Шпаргалки для экзамена по Философии(НТУУКПИ, Украина)

Вчення Фоми Аквінського про людину ґрунтується на уявленні про єдність душі і тіла в кожній особі. Душа нематеріальна і не субстанціальна, вона отримує свою завершеність тільки через зв'язки з тілом. Особистість для
Фоми Аквінського є найблагороднішою в усій розумній природі. За Фомою розум вищий від волі, але любов до Бога набагато важливіша за пізнання його.

34.Розвиток філософської думки в Україні. Загальна характеристика.

35.києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів.
Визначну роль у духовному відродженні українського народу відіграла Кисво-
Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Довгий час Академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в
Україні, вона задовольняла освітні потреби Росії, Білорусії. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу праць грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення.
Філософія вивчалась 2–3 роки, причому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислителів, як античності, середньовіччя, так і
Нового часу. Серед діячів Академії XVII–XVIII ст. провідне місце в розвитку філософської думки посідали Й. Кононович-Горбацький, І. Гізель, І.
Галятовський, С. Яворський, Г. Бужинський, Ф. Прокопович, Л. Барановський та ін.

36.філософські роздуми Г Сковороди про людину і світ
Григорій Савич Сковорода – видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. За Сковородою, Бог і природа – єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами відчуттів. Сама по собі фізична натура – «мертва стихія», во на піддається руйнуванню і переходить з одного стану в інший Таким чином, Сковорода близько підходить до поняття про незни- щуваність матерії, неперервність її руху. Незважаючи на суттєві матеріалістичні та діалектичні моменти світогляду мислителя, його філософію не можна тлумачити однозначно як матеріалістичну. Пантеїзм доповнюється своєрідним поглядом на реальність навколишнього світу, його предмети і явища. Явища – це видима тлінь «одяг», який постійно змінюється і оновлюється, за ним ніби ховаг ться сутність, яку він називає вічністю.
Визнаючи мінливість зов нішньої природи, мислитель утверджував ідею вічності внутрішньої натури, яку ототожнював з Богом як початком і причиною, що визначає закономірність розвитку всього сущого. Тут в дусі неоплатонізму розкрито співвідношення духовного і матеріального.
Вивчення праць Сковороди дає розуміння того, що в центрі його світогляду перебуває людина, її духовний світ, її щастя. Багато науь вивчає природу і приносить користь людям для задоволення їхніх тілесних потреб, але не тілесне, не матеріальне є головним у світі і і людині. Тому науки про матеріальний світ навчають головного – як бути щасливим. Хто хоче бути щасливим, той насамперед пови нен пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність, свою духовність, або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може бути щасливою. Власна ж природа людини не вибирається, вона – від Бога.
Отже, у кожної людини своя природа, яку не можна змінити, її можна лише пізнати і обрати такий життєвий шлях, який співзвуч ний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси вчення Сковороди про «сродну» працю, його інтерес до вчення тих Філософів, у яких етика має велике значення.

37.Проблема визволення людини і нації у поглядах мислителів Кирило-
Мефодіївського братства(Шевченко Костомаров та ін)
Визначну роль у суспільно-політичному житті України зігралі Кирило-
Мефодіївське товариство – таємна антикріпосницька організація, що була створена в Києві в січні 1846 р. Його заснов никами були М. Костомаров, В.
Білозерський, П. Куліш. У квіти до нього вступив Т. Шевченко. Члени товариства різнилися своїми поглядами, але одностайні були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу. В програмних документах «Статут і правила товариства», а також у
«Книзі буття українського народу» розвивались ідеї щодо само бутності українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу, де всі люди будуть рівними, а земля буде власністю народу. Ліберальне крило товариства, на противагу радикалам, не вважало за можливе революційні дії проти царизму, просвітники наполягали на необхідності йти в народ, до селян, пропагувати ідеї народного правління. Царський уряд жорстоко розправився з товариством у 1847 р.

