Шпаргалки для экзамена по Философии(НТУУКПИ, Украина)

идеалистические позиции,признав вечное существование идей в уме бога.С

целью опровергнуть атеизм и материализм,Беркли подвергает критике понятие

материи,как якобы внутренне противоречивое и бесполезное для

познания.Основа его критики материи—идеалистический номинализм.Беркли

опровергает локковскую теорию первичных и вторичных качеств(см.билет

10),объявляя все качества субъективными.Отрицая мировозренческое значение

науки ,Беркли считал задачей ученого «научиться понимать язык творца,а не

притязать на объяснение только своими телесными причинами» .С этих позиций

он опровергает ньютоновскую теорию абсолютного пространства,выступает

против теории тяготения,считая её учением о естественном движении

материальных тел,тогда как сам Беркли признавал только движение духовных

субстанций.

Со второй половины XIX века начинается оживление философии Беркли и

заимствование её многими школами идеализма:имманентной школой,прагматизмом

и т.д.

Лейбниц Готфрид Вильгельм

(1646-1716)

Немецкий философ,объективный идеалист.Был первым президентом Берлинской

Академии Наук.Лейбниц объединял знания математики (один из изобретателей

дифференциального исчесления),физики (предвосхитил закон сохранения

энергии);кроме того теолог,биолог,историк.

Философию Лейбница следует рассматривать как попытку синтеза идей

механистического материализма (Декарт,Гоббс) и аристотелевско-

холастического учения об активных субстанцианальных формах.При объяснении

действительности он стремился объединить механический принцип с учением о

монадах,изложенным в его «Монадологии». Монады,по Лейбницу,представляют

собой неделимые духовные субстанции,из которых складывается вся

вселенная.Число монад бесконечно, каждая из них обладает восприятием и

стремлением.

Лейбниц был одним из основоположников немецкой идеалистической

диалектики.Через теологию он подошел к принципу неразрывной связи материи и

движения.Однако в объяснении движения Лейбниц впадал в

противоречие:монады,по его мнению,не взаимодествуют друг с другом ,и вместе

с тем образуют единый развивающийся и движущийся мир,который регулируется

предустановленной гармонией,зависящей от высшей монады (абсолюта

,бога).Понятие предустановленной гармонии стало основой наиболее

реакционной части философии Лейбница—его теодицеи.

Теория познания Лейбница—идеалистический рационализм-направлена против

сенсуализма и эмпиризма Локка(см.билет 10).К положению Локка «Нет ничего в

уме,чего не было бы в чувстве»,Лейбниц добавил -- «кроме самого

интеллекта ».Не разделяя мнения Локка,что ум—гладкая доска (tabula

rasa),отрицая чувственный опыт,как источник всеобщности и необходимости

знания,Лейбниц утверждал,что таким источником может быть только разум,и что

душа искони содержит в себе начала различных понятий и положений,которые

только пробуждаются внешними объектами.

По существу он изменил декартово представление о врождённых идеях(см билет

9),которые,по Лейбницу,заключены в разуме,подобно прожилкам камня в глыбе

разума. Критерием истинности от считал ясность,отчетливость и

непротиворечивость знания.В соответствии с этим для проверки истин

разума,по Лейбницу достаточны законы аристотелевской

логики(тождества,противоречия и исключенного третьего),для проверки "истин

факта" необходим закон достаточного основания.

Лейбница считают основоположником математической логики.

21.Проблемма людини у філософії просвітництва (Вольтер, Ж-Ж.Руссо)

Просвітництво — культурно-історичний термін (вперше використаний Вольтером

і Гердером), що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої

полягає в широкому використанні розуму для суспільного прогресу.

Просвітництво є продовженням гуманістичних тенденцій XIV — XV ст., але

відрізняється більшим раціоналізмом і критичністю. Головним прагненням

просвітників було знайти завдяки діяльності людського розуму природні

принципи суспільного життя. З цієї точки зору було піддано гострій критиці

всі наявні форми і відношення людей в сфері права, моралі, економіки,

політики тощо. Під впливом просвітництва розпочались реформи в деяких

країнах Західної Європи, які сприяли створенню і розбудові громадянського

суспільства.

