Учебное пособие: Суть і основи організації фінансів підприємства

1. Зміст та задачі фінансового планування.

2. Принципи і методи фінансового планування.

3. Зміст фінансового плану та порядок його складання.

4. Зміст і значення оперативного фінансового плану.

ЗМІСТ ТА ЗАДАЧІ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ

В умовах ранкової економіки широко використовується бізнес-планування для обґрунтування процесів освоєння нових сфер діяльності підприємства, створення нових видів продукції тощо. Для більшості українських підприємств пошук нових сфер діяльності є необхідним для виживання і подальшого розвитку. Саме тому зросло значення фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення ефективності діяльності підприємства.

Фінансове плануванням – це процес розробки системи фінансових планів і планових показників, що забезпечують розвиток підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності фінансової діяльності в наступному періоді.

Предметом фінансового планування є джерела грошових надходжень і основні напрями використання фінансових ресурсів, а також встановлення оптимальних співвідношень в розподілі прибутку.

Розробка фінансових планів є одним із засобів організації контактів із зовнішнім середовищем: постачальниками, споживачами, кредиторами, інвесторами. Від їх довіри залежить ефективність діяльності господарюючих суб'єктів в майбутньому. Тому фінансовий план повинен бути добре продуманим і обґрунтованим.

Від рівня обґрунтованості фінансових планів значною мірою залежать можливості досягнення планових показників господарської діяльності, кожен з яких потребує забезпечення фінансовими ресурсами.

Завдання фінансового планування на рівні підприємства:

-  забезпечення нормального відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування, їх формування та використання;

-  дотримання інтересів акціонерів та інших інвесторів;

-  гарантія виконання зобов’язань підприємства перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками та іншими кредиторами;

-  виявлення резервів та мобілізація ресурсів з метою ефективного використання прибутку та інших доходів, враховуючи й позареалізаційні;

-  контроль за фінансовим станом, плато- і кредитоспроможністю підприємства.

Процес фінансового планування включає такі основні етапи:

-  аналіз і оцінка фінансових показників за попередній період;

-  розробка багатоваріантних прогнозів подальшого розвитку;

-  аналіз і оцінка розроблених прогнозів;

-  вибір і прийняття остаточного варіанту фінансового плану.

Система фінансового планування на рівні підприємства включає три основні підсистеми:

-  перспективне (стратегічне) фінансове планування – розробка фінансової стратегії і фінансової політики за основними напрямками фінансової діяльності підприємства. період планування до 3 років;

-  поточне фінансове планування – розробка фінансових планів за окремим аспектами фінансової діяльності. Період планування 1 рік;

-  оперативне фінансове планування (бюджетування) – розробка бюджетів, платіжних календарів та інших форм оперативних планових завдань з усіх основних питань фінансової діяльності. Період планування – місяць, квартал

Розпочинається фінансове планування у визначення фінансової політика за основними напрямками фінансової діяльності, зміст якої конкретизується в поточних планах, а закінчується - розробкою оперативних фінансових документів як засобів контролю за дотриманням платоспроможності і оптимізації вхідних і вихідних грошових потоків.

Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства в плановому періоді.

ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ

Методологія фінансового планування включає в себе організацію планування фінансів, що будується на наступних принципах:

-  повноти - розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності, реалізується у зведеному плані (бюджеті);

-  обґрунтованості - орієнтація на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічні задачі й потреби ринку;

-  реальності - врахування всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки;

-  інтегрованості - існує взаємозв'язок між різними видами планів (бюджетів), щоб виконання планів нижчого рівня сприяло виконанню планів вищого рівня. Кожний наступний план розробляється, виходячи із завдань попереднього плану;

-  гнучкості - розроблена система планів може корегуватися при зміні фінансово-економічних умов у суспільстві;

-  економічності - витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситись з отриманими результатами.

Головним інструментом фінансового планування є кошторисне планування (бюджетування).

Кошторис (бюджет) - це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період.

Останнім часом підприємства найчастіше застосовують систему бюджетного планування, яка впроваджується з метою економії фінансових ресурсів, скорочення невиробничих витрат, більшої гнучкості в управлінні і контролі за собівартістю продукції, а також для підвищення точності планових показників.

При розробці фінансового плану підприємства складаються наступні кошториси (бюджети): кошторис продажу; кошторис виробництва; кошторис прямих матеріальних витрат; кошторис витрат на оплату праці; кошторис непрямих загальновиробничих витрат; кошторис собівартості проданої продукції; кошторис поточних періодичних загальногосподарських витрат; кошторис прибутків та збитків; кошторис капітальних витрат; кошторис руху грошових коштів; кошторис статей активу і пасиву і т.д,

Крім того, кошториси поділяються на два види: кошториси основної діяльності підприємства і кошториси неосновних видів діяльності.

