Курсовая работа: Податкова політика як системоформуючий фактор розвитку

Податкове навантаження - це узагальнюючий показник, що характеризує роль податків у житті суспільства і визначається як відношення суми податкових зборів до валового внутрішнього продукту: ПТ= П/Vх100%, де ПТ- податковий тягар, П- сума нарахованих податків за звітний період, V- об'єм реалізованої продукції.

Досвід розвинутих країн свідчить про залежність загального обсягу оподаткування (податкового тиску) від моделі реформування економіки, що реалізується в країні. Практика підтверджує, що неможливо одночасно досягти високого рівня соціальної захищеності населення і низького рівня оподаткування.

Проте на даний час серед українських вчених-економістів немає єдності і чіткості у визначенні характеристик адекватної для країни післякризової моделі економіки України. Більшість учених говорять про змішану, соціально орієнтовану економіку. Проте практичні дії Уряду (лібералізація господарської діяльності та цін, зняття обмежень в оплаті праці, приватизація державних підприємств) свідчать про те, що Україна схиляється, швидше, в бік ліберальної моделі економіки.

Деякі зарубіжні економісти визначають податковий гніт як міру економічних обмежень, які створюються відрахуванням коштів на сплату податків. У зарубіжних країнах рівень податкового тягаря коливається від 52% у Швеції до 30% у США і Туреччині. В Україні цей показник становить близько 50%.

Необхідно зазначити, що поняття "податковий тиск" в основному розуміють як тяжкість податкових важелів, які складають тільки частину цього тягаря. Переконливим є підхід, коли податковий тиск розглядається як такий, що здійснюється на чотирьох рівнях:

·  тиск безпосередньо податкових важелів;

·  тиск всієї сукупності податків, зборів і платежів;

·  використання механізму пільг платникам, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий прес перерозподіляє тиск з одних платників на інші;

·  використання податкової техніки, при якій посилюється тиск на платників. Наприклад, авансові платежі, які передбачають сплату податку до отримання результатів, за якими він має сплачуватись.

В окремих публікаціях нерідко висловлюється думка, що зниження податкового тягаря супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету. Однак результати податкових реформ свідчать про інше. Так, незважаючи на широке зниження податкових ставок, у 80-ті роки в США різко зріс дефіцит державного бюджету, а норма заощаджень у 1986 році склала всього 3,9%. Це найнижчий рівень цього показника серед усіх промислових країн того періоду [189, 391-392].

Більш переконливою, на наш погляд, є позиція вчених, що грунтується на практиці розвинутих зарубіжних країн, і які вважають, що зниження рівня оподаткування само по собі не чинить швидкого впливу на темпи економічного зростання навіть у довгостроковій перспективі [51, 691-693].

Загальновизнаною в теорії оподаткування виступає крива Лаффера (Laffer curve), яка показує зв'язок між податковими ставками і обсягом податкових надходжень до бюджету. У відповідності з цією кривою зниження ставок до граничної точки оподаткування веде до прямого скорочення надходжень до бюджету. В той же час і підвищення ставок після граничної точки веде до скорочення податкових доходів. Очевидно, що саме цей аспект слід враховувати в першу чергу, розглядаючи питання про вплив розміру податків на темпи економічного розвитку [51, 589-591].

Звідси, реалізація податкової ідеології потребує більш гнучкої податкової політики, яка дала б змогу оптимально щодо конкретних умов пов'язувати інтереси держави з інтересами господарюючих суб'єктів, рядових платників податків.

У той же час податкова політика є важливою підсистемою економічної політики держави, тому вдосконалення податкової системи має здійснюватися на основі удосконалення економічної політики, а не навпаки.