Філософія просвітництва у Франції формувалася значною мірою під впливом

англійської філософської думки, але якщо в Англії домінував емпіризм і

сенсуалізм, то більшість представників фрінцузького Просвітництва надавали

перевагу раціоналізмові.

Ф. Вольтер (1694 – 1778рр.) справжнє ім’я Франсуа Марі Ауре у своїх творах

«Кандід», «Філософський словники» та ін. висував ідеї, спрямовані проти

феодалізму та кріпацтва, він боровся проти церкви, релігійної нетерпимості,

фанатизму, деспотії. Вольтер – рішучий прибічник рівності громадян перед

законом, але треба звернути увагу на те, що він вважав неминучим поділ

людей на багатих і бідних. Певний час мислитель визнавав за можливе

поліпшити життя людей за рахунок так званого «освіченого монархам, тобто

вченого, розумного і справедливого царя чи імператора, але на схилі свого

життя припускався думки, що найкращим державним устроєм є республіка. Він

залишився переконаним в неминучості суспільного прогресу.

Блискучий полеміст і талановитий письменник Ж.-Ж. Руссо (1712 – 1778 рр.)

написав праці «Про суспільний договір», «Еміль, або про виховання» та інші,

де торкається питань розвитку цивілізації, держави, моралі, розмірковує над

проблемами соціальної нерівності та виховання. Критика ним існуючих

порядків відрізнялась яскравістю стилю і разючою силою слова. Цивілізація,

твердить він, псує людину, погіршує її природні якості саме завдяки своїй

раціоналізова-ності, поміркованості. Поділ праці, який має величезне

значення для прогресу, є не тільки благом, а й злом, оскільки людина

втрачає цілісність. Звідси вже крок до визнання проблеми відчуження людини

в суспільстві. У вихованні Руссо спирався на чуття людини, звертався до її

щирого серця. В цьому він вбачав можливість збереження і розвитку справді

людських відносин у суспільстві. Він рішуче виступає проти нерівності,

вимагає свободи і забезпечення повноти юридичних справ.

22.Французький матеріалізм 18 ст (ламетрі гольбах дидро гельвеций) ОТТ

Французький матеріалізм XVIII ст. має багато спільного з філософією

Просвітництва, але йому властиві й відмінні риси. Насамперед його відрізняє

одностайна матеріалістична спрямованість в поглядах на природу. Матерія

існує об'єктивно, пов'язана з рухом, вказував Ж. Ламетрі. Природа являє

собою сукупність різних форм руху матеріальних часточок. Згідно з Гопьбахом

існує рух матеріальних мас (атомів), а також енергетичний рух; матерія

існує в просторі і часі. Треба звернути увагу на те, що матерія тлумачиться

в суто механічному плані, тобто як сукупність часточок речовини (атомів).

Разом з тим філософи заперечують будь-яку роль Бога в існуванні і русі

матерії.

Французькі матеріалісти робили спробу розв'язати питання про походження

свідомості, спираючись на принцип загальної чуттєвості матерії

(гілозоїзму). Ж. Ламетрі намагався показати процес поступового переходу від

тварин до людини, показати їх схожість і відмінність. У трактаті «Людина-

машина» Ламетрі розкриває погляд на людину як своєрідний механізм, машину,

що подібна до годинникового механізму. Людину відрізняє від тварин, вважав

він, лише більша кількість потреб і, зрештою, більша кількість розуму.

П. Гольбах у своїй праці «Система природи» послідовно розвинув основні

ідеї матеріалізму того часу. Він рішуче заперечує ідеї богослов'я, виступає

проти ідеалізму. В природі, яка зводиться до роду атомів, діють механічні

закони, що мають характер необхідності, отже, немає нічого випадкового.