Методи планування:

- нормативний – при наявності норми (нормативу) і об'ємного показника, розраховують плановий показник, шляхом їх перемноження.

-  розрахунково-аналітичний метод - розраховується обсяг витрат і потреба в ресурсах шляхом множення середніх витрат на індекс їх зміни у запланованому періоді. В основі цього, методу лежить використання експертної оцінки.

-  балансовий - узгодження обсягу витрат і джерел розширення ресурсів (доходів), застосовується при плануванні розподілу прибутку та інших фінансових ресурсів, плануванні потреби в надходженні коштів до фонду накопичення, фонду споживання тощо.

-  метод оптимізації - при складанні кошторису є багатоваріантність. З декількох кошторисів обирається найкращий з точки зору мінімальних затрат чи максимального одержаного ефекту (результату). В розрахунках використовується критерій максимуму приведеного прибутку

-  П – Ен * К → mах

де: П - прибуток, грн.; К - капіталовкладення, грн.; Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень (Ен = 0,15).

- метод моделювання - аналіз функціональних зв'язків між різними елементами процесу виробництва. Наприклад, моделюється залежність прибутку від рівня витрат і обсягу реалізації продукції (виручки).

ЗМІСТ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ ТА ПОРЯДОК ЙОГО СКЛАДАННЯ

Фінансовий план - це заключна частина бізнес-плану, яка узагальнює всі попередні розділи у вартісному вигляді.

В фінансовому плані відображені дані про обсяг продажу і загальний прибуток, обсяг інвестицій, джерела фінансування, використання власних коштів, а також позикових (із зазначенням строків і джерел погашення заборгованості), строки окупності капіталовкладень, витрати виробництва та обігу, відсоткове співвідношення доходів та витрат, строки виплати дивідендів (якщо акціонерне товариство).

Фінансовий план складається з:

-  прогнозу обсягів реалізації;

-  балансу грошових надходжень та витрат;

-  таблиці доходів та витрат;

-  прогнозованого балансу активів та пасивів підприємства;

-  розрахунку точки беззбитковості.

Складання фінансового плану починають з прогнозу обсягу продажу. Прогноз обсягу продажу складається за кожним видом продукції, як правило, на 3 роки: для 1 – го року – щомісячно, для 2 – го – щоквартально, для 3 – го – на рік в цілому.

Для досягнення синхронізації надходжень та видатків складають баланс доходів та видатків, він складається у формі таблиці, в якій відображають дані про наявність грошових коштів на початок періоду, їх надходження і витрачання в самому періоді та наявність коштів на кінець періоду.

Баланс активів та пасивів підприємства складають з метою оцінки тих видів активів, в які спрямовуються грошові кошти та тих видів пасивів, за рахунок яких планується фінансувати придбання чи створення цих активів.

При складанні фінансового плану також проводиться аналіз беззбитковості підприємства. Визначення точки беззбитковості здійснюється розрахунковим і графічним способами.

Тб = Зп ÷ (ВД – Ззмо – ПДВ)

Тб     - точка беззбитковості

Зп     - сума постійних витрат

ВД    - дохід від реалізації одиниці продукції

Зимо - сума змінних витрат на одиницю продукції

ПДВ - сума податку на додану вартість з одиниці продукції

Підприємства самостійно складають фінансовий план в
будь-якій довільній формі, яку вони вважають для себе найбільш
прийнятною.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні
доходів та витрат. За перевищення доходів над витратами сума перевищення може направлятися в резервний фонд. Коли витрати перевищують доходи, визначається сума фінансових ресурсів, якої бракує. Додаткові фінансові ресурси можна одержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо.

ОПЕРАТИВНЕ ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ

Управління виробничими процесами та регулювання розрахунків з покупцями, постачальниками, працівниками підприємства, фінансовою системою, кредитними установами, забезпечення платоспроможності підприємства залежать від організації оперативного фінансового планування.

Оперативне фінансове планування включає складання платіжного календаря, касового плану і розрахунок потреби в короткостроковому кредиті.

Розробка платіжного календаря заключається у визначенні конкретної послідовності та строків здійснення всіх розрахунків, що дозволяє своєчасно перерахувати платежі до державного бюджету і позабюджетних фондів та забезпечити фінансування нормальної господарської діяльності підприємства.

