Курсовая работа: Формування і виконання місцевих бюджетів органів Державного казначейства України

Курсовая работа: Формування і виконання місцевих бюджетів органів Державного казначейства України

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. Науково-теоретичні аспекти теми дослідження

1.1  Історія розвитку бюджетного обліку

1.2  Теоретичні основи звітності бюджетних установ

РОЗДІЛ 2. Організаційна та фінансово-економічна характеристика об’єкта дослідження - Тульчинського районного відділення Державного казначейства України

2.1 Структура Тульчинського районного відділення Державного казначейства України

2.2 Характеристика основних показників діяльності Тульчинського районного відділення Державного казначейства України

РОЗДІЛ 3. Аналіз динаміки дохідної і видаткової частин бюджету Тульчинського району Вінницької області та шляхи покращення роботи органів казначейства Тульчинського районного відділення Державного казначейства України

3.1  Аналіз динаміки дохідної і видаткової частин бюджету Тульчинського району Вінницької області

3.2  Шляхи покращення системи організаційних заходів по обслуговуванню місцевих бюджетів

3.3  Інформаційно-комп’ютерні системи в обслуговуванні місцевого бюджету Тульчинського районного Відділення Державного казначейства. Шляхи усунення недоліків нинішньої системи бюджетного обліку

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

У другій половині XX століття в країнах Заходу істотно збільшилася питома вага та абсолютні розміри державних видатків на соціальні цілі, які у ряді країн стають одними з головних. Значно зросла державна підтримка розвитку базових галузей промисловості та сільського господарства. За рахунок державних коштів створюються нові галузі, зокрема атомна промисловість. Розвинені держави стимулюють науково-технічний прогрес, здійснюють якісно нові видатки на охорону довкілля, подолання економічної відсталості окремих регіонів, надають допомогу країнам, що розвиваються. Фінансова діяльність держави передбачає насамперед акумулювання значних фінансових ресурсів на законних підставах і цивілізованими методами до державних цільових фондів. Лише володіючи такими ресурсами, держава отримує можливість оптимально розподілити їх в інтересах усього суспільства. Саме тому вивчення практичної сторони функціонування державних фінансів є актуальним та досі досліджуваним питанням.

Метою написання даної роботи є проведення оцінки стану, методики та практики формування і виконання місцевих бюджетів, визначення основних напрямків по удосконаленню механізму діяльності органів Державного казначейства України.

Об’єктом дослідження є бюджет Тульчинського району Вінницької області та діяльність Тульчинського районного відділення Державного казначейства України. Предметом дослідження виступає діяльність районного відділення Державного казначейства України у Тульчинському районі Вінницької області.

Дослідження даної теми здійснено за допомогою групи логічних методів, порівняння та групування, а також було проведено аналітичне дослідження діяльності Тульчинського районного відділення Державного казначейства України.

При вивченні теми та проведенні дослідження було розглянуто ряд нормативно-правових документів, що стосуються організації бюджетного обліку, діяльності Державного Казначейства України, формування та виконання місцевих бюджетів. Крім цього проведено огляд аналогічних досліджень вітчизняних та зарубіжних економістів, що стосується даної тематики.

У результаті проведеного дослідження було висунуто ряд пропозицій по удосконаленню обслуговування місцевих бюджетів та діяльності структурних одиниць Державного Казначейства України.

Дана робота виконана на ___аркушах, містить 3 таблиці, 11 рисунків, 1 діаграму та додатки; складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Перший розділ дипломної роботи присвячено дослідженню теоретичних аспектів досліджуваної теми.

В другому розділі роботи за обраною методикою проводиться внутрішній аналіз фінансового стану Відділення Державного казначейства м. Тульчина, забезпеченості підприємства оборотними коштами; проводиться аналіз використання капіталу підприємства; аналізується прибутковість (рентабельність) капіталу, досліджується характер впливу структури активів, що склалася на підприємстві на основні показники фінансового підприємства.

Третій розділ присвячений розгляду заходів по покращенню роботи органів казначейства по обслуговуванню Державного та місцевих бюджетів.

Завершують роботу висновки та пропозиції, які було зроблено у процесі проведеного дослідження.