Така позиція дістала назву механічного детермінізму, оскільки закони руху і

сам рух ототожнюються тільки з однією його формою – рухом механічним.

Отже, механіцизм неминуче призводить до метафізичних позицій, оскільки все

багатство руху зводиться до переміщення часточок речовини. Це – спрощена,

вузька картина світу. Але серед французьких матеріалістів Д.Дідро дещо

виходить за межі метафізичних позицій і стверджує елементи діалектики. У

його поглядах помітна схильність розглядати все як таке, що розвивається.

Світ безперервно зароджується і вмирає, він ніколи не стоїть на місці.

Французькі матеріалісти висунули ряд цінних положень щодо суспільства,

зокрема підкреслили роль людських потреб як могутнього джерела розвитку.

Загальні інтереси обумовлюють зв'язки між людьми. К. Гельвецій вказував на

єдність особистих і громадських інтересів. Людина – продукт, але разом з

тим і суб'єкт суспільних відносин, який несе за них відпові-дальність. Вони

також наголошували на тому, що за допомогою розуму можна змінити людину.

Мислителі стверджували, що не існує такого способу правління, який можна

було б визнати ідеальним: концентрація влади веде до деспотії, безмежна

свобода – до анархії, розподіл влади послаблює її. Єдиний можливий засіб

поліпшення суспільства, і особливо моралі, – просвітництво, виховання.

23.І.Кант родоначальник німецької класичної філософії. Його вчення про

пізнання та єтичні погляди.

Фундатором німецької класичної філософії був Іммануїл Кант. У центрі

філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється

підхід Канта до вирішення цих проблем, порівняно з попередніми

представниками різних філософських систем, полягає в тому, що він здійснив

перехід від метафізики субстанції до теорії суб'єкта. Головне, за Кантом,

не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної

діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати

своє пізнання, встановити його межі і можливості. Це був великий поворот

філософії до людини. Кант вважає, що людський розум пізнає не «речі в

собі», а явища речей, результат їхньої дії на органи відчуттів людини.

«Речі в собі» стають явищем завдяки апріорним формам споглядання (простір-

час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність,

реальність та ін.), тобто таким формам, які мають позадосвідне походження.

Наступна сходинка пізнання – це розум, який, за Кантом, завершує мислення і

при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених

протиріччях – так званих «антиноміях» чистого розуму. Кант вважає, що таких

антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що

складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У

своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до

розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова

розвитку знання.

У філософії Канта поєднані матеріалізм (визнання об'єктивного існування

«речей в собі») та ідеалізм (твердження про апріорні форми споглядання і

розсудку) з агностицизмом (заперечення пізнання об'єктивної дійсності).

Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом. Дуже глибокі

думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато

пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання,

а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант

ставив питання про співвідношення понять людина і особистість. Відомий

Кант і як творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя,

загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий

категоричний імператив (закон, повеління), що існує в свідомості людей як

Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу

і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для

суспільства.

24.Філософське вчення Гегеля. Протиріччя між методом і системою у його

філософії.

Якщо в цілому характеризувати філософію Гегеля, то потрібно сказати, що це

найвідоміший філософ об'єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об'єктивно-

ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він

зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно

вирішити проблему тотожності мислення і буття. Основні праці: «Наука

логіки», «Енциклопедія філософських наук», «Феноменологія духу», «Філософія

права», «Філософія історії» та ін. В коло його інтересів входили всі сфери

життя – природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя,

логіка, право тощо.

