Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності

обслуговування обладнання. Лізінгові компанії в питання про технічне

обсуговування не втручаються.

Лізінг “ ліз - бек “ . Суть цієї операції полягає в тому , що власник

обладнання продає його лізінговій компанії і одночасно бере його в аренду .

Цей вид лізінгу використовується в тому випадку коло власник зіштовхнувся

з нестатком в коштах і тим самим розраховує виправити своє фінансове

становище.

Лізінг “ постачальнику “ . В данному випадку продавець обладнання , як і

при лізингу “ ліз - бек “ стає орендарем , однак арендоване обладнання

використовується не ним, а іншими орендарями , яких він повинен знайти і

здати їм обладнання у субаренду .

Факторингові операції полягають у закупівлі спеціальною компанією

грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасації . Авансуючи

кошти експортеру до настання строку вимоги , факторінгова компанія кредитує

його. Величина авансу коливається від 70 до 90 % від суми фактури. Інші

10 - 30 % після вичету процента за кредит та коміссії за послуги

зараховуються на блокований рахунок клієнта. Кошти з цього рахунку

відіграють роль покриття комерційного ризику . Після сплати боргу покупцем

кошти з блокованого рахунку зараховуються клієнту , а рахунок закривається

. Факторинговий кредит дорожче звичайного , бо він супроводжується

інкасовими , юридичними , обліково-контрольними , консультаційними та

іншими послугами . За допомогою факторингу рефінансуються вимоги строк

сплати яких не перевищує 360 діб. Факторинг має найбільшу вигоду для

крупних експортерів , що мають значні відстрочки у платежах та недостатню

наявність коштів . Вони отримують наступні вигоди :

вивільнення від ризику неплатежу ;

дострокова реалізація портфеля боргових вимог ;

спрощення структури балансу ;

скорочення строку інкасації вимог на клієнтів ;

економію на бухгалтерських , адміністративних та інших витратах ;

Наступною специфічною формою кредитування є форфейтування.

Форфейтеруванням називається покупка векселів , інших боргових та

платіжних документів за готівковий розрахунок . Покупець ціх вимог бере

на себе комерційні ризики , пов’язані з неплатежеспроможністю імпортера ,

без права регреса ціх докуменів на попереднього власника . Форфейтер

фактично бере на себе усі види ризику, а експортер відповідає лише за

правові аспекти вимог , наприклад , за відповідність товара умовам угоди .

Форфейтування дає експортеру наступні переваги :

страхування кредитного ризику ;

страхування ризику зміни процентних ставок та валютних курсів ;

вивільнення від необхідності контролю за погашенням кредиту та роботи по

інкасацій платежів ;

В залежності від кредитоспроможності імпортера строк вимог обмежується

як правило 2-5 роками . Векселя повинні бути з авалем банку країни покупця

, а інші вимоги - з банківською гарантією. Без данних відміток вимоги не

можуть бути проданими форфейтеру.

Слід відмітити , що для західних банків операцій по факторингу та

форфейтуванню стали добре оснащеними видами фінансових послуг , що

надаються експортерам. Вплив на хід розрахунків полягає в відкритті

акредитиву від імені імпортера на зарубіжного постачальника та наданні

імпортеру забалансових кредитів на строк до надходження платежів від

реалізації продукції на внутрішньому ринку .

1.2.2 Основні законодавчі положення про кредитування

зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право :

самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-

поміж тих , що не суперечать законам України та відповідають міжнародним

правилам.

Безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів

у діючий на теріторії України валюті та в іноземній валюті як у межах , так

і за межами України , самостійно приймати рішення по зазначених питаннях.

Вільно обирати банківсько-кредитні установи , що будуть вести їх валютні

рахунки та розрахунки з іноземними суб’єктами господарської діяльності ,

користуватись їх послугами з додержанням при цьому вимог чинніх законів

України .

Розрахункове та кредитне обслуговування суб’єктів зовнішньоекономічної

діяльності здійснюється на теріторії України банком для

зовнішньоекономічної діяльності України і уповноваженими банківськими та

кредитними установами , а також іноземними та міжнародними банками ,

зареєстрованими у встановленому порядку на теріторії України

Кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючий на теріторії

України валюті та в іноземній валюті здійснюється на основі домовленостей

та на умовах погоджених між кредиторами та одержувачами кредитів у

кредитних угодах , договорах .

Розрахункові кредити банків , які видаються суб’єктам

зовнішньоекономічної діяльності за спеціальним кредитним (позичковим )

рахунком у діючий на теріторії України валюті для покриття коштів , що

тимчасово вилучаються з обігу , забезпечуються товарно-матеріальними

цінностями, розрахунковими , транспортними та/або товарносупровідними

документами. Всі інші кредити , крім розрахунових , забезпечуються майном ,

що належить на праві власності боржнику , та/або його немайновими правами.