РОЗДІЛ 1. Науково- теоретичні аспекти теми дослідження

1.1 Історія розвитку бюджетного обліку

На ранніх стадіях розвитку суспільства потребу в організації виробництва і торгівлі задовольняв відносно простий облік, який полягав у веденні облікових книг. З ускладненням і збільшенням виробництва та торгівлі такий облік вже не міг забезпечувати потреби щодо управління великими земельними господарствами, підприємствами, торговельними компаніями, морехідними та страховими компаніями, банками. Також неможливо було здійснювати контроль за їх діяльністю. Саме це зумовило формування у XIII—XIV сторіччі бухгалтерського обліку (від німецької Buch — книга, halten — тримати), який характеризувався складною системою методів і прийомів його ведення.

Бухгалтерський облік здійснювався в основному в окремих промислових та торговельних господарствах і не надавав загальної картини господарювання в цілому по державі. Це призвело до появи у XVIII сторіччі статистичного обліку, статистики (від латинської Status — статок), спочатку "державознавства", тобто збору необхідних для управління державою даних про населення, доходів і видатків тощо. В подальшому статистику почали відносити до особливої науки, а статистичний облік, що забезпечував її необхідними даними, використовувати для проведення статистичних досліджень про господарську діяльність.

З ускладненням промислового виробництва, розвитку системи банків і торговельних фірм бухгалтерський і статистичний облік вже не могли забезпечувати потреби щодо оперативного керівництва господарством, що зумовило на початку XIX сторіччя виділення нового виду господарського обліку — оперативного.

Існують архівні свідчення про те, що в Росії вже у 1645 році застосовувалися як міські, так і загальні кошториси витрат. Але якихось визначених правил їх складання не було. Не існувало й звітності про виконання кошторисів. Прикази збирали гроші, витрачали їх, решта - залишалась у їх розпорядженні на наступні періоди. При дефіциті грошей їх могли позичити у іншого приказу. Оприлюднення, розголошення даних про фінансовий стан приказу не допускалось.

У 1802, після створення Міністерства фінансів, стали складати розпис доходів та витрат на підставі кошторисів міністерств. Але знову ж таки загальних правил складання таких кошторисів не було.

У 1811 році видано „Наказ Міністерства фінансів” в основу його покладено „план фінансів”, відповідно до якого витрати поділялися на:

·  Необхідні,

·  Корисні,

·  Надмірні,

·  Зайві,

·  Не корисні.

Згідно з цим наказом Міністерства подавали до 15 листопада до Міністерства фінансів кошторис за єдиною формою. Міністерство фінансів складало зведений кошторис, який подавало в Державну Раду. А остання на затвердження – государеві. Фінансові справи держави були таємницею. Недоліки діючих правил довели державні фінанси до хаотичного стану. Тоді Міністерство фінансів відрядили спеціальну комісію для вивчення бюджетної справи у країнах Західної Європи. Результатом такого вивчення стали підготовлені комісією і затверджені Міністерством фінансів „Правила складання, розгляду, затвердження і виконання державного розпису” від 22.05. 1862 року. Ці правила передбачали складання кошторисів для усіх управлінь за єдиною методикою з обов’язковим обґрунтуванням необхідності тих чи інших статей витрат, розмежування постійних і тимчасових витрат, спеціалізацію витрат за основними напрямками, порівняння кошторисних показників зі звітними показниками минулого року. Пізніше було прийнято доповнення до цих правил, яке передбачало суворе дотримання розподілу доходів і витрат на параграфи та статті, що застосовуються до цього часу.

Бюджетні правила 1906 року дали право міністерствам перекладати попередній розгляд кошторисів на комісії Державної Думи та Державної Ради. Усі зміни або нові асигнування на виникаючі потреби були можливі за умови прийняття нового закону.

Якщо розпис не затверджувався, то залишався в силі розпис попереднього періоду.

У становленні і розвитку бюджетного обліку радянського періоду можна виділити такі етапи:

1.  1917- 1938 р.р. – бюджетний облік ведеться зав простою системою відповідно до трьох планів рахунків:

a.  для обліку операцій з виконання кошторису витрат за бюджетом,

b.  для обліку операцій з позабюджетними коштами,

c.  для обліку операцій в нестатутних підсобних господарствах.