Заслуга Гегеля полягала також у тому, що він весь природний, історичний і

духовний світ вперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, у

перетвореннях, у розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив

своєрідно – ідеалістично. Гегель вважав, що об'єктивно, незалежно від нас

існує абсолютний Дух, як самостійна, універсальна, духовна субстанція

світу. Цей абсолютний Дух. абсолютна ідея чи розум, постійно розвиваючись,

на певному його етапі породжує, «відпускає з себе своє інше» – природу, яка

в свою чергу, розвиваючись, породжує «суб'єктивний» Дух – людину,

мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу – філософію. Обґрунтовуючи

ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалектики, показав

діалектику процесу пізнання, довів, що істина є процесом. Розробляючи

філософію історії, Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення

соціального буття людини є вивчення діалектики суб'єктивності побажань

кожної окремої людини і об'єктивності, закономірності створюваної людьми

системи суспільних відносин. Гегель критикував розуміння свободи як

відсутність всіляких перепон. Таке розуміння свободи є «свободою

порожнечі», говорив він. Гегель підходить до формули свободи як «пізнаної

необхідності».

Основне протиріччя філософії Гегеля – протиріччя між діалектичним методом

і метафізичною системою. Непослідовність його діалектики полягає в тому, що

вся вона була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і

майбутнього. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці

такою межею є абсолютна істина; у природі – людський дух; у філософії права

– конституційна монархія; в історії філософії– його власна філософська

система. Гегель вважав, що розвиток історії завершується, досягши рівня

Прусської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і

часі. Відтак, філософія Гегеля була консервативною, вона не давала

перспектив для необхідності появи нових формацій, і через це класики

марксизму назвали її «кінцем німецької класичної філософії».

25. Антропологічний матеріалізм фейербаха. ОТТ

Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах його

сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя. З Л.

Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. У світі

немає нічого, крім природи, вона ніким не створена і є причиною самої себе.

Природа є також основою походження людини, а релігія – це хибна,

перекручена свідомість. Він не просто відкидав релігію з порогу, як це

робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування.

Такі думки Феиєрбаха – це ніби справжній матеріалізм і атеїзм. Але його

філософія не була послідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах

– матеріаліст, а в розумінні історії людства – ідеаліст.

Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами

форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існувала на той час,

Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога

буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Феиєрбаха

були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав

споглядальний характер. У центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому

його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він

розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка

повністю залежить від природи, «панує» над природою «шляхом покори її», в

той час як її слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного.

26-28. Про марксизм

Общая философия --- диалектический материализм, в рамках которого развита

теория исторического процесса--- исторический материализм. Основными

системообразующими принципами являются следующие :

- принцип единства и целостности бытия как развивающейся

универсальной системы, включая все формы действительности от объективной

(материя) до субъективной (мышление).

- принцип материальности мира, утверждение, что материя первична по

отношению к сознанию, отражается в нем и определяет его содержание;

- принцип познаваемости мира, мера его познанности, определяющей

степень соответствия наших знаний объективной реальности, является

практика;

- принцип развития. Весь мир находится в непрерывном, постоянном

диалектическом развитии, источник которого --- возникновение и разрешение

противоречий;

- принцип преобразования мира в целях достижения свободы личности на

основе преобразования жизни общества и достижения равенства и братства.

Диалектический материализм впервые распространяет мат понимание не

только на природу, но и на общество. Отсюда теория прибавочной стоимости и

теория исторического процесса.

Теория познания. Общественно-экономическая практика есть основа,цель

и критерий познания. Практика порождает теорию, теория служит практике

Практика есть единство субъективного и объективного, сознания и бытия,

опредмечивания и рапредмечивания. Для Маркса объект --- это предмет

приложения человеческих сил, то есть субъекта (чел, общ,

гос).Действительность берется не созерцательно, а в форме приложения

человеческой чувственной деятельности. Основные виды практики: обработка

природы людьми(материально-производственная деятельность) и обработка людей

людьми(социально-преобразующая деятельность). Вся общественная жизнь

является практической. Практика связала теорию исторического процесса с

гносеологией, была и в онтологии. Так как сущность сознания есть отражение

в нем материальной жизни и условий, то процесс целеполагания у человека

есть процесс отражения окружающего мира в форме образа предстоящей

практической деятельности.

Исторический материализм. Идея внести материализм в понимание

общества есть основа всех общественных наук типа социологии. Исходный

пункт: основа любого человеческого общества --- добывание средств к жизни.

