Фінансові методи збільшення капіталу

Фінансові методи збільшення капіталу

Зміст

ВСТУП

1. Аналіз фінансового стану підприємства

1.1. Значення, задачі і інформаційне забезпечення аналізу

1.2. Прийоми аналізу

1.3. Аналіз доходності підприємства

1.4. Аналіз фінансової стійкості

1.5. Аналіз платоспроможності та ліквідності

1.6. Аналіз використання капіталу

2. Аналіз фінансового стану підприємств та шляхи його оздоровлення

3. Аналіз фінансового стану ВП “Ременерго”

3.1. Аналіз доходності підприємства

3.2. Аналіз фінансової стійкості

3.3. Аналіз платоспроможності та ліквідності

3.4. Аналіз використання капіталу

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Вступ

Проблема визначення фінансово-господарського стану підприємства завжди

характеризувалась актуальністю і посідала помітне місце серед напрямків

економічних досліджень. Становлення ринкових відносин в Україні підвищило

її значимість у зв'язку з розширенням кола споживачів подібної інформації:

до нього, зокрема, додались комерційні банки, зацікавлені у ретельному

вивченні кредитоспроможності потенційного позикоодержувача;

акціонери підприємств, що бажають впевнитись у компетентності управління

вкладеними коштами; аудиторські фірми; податкові служби тощо. Тому

очевидними є вимоги щодо підвищення якості аналізу стану підприємства,

вдосконалення методів його проведення, охоплення перевіркою максимальної

кількості аспектів діяльності суб'єкта господарювання, застосування нових

перспективних засобів автоматизації.

Методологія аналізу фінансово-господарського стану підприємства створена і

розкрита у роботах Є.С.Стоянової, А.Д. Шеремета, Е. Хелферта, Ж. Рішара, Л.

М. Павлової, І. Т. Балабанова, Д. Міддлтона та багатьох інших вітчизняних і

зарубіжних економістів. Але, на мою думку, в основному в працях названих

авторів акцент робиться на поточному стані досліджуваного суб'єкта

господарської діяльності, без достатнього заглиблення у визначення

перспективних шляхів майбутнього розвитку, заходів поліпшення фінансово-

господарського стану. Я вважаю, що при аналізі фінансового стану

підприємства необхідно враховувати компетентність адміністрацій, ступінь

екологічного ризику та маркетингову стратегію.

1. Аналіз фінансового стану підприємства

1.1. Значення, задачі і інформаційне забезпечення аналізу

В умовах ринкових відносин винятково велика роль аналізу фінансового

стану підприємства. Це пов'язане з тим, що підприємства набувають

самостійності і несуть повну відповідальність за результати своєї виробничо-

господарської діяльності перед співвласниками (акціонерами), робітниками,

банком і кредиторами.

Фінансовий стан підприємства — це сукупність показників, що

відображають його спроможність покривати свої боргові зобов'язання.

Фінансова діяльність охоплює процеси формування, руху і забезпечення

цілісності майна підприємства, контролю за його використанням. Фінансовий

стан є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин

підприємства і тому визначається сукупністю виробничо-господарських

факторів.

Аналіз фінансового стану – це глибоке, науково обґрунтоване

дослідження фінансових відносин і руху фінансових ресурсів в єдиному

виробничо-торговельному процесі. Задачами аналізу фінансового стану

господарюючого суб'єкта є:

виведення рентабельності і фінансової стійкості;

вивчення ефективності використання фінансових ресурсів;

встановлення положення господарюючого суб'єкта на фінансовому ринку і

кількісний вимір його фінансової конкурентоспроможності;

оцінка ступеню виконання планових фінансових заходів, програм, плану

фінансових показників;

оцінка заходів, розроблених для ліквідації виявлених нестатку і

підвищення віддання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану господарюючого суб'єкта включає:

1) аналіз доходності (рентабельності);

2) аналіз фінансової стійкості;

3) аналіз кредитоспроможності;

4) аналіз використання капіталу;

5) аналіз рівня самофінансування;

6) аналіз валютних самоокупності і самофінансування.

