Реферат: Диплом по гражданскому праву

     На відміну від тимчасового призупинення діяльності політичних партій, що передбачається законодавством лише деяких країн, порядок припинення їхньої діяльності регламентується в більшості сучасних держав. Законодавство встановлює двох процедур, що істотно розрізняються в залежності від того, припиняється діяльність політичних партій за рішенням державних чи органів по добровільно прийнятому ними рішенню, без утручання держави.

Примусове припинення діяльності політичних партій (по термінології деяких законів – ліквідація) – найбільш серйозне обмеження волі об'єднання.

     Так, відповідно до російського законопроекту про політичні партії підставою їхньої заборони є діяльність, заборонена ч. 1 ст. 6, що встановлює, що "забороняється створення і діяльність політичних партій, мети і дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу і порушення цілісності Російської Федерації, підривши безпеки держави, створення збройних формувань, розпалення соціальної, расової, національної і релігійної ворожнечі". Аналогічні положення передбачаються законами ряду інших країн (Ангола, Болгарія, Грузія, Бразилія, Україна й ін.).

     Тривала неучасть у виборах розглядається як втрата об'єднанням якості політичної партії і служить підставою для його розпуску.

Скорочення числа членів нижче встановленого мінімуму веде до втрати якості партії і розглядається як підстава для її розпуску (Ангола, Гвіне-Бісау, Кабо-Верде, Португалія).

     У багатьох країнах закон установлює як основи для розпуску партій здійснення ними фінансових правопорушень, особливо таких, як регулярне одержання засобів з-за кордону, непредставлення фінансових звітів (Ангола, Гана, Туніс, Сенегал, Уругвай, Чехія).

     Рішення про розпуск політичних партій приймають суди як загальної юрисдикції (звичайно це Верховний суд), так і спеціальної (у ряді латиноамериканських країн це виборчі трибунали, у значній групі держав - конституційний суд). Законодавство докладне регламентує основні процесуальні питання: визначає коло суб'єктів, що володіють правом звертатися у відповідний судовий орган із клопотанням про розпуск партії, установлює процедуру його розгляду і правові наслідки прийнятого судового рішення. Особливості такої регламентації залежать від розходжень між судами загальної і спеціальної юрисдикції.

     Правом звертання в суд загальної юрисдикції з клопотанням про розпуск політичної партії володіють суб'єкти, Коло яких визначається законом про політичні партії. Звичайно це органи прокуратури (генеральний чи нижчестоящий прокурори), уряд, міністри юстиції, внутрішніх справ. Але в деяких країнах  він трохи ширше і включає голови парламенту і будь-які легально утворені політичні партії (Ангола, Кабо-Верде). Клопотання (чи позов) розглядається в порядку цивільного судочинства. Згідно, наприклад, ст. 22 і 23 болгарського закону розпуск політичної партії здійснюється за рішенням Верховного суду в порядку, установленому цивільно-процесуальним кодексом. Виключенням у цьому відношенні є, мабуть, закон про політичні партії Ефіопії, що передбачає можливість залучення партії до кримінальної відповідальності за здійснення серйозного злочину. У цьому випадку проти її збуджується кримінальна справа, що розглядається Центральним високим судом, що приймає рішення про розпуск партії (ст. 38, 39).

     Рішення вищої судової інстанції, як правило, є остаточним, але в ряді країн воно може бути оскаржене в Конституційний суд, що перевіряє його законність (наприклад, Словаччина, Чехія, Угорщина). Так, відповідно до словацького закону 1993 р. рішення про розпуск політичної партії приймає Верховний суд по клопотанню генерального прокурора. Разом з тим абз. 4 ст. 129 конституції передбачає, що Конституційний суд "вирішує, чи відповідає рішення про чи розпуск припиненні діяльності політичної чи партії політичного руху конституційному чи іншому законам".

     Від примусового розпуску політичної партії варто відрізняти втрату статусу чи партії реєстрації. Це особлива процедура, що відрізняється від розпуску по своїх підставах і правових наслідках. Утрата статусу політичної партії означає, що об'єднання позбавляється прав і привілеїв, зв'язаних з володінням цим статусом, але може продовжувати свою діяльність як неполітична громадська організація. Утрата статусу партії передбачена, наприклад, законодавствами ФРН і Угорщини, де підставою для її є неучасть партії у виборчому процесі протягом терміну, установленого законом. Утрата реєстрації означає, що назва партії виключається з відповідного реєстру. Ця процедура існує головним чином у тих країнах, де законодавство передбачає два правових статуси політичних партій: зареєстровані і незареєстрованні.

     Громадські організації і політичні партії є самостійними суб’єктами правовідносинь.  Вони є юридичними особами і мають признаки юридичних осіб такі як: організаційна єдність, наявність відокремленого майна, виступають у цивільному обороті від свого імені, здатні нести самостійну майнову відповідальність, і здатні бути позивачами та відповідачами у судді арбітражному чи тритейскому.