1.2 Ідеальна система оподаткування: загальні принципи

Успіх будь-яких реформ неможливий без макроекономічної стабільності, а бюджетно-податкова політика є одним з головних елементів її досягнення, враховуючи той факт, що багато країн з перехідною економікою тривалий час зазнають суттєвих дефіцитів своїх бюджетів, які фінансуються переважно за рахунок кредитів центральних банків. Така політика призводить до диспропорцій в економіці, наростання інфляційних очікувань і збільшення бюджетного дефіциту в майбутньому. Тому перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки, який супроводжується зростанням бюджетного дефіциту, вимагає докорінних змін у податковій політиці країни.

Податкова реформа ніколи не буває легкою справою, її здійснення вимагає поєднання таких факторів як ініціатива уряду, згода парламенту та підтримка з боку громадськості. Ще Адам Сміт включив до своїх принципів оподаткування критерії помірності податків та їх зручності для платників[198]. Фіскальні заходи без урахування суспільних настроїв малоперспективні. Відповідність людським цінностям і сьогодні залишається традиційним ідеалом найкращої системи оподаткування. Надзвичайно важко поєднати наміри уряду стосовно стимулювання інвестиційної діяльності із заходами щодо забезпечення соціальної справедливості і суспільного добробуту в умовах переходу до багатоукладної, соціальне орієнтованої ринкової економіки. Проте, ефективна, прозора, підконтрольна та підзвітна податкова політика є основою економічного зростання та досягнення добробуту населення держави.

Будь-яка податкова реформа вирішує відомі проблеми: структури податків, податкових ставок і меж оподаткування, а також співвідношення між податковими надходженнями та коштами, отриманими від продажів державних облігацій. Існують два основних підходи щодо реформування податкової політики: запровадження принципово нової податкової системи та реформування чинної.

Останнім часом великого поширення набули макроекономічні моделі щодо оптимізації фіскальної політики. Можливі ефекти проектованих податкових структур вимірюються за допомогою статичних та динамічних імітаційних моделей суспільної рівноваги, максимізації суспільного й індивідуального добробуту, раціональних очікувань. При розгляді впливу податкової політики на економічне зростання слід зазначити існування чотирьох основних моделей економічного зростання. Перша - це модель Харрода-Домара, одна з найбільш відомих моделей економічною зростання, в основі якої лежать праці Харрода (1948) і Домара (1947) [105, 475-476].

Наступною є модель професора Солоу, яка увібрала в себе найкращі риси неокласичного підходу щодо економічного зростання [105,476-485]. Третьою і четвертою є так звані моделі "ендогенного зростання"[105, 486], які відрізняються від неокласичної моделі економічного зростання тим, що вони припускають довгострокове збільшення виробництва на душу населення без застосування таких екзогенних факторів як, наприклад, технологічний прогрес. Третя модель розглядає збільшення виробництва, пов'язане з використанням засобів виробництва та фондового капіталу; а в основі четвертої - модель економічного зростання, пов'язана з використанням людського капіталу. Однак для визначення того, які саме основні змінні фіскальної політики впливають на економічне зростання, спростимо наше дослідження і використаємо виробничу функцію, що являє собою стандартну неокласичну форму із незначними модифікаціями:

Y(t) = FfA(t)K(t), B(t)L(t)f,

де Y - обсяг виробництва за час t, K(t) і L(t) - відповідно фізичний (засоби виробництва, предмети праці, грошові ресурси) і людський капітал. B(t) - індекс якості (вимірюється як продуктивність праці) і A(t) - подібний індекс вимірювання фізичного капіталу. B(t) залежить від освітньо-професійного рівня робочої сили; A(t) - від технологічною розвитку. Дане рівняння визначає, що в будь-який момент часу загальний обсяг виробництва в економіці залежатиме від якісних та кількісних параметрів фізичного (засоби виробництва, предмети праці, грошові ресурси) капіталу і кількості та кваліфікації робочої сили, зайнятої в економіці. Інакше кажучи, виробництво зростатиме лише за умов збільшення К, L, А і В.