Основним джерелом інформаційного забезпечення аналізу фінансового

стану підприємства служить бухгалтерський баланс: форма № 1. Баланс

відображає фінансовий стан підприємства на час його складання. Щоб

встановити, який вплив на стан речей, що склався, мали зовнішні і

внутрішні умови діяльності підприємства, необхідно здійснити аналіз активу

і пасиву балансу. І не тільки балансу, але і іншої фінансової звітності:

форми № 2, форми № 3.

По сфері доступності інформацію можна поділити на відкриту і закриту

(секретну). Інформація, що міститься в бухгалтерській і статистичній

звітності, виходить за межі господарюючого суб'єкта і є відкритою. Кожний

господарюючий суб'єкт розробляє свої планові показники, норми, нормативи,

тарифи і ліміти, систему їхньої оцінки і регулювання фінансової діяльності.

Ця інформація складає його комерційну таємницю, а інколи і «ноу-хау»

[2,стр.4].

1.2. Прийоми аналізу

Аналіз фінансового стану здійснюється за допомогою наступних основних

прийомів: порівняння, зведення і групування, ланцюгові підстановки, прийом

різниць. В окремих випадках можуть бути використані засоби економічного та

математичного моделювання (регресійний і кореляційний аналіз).

Прийом порівняння полягає в співставленні фінансових показників

звітного періоду з їхніми плановими значеннями (норматив, норма, ліміт) і з

показниками періоду ,що передує. Для того щоб результати порівняння

забезпечили правильні висновки аналізу, необхідно встановити співставність

показників ,що порівнюються, тобто їхня однорідність і спільна якість.

Співставність аналітичних показників пов'язана з порівненістю

календарних термінів, методів оцінки, умов роботи, інфляційних процесів і

тощо.

Прийом зведення і групування полягає в об'єднанні інформаційних

матеріалів в аналітичні таблиці, що дає можливість зробити необхідні

співставлення і висновки. Аналітичні групування дозволяють в процесі

аналізу виявити взаємозв'язок різноманітних економічних явищ і показників,

визначити вплив найбільш істотних факторів і виявити ті чи інші

закономірності і тенденції у розвитку фінансових процесів.

Прийом ланцюгових підстановок застосовується для розрахунку величини

впливу окремих факторів в загальному комплексі їхнього впливу на рівень

сукупного фінансового показника. Цей прийом використовується в тих

випадках, коли зв'язок між показниками можна виразити математично в формі

функціональної залежності. Суть прийому ланцюгових підстановок полягає в

тому, що, послідовно замінюючи кожний звітний показник базисним (тобто

показником, з яким порівнюється показник ,що аналізується), всі інші

показники розглядаються при цьому як незмінні. Така заміна дозволяє

визначити ступінь впливу кожного фактору на сукупний фінансовий показник.

Число ланцюгових підстановок залежить від кількості факторів, що впливають

на сукупний фінансовий показник. Розрахунок починаються з вихідної бази,

коли всі фактори дорівнюють базисному показнику; і тому загальна кількість

розрахунку завжди на одиницю більша кількості факторів, що визначають.

Ступінь впливу кожного фактору встановлюється шляхом послідовного

вирахування: з другого розрахунку вираховується перший; з третього – другий

і т. д. Застосування прийому ланцюгових підстановок вимагає суворої

послідовності визначення впливу окремих факторів. Ця послідовність полягає

в тому, що в першу чергу звертається увага на ступінь впливу кількісних

показників, що характеризують абсолютний обсяг діяльності, обсяг фінансових

ресурсів. Обсяг доходів і затрат, в другу чергу – кількісних показників, що

характеризують рівень доходів і затрат, ступінь ефективності використання

фінансових ресурсів.

Прийом різниць полягає в тому, що попередньо визначається абсолютна

або відносна різниця (відхилення від базисного показника) по факторам, що

вивчаються, і сукупному фінансовому показнику. Після цього це відхилення

(різниця) по кожному фактору перемножується на абсолютне значення інших

взаємопов’язаних факторів. При вивченні впливу на сукупний показник двох

факторів (кількісного і якісного), як правило, відхилення по кількісному

фактору перемножують на базисний якісний фактор, а відхилення по якісному

фактору – на звітний кількісний фактор.