Облік регламентувався „Інструкцією з рахівництва та звітності для урядових адміністративних установ” (1923), „Інструкцією з ведення обліку за простою системою” (1927), „Інструкцією про бухгалтерський облік за простою системою в установах, що знаходяться на Державному бюджеті СРСР”(1932),

2.  1939- 1955 рр. – запроваджується подвійна система обліку. У 1938р. затверджується „Інструкція про бухгалтерський облік за подвійною системою в установах, що знаходяться на Державному і місцевих бюджетах” та „Інструкція про бухгалтерський облік за простою системою в установах, що знаходяться на Державному і місцевих бюджетах”. Перша передбачала роздільний облік виконання кошторису з бюджетом і позабюджетними коштами, операцій щодо капітальних вкладень і підсобних господарств на госпрозрахунку. У цьому ж році затверджений єдиний план рахунків для обліку виконання кошторисів. Підсобні господарства повинні були користуватися планами рахунків відповідних галузей народного господарства. У зв’язку з цим бюджетні організації стали складати і подавати два окремі баланси. Таким чином, в країні було створено єдину систему бюджетного обліку.

3.  1955- 1987рр. Вперше в СРСР у 1955 році затверджується МФ „Положення про бухгалтерську звітність і баланси в установах і організаціях, що знаходяться на Державному бюджеті СРСР”, видано нові інструкції з бухобліку за подвійною та простою системою. Для установ, які ведуть облік за подвійною системою, затверджено єдиний план рахунків, вони стали складати один баланс з виконання кошторису витрат. У 1958 році МФ затверджує „Методичні вказівки з бухгалтерського обліку в централізованих бухгалтеріях бюджетних установ”. Пізніше було розроблено облікові регістри для машинної обробки облікової інформації.

Період 1988-1999 рр. охоплює останні радянські і перші пострадянські часи. Розвиток бюджетного обліку в цей час характеризується:

·  централізацією і децентралізацією обліку,

·  широким використання сучасних обчислювальних машин для обробки облікової та економічної інформації,

·  переведення бюджетних установ на подвійну систему обліку,

·  принциповою переробкою нормативних актів з організації бухобліку в бюджетних установах,

·  обліком показників комерційної діяльності бюджетних установ і позабюджетних джерел їх фінансування,

·  інтеграцією обліку, фінансової та планово – економічної роботи в централізованих бухгалтеріях,

·  відновлення установ державного казначейства.

1.2 Теоретичні основи звітності бюджетних установ

Складання звітності в бюджетних установах завершує повний цикл бухгалтерської обробки даних, які накопичуються в облікових реєстрах.

Особливості бухгалтерської звітності в бюджетних організаціях:

·  обов’язковість та державне регламентування, що випливає з характеру затвердження бюджету. Держава через Міністерство фінансів суворо регламентує склад і порядок складання звітності, терміни її подання, розгляд та затвердження. Усі бюджетні організації, установи повинні дотримуватись правил та термінів складання звітності, подавати її в установленому обсязі;

·  єдність форми та змісту, що дає змогу статистичного групування та зведення її показників;

·  методологічна єдність показників, яка передбачає єдині методи розрахунків однакових звітних показників, їх обов’язкове узгодження з відповідними показниками, затвердженими кошторисами та штатними розписами. Це необхідно для контролю за виконанням кошторису доходів і видатків;

·  достовірність звітних показників, яка випливає з самої природи затвердження бюджетів усіх рівнів, що також необхідна для успішного виконання показників бюджету як за доходами, так і видатками, для своєчасного реагування на відхилення. Достовірність означає, що бухгалтерська звітність повинна давати вірне і повне уявлення про майновий та фінансовий стан організації, а також результати її діяльності. Достовірною вважається бухгалтерська звітність, сформульована та складена з урахуванням правил, встановлених нормативними актами системи нормативного регулювання;

·  простота, зрозумілість, доступність та прозорість звітності, які необхідні для широкого залучення всіх працівників до управління, активізація людського фактора. Простота та ясність необхідні ще й для того, щоб не завуальовувались недоліки діяльності окремих керівників;

·  цілісність – вимога, пов’язана з необхідністю включення в бухгалтерську звітність даних про всі господарські операції, які здійснюються організацією як юридичною особою в цілому;

·  послідовність, що закріплює на практиці поетапність процесу складання бухгалтерської звітності, тобто необхідність постійності змісту та форм бухгалтерського балансу і пояснень від одного звітного періоду до іншого.

Звітність про виконання бюджету – це метод узагальнення планових і звітних показників, приведених в таку систему, яка характеризує виконання бюджету, зобов’язань, затверджених кошторисами за відповідний звітний період.

Звітність про виконання кошторису доходів і видатків – це система показників, яка характеризує виконання бюджету та допомагає регулюванню діяльності організації та установи за відповідний звітний період часу.

