Приватизація як засіб припинення державної власності

виконанні її обов'язків.

За будь-яким договором купівлі-продажу, згідно зі ст. 224 ЦК України

продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець —

прийняти майно і сплатити за нього певну суму грошей.

Відповідно до статей 5, 6 та 23 Закону України "Про внесення змін і

доповнень до Закону України "Про приватизацію невеликих державних

підприємств (малу приватизацію)" передача об'єкта, що його приватизують,

здійснюється шляхом підписання акта про передачу цього об'єкта

уповноваженим представником органу приватизації і новим власником у

триденний термін після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Оплата проданого об'єкта відбувається протягом 30 календарних днів з

моменту нотаріального посвідчення договору. Термін оплати може бути

подовжено ще на 30 календарних днів за умови сплати не менше як 50

відсотків ціни продажу об'єкта. Оплата відбувається шляхом внесення коштів

у банківську установу на обумовлений договором рахунок. У договорі

обов'язково зазначаються номери розрахункових рахунків покупця і продавця,

назви та адреси банківських установ.

Крім цих умов про передачу об'єкта продажу та його оплату, законодавством

про приватизацію визнаються істотними і умови про зобов'язання сторін,

передбачені бізнес-планом чи планом приватизації, а також зобов'язання, які

були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, щодо здійснення

програм технічного переобладнання виробництва, впровадження прогресивних

технологій; здійснення комплексу заходів щодо збереження технологічної

єдності виробництва та технологічних циклів; збереження та раціонального

використання робочих місць; виконання вимог антимоно-польного

законодавства; збереження номенклатури та обсягу виробництва продукції

(послуг) відповідно до бізнес-плану;

завершення будівництва жилих будинків; утримання об'єктів соціально-

культурного призначення; виконання заходів щодо створення безпечних і

нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища; внесення

інвестицій виключно у грошовій формі, їх розміру та строків; виконання

встановлених мобілізаційних завдань (ст. 27 Закону України "Про

приватизацію майна державних підприємств").

Згаданий закон передбачає, що термін дії зазначених зобов'язань, за

винятком виконання встановлених мобілізаційних завдань, має не перевищувати

5 років. Встановлення такого строку, на думку автора, не завжди виправдано.

Щодо здійснення програм технічного переобладнання виробництва, впровадження

прогресивних технологій такий строк видається занадто коротким. Що

стосується такого зобов'язання, як виконання заходів щодо створення

безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища, то

воно взагалі не може бути обмежене у часі. Будь-яке підприємство протягом

усього часу свого існування повинне організовувати свою діяльність з

додержанням норм про охорону навколишнього природного середовища, що

передбачає і відповідні санкції за порушення цих норм.

Обмеження ж строком у 5 років виконання зобов'язань про збереження та

раціональне використання робочих місць ставить у невигідне становище

трудовий колектив відповідного підприємства.

Не повинні обмежуватися у часі також зобов'язання щодо утримання об'єктів

соціально-побутового призначення. Тому вважаємо, норму про термін дії

вищенаведених зобов'язань доцільно було б переглянути.

Відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання договору. Ця

умова визнається істотною ст. 27 Закону України "Про приватизацію майна

державних підприємств", яка встановлює, що до договору купівлі-продажу

об'єкта приватизації включаються санкції за порушення його умов.

Сторони відповідають за невиконання або неналежне виконання умов договору

відповідно до законодавства та умов договору. Згідно з ЦК України та

законодавством про приватизацію на сторони за договором купівлі-продажу

об'єкта приватизації покладається цивільно-правова відповідальність у таких

випадках.

Відповідно до статей 231 і 232 ЦК України, якщо продавець на порушення

договору не передає покупцеві продану річ, покупець має право вимагати

передачі йому проданої речі та відшкодування збитків, завданих затримкою

виконання, або, зі своєї сторони, відмовитись від виконання договору І

вимагати відшкодування збитків. Якщо покупець на порушення договору

відмовиться прийняти куплену річ або сплатити за неї

встановлену ціну, продавець має право вимагати, щоб покупець прийняв річ,

сплатив ціну та відшкодував збитки, завдані затримкою виконання, або може

відмовитись від договору І вимагати відшкодування збитків.

У разі прострочення виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу

об'єкта приватизації (наприклад, порушення терміну оплати об'єкта

приватизації) сторони відповідають згідно зі статтями 213—215 ЦК України.

Боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки,

завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково настала

після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило

інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і

вимагати відшкодування збитків. У відносинах між організаціями відмова від

прийняття простроченого виконання допускається тільки у випадках і на

умовах, встановлених законом або договором. Боржник не визнається таким, що

прострочив, поки зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення

кредитора. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання,

повинен сплатити за час прострочення три відсотки річних з простроченої

суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" у п. 4 ст. 29

встановлює, що покупці, які не сплатили за об'єкт приватизації протягом

встановленого строку, сплачують на користь органу приватизації неустойку у

розмірі 20 відсотків ціни, за яку куплено цей об'єкт, відповідно до

Постанови Кабінету Міністрів У країни "Про порядок сплати і розмір

неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти

приватизацГГ1.

При цьому рішення про викуп об'єкта або результати конкурсу, аукціону

підлягають анулюванню.

Залишаються незрозумілими правові наслідки такого анулювання, бо в законі

про це не йдеться. Виникає питання, чи анулювання рішення про викуп або

результатів аукціону, конкурсу означає фактичне розірвання договору, чи

може бути лише приводом для звернення до суду про його розірвання.

Враховуючи, що Закон України "Про приватизацію майна державних

підприємств" не передбачає правових наслідків такого анулювання, можна

вважати, що договір купівлі-продажу діє аж до його розірвання за згодою

сторін чи у судовому порядку.

Що стосується кредитора, то він на відміну від вищенаве-деного визнається

таким, що прострочив, якщо відмовився прийняти належне виконання,

запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг

виконати свого зобов'язання. Прострочення кредитора дає боржникові право на

відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що

прострочення не викликано умислом або необережністю його самого або тих

осіб, на яких відповідно до закону або доручення кредитора було покладено

прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник

відповідає на загальних підставах. За грошовими зобов'язаннями боржник не

повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Як уже зазначалося, майно, що його приватизують, має відповідати певним

якісним показникам, встановленим умовами договору, чи вимогам, що звичайно

ставляться.

У разі продажу покупцеві об'єкта приватизації неналежної якості він

відповідно до ст. 234 ЦК України має право за своїм вибором вимагати:

> або заміни речі річчю належної якості;

> або відповідного зменшення купівельної ціни;

> або безоплатного усунення недоліків речі продавцем чи відшкодування

витрат покупця на їх виправлення;

> або розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Викликає обгрунтований сумнів реалізація права вимагати заміни речі,

оскільки в процесі приватизації маємо справу із специфічною річчю (об'єктом

приватизації), яку замінити на іншу просто неможливо, і система

законодавства про приватизацію взагалі не передбачає можливості такої

заміни. Тому, на наш погляд, цю проблему необхідно законодавче врегулювати,

тобто виключити право вимагати заміни речі щодо об'єкта приватизації.

Покупець відповідно до п. 5 ст. 29 Закону України "Про приватизацію майна

державних підприємств" несе відповідальність ще й у таких випадках.

У разі порушення встановлених умовами договору купівлі-продажу строків

внесення інвестицій у встановленому обсязі покупець сплачує пеню у розмірі

0,1 відсотка вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення.

У разі розірвання договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням умов

поговору щодо внесення інвестицій, частково внесені інвестиції не

повертаються, а в разі невнесення інвестицій на день подачі позову про

розірвання договору покупець сплачує штраф у розмірі 10 відсотків

загального обсягу інвестицій.

Якщо покупець недодержав зобов'язань щодо збереження протягом визначеного

періоду профілю діяльності приватизованого об'єкта, покупець сплачує штраф

у розмірі 10 відсотків вартості придбаного майна.

Крім того, відповідно до ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих

державних підприємств (про малу приватизацію)" при недодержанні покупцем

зобов'язань щодо збереження протягом визначеного терміну кількості робочих

місць (за винятком скорочення робочих місць, пов'язаного із санкцією та

реструктуризацією підприємства) він сплачує штраф у розмірі 12-кратної суми

середньої заробітної плати кожного звільненого працівника та у місячний

термін поновлює кількість скорочених робочих місць.

Зазначені штрафи, крім останнього, який перераховується на рахунок служби

зайнятості за місцезнаходженням приватизованого об'єкта, надходять до

Державного бюджет України.

Крім розглянутих умов договору купівлі-продажу державного майна, істотними

є також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін необхідно

досягнути згоди. Такими умовами можуть бути інші зобов'язання сторін, що не

суперечать чинному законодавству, умови про ризик випадкової загибелі

об'єкта приватизації, про відповідальність сторін, інші умови залежно від

специфіки об'єкта приватизації та інтересів сторін.