Державне кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та

гарантування державою комерційних кредитів , що надаються цим суб’єктам, в

Україні здійснюється через банк для зовнішньоекономічної діяльності

України та інші уповноважені банки .

Умови державного кредитування та гарантування державою комерційних

кредитів визначаються кредитними угодами , що укладаються між відповідними

суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та банком для

зовнішньоекономічної діяльності України.

Рішення про надання державних кредитів та гарантій приймається банком

зовнішньоекономічної діяльності України в межах лімітів державного

кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючій на теріторії

України валюті та в іноземній валюті за поданням суб’єктів

зовнішньоекономічної діяльності та за результатами експертної оцінки

техніко-економічного обгрунтування об’єкта кредитування та умов окупності

кредитів . Банк для зовнішньоекономічної діяльності України повинен

повідомити про соє рішення подавця заявки на державний кредит ( державну

гарантію комерційного кредиту ) у місячний строк з дня подання зазначеної

заявки . В разі відсутності вищеозначеної експертної оцінки об’єкта

кредитування відмова у державному кредитуванні ( державному гарантуванні

комерційного кредиту ) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності з підстав

недоцільності не дозволяється. Розмир державного кредиту ( державної

гарантії комерційного кредиту ) , що надається у діючий на теріторії

України валюті та/або іноземній валюті одному суб’єкту

зовнішньоекономічної діяльності не може перевищувати 5 % від відповідних

річних лімітів державного кредитування зовнішньоекономічних операцій.

1.3 Страхування зовнішньоекономічних операцій

Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у

звязку зі всезростаючим розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці

все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними

діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику , що виникає

через кредитування іноземного покупця товару . До розглянення основ

страхування , необхідно вивчити природу ризику пов’язаного з наданням

комерційного кредиту .

Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни

загальноприйняті у світовій практиці щодо данної теми.

Трасант ( drawer ) - особа , яка виписує перевідний вексель (

тратту)

Трасат (drawee) - особа , яка зобов’язана сплатити за перевідним

векселем

Акцептант ( acceptor ) - особа , яка прийняла на себе зобов’язання

сплатити за

наданим перевідним векселем

Акцепт векселя імпортером , що виступає в ролі трасата та банком ,

який є акцептантом , накладає на останнього зобов’зання виконати в

зазначений час всі платежі зумовлені векселем . Одночасно акцептант

зберігає за собою право зворотньої вимоги до експортера , який є трасантом

у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа , що

купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта

. Покупців векселів мало хвилює положення трасанта вони спираються виключно

на акцепт . Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою

страхування капіталу.

Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта -

ризик неотримання платежу для експортера заначно зростає , також слід

зазначити , що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі

проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк

в ролі акцептанта . І це зрозуміло , бо акцепт векселя банком полегшує

його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість

мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію .

Ризик неплатежу трасатом всеж таки існує , навіть при акцепті векселя

банком . Цей ризик може бути розподілений на два вида .

Перший вид витікає з недостатнього зання експортером та банком , що

акцептує його векселя , даних про фінансовий стан трасата-покупця ( це так

званий фінансовий ризик ) . Він відноситься до сфери діяльності банку , що

видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках , які добре

знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх

кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі

може бути зведений до мінімуму задопомогою певних методів кредитування ,

наприклад , рамбурсного кредиту, який засновагий на сполученні акцепта

векселів експортера банком третьої країни ( як правило першокласним банком

) та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту.

Треба зазначити , що акцептований першокласним банком вексель можливо

буде реалізувати на ринку банківських акцептів.

В основі другого виду ризику ( комерційного ) знаходяться розходження

між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам

торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих

угодах , різноманітності сортів товарів , зміни його якості під час

транспортування та великої кількості інших причин , які важко перебачити

питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо

запобігти звичайними банківськими методами і для його ілімінування

використовуються страхові компанії та їх методи . Суть діяльності цих

організацій полягає в тому , що вони приймають на себе певну долю можливого

ризику , тобто кінцевого збитку від угоди , що страхується . Страхові

компанії видають сираховий поліс на точно встановлену суму застрахованого

кредита з вказанням терміну страхування та долі ризику ( звичайно від 65

до 85 % ) яку бере на себе страхувальник . Розмір страхової премії , що

береться останнім , залежить від розміру операції , форми кредиту , його

терміну , фінансового становища експортера та економічного стану імпортера

та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від 0.25 до 10 %

застрахованої суми . Тепер зупинемось на основних принципах страхування .