Звітність, яку надають установи та організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, можна умовно поділити на такі види:

· за складом:

а) місячна;

б) квартальна;

в) річна;

· за обсягом:

а) зведена;

б) вища організація;

в) органи Державного казначейства;

· за місцем подання:

а) звітність, яка подається Рахунковій палаті;

б) звітність, яка подається в органи податкової служби;

в) звітність, яка подається в органи статистики;

г) звітність, яка подається в інші органи залежно від використання коштів

а) звітність за бюджетними коштами;

б) звітність за спеціальними коштами;

в) звітність за сумами за дорученнями та за іншими позабюджетними коштами.

Річні звіти складаються за звітний рік, яким вважається період з 1 січня до 31 грудня включно.

Форми звітності заповнюються в гривнях, а зведені звіти головних розпорядників – у тисячах гривень з одним десятковим знаком. У формах бухгалтерських звітів наводяться всі передбачені показники. У випадках не заповнення тієї чи іншої статті (рядка, графи) через відсутність активів, пасивів, операцій ця стаття прокреслюється.

До подання річного бухгалтерського звіту на підставі затверджених керівником установи пропозицій постійно діючих інвентаризаційних комісій з урегулювання розбіжностей фактичної наявності цінностей відповідні записи мають бути внесені до реєстрів і рахунків бухгалтерського обліку. Суми статей балансу за коштами на рахунках у банках, банківськими позиками, дані про рух фінансування з бюджету та позабюджетних фондів повинні відповідати відомостям, вказаним у виписках банків. Відображення у балансі сум за розрахунками з фінансовими і податковими органами, які взаємно не погоджені, не допускається.

Бухгалтерські звіти підписують керівник і головний бухгалтер установи, в централізованих бухгалтеріях – керівник цього органу управління установи, при якому вона утворена, і головний бухгалтер. Крім того, звіти про виконання плану за штатами і контингентами у міністерствах, відомствах, управліннях (відділах) держадміністрацій підписує керівник фінансової служби.

У бухгалтерських звітах не повинно бути жодних підчисток і помарок. Виправлення помилок у звітах здійснюється з дотриманням вимог, встановлених законодавством. Форми річного звіту повинні бути пронумеровані, прошнуровані, зброшуровані в окрему папку, складено перелік форм, включених до річного звіту.

Строки подання річних звітів установами встановлюються організаціями, до яких подаються ці звіти.

Кожний бухгалтерський звіт установи до подання його у визначені органи розглядається і затверджується у порядку, встановленому законодавством та установчими документами організації.

Річні бухгалтерські звіти подаються:

·  вищій установі;

·  органу Державного казначейства – при отриманні асигнувань з державного бюджету;

·  органу Державної статистики – при окремих вказівках.

Зведені річні звіти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади подаються до Управління бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Державного казначейства України керівниками бухгалтерських служб цих установ після перевірки даних про асигнування Управлінням оперативно-касового планування видатків Головного управління Державного казначейства України та перевірки форми № 3 “Звіт про виконання плану за штатами і контингентами” галузевими управліннями Міністерства фінансів України.

Інформаційність річного звіту повинна бути доповнена пояснювальною запискою, яка є обов’язковим додатком до річного звіту. Її обсяг та зміст не регламентовані, хоча навряд чи доцільно перевантажувати записку переліченням показників, які безпосередньо читаються за формами звітності. Разом з тим, у пояснювальній записці наводяться пояснення основних факторів, які вплинули на господарські та фінансові результати роботи установи, висвітлюється її фінансовий та майновий стан. Крім того, тут знаходять своє відображення відомості про намір установи змінити на майбутній рік методологію подачі окремих господарських і майнових операцій, коштів та розрахунків, а також подачу інформацію про дебіторів, що мають найбільшу прострочену заборгованість, із зазначенням суми боргу.

У поясненнях до звіту всі установи наводять курс, за яким при складанні річного бухгалтерського звіту був здійснений перерахунок активів і пасивів в іноземній валюті у грошову одиницю, що діє на території України, а також пояснюють причини змін вступного балансу на початок року.

Для керівництва бюджетною установою потрібно мати достовірну та вичерпну інформацію про загальний обсяг використання, джерела утворення, стан та розміщення коштів. Такі дані отримують за допомогою одного з елементів методу бухгалтерського обліку – бухгалтерського балансу.

Бухгалтерський баланс бюджетної установи – це метод відображення та групування на визначену дату, як правило на 1-е число, засобів бюджетної установи за видами, розміщенням, використанням та джерелами їх утворення в грошовій оцінці.