     Нормативно-явищний спосіб утворення громадських організацій та політичних партій.

     Рішення про заснування об'єднань громадян приймають установчий з'їзд (конференція) або загальні збо­ри. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян здій­снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про засну­вання. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

     Для реєстрації об'єднань громадян залежно від їх статусу засновники подають заяви до Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконавчої влади, виконавчих ко­мітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів. Заява про реєстрацію політичної партії має бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право. До заяви додається статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних збо­рів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату ре­єстраційного збору. Політичні партії подають також свої про­грамні документи. Заява про реєстрацію розглядається у дво­місячний термін від дня надходження документів. У необхід­них випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах. Рі­шення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідом­ляється письмово у 10-денний строк.

     Визнання організації юридичною особою означає одночасно і визнання за  нею цивільної правосуб'єктності.

     Правосуб'єктність юридичної особи – це наявність у неї якостей суб'єкта права, тобто правоздатності і дієздатності.

     Правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації.

     Юридичні особи мають спеціальну правоздатність, на відміну від громадян, що мають загальну правоздатність. Під спеціальною правоздатністю розуміється наявність у юридичної особи таких прав і обов'язків, що відповідають цілям і задачам її діяльності. Права й обов'язки юридичних осіб передбачаються в установчих документах .

     Правоздатність юридичної особи припиняється з моменту виключення ії з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

     Одночасно з правоздатністю в юридичної особи виникає дієздатність. Виникнення дієздатності означає, що юридична особа своїми діями може здобувати, створювати і здійснювати цивільні права й обов'язки. Дієздатність юридичної особи, як і правоздатність, носить спеціальний характер, тобто вона може робити лише такі дії, що відповідають цілям і задачам діяльності.

     Дієздатність юридичної особи здійснюється її органами.

Громадські організації і політичні партії можуть мати майнові та особисто немайнові права та обов’язки . Вони можуть мати у власності кошти та інше майно , необхідне для здійснення статутної діяльності.

          Майно громадських організацій призначене для здійснення невиробничої діяльності, спрямованої на задоволення соціальних потреб членів громадських організацій.

          Суб’єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська організація.

     Об'єктом права власності громадських організацій висту­пає майно, необхідне для здійснення статутних завдань орга­нізації, споруди з відповідним устаткуванням, санаторії, бу­динки відпочинку, клуби, будинки культури, стадіони, піо­нерські табори, культурно-освітні фонди, інше майно.

          Право власності об’єднань  громадян  ( громадських організацій, фондів, політичних партій )  реалізують їх вищі статутні органи управління ( загальні збори, конференції, з’їзди  тощо) .

          Припинення діяльності об’єднання громадян може бути проведене шляхом його реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).

З метою припинення незаконної діяльності об’єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора суд може тимчасово заборонити окремі різновиди діяльності або тимчасово заборонити діяльність об’єднань громадян на строк до трьох місяців. 

Розділ 3. Тенденції розвитку політичних партій України.

     Джерела масової інформації провели дискусію по питанню створення масової і сильної Української партії на широкій соціальній основі. Потреба поєднувати все українське стала нагальною потребою після поразки національно-демократичних сил під час виборів-98.

     Більшість учасників обговорення схиляються до того, що потрібна саме нова політична партія — українська. Виникають природні запитання: а інші державні партії хіба не українські? Чим же нова буде відрізнятися від існуючих? Чи не одержимо замість єдності лише ослаблення і подальше дроблення національно-демократичних сил?

     Почнемо з останнього. Зареєстровані сьогодні 57 (по останнім даним) політичних партій охоплюють членством всього 1,2 відсотки дорослого населення України. Залишаються поза організованими політичними структурами 98,8 відсотка. Якусь частину з цієї маси можна віднести до так називаного аполітичного болота, інші ж — цілком свідомі люди, що не знайшли (і не бажаючі шукати) своє місце в такому, здавалося б, дуже широкому спектрі політичних структур. Саме ці люди можуть стати основною соціальною базою для Української партії, створення якої, отже, ніяким образом не націленої на руйнування вже існуючих партій.

     Друге. Не піддаючи сумніву державні позиції, наприклад, правих партій, попутно відзначимо, що навіть з урахуванням несприятливих умов і численних фальсифікацій на недавніх парламентських виборах, вони все-таки не були підтримані широкою громадськістю. Це і привело до тієї ситуації, що в знову обраній Верховній Раді зовсім відсутнє праве крило і практично комусь відстоювати українську ідею й українські інтереси. Случилося так, що необхідно гнучко й оперативно реагувати на це. Зокрема необхідна дохідливо сформульована, чітка, зрозуміла I широкої громадськості, приваблива по своїй суті ідеологія. Не наукові дефініції, не затаскані ідеологічні штампи, а чітка українська лінія, яка б відбивала інтереси більшості співтовариств, суть якої зводилася б до того, що ми самі у своєму будинку повинні бути хазяїнами; мати у своїй державі свою (а не чужоземну) влада; наводити такий порядок, який вважаємо потрібним; жити так, як хочемо, спираючи на звичаї, духовність і традиції українського народу; забезпечити людям такий життєвий рівень, якого гідний працьовитий і талановитий український народ.