Страхування кредита повинно у часі передувати появленню ризика.

Страхування кредита передбачає виникнення під час торгівельної операції

надмірного ризика , і від нього страхове товариство намагається захистити

експортера . Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми , яка

подала заяву на страхування , встановлює певну норму ризику , який вважає

нормальним , і погоджується страхувати будь-який ризик , що перевищує цю

норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар

на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий

ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя , акцептованого банком

, який викликає довіру у страхувальника . Таким чином , при данних умовах

страхується надзвичайний ризик , який може виникнути стихійно , як наслідок

нестійких господарських відносин . Страхування всього ризику , що виникає в

результаті кредитування іноземного покупця , незважаючи на чисельні вимоги

торгівельних кругів , не знайшло широкого розповсюдження , бо розвиток

страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним , перекручував

би природу страхування , збільшував би вартість страхування.

Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою

організаційної проблеми заміни останіх. Страхове товариство лише створює

собі зайві проблеми коли втручається у невластиву йому сферу страхування

фінансового ризику, ( страхування кредиту на всю суму можливого ризику )

. Це за нього значно ефективніше може зробити банк . Банкже , в свою чергу

, при акцепті тратти без права обернення її на трассанта бере на себе

ризик в такому обсязі , який не характерний банківським установам (

фінансовий + комерційний ) . При акцепті ж тратті з правом регресу він

може пред’явити притензії обом контрагентам і несе збитки лише у випадку

одночасного банкруцтва обох , тобто страхує лише фінансовий ризик . З

вищесказаного можна зробити висновок , що повинен існувати чіткий розподіл

обов’язків по страхуванню ризиків між банками , які мають страхувати

фінансовий ризик , і страховими компаніями , що страхують комерційний

ризик. Невиконання цієї умови приводить до появи проблем як у банків, так

і у страхових компаній. На сучасному етапі гострої необхідністі в

спеціальному інституті , що об’єднував би функції банку та страхової

установи не існує . Це пояснюється насамперед прогресуючою тенденцією

розподілу праці в міжнародній торгівлі .

Вартість страхування знаходиться в залежності від розміру ризику , який

страхове товариство згодне взяти на себе.

Експортер у випадку невдалого завершення торгівельної операції може

отримати вішкодування у розмірі застрахованої суми лише після встановлення

розмірів кінцевого збутку. Механізм і наслідки використання цієї умови

наступні . Акцепт банком векселя тягне за собою зобов’язання провести

вчасно всі необхідні платежі у випадку відмови трасата зробити це .

Зрозуміло , що банк в цьму випадку негайно використає своє право зворотньої

вимоги по відношенню до трасанта . Останній в результаті опиняється у

скрутному становищі : його кредит застрахований , але страхове товариство

не може відшкодувати збитки до визначення повного їх розміру. Експортер у

цьому випадку повинен виконати платіж на користь банку , що зробив акцепт і

виставив зворотню вимогу , з вланих коштів , або взяти суду під страховий

поліс. Через використання ціх умов страховими товариствами , значення

всього інститута страхування значно знижується. Зберігаючи своє

призначення як механізму забезпечення ризику експортерів , наявність

страхування не вивільняє його коштів або кредитних ресурсів в банківських

установах від необхідності негайної мобілізації в момент неплатежу покупця

. Ця проблема може бути усунена за допомогою механізму державного

страхування експортних кредитів . Державна страхова компанія повинна

гарантувати експортерам , які застрахували експортний кредит , відшкодувати

збитки негайно після відмови трасата виконати належний платіж .

Особливе місце серед комерційних ризиків займають валютні ризики -

загрозавалютних втрат в результаті зміникурса валюти займу по відношенню до

валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторгівельної угоди та

здійсненням платежу за нею . В міжнародній практиці використовуються такі

форми страхування валютних ризиків :

одностороні дії одного з контрагентів ;

операції страхових компаній та банків ;

Домовленість між учасниками угоди ;

Іноді компілюються декілька способів. Частіше всього використовуються

захисні обмовки , які входять до складу угод та контрактів і передбачають

можливість їх перегляду в процесі виконання для страхування валютних та

інших ризиків . Валютне обмовки - це умова в міжнародному торгівельному

або кредитному договорі , яка зумовлює перегляд суми платежа пропорційно

зміні курсу валюти обмовки з ціллю страхування контрагентів від ризику

знецінення валюти. Валюта платежу ставиться прицьому в залежність від

валюти обмовки. В умовах нестабільності валютних курсів використовують

мультивалютні обмовки , тобто сума платежу перераховується у відповідності

зі зміною співвідношення між курсом валюти платежу та середньозваженим

курсом обраного валютного кошика . Складовими елементами валютних обмовок

є :

Початок її дії , що залежить від установленого в контракті границі

коливання курсу ( наприклад +- 2 % ) ;

Дата базисної вартості валютного кошика ;

Обмеження дії валютної обмовки шляхом встановлення її верхньої та нижньої

межі ;

Для страхування від інфляційного ризику використовується товарно-

цінова обмовка. До таких обмовок відносяться обмовки про змінні ціни та

індексація.

