Статистика фінансів

маси. Необхідно відрізняти обсяг грошового обігу від середніх залишків

грошей. Перший показник визначають підсумовуванням результатів операцій з

находження (або списання) грошей за певний період, а другий дістають як

середню величину із залишків грошей на рахунках на окремі дати.

Грошовий обіг поділяється на безготівковий та готівковий.

Безготівковий грошовий обіг — це сукупність грошових розрахунків,

здійснюваних у формі записів на рахунках у банках і шляхом заліку взаємних

вимог. У безготівковому обігу гроші виконують лише функцію коштів платежу.

Готівковий грошовий обіг — це сукупність грошових розрахунків, які

застосовуються у взаємовідносинах держави, підприємств, установ і

населення, набираючи форми готівкових грошей. Для управління процесами

грошового обігу потрібно спиратися на статистичну інформацію про розмір

грошового обігу, його склад і динаміку, а також обіговість грошових коштів,

додержання розрахункової дисципліни, про склад і швидкість обігу грошової

маси, купівельної спроможності грошей, а також виявляти закономірності цих

процесів.

За характером платежів розрізняють товарний платіжний обіг і

нетоварний платіжний обіг. До складу товарного обігу включають платежі за

товари, виконані роботи та послуги, а до нетоварного обігу — платежі до

бюджету та платежі за іншими фінансовими операціями.

Обсяг готівки в обігу залежить від монетарної політики, платіжної

дисципліни та інфляційних очікувань та швидкості обігу готівки.

Розглядаючи швидкість обігу готівки, розрізняють власне швидкість її

обігу та швидкість обігу агрегату М2.

Швидкість обігу обчислюється як відношення місячного (квартального,

річного) ВВП до обсягу М0 і М1 на середину періоду, що множиться на 12

(відповідно 4 для квартальних та 1 для річних даних). При цьому темпи

зростання агрегату протягом періоду вважаються сталими. Обсяг готівки та М2

на середину періоду обчислюється на підставі даних про готівку на кінець

звітного періоду та агрегату М2, включаючи строкові депозити в іноземній

валюті на кінець звітного періоду. Депозити в іноземній валюті

перераховуються за обмінним курсом, який є середнім між аукціонним та

міжбанківським, з одного боку, та некомерційним — з іншого.

Основним документом, за допомогою якого характеризується рух грошової

готівки, є прогноз касових оборотів банків. Він відображає рух грошової

маси зі сфери обігу в каси банківських установ і видачу готівки

підприємствам, установам, організаціям і населенню. Прогноз касових

оборотів складається на квартал з розподілом за числами і затверджується

для кожної банківської установи.

Прогноз касових оборотів стосується двох аспектів — надходжень та

видач (витрат) готівки і відповідно поділяється на дві частини. У кожній

частині виокремлюються статті згідно з каналами руху готівки. У першій

частині показують прогнозне надходження готівки до каси банківської

установи, а в другій — прогнозну видачу готівки з кас банківської установи.

У процесі балансування касового плану визначається емісійне завдання з

випуску готівки в обіг чи вилучення її з обігу.

До завдань статистики грошового обігу належить вивчення купюрного

складу грошової маси. Під купюрним складом розуміють питому вагу грошових

знаків різної вартості в загальній масі грошей, що обертаються. При цьому

купюрний склад може бути визначений як за кількістю, так і за сумою купюр.

Купюрний склад грошової маси формується під впливом грошових доходів

населення, роздрібних цін на товари та послуги, структури товарообороту,

схильності населення до витрачання грошей. Динаміку купюрного складу грошей

можна схарактеризувати, скориставшись показником про середню купюрність,

значення якого обчислюється за формулою середньої арифметичної зваженої.

Кількість оборотів грошей визначається за формулою

[pic]

де ВВП — номінальний валовий внутрішній продукт; М — загальна маса

грошей, що визначається як середні залишки грошей за період.