На графіку 1.1 показано динаміку валового внутрішнього продукту на душу населення в країнах Центральної та Східної Європи у 1992-1996 роках. Валовий внутрішній продукт на душу населення є саме тим економічним показником, який характеризує ступінь соціально-економічного розвитку та добробуту тієї чи іншої країни. Як показано на графіку, Україна займає, на жаль, поки що одне з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи за рівнем економічного розвитку, хоча й має значний економічний потенціал.

Графік 1.1. Валовий внутрішній продукт на душу

населення у 1992-1996 рp. [183]

податкова політика реформа оподаткування

Отже, ми розглядаємо три типи бюджетно-податкової політики, які мають безпосередній вплив на економічне зростання:

·  фіскальна політика, що впливає на професійний рівень робочої сили;

·  фіскальна політика, що прямо впливає на нагромадження основного

капіталу;

·  фіскальна політика, що впливає на продуктивність праці.

Відповідно до таких типів фіскальної політики держава може використовувати наступні заходи у сфері бюджетно-податкової політики:

·  уряд підтримує інвестиції в людський та основний капітал і таким чином усуває недоліки ринку, що роблять соціально прибуткові інвестиції неприбутковими;

·  уряд підтримує базову соціальну та економічну інфраструктуру і сприяти розвитку та становленню приватного сектора;

·  уряд фінансує свою діяльність таким чином, щоб мінімізувати розрив між пропозицією та попитом на капітал і робочу силу.

У першому випадку урядові слід фінансувати видатки на освіту та охорону здоров'я, а також можливі видатки на соціальну допомогу. Другий випадок включає товари і послуги, які підвищують продуктивність робочої сили, однак з об'єктивних причин приватний сектор не в змозі забезпечувати себе цими товарами та послугами. І насамкінець, у третьому випадку, урядові необхідно усунути негативні наслідки податкової політики. Стосовно податкової політики, то на загальнодержавному рівні слід переходити від фіскального акценту в бюджетно-податковій політиці до заходів щодо стимулювання обсягів виробництва та реалізації товарів і послуг. Неприпустимо в умовах падіння внутрішнього сукупного попиту, зменшення обсягів виробництва і споживання намагатися наповнювати доходну частину бюджету за рахунок збільшення податкового тиску на суб'єктів економічної діяльності. Для відновлення втрачених позицій на внутрішньому і зовнішньому ринках насамперед необхідно стимулювати внутрішній сукупний попит на товари вітчизняного виробництва.

При аналізі принципів побудови системи оподаткування звертає на себе увагу декілька моментів:

·  невиправдане розширення їх переліку, включення до нього неосновних принципів (економічна обгрунтованість, рівномірність сплати, компетенція, єдиний підхід) внаслідок чого в процесі побудови податкової системи відволікається увага від основних принципів оподаткування;

·  вузьке, відмінне від загальноприйнятого тлумачення деяких принципів оподаткування, узгоджене з потребами і можливостями поточного моменту - принципу стабільності як забезпечення незмінності податків і зборів та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року; принципу соціальної справедливості як забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

·  включення таких принципів, які не можуть бути покладені в основу побудови податкової системи в цілому (принцип рівнозначності і пропорційності), оскільки прибуткове оподаткування громадян здійснюється на засадах прогресивності; невизначеність основного (основних) системоутворюючого принципу побудови податкової системи;

·  не внесення до принципів побудови податкової системи науково обгрунтованих загальновизнаних принципів оподаткування, таких як фіскальна достатність та еластичність, адміністративна простота та економічна ефективність.

У проекті Податкового кодексу України взагалі відсутнє визначення принципів оподаткування, що суперечить загальновизнаним нормам правового регулювання питань оподаткування, адже його наукові принципи покладені в основу побудови податкових систем в усіх країнах, а тому знайшли відображення в їх податковому праві. Невизначеність на законодавчому рівні наукових принципів оподаткування означає відсутність належних обмежень податкової політики уряду, що збільшує можливість прийняття дискреційних рішень при її формуванні.