Прийом ланцюгових підстановок і прийом різниць є різновидом прийому,

що отримало назву «елімінування». Елімінування – логічний прийом, що

використовується при вивченні функціонального зв'язку, при якому послідовно

виділяється вплив одного фактору і виключається вплив всіх інших.

Використання прийомів аналізу для конкретних цілей вивчення стану

господарюючого суб'єкта ,що аналізується, складає в сукупності методику

аналізу[5,стр.298].

1.3. Аналіз доходності підприємства

Доходність господарюючого суб'єкта характеризується абсолютними і

відносними показниками. Абсолютний показник доходності – це сума прибутку

(доходів). Відносний показник – рівень рентабельності. Рентабельність являє

собою доходність (прибутковість) виробничо-торгівельного процесу. Її

величина вимірюється рівнем рентабельності. Рівень Рентабельності

господарюючих суб'єктів, пов'язаних з виробництвом продукції (товару,

робіт, послуг), визначається відсотковим відношенням прибутку від

реалізації продукції до собівартості продукції:

[pic], (1)

де Р – рівень рентабельності, %:

П – прибуток від реалізації продукції, грн.;

С – собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності підприємств торгівлі, громадського харчування

встановлюється відношенням прибутку від реалізації товару (продукції

громадського харчування) до товарообігу.

В процесі аналізу вивчаються динаміка зміни обсягу чистого прибутку,

рівень рентабельності і фактори, що їх визначають. Основними факторами, що

впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції,

рівень собівартості, рівень рентабельності, доходи від позареалізаційних

операцій, видатки по позареалізаційним операціям, розмір податку на

прибуток інших податків, що виплачуються з прибутку.

Аналіз доходності господарюючого суб'єкта проводиться в порівнянні з

планом і періодом, що передує. В умовах сильних інфляційних процесів

важливо забезпечити співставлення показників і виключити вплив на них

підвищення цін. Аналіз проводиться по даним роботи за рік. Показники

минулого року наведені до співставленності з показниками звітного року з

допомогою індексації цін. Планові Показники розробляються господарюючим

суб'єктом самостійно для внутрішнього користування.

Аналіз виконання планових показників дозволяє відповісти на питання:

чи отримав господарюючий суб'єкт те, що планував отримати? Якщо ні, то хто

винний – неефективна робота чи неефективне планування?

На величину собівартості впливають різноманітні фактори, які можна

звести в дві групи.

Перша група – зовнішні фактори, що відображають загальний рівень

розвитку економіки країни і які не залежать від діяльності господарюючого

суб'єкта. Вплив цієї групи факторів проявляється в рівні цін на сировину,

товар, матеріали, обладнання, енергоносії, тарифах на транспорт, воду та

інші матеріальні послуги, ставках орендної плати, нормах амортизаційних

відрахувань, відрахувань на державне соціальне страхування, на медичне

страхуванню і ін.

Друга група - внутрішні фактори, безпосередньо пов'язані з

результатами діяльності господарюючого суб'єкта, з підприємницькою

активністю. До цих факторів відносяться обсяг виручки від реалізації, форми

і системи оплати праці, підвищення продуктивності праці, покращення

використання основних фондів і оборотних коштів тощо.

Аналіз собівартості доцільно проводити в двох напрямках: вивчення

загального рівня собівартості і факторів, що впливають на розмір всіх або

більшості елементів затрат; аналіз окремих видів затрат з метою виявлення

резервів економії по конкретним елементам затрат. На рівень собівартості

продукції великий вплив має виручка від реалізації продукції. Всі затрати

по відношенню до обсягу виручки можна поділити на дві групи: умовно-

постійні і змінні.