Цей показник характеризує скільки в середньому за рік оборотів

здійснила грошова маса.

Швидкість грошового обігу можна визначити як кількість оборотів, що їх

робить грошовий агрегат (наприклад, М2), щоб забезпечити певний рівень

економічної діяльності, який приблизно дорівнює номінальному ВВП. Зміна

швидкості обігу відбиває зміну реального грошового попиту. Отже, швидкість

обігу зростає, коли економічні агенти очікують зростання альтернативної

вартості утримання грошових активів у національній валюті, наприклад

зростання номінальних процентних ставок, рівня інфляції або обмінного

курсу. Зростання швидкості обігу грошей призводить до росту цін.

Сукупна швидкість обсягу грошової маси формується під впливом

обіговості грошових агрегатів, рівень яких для окремих агрегатів

неоднаковий і може бути різний у динаміці. За допомогою індексного методу

можна кількісно вимірювати приріст середньої швидкості обігу грошей,

зумовлений зміною швидкості окремих агрегатів грошей, структурними

зрушеннями в масі грошей та неоднаковими темпами зростання параметрів

грошової маси.

Кількість грошей, які перебувають в обігу, впливає на випуск

продукції, рівень цін, зайнятість та інші явища, тому важливою задачею

статистики є прогноз грошової маси.

Прогнозні розрахунки грошової маси можна виконувати двома шляхами:

1) прогнозування попиту на гроші;

2) прогнозування пропозиції грошей.

Зіставлення прогнозів попиту на гроші і пропозиції грошей дозволяє

зробити висновки про рівновагу грошового обігу, сталість його розвитку.

Початковим моментом при прогнозуванні пропозиції грошей є визначення

грошової бази. Грошова база включає в себе готівку небанківського сектору

економіки, готівку банківських установ, депозити комерційних банків,

приватного сектору і державних структур.

Грошова база вимірюється як приріст активів банківської системи:

державного боргу грошово-кредитним установам, зобов'язань комерційних

банків перед центральним банком, закордонних чистих активів (результат

платіжного балансу), а також приросту нерезервних зобов'язань центрального

банку (капітал і прибуток цього банку, закордонні та інші зобов'язання).

Динаміка грошових агрегатів об'єднаної банківської системи може бути

пов'язана з динамікою грошової бази центрального банку таким рівнянням:

M = kR = K(NFА + NDCG + DCB + OIN),

де М — грошовий агрегат, NFА — чисті зовнішні активи; NDCG — чисті

зобов'язання уряду; DСВ — чисті зобов'язання комерційних банків; OIN— інші

статті (нетто).

При прогнозуванні попиту на гроші незалежним параметром є обов'язкові

фактори і змінні фактори «обов'язкових витрат». Обов'язкові фактори мають

ураховувати співвідношення кількості грошей з обсягом операцій, які

потрібно профінансувати. Під обов'язковим фактором звичайно розуміють

валовий внутрішній продукт. Фактор «обов'язкових витрат» виявляє ступінь

переваги готівки порівняно з іншими активами. Деякі економісти пропонують

для «обов'язкових витрат» використовувати ставки за короткостроковими

цінними паперами (ощадні та позичкові депозити, векселі). На думку інших

економістів, попит на гроші (реальні касові залишки) залежить від рівня

доходів на облігації та акції. З огляду на це вони рекомендують при

прогнозуванні попиту на гроші для фактора «обов'язкових витрат»

використовувати процентні ставки на довгострокові активи.

Попит на гроші залежить також від рівня інфляції. В інфляції більш

реально відбивається зміна цін і попиту на гроші.

4. Статистика інвестиційної діяльності

Організація будь-якої справи (бізнесу) потребує початкового вкладання

коштів для придбання приміщень, устаткування, сировини, матеріалів та

наймання робочої сили. Для виробництва продукції чи надання послуг потрібен

певний час; лише після цього в обмін на товари чи послуги можуть бути

одержані гроші для відшкодування витрат первинного капіталу, а в разі

перевищення одержаних грошей над сумою вкладених — для одержання прибутку.