     От перша відмітна риса Української партії.

     Друга — широка соціальна база Української партії. Хто б що ні говорив, а комуністична орієнтація (усупереч її історичній безперспективності) значної частини населення відбита в результатах недавніх парламентських виборів — чверть виборців, що голосували, підтримала комуністів. А от націоналістичний напрямок, у принципі найбільш відповідне інтересам українства, на цих виборах не мало підтримки широкої громадськості. Потрібно щось інше. Можливо, в основу Української партії варто покласти  соціал-демократичну ідею, але на чіткій національній   основі. Тобто ідеологія Української партії повинна бути не інтернаціоналістської, а національної. І коли мова йде про соціал-демократичну платформу, те це значить, що потрібно вдало з'єднати її демократизм із її соціальною спрямованістю.

     Таким чином, Українська партія могла б уникнути (не зняти і не примирити!) протиріч між комунізмом і націоналізмом. Така партія могла б об'єднати всіх національно свідомих громадян незалежно від політичної орієнтації, і в її склад могли б увійти як націоналісти, так і націонал-комуністи. Тому що на перший план висувається загальна ідея: треба рятувати Українську державу, треба зробити Україну української, треба забезпечити українському народу високий рівень життя. Усе це може додати зовсім нову якість Української партії.

    З контексту сказаного випливає третя відмітна риса нової партії. Якщо існуючі політичні структури штовхаються, відшукуючи власну нішу, і борють між собою, то Українська партія, як бачимо, має практично незайняту нішу в суспільному організмі, їй немає потреби бороти проти кого-небудь. Вона повинна бороти за: за Україну, за українську економіку, за українську духовність, за українську науку, за українську культуру, за інтереси українства в усьому світі.

Четверта риса — це повинна бути партія саме нового типу. На цьому наполягає переважна більшість учасників дискусії. Мається на увазі насамперед — відсунути внутріпартійні інтереси на задній план, а на перший висунути інтереси загальнонаціональні. А також з'єднання глибокого демократизму (обрання голови тільки на один термін, відновлення на третину керівного органа в кожні нові вибори тільки таємним голосуванням) при строгій дисципліні і рішучому звільненню від баласту.

     Нарешті, п'ята характерна риса Української партії:

це повинна бути партія дії. Люди утомилися від марнослів'я, вони чекають замість слів рішучих дій, здатних відразу показати суспільству, що зрушення пішли, хоча спочатку, мабуть, незначні. Тоді затвердиться віра в Українську партію, тоді вона зможе одержати підтримку більшої частини суспільства.

     Громадські організації та політичні партії були об’єктом уваги законодавців з давніх часів. Окрема увага їх правовому становищу надається у діючому законодавстві, не лишаються вони без уваги і при подальшої кодифікації. Про це свідчить не тільки наукові дискусії з питань громадських організацій та політичних партій а також проект Нового ЦК України.

     Згідно зі статтею 63 Проекту ЦК 

     Юридична особа є об’єднання осіб та/або майно у  відокремлену організації,  яка наділяється правоздатністю і яка внаслідок цього як така може мати майнові та особисті немайнові права і нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками, якщо законом не встановлений інший порядок затвердження установчих документів.

2. Установчими документами товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою".

3. Установа створюється на основі індивідуального або спільного установчого акта. Уста­новчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт складений однією або кількома особами, може бути у будь-який час скасований засновником.

4. Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

Проект ЦК установлює:

Стаття 68.

1. Юридична особа, відповідно до її здатності мати цивільні права та обов'язки (цивільна правоздатність), може мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і особа фізична, за винят­ком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.

2. Юридична особа може бути обмежена у правах не інакше ніж у випадках і в порядку встановлених законом. Рішення про обмеження прав може бути оскаржене юридичною особою до суду.

3. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа  може займатися тільки після одержання спеціального дозволу (ліцензії).

4. Правоздатність юридичної особи виникає в момент її створення і притіняється в момент внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи.

Стаття 75 Дієздатність юридичної особи.

1. Юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої ор­гани. які діють відповідно до закону або установчих документів.

Порядок створення органів юридичної особи визначається законом та установчими доку­ментами.

2. У передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільних прав та бра­ти на себе цивільні обов'язки через своїх учасників.