Платіжний календар складається на короткі проміжки часу (місяць, 15 днів, декаду). Строк визначається, виходячи з періодичності основних платежів підприємства. Найбільш доцільним є складання місячних планів з щодекадною розбивкою. Платіжний календар охоплює всі видатки і надходження коштів як в безготівковій, так і в готівковій формах, включаючи відносини з бюджетом та банками.

Платіжний календар дозволяє спостерігати за станом власних коштів, а також вказує на необхідність використання коштів у вигляді залученого капіталу.

Для розробки платіжного календаря використовується наступна інформація:

-  план реалізації на квартал чи місяць з відповідним ступенем деталізації (декада, п'ятиденка);

-  поточні витрати в розрізі основних видів;

-  допущення про строки сплати дебіторської і кредиторської заборгованості;

-  інформація про строки виплати заробітної плати, премій тощо;

-  інформація про обсяги й строки сплати основних податків, податкових зборів і платежів;

-  інформація про суми і строки отримання банківських кредитів, а також їх погашення і сплата відсотків за користування ними;

-  виписки з банківських рахунків для визначення вхідного залишку грошових коштів на початку планового періоду.

Схема платіжного календаря:

В процесі розробки платіжного календаря можна виділити три основних етапи:

1) розрахунок надходжень грошових коштів;

2) розрахунок поточних і одноразових виплат;

3) балансування притоку й відтоку грошових коштів.

На основі інформації, що міститься в платіжному календарі, можна визначити майбутні потреби підприємства в готівці і здійснювати тим самим дієвий контроль за платоспроможністю і ліквідність підприємства.

Підприємство складає касовий план - план обороту наявних коштів, в якому відображаються їх надходження і витрачання. Упорядкування і виконання касового плану забезпечують суворий контроль за спрямуванням наявних коштів, своєчасне їх одержання й ефективне використання.

Касовий план - це план обігу готівки підприємства, який необхідний для контролю за її надходженням і витрачанням. Він розробляється на квартал і у встановлений строк представляється до комерційного банку, з яким підприємство уклало договір про розрахунково-касове обслуговування.

Касовий план складається за типовою формою і містить чотири розділи:

1 - надходження готівки (крім грошей, отриманих в банку) на підприємство в плановому кварталі за конкретними джерелами надходження (торгова виручка, виручка залізничного, повітряного транспорту, комунальні платежі, квартплата, виручка підприємств побутового обслуговування, інші надходження). Із загальної суми надходжень необхідно зазначити суми, які витрачаються на місці з виручки і здаються до каси банку.

2 - види видатків підприємства готівкою (на заробітну плату, стипендії, постійні надбавки та інші види оплати праці, на виплату пенсій і допомоги по соціальному страхуванню, на господарські витрати та витрати на відрядження).

3 - розрахунок виплат заробітної плати та інших видів оплати праці на плановий квартал з врахуванням всіх можливих утримань (податків, платежів за спецодяг, погашення позик тощо). Якщо заробітна плата працівників перераховується до банків платіжним дорученням, то ці види перерахувань також відображаються у третьому розділі. Всі види утримань і перерахувань, вартість натуральних видач і пільг, цю обліковуються у фонді оплати праці, вираховуються із загального фонду оплати праці.

4 - календар видач заробітної плати працівникам і службовцям, де у встановлені строки (конкретні числа місяця) вказуються суми виплат підприємству готівкою. Ці суми відповідно до договору розрахунково-касового обслуговування банк видає підприємству за встановлену в договорі плату. Якщо фактично касова заявка в конкретні місяці перевищує суму, вказану в касовому плані, то банк, як правило, стягує підвищений відсоток за видачу готівки, що заздалегідь фіксується у договорі розрахунково-касового обслуговування.

Касовий план необхідний підприємству, щоб представити розмір зобов'язань перед працівниками підприємства по заробітній плати і розмір інших виплат. Банку, що обслуговує підприємство, також необхідний касовий план, щоб скласти зведений касовий план на обслуговування своїх клієнтів у встановлені строки.

Якщо підприємство має потребу в короткостроковому кредиті, то необхідні документи представляють в банк у відповідності до його вимог, в результаті чого і укладається договір про кредитне обслуговування. Однак потрібно, щоб цьому передував обґрунтований розрахунок розміру кредиту, а також тієї суми, яку необхідно повернути банку. Ефективність заходу, що кредитується, чи очікувана виручка від реалізації продукції повинна забезпечити своєчасне повернення кредиту і виключити штрафні санкції.

ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ

1. Фінансова санація, порядок її проведення.

2. Санаційний аудит.

3. Банкрутство підприємств.

ФІНАНСОВА САНАЦІЯ, ПОРЯДОК ЇЇ ПРОВЕДЕННЯ

Санація - це систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських монополій.