Ці кошти можуть бути отримані з трьох джерел:

• власні (нагромаджені шляхом заощаджень) кошти організаторів бізнесу;

• позичені кошти від тих юридичних осіб, які акумулюють грошові кошти

третіх осіб;

• залучені кошти — заощадження юридичних та фізичних осіб, інакше

кажучи — тимчасово вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб.

Перше джерело для організації великого, солідного бізнесу

використовується рідко з двох причин:

• недостатній обсяг коштів навіть у багатих людей;

• ризик, притаманний будь-якій підприємницькій діяльності, що означає

ймовірність втрати власних коштів, тобто ймовірність залишити себе і свою

родину без засобів до існування.

Ризик існує, звичайно, і при вкладанні коштів, які будуть отримані від

інших джерел, але в цьому разі він, як і можливі майбутні втрати, буде

розподілений серед багатьох осіб, чим зменшується розмір втрат, що

припадатимуть на кожного учасника бізнесу.

Друге джерело — кредити банків чи фондів — використовується в

загальному випадку для фінансування реально існуючого бізнесу під гарантію

повернення позики у вигляді застави, якої в нових бізнесменів немає.

Тому найчастіше фінансування нового бізнесу здійснюється так, як це

блискуче описано Т. Драйзером у відомій трилогії «Фінансист», «Титан»,

«Стоїк» — шляхом створення акціонерного товариства. Засновники акціонерного

товариства, витративши мінімальну необхідну суму для оформлення всіх

належних документів, отримують право на випуск цінних паперів. В

англійському варіанті останні звуться «security», що означає

«забезпеченість», «безпека», оскільки вони мають бути забезпечені

відповідними цінностями. На практиці цих цінностей може й не існувати, а

отже й цінні папери жодної цінності не матимуть. У цьому ми встигли

пересвідчитись за вісім років існування цих цінних паперів у країнах СНД, а

громадяни країн Заходу переконуються в цьому вже протягом не одного

століття. Але все одно й далі купують цінні папери! Бо вже давно доведено,

що економіка розвинених країн пов'язана прямо пропорційною залежністю з

обсягами торгівлі цінними паперами: ринок притягує ті інвестиції, які потім

вкладаються в економіку. Вплив тут обопільний: з одного боку, розвиток

фондового ринку сприяє розвитку економіки, а з іншого — показники розвитку

фондового ринку є індикаторами стану економіки країни.

Перш ніж розглянути статистичні показники та методи аналізу фондового

ринку, ознайомимося з основними поняттями, які застосовуються його

учасниками та дослідниками, їх визначення наведені в Законах України «Про

інвестиційну діяльність», «Про цінні папери та фондову біржу» і деяких

інших, що регулюють діяльність фондових та решти сегментів фінансового

ринку.

Інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які

вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, завдяки

чому створюється прибуток (дохід) чи досягається соціальний ефект.

Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції являють собою загальний обсяг засобів, що

інвестуються у визначеному періоді, спрямованих на нове будівництво,

придбання засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів.

Чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на

суму амортизаційних відрахувань у визначеному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного

розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій

складає від'ємну величину (тобто якщо обсяг валових інвестицій менше суми

амортизаційних відрахувань), це свідчить про зниження виробничого

потенціалу і як наслідок — зменшення обсягу продукції, що випускається

(така ситуація характеризує країну, що «проїдає свій капітал»). Якщо сума

чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій

дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це свідчить про відсутність

економічного зростання, тому що виробничий потенціал залишається при цьому

незмінним (така ситуація характеризує державу, що «топчеться на місці»).

Якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (тобто обсяг валових

інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це означає, що

економіка знаходиться на стадії розвитку, тому що забезпечується розширене

відтворення її виробничого потенціалу (така ситуація характеризує державу з

розвинутою економікою).