3. Органи, які за законом чи установчими документами юридичної особи виступають від її імені, повинні діяти а інтересах юридичної особи, яку вони представляють, добросовісно і розумно, й не перевищувати повноважень.

     У відносинах із третіми особами обмеження повноважень на представництво юридичної особи не має правової сили, за винятком випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіх обставин не могла не знати про такі обмеження».

4. Члени органу юридичної особи, які порушують свої обов'язки у представництві, несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі».

     Слід відзначити, що тенденції розвитку сучасного цивіль­ного права України зумовили необхідність відмовитися від конструкції спеціальної правоздатності юридичної особи. Так, у проекті нового ЦК України на відміну від ЦК Російської Федерації, закріплений принцип загальної або універсальної правоздатності юридич­них осіб, тобто юридична особа може мати такі самі права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні власти­вості людини.

В Проекті ЦК говориться про те, що :

     Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, розділення), або в результаті ліквідації.

     Юридична особа вважаєтеся такою, що припинила існування, після внесення про це за­пису до єдиного державного реєстру юридичних осіб.

     Злиття, приєднання та розділення юридичної особи здійснюються за рішенням його учас­ників або ж органу юридичної особи, правоуповноваженої на те установчими документами, а в передбачених законом випадках — за рішенням суду або відповідних органів державної виконав­чої влади.

     Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної вико­навчої влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

     Кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або до­строкового виконання зобов'язання та відшкодування збитків.

 Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (злиття, приєднання) або роздільний баланс (розділення), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно до всіх її кредиторів та борж­ників, враховуючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

     Передавальний акт та роздільний баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про її припинення.

     Нотаріально посвідчені копії передавального акта та роздільного балансу передаються в ор­гани, які здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб. як за місцем реєстрації юридичної особи, що припиняється, так і за місцем реєстрації юридичної особи-правонаступника.

 Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб, а точно з'ясувати правонаступника юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи-правонас­тупники солідарно відповідають перед кредиторами юридичної особи, що припинила існування.

У статті 90 Проекту ЦК України вказується на те, що:

 Юридична особа може бути ліквідована:

1) за рішенням її учасників або ж органу юридичної особи, правоуповноваженої на те уста­новчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який створено юридичну особу, з досягненням мети, для якої її створено, або з визнанням судом недійсною реєстрації юридичної особи у зв'язку з допущеними при її створенні порушеннями закону або інших пра­вових актів, які мають характер таких, що їх не можна позбутися, а також в інших випадках, пе­редбачених установчими документами;

2) за рішенням суду а разі заняття діяльністю без належного дозволу (ліцензії) чи діяльністю, забороненою законом, а також в інших випадках, передбачених законом».

     Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у підпункті 2 п. І цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб.

     Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, правоуповноважений на ліквідацію юридичної особи її установчими документами, можуть бути покладені обов'язки щодо здійснення ліквідації юридичної особи.

3. Юридична особа ліквідується також  внаслідок визнання її банкрутом.

     Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами скла­дає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідовується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.

     Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або орга­ном. який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

     Якщо наявні кошти юридичної особи, яка ліквідовується, є недостатніми для задоволен­ня вимог кредиторів, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи з публічних торгів у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, яка ліквідовується, провалиться у порядку черговості, встановленої цим  Кодексом, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів п'ятої черги, виплати яким провадяться по закінченні місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

     Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

     Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, пере­дається її учасникам, якщо інше не передбачено законом або установчими документами юри­дичної особи.

     Ліквідація юридичної особи вважається завершеною після внесення запису до єдиного державного реєстру юридичних осіб про припинення юридичної особи.

Виводи.

Дана дипломна робота дозволяє зробити слідуючи виводи.  

Право громадян на свободу  об'єднання є невід'ємним правом людини, закріпленим За­гальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України.

     Об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, фонд, спілка) визначається політичною партією або громадською організацією.

Громадські організації — це масові об'єд­нання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою.

     Одним із її видів - є політична партія.

     На мою думку, політична партія, будучи виразником політичних інтересів певного класу (верстви, прошарку, страти) або його частини, – це спільність людей, об’єднаних організаційно й ідеологічно, і має за мету внаслідок виборів, а також іншими шляхами взяти у свої руки керівництво державними справами для того, щоб використати цю владу для задоволення інтересів тих, кого вони репрезентують.

    Вона має кваліфікаційні ознаки які притаманні тільки Їй. При відсутності одного з них  громадське об’єднання втрачає юридичну якість партії.

   Політична партія - це суспільне об'єднання, головною метою участі якого в політичному процесі є завоювання  і здійснення (чи участь у здійсненні) державної влади в рамках і на основі конституції і діючого законодавства.

    Політична партія — це організація, що о6єднює індивідів на основі спільності політичних поглядів, визнання визначеної системи цінностей, що знаходять своє втілення в програмі, яка намічає основні напрямки політики держави.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9