Отсюда базисом являются те отношения, в которые люди вступают при

производстве своей жизни, который облекается надстройкой - политикой

юридической, общественной и др. Каждая система произ отнош возникает на

определенном этапе развития производственных сил. когда есть соответствие,

то производственные силы имеют большие возможности для развития (предметы

производства, знания и опыт, человек). Когда пр отн отстают, то это почва

для социальных революций. Надстройка-совокупность духовных образований

(теории, учения, религия, искусство), отношений между людьми- идеология и

учреждений и организаций -суды, партии, церковь и т.д. Общественно-

экономические формации - первоб, рабовлад, феодал, капитал, коммунизм.

Первая стадия --- социализм. Эта теория позволяет исследовать историческое

события в рамках истолкования породивших их по, искать общие черты разных

стран на одной ступени общ развития, т.е. использовать общенауный критерий

повторяемости. К тому же человеч общество рассматривается как единый соц

организм и свести стремления отдельных людей к действиям больших групп,

классов в рамках одной формации. Основной движущей силой истории выступают

народные массы, хотя роль личности не отрицается. Сознание является не

абсолютно самостоятельной силой, но имеет свое обоснование в материальном

жизненном процессе. Люди сами творят историю, но не по произволу, так как

находятся в некоторых экономических условиях., что обуславливает мотивы их

действий. "Экономическо- философские рукописи 1844 года" Основное в работе

- идея отчуждениячеловека в обществе господства частной собственности и

преодоление отчуждения в исторической переспективе коммунистического

будущего. Отчуждение--- процесс превращение деятельности человека и

продуктов этой деятельности в самостоятельную, довлеющую над человеком

силу. Следствие этого--- фетишизация предметного мира. Субъект превращается

в объект манипуляций, что появляется в апатии, атрофии гуманитарных

ценностей. формы отчуждения: 1) опустошение и обеднение труженика в

процессе труда; 2)отч условий деятельности от деятельности - противостояние

условий труда (собственность на средства произ, управление, организация) -

субъекту труда; 3)отч результатов деятельности от субъекта;4)отч теории от

практики, что дает отклонения в сознании и поведении членов общества; 5)соц

структур и институтов от трудящихся -- бюрократическая машина. Отчужденный

труд М рассм в 4 аспектах.

1.Рабоч использует матер, взятые у природы и получает в итоге нужные

для жизни предметы, продукты труда. Ни исх материал, ни прод ему не

принадлежат - они ему чужие. Чем больше р. работает, тем больше мир предм,

не принадл ему. Природа делается для раб только средством труда, а

предметы, кот создаются в производстве - средством жизни, физ

существования. Раб полностью от них зависит. 2. Процесс труда для р

принудителен. Но такой труд - это не удовлетвор потребности в труде, а

только средство для удовлетвор др потребностей. Только вне труда р.

распоряжается собой - т.е. свободен. Т.о он свободен только осущ. жизненные

функции, общие у чел с животными. А труд - форма деят, специф для чел, для

раб представляется унижением в себе человека.3. Труд подневольный отнимает

у чел его "родовую" жизнь. Род челов. Живет в природе. Жизнь чел неразрывно

связана с прир. Эта связь - деятельный контакт с прир, в кот главное -

труд, производство: "...производственная жизнь и есть родовая жизнь". Но

для раб труд - лишь средство для поддержания собственной жизни, а не рода.

Р относится к прир и производству не как своб человек, а как рабочий, т.е

отчужденно. Это и значит,что у раб отобраны и родовая жизнь и чел

сущность.4.Подневольный труд порождает отчужд между людьми. Раб чужды друг

другу, поскольку они конкурируют за возм трудиться.

Отч труд равнозначен сущ частной собственности. Ч собств - основа

экон жизни. На частнособственнической экономике держится вся история. Это

значит, что эконом история - ключ к пониманию челов жизни как таковой.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14