Інвестиції класифікуються:

1. За об'єктами вкладень коштів — реальні, фінансові та інноваційні.

Реальні інвестиції включають капітальні вкладення в основні засоби

(створення нових, реконструкція та модернізація діючих), придбання

цілісного майнового комплексу, у т. ч. в процесі приватизації.

Фінансові інвестиції включають придбання фінансових активів (акцій,

облігацій, сертифікатів, відкриття депозитних рахунків), участь у

заснуванні нових підприємств та в спільній діяльності.

Під інноваційними інвестиціями розуміють придбання ліцензій, патентів,

програмних продуктів, фінансування наукових розробок, підготовку та

перепідготовку фахівців.

2. За характером участі в інвестуванні — прямі та непрямі.

Під прямими інвестиціями розуміється безпосередня участь інвестора у

виборі об'єктів інвестування і вкладення коштів. Пряме інвестування

здійснюють підготовлені інвестори, які мають досить точну інформацію про

об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміють інвестування, опосередковане

іншими особами (інвестиційними або іншими фінансовими посередниками). Не

всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів

інвестування і наступного управління ними. У цьому випадку вони купують

цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими

посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і

інвестиційних компаній), посередники зібрані таким чином інвестиційні кошти

розміщують на власний розсуд, а одержані доходи розподіляють потім серед

власників цінних паперів.

3. За періодом інвестування — короткострокові та довгострокові.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на

період не більший за один рік (короткострокові депозитні вкладення,

придбання короткострокових ощадних сертифікатів).

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на

період більший за один рік.

4. За формами власності інвесторів — приватні, державні, іноземні та

спільні.

Під приватними інвестиціями розуміють вкладення коштів, що

здійснюються громадянами, а також підприємствами недержавних форм

власності, перш за все — колективної.

Під державними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються

центральними і місцевими органами влади за рахунок коштів бюджету,

позабюджетних фондів та позикових коштів, а також державними підприємствами

за рахунок власних та залучених коштів.

Під іноземними інвестиціями розуміють вкладення, які здійснюються

іноземними громадянами, юридичними особами та державами.

Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються

суб'єктами даної країни та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою — усередині країни і за кордоном.

Під інвестиціями всередині країни розуміють вкладення коштів у об'єкти

інвестування, що розташовуються на території даної країни.

Під інвестиціями за кордоном розуміють вкладення коштів у об'єкти

інвестування, що розташовані за межами кордонів даної країни (до цих

інвестицій належать також придбання різних фінансових інструментів інших

країн — акцій закордонних компаній, облігацій інших країн).

Окремим випадком інвестування є вкладання коштів у фінансові

інструменти (цінні папери). При цьому кожен з учасників інвестиційного

процесу вирішує власні завдання:

емітенти — компанії-позичальники коштів на фондовому ринку — мають

запропонувати такі цінні папери, які за інших однакових умов

користуватимуться більшим попитом і забезпечать ефективність інвестиційної

стратегії. Під останньою розуміють задоволення потреби в інвестиційних

ресурсах найбільш вигідним і найменш ризикованим способом;

інвестори вибирають тип цінного папера, який відповідає стратегії

зберігання коштів чи одержання прибутку з урахуванням ризикованості

відповідних операцій на фондовому ринку, після чого добирається конкретний

об'єкт вкладання капіталу, тобто цінний папер певної фірми.

Цінні папери — грошові документи з такими властивостями:

1) засвідчують права володіння чи відносини позики;

2) установлюють взаємостосунки між особою, яка випустила цінний папір,

та власником останнього;

3) передбачає, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи

процентів;

4) передбачає можливість передачі грошових та інших прав третім

особам.

Види цінних паперів, випуск яких дозволений в Україні:

1) акції;

2) облігації внутрішньої позики;

3) облігації підприємств;

4) казначейські зобов'язання;

5) ощадні (депозитні) сертифікати;

6) векселі.