38.Розвиток філософської думки в кінці XIX початку XX ст.(І.Франко,
Л.Українка, Н.Драгоманов, М.Грушевський)
І. Франко (1856–1913 рр.) – класик української літератури, видатний мислитель, філософ, соціолог. Здобув у Відні ступінь доктора філософії.
Брав активну участь у національно-визвольному русі на Галичині, був у складі керівництва української радикальної партії, яка прагнула змінити спосіб вироб-ництва на колективних засадах власності, наданні землі селян ству.
Його філософським поглядам притаманний матеріалізм, свідомий діалектичний підхід до природи і суспільства, впевненість у пізнанні навколишнього світу. Згідно з марксизмом він надавав великого значення економічному фактору в суспільному розвитку, ролі народних мас як рушійної сили історії.
Він був великим просвітителем-гуманістом українського народу, переклав на українську мову частину творів К. Маркса і Ф. Енгельса, пропагував вчення
Ч. Дарвіна та його послідовника – матеріаліста Е. Геккеля. В цілому погляди
1. Франка можна розцінити як матеріалістичні. Це був мислитель з енциклопедичною освіченістю, глибокий історик свого народу.
М. Драгоманов (1841–1895 рр.) – мислитель і громадський діяч, історик і публіцист. Остаточно світогляд Драгоманова сформувався після еміграції за кордон з причин «неблагонадійності». На його погляди мали вплив твори російських революційних демократів, соціалістів-утопістів. Свої погляди
Драгоманов називав позитивізмом, у розумінні природи стояв на матеріалістичних позиціях. Критично розцінював християнство. Драгоманов вірив у безмежні можливості людини пізнавати світ, відкривати його закономірності. На його розуміння суспільства вплинув певним чином марксизм, хоч вчений і звертав увагу на неприпустимість перебільшення економічного фактора. Соціологічні погляди Драгоманова базувались на визнанні головною одиницею суспільства людської особи. Тому критерієм прогресу суспільства він вважав покращення життя людини. Разом з тим вчений творить оригінальну соціалістичну концепцію, згідно з якою наголошує на понятті «громада». Основною формою організації суспільства проголошується вільна спілка громадян, об'єднаних спільною мовою. Народи з окремою мовою становлять нації. Звертає на себе увагу близькість поглядів Драгоманова до поглядів Прудона щодо мирної еволюції суспільства. Громадянський ідеал
Драгоманова мав гуманістичний характер, відповідав ідеалам і прагненню українського народу до самостійної державності.
М. Грушевський (1866–1933 рр.) – український історик і громадський діяч.
Основні твори – «Історія України-Руси», «Нарис історії київської землі» та ін. Це був учений, що мислив широкими історично-філософськими категоріями.
В центрі його уваги стояло питання національного визволення українського народу, яке він пов'язував із загальнодемократичними перетвореннями. Вчений підняв багато цікавого фактичного матеріалу, змальовуючи самобутню історію українського народу. Історичні праці Грушевського мають неабияке значення для розбудови української держави і відродження самосвідомості народу в сучасний період.

39, Категорії буття та її філософський зміст. Основні форми буття.
Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покладені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного.
Перший аспект проблеми буття: а) Що існує? – Світ. Всесвіт; б) Де існує? –
Тут і скрізь, всюди; в) Як довго він існує (Коли)? – Тепер і завжди. Суть проблеми полягає в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змінного буття окремих речей, станів, людських та інших істот.
Внутрішня логіка проблеми буття веде філософів від питання про існування світу «тут» і «тепер» до питання про його ієну вання «скрізь» і «завжди».
Звідси випливав другий аспект проб леми буття – питання про єдність світу.
Загальна відповідь на це питання сутності буття в даному аспекті має бути така: існування всього, що є, було і буде, є об'єктивною передумовою єдності світу. Нарешті, третій аспект проблеми буття пов'язаний з тим, що світ у цілому і все, що в ньому існує, є сукупною реальністю, дійсністю, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих індивідів і поколінь людей.
Філософський смисл поняття буття тісно пов'язаний з поняттями небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Повсякденна мовна практика також робить свій внесок в осмислення проблеми буття. Слова «буття», «є, існує» в минулому, сучасному і майбутньому існуванні належать до найбільш уживаних слів української, німецької, французької, англійської мов.
В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:
- світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;
- природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існують, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;
- за об'єктивної логіки існування і розвитку, світу наявності різних форм свого існування утворює сукупну об'єктивну реальність, дійсність, яка представляється свідомості і виражається у дії конкретних індивідів та поколінь людей.
Для розуміння сутності буття доцільно виділити такі якісно відмінні і в той же час взаємопов'язані його форми:
- буття речей, тіл, процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;
- буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття;
- буття духовного (ідеального), яке поділяється на індивідуалізоване духовне і об'єктивоване (позаіндивідуальне) духовне;
- буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства.
- Майбутнім бакалаврам економічного профілю особливу увагу слід звернути на сутність соціального буття.