Cанація - це комплекс послідовних, взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санація може відбуватися:

-  злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією;

-  випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;

-  збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій;

-  перетворенням короткострокової заборгованості на довгострокову;

-  повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Рішення про проведення санації приймають у таких випадках:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі, коли існує реальна загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається перед зверненням кредиторів до господарського суду із вимогою визнати це підприємство банкрутом.

2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до господарського суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Право вибору умов санації (реорганізації) при цьому залишається за боржником. Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до господарського суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також вибрані ним умови проведення санації. Після закінчення місячного терміну з дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення щодо порушення справи про банкрутство даного підприємства в тому разі, коли надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції стосовно санації (реорганізації) неспроможного підприємства, арбітражний суд приймає рішення про припинення процедури оголошення банкрутства та про проведення фінансової санації юридичної особи.

3. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність», банківська установа має право до клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; направити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

4. З ініціативи заставодержателя у разі невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи для оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження права цього суб'єкта господарювання розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном. Якщо санаційні заходи не привели до відновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення заставленого майна.

5. З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутствам підприємств, якщо йдеться про державні підприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств Агентство вповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.

6. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки та банківську діяльність».

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють:

- автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб).

- гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Згідно з класичною моделлю процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. На основі первинної інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан фірми.

У рамках внутрішнього аналізу поглиблено досліджується фінансовий стан на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Основними з них є показники платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу, прибутковості тощо. Коли отримано необхідні дані щодо фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації роблять висновок про можливість або недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал втрачено, структура балансу незадовільна, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідацію може бути здійснено на добровільній основі (злиття, продаж об'єкта цілком або частинами) та в примусовому порядку.

Коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, має достатньо кваліфікований управлінський персонал, ринки збуту товарів, а виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, приймається рішення про проведення санації.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації. Стратегія є узагальненою моделлю дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довготривалих конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її - у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до вибраної стратегії розробляють програму санації - систему спрогнозованих, взаємозв'язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Вона формується на основі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить:

-  техніко-економічне обґрунтування санації;

-  розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей;

-  конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу;

-  строки освоєння інвестицій та їхньої окупності;

-  оцінку ефективності санаційних заходів;

-  прогнозовані результати виконання проекту.

Розробка проекту фінансового оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами.

Проект санації складається зі вступу та двох розділів.

У вступі відображаються: фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо); аналіз причин кризової ситуації; характеристика ринків збуту продукції; кадровий потенціал та інші вихідні параметри. Крім того, формулюються стратегічні цілі санації і стислий прогноз результатів проведення фінансового оздоровлення підприємства.

Перший розділ містить конкретний план фінансового оздоровлення, складовими частинами якого є:

а) план маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому
підрозділі визначають умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках, дається перелік можливих конкурентів, їхні переваги та недоліки, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства;

б) план виробництва та капіталовкладень, який містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням можливості оренди чи лізингу, характеризується виробничий процес, комерційні зв'язки з постачальниками сировини;

в) організаційний план, що в ньому відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства;

г) фінансовий план, в якому треба подати прогноз обсягів випуску та реалізації продукції, баланс грошових надходжень та витрат, зведений баланс активів і пасивів (на початок та кінець поточного року), аналіз шляхів досягнення беззбитковості підприємства, оцінку потреб в інвестиціях, форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів, графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).

У другому розділі проекту санації деталізують очікувані результати виконання проекту, дають оцінку ефективності запропонованої форми оздоровлення, а також прогнозують можливий ризик та збитки. Основою для вибору тієї чи іншої форми санації є розрахунок її ефективності (Е), яку можна визначити за такою формулою:

Е = Прогнозований обсяг     ÷ Розмір вкладень додаткового прибутку       на проведення санації

Результати санації можна оцінити через додатковий прибуток підприємства (різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення).

Мета санації вважається досягнутою, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутом з наступною ліквідацією) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

САНАЦІЙНИЙ АУДИТ

Рішення про проведення санації підприємства чи його ліквідацію приймається на основі висновків санаційного аудиту.

Мета санаційного аудиту - оцінювання санаційної спроможності підприємства, що досягається через вирішення таких завдань:

- проводиться причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

- визначається глибина фінансової кризи;

- робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства;

- здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підприємства санаційної концепції;

- робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації.