Той факт, що податкова система України недостатньо орієнтована на реалізацію основних принципів оподаткування, свідчить про те, що вона ще не сформувалася як органічна цілісність, її підпорядкуванню основним принципам оподаткування перешкоджає складність однозначного визначення моделі суспільства, що будується в Україні, суперечність між офіційно проголошеним курсом на побудову соціально орієнтованої ринкової економіки і фактичною спрямованістю соціально-економічних перетворень в державі. Тому, на нашу думку, податкова реформа в Україні має здійснюватися на таких напрямках:

1.  Зниження величини податків, спрощення правил та вимог щодо оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності з метою усунення будь-яких перешкод у взаємовідносинах між державою та платниками податків, але при одночасному розширенні податкової бази. Прозорі та зрозумілі правила оподаткування зможуть замінити більшість сьогоднішніх неефективних податків, адміністративні витрати по справлянню яких інколи перевищують доходи бюджету.

2.  Усунення доведеної до абсурду системи надання податкових пільг, коли одні платники податків користуються визначеним набором пільг, а інші є "невдахами", бо змушені сплачувати всі податки в повному обсязі.

3.  Якнайшвидше вирішити проблему "прірви" між доходною та видатковою частинами бюджету, коли фінансові органи, що відповідають за фінансування бюджетних програм усунені від роботи по контролю за виконанням доходної частини бюджету.

4.  Оскільки в економіках командно-адміністративного типу значна частина податкових надходжень складається з податків на прибуток та податків на заробітну плату, необхідно зменшити частку прямих податків при одночасному збільшенні частки непрямих податків. При цьому особливо негативними є високі ставки оподаткування фонду заробітної плати. Тому необхідно підвищувати роль персонального прибуткового податку при одночасному зменшенні оподаткування фонду заробітної плати.

5.  Вдосконалення системи податкової звітності і податкової статистики.

Реформа податкової політики в Україні відбувається у важких економічних, соціальних та політичних умовах. Успішна податкова реформа ніколи не буває легкою, але, беручи до уваги такі обставини як президентські, а затим і парламентські -вибори, можна передбачити, що вона буде особливо важкою і знадобиться більше часу, ніж передбачалося багатьма політиками та урядовцями.

Так, на думку відомого американського теоретика державних фінансів Р. Максгрейва, для того, щоб демократичним шляхом визначити податкову політику в хитросплетіннях економічних, політичних та ідеологічних впливів, необхідно зважати на поведінку на виборах людей - носіїв різних інтересів, що залежать від рівня доходів та їхнього походження, регіону та виду діяльності, віку тощо.

В цьому соціальному конгломераті розбіжностей потреб тих, хто зацікавлений у фіскальній експансії перерозподілу, і тих, хто проти неї, можуть взаємно блокуватися необхідні заходи фіскальної політики. Тому демократія, якщо вона не хоче загинути, будь-що повинна вирішити проблему ефективного перерозподілу ВВП в інтересах економічного зростання. Ще Й. Шумпетер застерігав, що в умовах становлення демократичних норм і принципів неминуче зростає кількість формальних і неформальних, професійних і політизованих об'єднань, кожне з яких відстоює групові інтереси, тобто робить власний вибір. Надмірне розростання та різноманітність суспільних уподобань шкодить економічному розвиткові. За таких умов суспільна згода щодо розподілу наявних ресурсів досягається одним загальним інтересом - зростанням обсягу державного бюджету. Звісно, інструментами такого перерозподілу є відповідна податкова політика, оптимальне поєднання бюджетних видатків з іншими регулюючими державними заходами [270].

У зв'язку з цим неоднозначність середовища, в якому запроваджується податкова реформа, не додає впевненості в тому, що кінцевий результат буде таким успішним, як хотілося б. Тому за даних обставин політична воля вищого керівництва (як виконавчої, так і законодавчої гілок влади) відіграватиме вирішальне значення при успішному здійсненні податкової реформи.