40.Наукрве поняття матерії , його світоглядне та метологічне значення.
Сучасна наука про будову матеріального світу.
Все розмаїття форм буття звично зводять до двох ного аспектів: буття матеріального і буття ідеального. Виходячи з цього, сутність матеріального буття розкривається через поняття матерії та форм її існування.
Категорія матерії є фундаментальним філософським поняттям, яке розвивалось, уточнювалось упродовж всієї історії філософії. Матеріалісти, античності ототожнювали її з першоосновою буття всіх речей, останнім неподільним елементом – «дном», за межами якого нічого не існує. Зрештою в межах діалектичного матеріалізму сформувалось таке поняття матерії, яке не ототожнювалось з жодною з фізичних форм і видів, а включало лише дві вимоги
– бути об'єктивною реальністю і відображуватись у людській свідомості та відчуттях, існуючи незалежно від них.
Зберігаючись у будь-яких змінах і перетвореннях речей, властивість бути об'єктивною реальністю свідчить про нестворюваність і незнишуваність матерії, про її вічне і нескінченне існування. Матерія наділена і рядом інших властивостей: вона скінченна і нескінченна, перервна і неперервна, структурна, перебуває у стані руху, існує в просторі і часі. У неї є і така фундаментальна властивість, як. можливість відображення, з якої в ході тривалої еволюції на базі суспільної практики виникла свідомість.
Нині відомі кілька видів матерії – речовина, поле, фізичний вакуум.
Розрізняють також ряд структурних рівнів її організації: мікросвіт, макросвіт і мегасвіт. Ці структурні рівні диференційовані у відповідності з масштабами людини, її світосприйняттям та світо-відчуженням. Існують концепції структурування матерії на засадах її складності: системи неживої природи (елементарні частки, молекули, мікроскопічні тіла, космічні системи різних рівнів тощо) і біологічні системи (вся біосфера від мікроорганізмів до людини), соціальне організовані системи (людина, сім'я, різні форми колективності, об'єднання і організації, класи, партії, нації, держава, суспільство, людство в цілому).