З усіх перелічених цінних паперів чистими інструментами для

інвестування є акції та облігації підприємств. Адже обіг облігацій

внутрішньої позики та казначейських зобов'язань є обігом державних цінних

паперів, які випущені в інтересах держави й обіг яких суворо

регламентується, а отже, і не потребує докладного вивчення. А ощадні

сертифікати та векселі є інструментами грошового ринку, тобто

використовуються як боргові зобов'язання, а не джерело фінансових ресурсів.

Водночас фондові цінні папери — акції і облігації — можуть

багаторазово і довгий час обертатись на ринку, мають особливості

ціноутворення та специфічні якості (привабливість, надійність, дохідність),

які змінюються в процесі обігу і залежать від зміни:

• економічного стану емітента;

• власника;

• стану фондового ринку.

Ці багатогранні взаємозв'язки потребують статистичного підходу до їх

аналізу та прогнозування. Для правильного використання відповідних

статистичних показників і методів необхідно знати особливості перелічених

фондових цінних паперів.

Акція — цінний папір без установленого терміну обігу, який:

• засвідчує частку участі в статутному фонді акціонерного товариства;

• підтверджує членство в акціонерному товаристві та право участі в

управлінні ним;

• надає право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів;

• надає право на участь у розподілі майна в разі ліквідації

акціонерного товариства.

Емісія акцій відбувається за таким принципом:

1) перший випуск — у розмірі статутного фонду (чи вартості майна

державного підприємства, яке приватизується шляхом створення акціонерного

товариства);

2) наступні випуски — після викупу попередніх за ціною, не нижчою від

номіналу, у розмірі, який не перевищує існуючого на момент емісії

акціонерного капіталу.

Акції можуть бути:

привілейованими (на суму не більш як 10% від статутного фонду), за

якими передбачено виплату гарантованих дивідендів та пріоритетну участь у

розподілі майна в разі ліквідації товариства, але які не надають права

управління товариством;

простими, за якими надається право управління акціонерним товариством

та право на отримання дивідендів за рахунок прибутку після сплати податків,

платежів до бюджету та процентів за кредит.

Облігація — цінний папір, який засвідчує внесення його власником

грошових коштів та підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому

номінальну вартість цього цінного папера в передбачений термін зі сплатою

фіксованих процентів.

На стадії організації та становлення акціонерного товариства головною

проблемою є формування іміджу фірми, який поряд з критеріями надійності та

стабільності являє собою важливий фактор, що сприятиме реалізації перших

випусків цінних паперів. За умови професійної компетентності та порядності

засновників фірми-емітента, кошти, які будуть отримані згідно з бізнес-

планом як невід'ємною складовою комплексу документів для одержання дозволу

на емісію цінних паперів мають бути спрямовані на розвиток фірми, що

забезпечить отримання доходів власникам цінних паперів. Цей дохід:

має бути сплачений у вигляді фіксованих платежів власникам

привілейованих акцій та облігацій;

може бути сплачений у вигляді дивідендів власникам простих акцій.

Різниця між цими двома видами виплат є домінуючою при виборі форми

фінансування проекту (інвестування):

позичені (під облігації) кошти слід в обумовлений термін погасити з

обов'язковою сплатою фіксованих процентів протягом усього періоду дії

облігації;

залучені (шляхом продажу акцій) кошти можуть використовуватись як

завгодно довго без будь-якої компенсації власникам акцій. Щоправда, коли

цей період уже занадто довгий, то це призводить до знецінення цінних

паперів фірми, тобто до неможливості її подальшого звертання до фондового

ринку з приводу інвестицій.

З огляду на потребу здійснення зазначених виплат з прибутку,

очікуваного в результаті реалізації інвестиційного проекту, доцільність

капіталовкладень за бізнес-планом оцінюють:

емітент — для того, аби переконатися в можливості отримання

достатнього прибутку для розрахунків за позиками;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5