Умовно-постійними називаються затрати, сума яких не змінюється при

зміні виручки від реалізації продукції. До цієї групи відносяться: орендна

плата; амортизація основних фондів; знос нематеріальних активів; знос

матеріальних і швидкозносних предметів; видатки на утримання будинків,

приміщень; послуги сторонніх підприємств і організацій; затрати на

підготовку і перепідготовку кадрів; затрати некапітального характеру, що

пов'язані з процесом вдосконалення технології і організації виробництва;

відрахування в ремонтний фонд, відрахування на обов'язкове страхування

майна і інші види затрат. Умовно-постійні затрати аналізуються по

абсолютній сумі.

Змінні затрати - це затрати, сума яких змінюється пропорційно зміні

обсягу виручки від реалізації продукції. Ця група включає: видатки на

сировину; транспортні витрати; видатки на оплату праці; паливо, газ і

електроенергію для виробничих цілей; видатки на тару і упаковку;

відрахування на державне соціальне страхування, в пенсійний фонд, на

обов'язкове медичне страхування, в фонд зайнятості і ін.

Змінні затрати аналізуються шляхом співставлення рівнів затрат у

відсотках до обсягу виручки.

Розмежування затрат на умовно-постійні і змінні дозволяє чітко

показувати залежність між виручкою від реалізації продукції, собівартістю і

розміром прибутку від реалізації продукції[1,стр10].

1.4. Аналіз фінансової стійкості

В умовах ринку, коли господарська діяльність підприємства і його

розвиток здійснюється за принципами самофінансування, а при нестачі власних

фінансових ресурсів – за рахунок позичкових коштів, дуже важливо

проаналізувати фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел,

оскільки саме вони впливають на запас фінансової стійкості підприємства за

умови, що його власні кошти більші від позичених. Фінансова стійкість

оцінюється за співвідношенням власних і позичкових коштів в активах

підприємства за темпами нагромадження власних коштів в результаті

господарської діяльності, співвідношенням довго- і короткострокових

зобов’язань підприємства, достатнім забезпеченням матеріальних оборотних

засобів власними джерелами, що і є сутністю фінансової стійкості

підприємства.

Стійкість фінансового стану підприємства характеризується системою

фінансових коефіцієнтів. Вони розраховуються, як співвідношення абсолютних

показників активу і пасиву балансу. Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає

в порівнянні їх значень з базовими величинами, а також у вивченні їх

динаміки за звітний період та за декілька років. У якості базових величин

можуть бути використані значення показників даного підприємства за минулий

рік, середньогалузеві показники, значення показників найперспективніших

підприємств. Крім того в якості бази порівняння можуть служити теоретично

обґрунтовані або отримані в результаті експертних оцінок величини, що

характеризують оптимальні або критичні (порогові) з точки зору стійкості

фінансового стану значення показників.

Одним із найважливіших показників, що характеризують фінансову

стійкість підприємства та його незалежність від позикових коштів є

коефіцієнт автономії, який визначається шляхом ділення суми власних коштів

на загальну суму фінансування (загальний підсумок балансу) і розраховується

за формулою:

[pic] (2)

Він показує, частку власних коштів у загальній сумі всіх коштів

підприємства, авансованих ним для здіснення статутної діяльності.

Вважається, що чим вища частка власних коштів (капіталу), тим більше шансів

у підприємства справитися з непередбаченими обставинами, що виникають в

ринковій економіці. Мінімальне порогове значення [pic]. таке значення

показника дає підстави вважати, що всі зобов’язання підприємства можуть

бути покритті його власними коштами. Рівень автономії цікавить не тільки

саме підприємство, але і його кредиторів. Збільшення коефіцієнту автономії

свідчить про збільшення фінансової незалежності, підвищує гарантії

погашення підприємством своїх зобов’язань та розширює можливості залучення

коштів ззовні.

Коефіцієнт автономії доповнює коефіцієнт співвідношення залучених та

власних коштів, який є часткою від ділення всієї суми зобов’язань по

залучених коштах на суму власних коштів:

[pic], (3)

Цей коефіцієнт показує скільки позичкових коштів залучило підприємство

на одну грн. вкладених у активи власних коштів. Нормальним вважається

співвідношення 1:2, при якому одна третина загального фінансування

сформована за рахунок залучених коштів. Нормальне обмеження для цього

показника менше 1.