41. Рух– спосіб існування об”єктивної та суб”єктивної реальності. Основні форми руху матерії та їх взаємозв”язок.
Движение материи - не только механическое перемещение тел в пространстве, но и любые взаимодействия, а также изменения состояний объектов, которые вызываются этими взаимодействиями. Движение - это и взаимное превращение элементарных частиц, и обмен веществ в клетках организма, и обмен деят-тью между людьми в процессе их социальной жизни.
Основные типы движения: 1.- это движение, когда сохраняется качество предмета; 2.-тип движения, связанный с переходом от одного качества к другому, с изменением качественного состояния предмета.Это может быть разрушение предмета, распад его на составляющие элементы, кот. представляют особые кач-ва, возникающие в рез-те преобразования исходного предмета.
Процессы, связанные с преобразованием кач-ва предметов, с появлением новых кач-ых состояний, кот. как бы развертывают потенциальные возможности, скрытые и неразвернутые в предшествующих кач-ых состояниях, характеризуются как развитие. Процесс развития - это всегда переход одного качества в другое, направленное формирование новых систем, новых типов организации, кот. рождаются из предшествующих им систем. Две разновидности процессов развития: 1) процессы качественных превращений, не выходящие за рамки соответствующего вида материи, опред-го уровня ее организации. 2)
Процессы перехода от одного уровня к другому. В неживой природе ярким примером первой разновидности развития может служить эволюция звезд.
Существует несколько качественно различных форм движ материи: механ, физическая, хим, биологическая, социальная... Качественное разнообразие одного уровня не м.б. объяснено кач разнообразием другого. Точное описание движ частиц воздуха не может объяснить смысл чел речи. Однако необходимо иметь в виду и общие закономерности, свойственные вскм уровням, а также их взаимодействие. Эта связь выраж в том, что высшее включает низшее. (ДНК - хим соединение) Однако высшие формы не включены в низшие. (нет жизни в хим соединениях)
Развитие, необратимое, направленное, закономерное изменение материальных и идеальных объектов. Только одновременное наличие всех указанных свойств выделяет процессы Р среди др изменений: обратимость изменений хар-ет процессы функционирования; отсутствие закономрности характерно для случайных процессов катастрофич типа; при отсутствии направленности изменения не могут накапливаться , и потому процесс лишается характерной для Р единой, внутренне взаимосвязанной линии. В результате Р. возникает новое качественное состояние объекта, к-рое выступает как изменение его состава или структуры (т.е. возникновение, трансформация или исчезновение его элементов и связей). Способность к Р составляет одно из всеобщих свойств материи и сознания.
Движение-способ сущ-я мат. Осн.формы движ-я, их взаимосвязь
Сущ-е любого мат. объекта возм. только благ. взаимодействию образующих его эл-тов. Так, атом существует лишь постольку, поскольку осуществляется взаимод. между ядром и электронами, образующими оболочку атома; живые организмы сущ. только благодаря взаимод. составляющих их молекул, клеток и органов; общество сущ. благодаря обмену деятельностью между людьми, взаимод- ю различных подсистем соц. организма. Кроме внутр. взаим-я между элементами и частями обществ происх. и взаимод. объектов с внешним окружением. Они могут включаться в более сложн. системы, становиться их эл-тами. Напр., ядра и электроны, входящие в атом, могут стать составными частями молекул, из молекул могут строиться макротела и т. д. Итак, структурность материи, существование в ней определенного типа мат. систем предполагает взаимодействие как внутр., так и внешнее по отн. к каждому выделенному объекту. Взаимодействие приводит к изм. его св-в, отн-й, состояний. Все эти изм-я, рассмотренные в самом общем плане, предст. собой неотъемл. х-ку бытия материального мира. Изм-е в ф. обозн. понятием движения. Под движением материи нужно понимать не только механ. перемещение тел в пространстве, но и любые взаимодействия, а также изменения состояний объектов, кот. вызываются этими взаимодействиями. Движение - это и взаимное превращ. элементарных частиц, и обмен веществ в клетках организма, и обмен деятельностью между людьми в процессе их социальной жизни. Материя не может сущ. вне движения. Любой ее объект сущ. лишь благодаря тому, что в нем воспроизводятся опр. типы движения. При их уничтожении объект прекращает свое сущ-е, переходит в другие объекты, кот. х-ся опр. набором типов и форм дв-я. Т.е. движение внутренне присуще материи, Оно так же абсолютно, как абсолютна сама материя. Понятие покоя предст. собой обозн-е тех сост. дв-я, кот. обесп. стабильность предмета, сохр. его кач-ва. Сл., покой относителен, а движение абсолютно, оно есть неотъемл. св-во, атрибут материи. Итак, 1й тип движения - это дв-е, когда сохраняется кач-во предм.
Сущ. еще один тип дв-я, связ. с переходом от одного кач-ва к друг., с изменением качеств. состояния предмета. Это м. быть разрушение предмета, распад его на составл. эл-ты, кот. предст. собой особые кач-ва, возник. в рез-те преобразования исх. предмета. Но м. быть и более сложный процесс, когда благодаря взаимодействию объекты образуют более сложн. систему, новый объект. Пр-с разв-я - это переход одного кач-ва в другое, направленное формирование нов. систем, нов. типов организации, кот. рождаются из предшествующих им систем. 2 разновидности пр-сов разв-я. 1) Пр-сы качеств. превращений, не выход. за рамки соотв. вида материи, опред. уровня ее организации. 2) Пр-сы перехода от одного уровня к другому. Сущ. качественно разнообразные формы движения материи. Идея о формах дв.м. и их взаимосв. выдвинута Энгельсом. В основу классификации форм дв. он положил след. принципы: 1) формы дв. соотносимы с опр. матер. уровнем организации материи, т.е. каждому уровню такой организации должна соотв. своя форма дв- я; 2) между формами дв-я сущ. генетич. связь, т.е. форма дв. возникает на базе низших форм; 3) высшие формы дв. качественно специфичны и несводимы к низшим формам. Исходя из этих принципов и опираясь на достиж. науки своего вр., Э. выделил 5 форм дв. мат. и предложил следующую классификацию: механич., физич., химич., биологич. и социальн. дв. мат. Совр. наука открыла новые уровни орг. материи и обнар. нов. формы движ. Сл., энгельсовскую классифик. необх. развить и дополнить, но положенные в ее основу принципы сохр. свою ценность, т.к. схватывают важные особ-сти взаимосвязи форм движ-я и видов материи с учетом их р-я. Формы движ-я, перечисл. в указ. классификации, можно разбить на 3 блока соотв. 3 важнейшим этапам р-я материи и 3 возникшим в этом р-ии сферам мат. мира: неживой прир., живой прир., о-ву. Неж. прир. хар-ет взаимосвязь физич. и химич. форм дв-я, живую - биол., а общество - соц. форма дв. Осн. генетич. связи между этими блоками правильно