Джерела інформації для проведення санаційного аудиту діляться на:

-  внутрішні (баланси підприємства, звіти про фінансові результати, звіти про фінансово-майновий стан підприємства, про інвентаризацію, звіт про рух основних фондів, амортизацію, дані про наявність грошових коштів на банківських рахунках, кадровий склад підприємства, рівень заробітної плати та інше);

-  зовнішні (статистичні дані, що характеризують діяльність галузі в цілому, висновки незалежних експертів, нормативні документи, аналіз ринків збуту, фінансові плани та інші прогнозні розрахунки).

Складові санаційного аудиту:

1. Аудит фінансової сфери включає: оцінювання динаміки і структури валюти балансу, аналіз джерел власних коштів, аналіз структури дебіторської (кредиторської) заборгованості та структуру активів, аналіз формування та використання прибутку.

2. Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства та виявлення "слабких" місць у цій сфері, для чого проводиться така робота:

- вивчається загальна виробнича структура підприємства;

- оцінюється рівень існуючої технології виробництва;

- проводиться аналіз виробничих витрат;

- аналізується рух основних фондів та амортизаційних відрахувань;

- оцінюються показники праці.

Особлива увага приділяється аналізу витрат, що входять у собівартість продукції і не пов'язані з виробничою діяльністю. Аналізується також фактична наявність сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які не мають відношення до виробничого процесу. На цій основі розробляються рекомендації до їх подальшого використання, вт. ч. продажу.

3. Дослідження ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту готової продукції включає:

- визначення попиту на продукцію та його прогнозування;

- вивчення конкурентоспроможності товарів;

- забезпечення відповідності рівня якості товарів вимогам ринку;

- розробка концепції життєвого циклу товарів (на стадіях запровадження, зростання, зрілості та спаду);

- управління товарним асортиментом (розроблення нових видів, модифікація існуючих, зняття з виробництва застарілих моделей);

- розрахунок прогнозних обсягів виробництва та визначення номенклатури продукції;

- розширення інноваційної діяльності, спрямованої на розроблення нових продуктів із урахуванням ринкових вимог та стратегії підприємства.

БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ

Банкрутство - це пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений термін пред'явлені до неї з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних заробітних плат, які не були задоволені боржником протягом 3-х місяців після встановленого для їх погашення строку.

До боржника господарський суд може застосовувати такі типи процедур:

1) реорганізаційні (зовнішнє управління майном, санація та реорганізація);

2) ліквідаційні (добровільна чи примусова ліквідація підприємства);

3) мирову угоду (між боржником та кредиторами).

Господарський суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд призначає також ліквідаційну комісію (представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів та Фонду державного майна - для державних підприємств), яка оцінює майно боржника, проводить роботу по стягненню дебіторської заборгованості, розраховується з кредиторами та складає ліквідаційний баланс.

З моменту визнання боржника банкрутом:

- припиняється підприємницька діяльність боржника;

- до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута;

- строки всіх боргових зобов'язань банкрута вважаються такими, що минули, і припиняється нарахування пені та відсотків на усі види заборгованості банкрута.

Види банкрутства:

Реальне банкрутство         .

Умисне банкрутство - це навмисне доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення власником або посадовою особою підприємства з корисливих мотивів протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, що завдає істотної шкоди державним чи громадським інтересам або законним правам власників та кредиторів.

Навмисне доведення до банкрутства карається штрафом з позбавленням права посідати певні посади або здійснювати певну діяльність, позбавленням волі.

Фіктивне банкрутство – підприємство фактично не має ознак банкрутства, однак подає інформацію, яка свідчить про його фінансову неспроможність.

Цілі повідомлення неправдивої інформації:

-  намагання запобігти ліквідації підприємства в рамках провадження справи про банкрутство;

-  намагання провести ліквідацію, реорганізацію чи приватизацію підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів;

-  надання недостовірних даних аудитору з метою одержання помилкового висновку про фінансовий стан підприємства.

Для запобігання вказаним негативним явищам законодавство встановлює покарання для підприємців чи відповідальних службових осіб державних підприємств.

Приховане банкрутство - навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам. Карається позбавленням волі або штрафними санкціями.

Мотиви та цілі приховування банкрутства:

-  надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи,

-  спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства,

-  прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави, інших замовників і т. д.

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів у такій послідовності:

1 задовольняються вимоги, забезпечені заставою; виплата вихідної допомоги звільненим працівникам; витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії;

2 задовольняються вимоги щодо виплат працівникам підприємства (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства);

3 задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів;

4 задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

5 задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу;

6 задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. За недостатності коштів для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно належній сумі кожному кредиторові.

У разі реорганізації підприємства його права і обов’язки переходять до правонаступників.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність.