, его безграничных

возможностей. Представление Декарта о мышлении как единственно достоверном

свидетельстве чел. существования (мыслю, следовательно существую) легло в

основу новоевроп. рационализма, к-рый именно в разуме, мышлении усматривает

специфич. особенность чел-ка, его сущность.

У Канта вопрос «Что такое чел-к?» формулирует как осн. вопрос ф-ии.

Ч-к принадлежит к 2 мирам – природной необходимости и нравств. свободы. Для

нем. классич. ф-ии определяющим явл. Представление о чел-ке как о субъекте

духовной деятельности, создающем мир культуры, как о носителе общезначимого

сознания, всеобщего идеального начала – духа, разума. Критикуя эти идеи

нем. идеализма, Фейербах осуществляет антропологич. переориентацию ф-ии,

ставя в центр её чел-ка, понимаемого прежде всего как чувственно-телесное

существо.

В 19-20 ст. доминирующими становятся внемыслит. способности и силы

(чувство, воля) Ницше - воля к власти, Шопенгауер – (волюнтаризм-все

подчиняется слепой воле, воля к жизни) Проблема личности – центральная для

концепции чел-ка в экзистенцианализме (одинокий чел-к с его крайним

индивидуализмом, с чувством обреченности, тревоги, безнадежности и страха.)

Екзист-м оторвал чувства от разума, чел-ка от общества.

Проблема истины в философии. Критерии истины.

Истина занимает центр. место среди проблем гносеологии. Все ученые, фил-фы

обращаются к проблеме истины. " Истина- дочь времени"-зависимость истины от

времени (историии, эпохи). Аристотель-создатель классической истины,

корреспондентской теории истины. Согласно Ар. истина- есть знание, мысль,

высказывание, соответствующее действительности или предмету.

ИСТИНА (мысль, знание,

представление) - образ

I

ПРЕДМЕТ - корреспондент.

Форма истины - субъективна. Истина- адекватное отражение в познании

объективной реальности познающим субъектом.

Но философы заметили, что сущ. противоположное для истины понятие-

заблуждение-содержание сознания, не соответствующее реальности, но

принимаемое за истиное, это момент, часть истины. Нарушение правил логики,

неумение использовать методы- причина заблуждений. Забл. имеет объективную

природу, источник. Оно играет важную гносеологическую роль в процессе

познания. Ведь наш разум не может сразу фотографировать истину, поэтому

через заблуждение мы приходим к истине.

Сущ. такое понятие, как ошибки. Их источником явл. субъект, человек,

поэтому ошибки имеют субъективную природу. Истина- это процесс, ведь объект

есть процесс, он развивается. А изменения мира приводят к изменению знаний

о нём.

Истина- дух. проекция на мир (моё представление проектируется на мир,

производит изменение на мир).

* ,,Не потому ты белый, что мы так считаем, а наоборот мы так считаем,

потому что ты действительно белый" - АРИСТОТЕЛЬ - мы соотносим предмет с

знаниями.

* ,,Каждое поколение переписывает историю заново"- ПОППЕР-предмет

подганяется под представления.

Истина - истор теория, знание, соответствующее реальным фактам - по

АРИСТОТЕЛЮ.

Структура истины

Сущ 4 момента истины:

. Объективность

. Абсолютность

. Относительность

. Конкретность

Но истина одна- она и абсолютна, и об, и конкретна, и относительна

Объективность истины

В науках не сущ субъективной истины (суб истина - в искусстве…). Истина

объективна потому, что иначе мы будем противоречить определению истины.

Объект нам даёт информацию о себе, т. есть носитель, источник информации-

объект.

Истина - информация об объекте, хотя это информация субъекта, то есть

содержание инф-ции мы получаем из объекта. Если же это будет наша выгадка,

сознание - это не истина, а наше субъект. представление.

Абсолютность и относительность истины

Абсолютная истина:

> Знание обо всём, что было, есть и будет-ГЕГЕЛЬ-мировой разум

> ,,Вечная истина''-ЭНГЕЛЬС-2*2=4, человек без пищи и воды умирает, Париж

-столица Франции

> элемент, часть истины относительной Соотношение абсолютной

истины:

Любая истина- относитльная истина, потому что любое значение-неполное,

неточное, ограниченное. В каждой относительной истине сущ элемент истины

абсолютной. Это такое значение, которое не будет пересматриваться,

достоверное знание- в процессе наук. А.И будет расти, но не вытеснит О. И.

А.И-недостижимая-это идеал, к которому мы вечно стремимся. А.И-маяк, идеал,

к кот мы всегда будем стремиться, но никогда не достигнем.

Конкретность истины.

Под конкретностью истины мы понимаем зависимость истины от результатов

места и времени. Любое знание ограничено истор эпохой, то есть сущ истор

границы разных знаний. Любая истина- знание, ориентированное на какой-то

объект-знание, описывающе определённый объект. Но если это знание перенести

на объект, истина станет заблуждением.(Н-р механика описывает макромир, кот

движется с min скоростямы. Но для микромира механика потерпела неудачу в

начале ХХ ст. Возникает квантовая механика).

Критерии истины-

Это мера достоверности человеческих знаний, их соответствия объективной

действительности. Предлагаются следующие критерии истины:

. ясность и очевидность

. уверенность

. общезначимость (истинно то, что соответствует мнению большинства)

. практика (в знании истинно то, что подтверждено на практике)

. логика (логичность мысли при достоверности исходных положений явл

гарантией истинности).

Философский аспект проблемы происхождения человека. Основные концепции и

гипотезы.

В Библии излагается миф о творении человека Богом. В настоящее время

существуют следующие основные гипотезы происхождения человека:

1. натуралистическая. а) Человек создан природой, значит, по Дарвину,

возникновение чел-ка подготовлено, оно произошло в процессе

естественного отбора.

б) в социобиологии: чел-к появился в результате мутации - изменений в

наследственности. Они вызвали перестройку организма животного и

произошел человек.

в) чел-к всегда существовал на Земле, но для этого надо допустить вечное

существование Земли. Это не верно, чел-к вечно существует в природе,

космосе, Земля заселена пришельцами из космоса.

2. идеалистическая. Наиболее четко выражена Гегелем. В предке чел-ка

“дремал”мировой разум, а затем проснулся. Обнаружение мир.разума в чел-ке

выразилось в становлении ознания, прямой походке и развитии правой руки.

Культурные ценности формируют чел-ка. Культура - продукт сознания людей,

сознание - продукт мрового разума..

3. выражается в трудовой теории возникновения чел-ка. С момента появления

мат.производства начинается процесс возникновения чел-ка и общ-ва. Общ-во

выступает как способ бытия человека. Отсюда берет начало антропосоциогенез.

Труд. теория говорит о том, что, благодаря труд. деят-ти появляется

человек. Творческая роль труда выразилась в том, что человек стал

производить орудия труда и с их помощью материальные ценности.

появл. речи и языка. С помощью орудий труда общаться нельзя. Вырабатывается

язык слов, в членоразд. речи, звуках фиксир-ся символы. Символы в матер.

смысле - слова и графич. изображение - это средство изобрет. человеком для

общения . Слово - инструмент к формированию людского коллектива. Слово

позволило вынести внутр. мир формирующегося человека во вне и сделать

внутр. наглядным.

4. Бог сотворил человека по своему подобию.

-Культура и цивилизация. Цивилизационный анализ исторического процесса (А.

Тойнби).

Цивилизация не имеет однозначного понятия. Существуют различные подходы в

понимании цивилизации.

1) Цивилизацию часто отождествляют с культурой.

2) Цивилизация – этап в развитии культуры. .

3) Цивилизация как ступень в развитии человечества.

Культура появилась раньше цивилизации, вместе с человеком. Культура - это

созданный человеком мир. Культура = живая деятельность человека +

овеществленная деятельность человека. Трактовка к-ры в разных науках разная

(перечислить).Культурный мир расширяется. Её функционирование и развитие

обусловлено причинами и факторами общественного характера. На состояние к-

ры влияют:

. экономика, производительные силы

. политический и общественный строй

. нац особенности народа……..

Определенный этап в развитии к-ры представляет собой цивилизация.

Цивилизация характеризуется: 1) превращение материального производства в

основной источник получения материальных благ. Человек от собирательства

переходит к производству; 2) материальное производство становится на

ноги под влиянием разделения труда, появляется ремесло, земледелие,

скотоводство.

А. ТОЙНБИ.

Прежде чем говорить о теории циклов цивилизаций, необходимо понять, что же

Тойнби подразумевает под понятием «цивилизация».Цивилизации

«представляют собой ... общества с более широкой протяженностью как в

пространстве, так и во времени, чем национальные государства, города-

государства или любые другие политические союзы»; А.Тойнби считает , что

всем история-это сумма специфических, не связанных друг с другом

цивилизаций, каждая из которых проходит одни и те же стадии в своём

развитии, то есть зарождается, достигает расцвета, приходит в упадок и

погибает.

Проводя анализ истории, Тойнби выделяет двадцать одну цивилизацию, но на

данный момент их осталось пять :

1. Западная христианская

2. Православная христианская

3. Исламская

4. Дальневосточная

5. Индуистская

Между некоторыми из этих цивилизаций существуют родственные отношения,

цивилизации, кроме этого, взаимодействуют друг с другом и могут влиять

друг на друга.

Его теория является циклической в том смысле, что она не рассматривает

историю как единое поступательное движение всех народов к одной общей

цели. В то же время она и не трактует историю как бесцельный круговорот

различных культур и цивилизаций.

Стадии цикла

Каков же жизненный цикл цивилизаций в концепции Тойнби ? Вот как отвечает

Тойнби на этот вопрос. Каждая цивилизация проходит на своем жизненном пути

следующие стадии: Стадия зарождения - генезис. За стадией генезиса следует

стадия роста, на которой цивилизация из зародыша развивается в полноценную

социальную структуру. Во время роста цивилизацию постоянно подстерегает

опасность перехода в стадию надлома, которая как правило сменяется стадией

распада. Распавшись, цивилизация либо исчезает с лица Земли либо дает жизнь

новым цивилизациям.

Антропологічний матеріалізм Л.Фейербаха

Вопрос критики религии Фейербах разрабатывал всю свою жизнь.Религия –

враждебная сила к ф-ии, несовместимая с разумом и чуждая теоретич.

Мышлению. Сущность религиозных представлеий лежит , за Ф., в чувстве

зависимости людей от окружаещего их мира. Чел-к сам создал Бога, по подобию

себе, все свои наилучшие свойства перенес на Бога.Таким образом, основой

всего явл. Чел-к, познавая к-рого , можно постичь все, в том числе и тайны

религиозной веры.

Чел- к – существо природное, ощущая свою зависимость от среды, он ее

обожествляет, точнее очеловечивает.постоянно от естественных видов религии

пролисходит переход к духовным ее формам , из к-рых христианство наиболее

законченная, ибо включает в себя неограниченные желания и потребности

личности.Религия только обещает , а дать совет , определить путь в совр.

Мире может одна ф-ия.Основой всего Ф. Считает сущность чел-ка ,

проявляющююся в чувственности, деятельности ума и сердца, переживаниях

любви, страданиях и стремлении к счастью.Они составляют антропологический

принцип ф-фа.Источником и тела и духа он считает природу.Приода первична,

бесконечна, содержит сама в себе источник развития.Пространство и время ее

хар-ки.У природы нет ни начала ни конца.Все в ней находится во

взаимодействии, все относительно, все явл. Действием и причиной. У Ф.

Источник познания – матер. Природа.Ощущения – это сведение об отдельном,

единичном, а мышление – данные о многом.Высшим естественным влечением чел-

ка выступает стремление к счастью.Ощущение явл. Первым условием морали.

Мораль же эгоистична.Эгоизм – любовь к самому себе.Добродетельным будет

эгоизм, согласованный с альтруизмом.Осн. чел. качество – любовь.Любовь к

себе, к-рая находит удовлетворение в любви к другим . Неудовлетворенность

этого чувства компенсируется религией. Бог возникает из чувства

недостатка.В несчастьях чел-к уходит от себя и сосредотачивается в Боге,

как в стремлении к радости.

Категорії свободи та необхідності. Концепція свободи в ф-ії

Свобода и необходимость – ф-ские категории, выражающие взаимоотношение

между деятельностью людей и объектив. Законами природы и об-ва. Идеалисты

рассматривают С и Н как взаимоисключающие понятия и понимают С как свободу

воли, как возможность поступать согласно волиизъявлению, к-рое

недетерминировано внешними условиями .С выступает единственной основой

человеч. Ответственности.Крайний субъективизм в объяснении С допускают

экзистенцианалисты .Они отрицают С воли, мотивируя это тем , что действия и

поступки чел-ка определены внешними независищями от него

обстаятельствами.(фатализм)Спиноза определяет С как осознанную Н, единство

С и Н с идеалист. Позиций было дано Гегелем(Н – первично, воля, сознание

чел-ка – вторично, производные)

В начале своей истории чел-к будучи не в состоянии проникнуть в тайны

природы , оставался рабом непознанной Н, был не свободен.Помимо природы

ограничение чел. С обусловлено ещё зависимостью людей от общественных сил

.В об-ве разделенном на классы, обществ. Отношения противостоят людям,

господствуют над ними.

1) Гегель понимал С как С духа, мысли, интелектуальную свободу личности

2) Экзистенциализм (о С):

Чел-к - не вещь, а должен выбирать себя , формировать себя

действием и поступком

3) Марксизм – С – способность выбирать, принимать решения со знанием

дела.

Страницы: 1, 2