До 41 питання выявлены в энгельсовской классифик. Что же касается их нутреннего расчленения и представлений об их материальных носителях, то совр. наука вносит сюда ряд серьезных корректировок. Наиб. значит. изм-я кас. соотн-я мех., физич. и хим. форм движ. Прогресс науки приведет к открытию новых форм как материи, так и дв-я, уточнит и разовьет совр. представл-я. В пр-се этого р-я диалектико-материалистическое учение о формах дв-я материи будет конкретизироваться, обогащаться новым содержанием, а в ряде отношений и пересматриваться. Одной из важнейших сторон учения о формах дв-я материи является трактовка обществ. процессов как социальн. формы дв-я материи. Эта трактовка стала возможной благодаря открытию и разработке материалистического понимания истории. Выделяя в обществ. жизни материальн. и духовн. процессы, диалект. мат-м подчеркивает первичность матер. процессов, но не отрывает их от духовн. жизни о-ва. Лишь в абстракции можно отделить друг от друга эти стороны общ. жизни. В реальной же дейст-сти они взаимодействуют, благодаря чему и сущ. о-во как особый уровень организации материи.

42. Простір та час – форми існування матеріального світу. Сучасні наукові уявлення про простір і час.
Пространство – обычно протяженность, время – длительность. П и в обладают своими свойствами. П обладает трехмерностью, оно симетрично, т е нет не обратимых процессов, пространство однородно (каждая точка пространства м б взята за начало координат), пространство изотропно, т е нет привелигированных направлений (в верх, в низ, в лево, в право). Время – длительность, оно асимметрично, т е не обратимо. Время может пониматься по разному: циклическое время (календари); время может толковаться как некоторая симметрия, т к ряд процессов не является не обратимыми
(соединение Н и О2дает Н2О и обратно, возможно распадение); время может пониматься как стрела, т е время не обратимо, нельзя вернуться в прошлое.
Время отличается от вечности, вечность не меняется и не имеет времени, вечность это всегда настоящее. Пространство и время долго в истории рассматривались раздельно. Демокрит полагал что есть пустота – время и вместилище – пространство. Эти взгляды поддерживал Ньютон. Лейбниц по др подошел к пониманию времени и пространства, как к свойствам движения.
Есть две теории относительности:
1. Специальная. В ней были объединены понятия движение, пространство и время. Они как свойства материальных объектов меняются от скорости их движения, как и масса , которая возникает со скоростью движения.

Появляются понятия масса покоя и масса движения. П и в меняются в завис-и от скорости движения; ритм времени сокращаетя и линейные размеры тела сокращаются. Следовательно не существует единой системы координат и было введено понятие – пространственно-временной интервал – это величина которая не меняется при переходе от одной системы отсчета к другой. Этот интервал позволяет изменяться пространству и времени в разных напрвлениях, что позволяет ему оставаться постоянным.
2. Общая теория относительности связала в едино понятия тяготеющей массы, пространства и времени. Ритм времени замедляется . Пространство искривляется под действием поля тяготения. Наблюдения во время солнечных затмений показали что пространство искривляется. Из этого были сделаны следствия на основе геометрии Лобачевского (отрицательная кривизна) и

Римана (положительная кривизна), что при положительном искривлении пространства вселенная замкнута, а при отрицательном вселенная бесконечна.
Решая уравнение Энштейна, Фридман сделал вывод, что наша вселенная м б стационарной, она или сужается или расширяется. При спектральном анализе света было установлено, что полосы света смещаются в сторону красного – значит объекты удаляются, если же к фиолетовому, то объекты приближаются.
Наша же вселенная расширяется. Т о 15-20 млрд лет назад наша вселенная была сконцентрирована в замкнутой форме пространства. У вселенной есть горизонт, и за пределы какой-то сферы у человека нет возможности выйти. Открыл расширяющуюся систему Хаббл. Становление вселенной связывают с черными дырами сверхплотного состояния, которые отличаются тем что в поле их тяготения все исчезает, даже луч света. Черные дыры это элементарные частицы сжатые пространством и временем. В результате взрыва из черной дыры выделяются элементарные частицы, что приводит к становлению химических соединений и становлению вселенной.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12