Податкова система створюється на основі певних вихідних принципів, до яких належать:

- формування доходів бюджету тільки в процесі перерозподілу створеного в суспільстві валового продукту;

- встановлення рівноцінних прав і зобов'язань перед бюджетом для всіх форм власності;

-  застосування фінансових регуляторів з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами власників підприємств та їхніх працівників, між коштами, що спрямовуються на споживання і нагромадження [176; 214].

Сьогодні в Україні немає інших аспектів економіки, які б настільки серйозно критикувалися суб"єктами господарської діяльності. Теоретично доведено, що податкові вилучення в розмірі 30-40% реальних доходів платника - це межа, при перевищенні якої починається процес скорочення його заощаджень та інвестицій в економіку [77, 63-68].

При створенні нової податкової системи слід не забувати, що бюджет, як фінансовий план держави, обов'язково має бути балансом доходів і видатків.

Нині податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств у розвитку власного виробництва і підвищенні його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової політики держави.

Окрім скорочення доходів, недоліки податкової системи також ускладнюють досягнення цілей рівномірного розподілу доходів, яким відводилася така велика роль в країнах з плановою економікою. Після відмови застосування прямих методів досягнення цих цілей шляхом регулювання заробітної платні і цін на зміну їх приходять такі опосередковані фіскальні інструменти, як податки. Однак ні податкова політика, ні методи її реалізації не спроможні ефективно розв’язувати завдання оподаткування таких випадкових і непередбачених доходів, як різні форми приросту вартості капіталу, що стають можливими в умовах ринкової економіки [119, 19-20].

Проблема побудови ефективної та сучасної податкової системи - одна з найбільш актуальних проблем в процесі становлення в Україні ринкових відносин і закладання підвалин для економічного зростання.

Однак існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави і потребує невідкладних змін.

Ці обставини надають особливої актуальності запровадженню нової парадигми оподаткування в Україні.

Концептуально реформування податкової системи в Україні повинно бути спрямовано на створення організаційно-правових основ оподаткування ринкового типу, формування в країні зваженої податкової політики, створення умов для переходу до економічного зростання, враховуючи темпи глобалізації економіки. Запровадження нових концептуальних підходів у Податковому кодексі України та нормативно-правових актах з питань оподаткування повинно привести до побудови стабільної та прозорої податкової системи, до встановлення правових механізмів взаємодії всіх її елементів у рамках єдиного податкового простору.

Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, буде сприяти розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.

Завданням бюджетної і фінансової політики в перехідний період є сприяти зусиллям щодо стабілізації, але водночас не затримувати процес необхідної перебудови фіскальних інститутів, частиною якого є посилення самих фіскальних інструментів. У бюджеті повинні бути заходи, що сприяють економічному оздоровленню, зокрема ті, що заохочують зростання приватного сектора і спрямовані на удосконалення економічної і управлінської інфраструктури. Оскільки в найближчій перспективі нереально говорити про зміни фіскальних установ, особливо в управлінні податковою системою і в бюджетних процедурах, бюджетна і податкова політика повинна розроблятися з урахуванням вказаних обмежень. Більше того, структурна перебудова повинна проводитися поетапно, щоб можна було забезпечити необхідний збір доходів і виконання необхідних функцій.

Перехід від централізованого контролю до непрямого регулювання ринковими засобами тягне за собою необхідність іншого фіскального підходу, оскільки даний фактор впливає на економічну поведінку.

Вкрай важливою вимогою є розвиток державного управління, і зокрема, системи податкових органів, для вирішення завдань в контексті ринкових відносин, які передбачають нові процедури виконання податкового законодавства. На таку організаційну перебудову підуть роки, оскільки потрібна комплексна реорганізація і перепідготовка, а також добір відповідних кадрів потребує значного часу [119, 21].

Страницы: 1, 2, 3, 4