Засоби бюджетної установи та джерела їх утворення в балансі показуються за статтями. Стаття балансу – це складова активу і пасиву, яка характеризує групу економічно однорідних господарських засобів та джерел їх утворення. Статті балансу, в свою чергу, об’єднуються в економічно однорідні групи – розділи балансу. Актив балансу бюджетної установи складається з трьох розділів:

І. Необоротні активи.

ІІ. Оборотні активи.

ІІІ. Витрати.

У пасиві балансу відображаються джерела утворення засобів. Основним джерелом утворення господарських засобів бюджетної установи є асигнування з бюджету.

Пасив балансу бюджетної установи складається з трьох розділів:

І. Власний капітал.

ІІ. Зобов’язання.

ІІІ. Доходи.

Структура балансу бюджетної установи суттєво відрізняється від балансу госпрозрахункової. Баланс складається на підставі звірених даних синтетичного та аналітичного обліку на кінець звітного періоду. Залишки на рахунках обліку на початок року повинні бути тотожні відповідним даним на кінець року в балансі за попередній період. Установи складають єдиний баланс за всіма коштами загального і спеціального фондів. Кожна установа заповнює в балансі тільки ті рядки, які відносяться до її діяльності.

РОЗДІЛ 2. Організаційна та фінансово-економічна характеристика об’єкта дослідження -Тульчинського районного відділення Державного казначейства України.

2.1 Структура Тульчинського районного відділення Державного казначейства України

Організаційна структура Державного казначейства України (ДКУ) відтворює структуру адміністративно-територіального устрою України (рис.2.1.). Відповідно до цього казначейська система України має трирівневу структуру і складається з Державного казначейства України, яке знаходиться у столиці держави і представляє його центральний рівень; Управління Державного казначейства обласного значення (ОУДК) розміщені таким чином:

1.  адміністративне управління – в Автономній Республіці Крим;

2.  адміністративні управління – у містах Києві та Севастополі;

3.  24 адміністративні управління функціонують в областях.

Районні (міські, районні у містах) відділення Державного казначейства (РВДК) зосереджені у найважливіших місцевих адміністративних центрах. Загальна кількість органів Держказначейства по територіях станом на 01.03.2006 року склала 664 одиниці, в тому числі 637 відділень: у містах – 16, у районах – 462, у містах обласного значення – 99, райвідділень у містах – 60. Їх кількість постійно змінюється за рахунок укрупнення та об’єднання однойменних відділень у районах та містах обласного підпорядкування. На кількість відділень можуть впливати й інші фактори, Так, станом на 01.07.2005р. у Києві нараховувалось 14 відділень Державного казначейства, а вже 01.10.2005 року їх кількість зменшилась до 10 за рахунок зміни адміністративно-територіального поділу м. Києва. Слід зазначити, що у деяких випадках районні відділення Державного казначейства (РВДК) або одночасно обслуговують бюджетні установи, що розташовані як у сільській місцевості, так і у районному центрі, або ж зовсім не запроваджуються як окремі органи, оскільки деякі адміністративні райони великих міст об’єднують свої функції, зливаючись у єдине міське ВДК великого міста.

Рис. 2.1. Загальна структура Державного казначейства України

бюджетний облік звітність казначейство

Державне казначейство України та його територіальні органи є юридичними особами, мають самостійні баланси, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням. Державне казначейство України очолює Голова, який має заступників. На цю посаду їх призначає та звільняє Президент України за поданням Прем’єр-міністра. Голова Державного казначейства здійснює загальне керівництво Держказначейства, визначає повноваження та розподіляє обов’язки між своїми заступниками. Він також затверджує структуру Державного казначейства та управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, призначає на посади та звільняє з посад керівників територіальних органів Держказначейства Структура центрального апарату Державного казначейства України наведена у додатку 1. Для погодженого вирішення завдань, що належать до компетенції Держказначейства, обговорення найважливіших питань його діяльності утворюється колегія в кількості 11 чоловік у складі Голови Держказначейства (голова колегії), його заступників за посадою та інших керівних працівників Держказначейства. Склад колегії затверджується Головою Державного казначейства. Рішення колегії втілюється у життя через постанови.

Обласне управління Державного казначейства очолює начальник, який несе відповідальність за роботу всіх районних відділень Державного казначейства у рамках адміністративного регіону та в межах покладених на нього функцій.

Страницы: 1, 2, 3, 4