Банки використовують плаваючі процентні ставки для страхування ризиків

по середньо- та довгостроковим кредитам. Одним із засобів страхування

валютного ризику є також хеджування та ф’ючерські операції з валютою

платежа.

В останній час широкого застосування , як інструмент страхування ,

набула банківська гарантія . Продавець в умовах неможливості реально

оцінити становище покупця як правило вимагає забезпечення того що покупець

виконає свої зобов’язання. В цілях забезпечення сторони як правило

узгоджують виставлення банківської гарантії. Під банківською гарантією

розуміють безвідзивне зобов’язання банка виплатити вказзану суму у випадку

коли третя особа відмовиться провести відповідного виконання . При видачі

гарантії банк зобов’язується платити по першій вимозі , якщо вимоги , що

містяться у тексті гарантії виконані . Найважливішими видами банківськіми

гарантіями є :

Гарантія оферти . Використовується як правило при проведенн міжнародних

торгів . Фірма , що заявляє про бажання приймати участь в торгах разом

з технічними документами подає документи про надання гарантії офети банком

країни проведення тендеру. Розмір гарантії як правило становить 1-5 % від

суми оферти . Ця гарантія забезпечує бенефіціару виплату гарантованої суми

у випадку :

- відклику оферти до скінчення строку її дії ;

- не прийняття заказу після отримання його на

торгах особою , що виставила оферту; - не заміщення гарантії оферти

гарантією виконання ;

Гарантія виконання . Суть її полягає в тому , що банк зобов’язується

виплатити бенефіціару суму гарантії якщо поставщик не виконає свої

зобов’зянь зазначених в угоді.

Якщо ж умовами угоди передбачається авансовий платіж то

використовується наступна форма банківської гарантії .

3. Гарантія аванса. Покупець пред перерахуванням суми авансу

необхідної продавцю для підготовки товара до транспортування чи для інших

потреб , пов’язаних з виконанням зобов’язань по угоді , вимагає виставлення

банківської гарантії , що забезпечить йому повернення суми авансу в разі

невиконання постачальником умов контракту .

Попередній вид гарантії забезпечував інтереси покупця . Для захисту ж

продавця від неприємностей пов’язаних з неплатежем використовується

4. Гарантія платежа . Як правило ця гарантія виставляється для

забезпечення розрахунків по відкритому рахунку . Вона може забезпечувати як

всю суму контракту так і частково - суми за окремі періоди поставки товара

по довгостроковим угодам.

Страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні здійснюється

комерційними страховими компаніями ( державними , акціонерними , іноземними

, змішаними , кооперативними та іншими ) , а також іншими суб’єктами

зовнішньоекономічної діяльності до статутного предмету діяльності , яих

входить страхові операції ( страхування ) . Вибір страхової компанії (

страхувача ) суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності здійснюється

самостійно.

Страхування зовнішньоекономічних операцій з боку суб’єктів

зовнішньоекономічної діяльності з дійснюється в Україні на добровільних

засадах і є добровільним , якщо інше не передбачено законами України.

Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюєьться в Україні щодо

ризиків , які існують в світовій практиці.

Страхування експортних кредитів , позичок , окремих контрактів на

поставку машин і обладнання , інвестицій як на теріторії України , так і

за її межами здійснюється спеціалізованим страховим акціонерним

товариством , контрольний пакет акцій якого належить Уряду України.

Розділ 2 Основні форми міжнародних розрахунків ;

2.1 Відкритий рахунок

Зміст розрахунків за відкритим рахунком полягає в переодичних платежах

імпортера експортеру або поставки товару на умовах його подльшої оплати та

зарахуванні заборгованості на рахунок імпортера .

Данний вид розрахунків у міжнародній торгівлі вживається :

Між постійними контрагентами ;

Внутрі ТНК ;

З брокерами ;

З державними установами ;

При комісійній торгівлі у формі консигнації ;

При багаторазових поставках партіями однорідного товару ;

Порядок розрахунків визначається угодою між контрагентами і

взагальному випадку може бути таким.

Після відвантаження товару продавець відсилає покупцю документи і

записує за ним суму відвантажених товарів . Покупець погашує заборгованість

зустрічними поставками або здійснює перевод коштів через банки в обумовлені

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5