Для збереження мінімальної фінансової стабільності підприємства

коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів повинен бути

обмеженим значеннями відношення мобільних коштів до вартості

іммобілізованих. Цей показник називається коефіцієнтом співвідношення

мобільних та іммобілізованих коштів і розраховується за формулою:

[pic], (4)

Значення цього коефіцієнту у великій мірі залежить від галузевих

особливостей підприємства.

Важливою характерністю стійкості фінансового стану є також коефіцієнт

маневрування, який дорівнює відношенню власних оборотних коштів до суми їх

джерел формування:

[pic], (5)

Цей коефіцієнт показує, яка частка власних коштів підприємства

знаходиться в мобільній формі, що дозволяє більш або менш маневрувати цими

коштами. Низьке значення цього показника означає, що значна частина власних

коштів підприємства закріплена в цінностях іммобілізаційного характеру, які

є менш ліквідними, тобто не можуть бути достатньо швидко перетворені на

грошову готівку. З фінансової точки зору підвищення коефіцієнту

маневрування та його високий рівень завжди позитивно характеризує

підприємство: власні кошти при цьому мобільні, а більша частина їх вкладена

не в основні засоби та позаоборотні активи, а в оборотні засоби. Тому

збільшення коефіцієнту маневрування є бажаним, але в тих межах, в яких він

можливий при конкретній структурі майна підприємства. Якщо коефіцієнт

збільшується не за рахунок зменшення вартості основних коштів, а завдяки

випереджаючому збільшенню власних джерел у порівнянні із збільшенням

основних коштів, що вкладені в основні засоби, у тому випадку збільшення

коефіцієнту дійсно свідчить про збільшення фінансової стійкості

підприємства. У якості оптимальної величини коефіцієнт маневрування може

бути прийнятий у розмірі ?0,5. це означає, що менеджер підприємства та його

власники повинні дотримуватися паритетного принципу вкладання власних

коштів в активи мобільного та іммобілізованого характеру, що забезпечить

достатню ліквідність балансу.

Крім коефіцієнта маневрування застосовують коефіцієнти мобільності

всіх коштів підприємства та оборотних коштів. Перший з них визначає

відношення вартості оборотних коштів до вартості всього майна підприємства

за формулою:

[pic], (6)

Цей коефіцієнт характеризує частку коштів для погашення боргів. Чим

вище значення коефіцієнту, тим більше у підприємства можливостей

забезпечувати безперервну роботу і розраховуватись з кредиторами.

Коефіцієнт мобільності оборотних коштів визначається діленням найбільш

мобільної їх частини (грошових коштів) та короткострокових фінансових

вкладень на вартість оборотних коштів:

[pic], (7)

Цей коефіцієнт показує частку абсолютно готових до платежу коштів в

загальній сумі коштів, спрямованих на погашення довгострокових боргів.

Одним з основних показників стійкості фінансового стану підприємства є

коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними джерелами їх

формування. Він дорівнює відношенню суми власних оборотних та

довгострокових позичкових коштів до вартості запасів і затрат підприємства.

Він обчислюється за формулою:

[pic], (8)

Нормальне обмеження цього показника, яке підтверджується даними

господарської практики, складає [pic].

Нормальний коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними

оборотними коштами визначається виходячи з того, що власними джерелами

повинні бути покриті необхідний розмір запасів і затрат, а інші можна

покрити короткостроковими коштами. При цьому необхідний розмір запасів і

затрат в більшій мірі відповідає обґрунтованій потребі в них в ті періоди,

коли швидкість їх обертання вища.

Важливу характеристику структури коштів підприємства дає коефіцієнт

майна виробничого призначення, який дорівнює відношенню суми основних

коштів, капітальних вкладень, устаткування, виробничих запасів на

незавершені виробництва до вартості всього майна підприємства:

[pic], (9)

Нормальним вважається таке обмеження цього показника: [pic].

Паритетний принцип вкладання коштів у майно виробничої сфери та сфери обігу

створює сприятливі умови як для утворення виробничого потенціалу, так і для

Страницы: 1, 2, 3, 4