Так, наприклад, представництво Фонду державного майна України у

Печорському районі м. Києва і ТОВ "Любава" у п.5 договору купівлі-продажу

магазину від 29 вересня 1995 р. передбачили, що ТОВ "Любава" зобов'язано

забезпечувати на викупленому підприємстві торговельну діяльність

продовольчими товарами відповідно до вимог законодавчих актів України щодо

їх зберігання та продажу. Покупець (ТОВ "Лю-бава") цього зобов'язання не

дотримався. Перевіряючи його діяльність, державна служба боротьби з

економічними злочинами та санепідемстанція Печорського району м. Києва 22

січня 1997 р. виявили, що у магазині знаходились ковбасні вироби з

простроченим терміном реалізації, які за органолептичними показниками не

відповідали державному стандартові 16-290-86. На порушення ст. 17 Закону

"Про забезпечення санепідемічного благополуччя населення" ковбасні вироби

зберігалися у підсобному приміщенні без холоду.

На підставі вказаної перевірки продавець вимагав розірвати договір купівлі-

продажу.

Рішенням арбітражного суду м. Києва його вимогу було за-доволено, і

договір розірвано, оскільки покупець не виконав свого зобов'язання за

договором.

4. Форми здійснення підприємницької діяльності приватизованого

підприємства.

Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства

України. Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який

має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і

комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в

установах банків, печатку із своїм найменуванням, а промислове підприємство

- також товарний знак.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони

не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим

статутом підприємства.

У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає

продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким

підприємствам дотацію, інші пільги.

Відповідно до форм власності, встановлених Законом України "Про

власність", можуть діяти підприємства таких видів:

- індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної

особи та виключно її праці;

- сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України

- членів однієї сім'ї, які проживають разом;

- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина

України, з правом найняття робочої сили;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу

підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та

релігійної організації;

- державне комунальне підприємство, засноване на власності

адміністративно-територіальних одиниць;

- державне підприємство, засноване на загально-державній

(республіканській) власності;

- спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних

власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного

підприємства відповідно до законодавства України можуть бути юридичні особи

та громадяни України, союзних республік, інших держав;

- підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян союзних

республік та інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим

законодавством України.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності

його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесене до

категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100

чоловік;

у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються

законодавством України.

У республіці можуть діяти інші типи та категорії підприємств, у тому

числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою

виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не

суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об'єднуватись в:

асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації

господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і

комерційну діяльність будь якого з її учасників;

корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання

виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих

повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського

капіталу для досягнення спільної мети;

концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових

організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової

залежності від одного або групи підприємців;

інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити

підприємства інших союзних республік та держав. Підприємства України можуть

входити в об'єднання, зареєстровані в інших союзних республіках та

державах. Порядок вступу в об'єднання у зазначених випадках здійснюється

відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси,

розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм

найменуванням.

Реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому цим Законом

для підприємства.

Об'єднання не відповідає за зобов'язання підприємств, які входять до його

складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднань, якщо

інше не передбачено установчим договором (статутом).

Підприємства, які входять до об'єднання, можуть вийти з його складу із

збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими

підприємствами та організаціями.

Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із таких

об'єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи уповноваженого ним

органу та з участю трудового колективу з наданням їм права підприємства.

Відмова власника може бути оскаржена трудовим колективом до суду.

Діяльність всіх підприємств, розташованих на території України,

здійснюється відповідно до цього та інших законів України, а в випадках,

передбачених ними, також рішеннями уряду України.

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь

України, встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство про

підприємство, то застосовуються правила міжнародного договору або

міжнародної угоди.

Підприємство може бути засноване внаслідок примусового поділу іншого

підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

Підприємство може бути створене в результаті виділення із складу діючих

підприємств, організації одного або кількох структурних підрозділів, а

також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових

колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за

новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими

підприємствами.

У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібна ділянка

землі, а також інші природні ресурси, дозвіл на їх використання видається

відповідною Радою народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами

випадках - Верховною Радою України за поданням первинного

природокористувача при наявності позитивного висновку державної екологічної

експертизи або відповідної Ради народних депутатів. Відмова у наданні

ділянки землі та інших природних ресурсів може бути оскаржена в порядку,

передбаченому законодавством України.

Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної

реєстрації.

Державна реєстрація підприємства здійснюється у виконавчому комітеті

районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за

місцезнаходженням підприємства.

Дані про державну реєстрацію підприємства в десятиденний строк виконкомом

повідомляються Міністерству фінансів України і Держкомстату України.

Підприємство включається до державного реєстру України від дня його

реєстрації.

Для державної реєстрації підприємства виконавчому комітету відповідної

Ради народних депутатів подаються заява, рішення засновника про створення,

статут та інші документи за переліком, що визначається Радою міністрів

України.

У разі відсутності у малого підприємства на момент реєстрації власного

приміщення вона здійснюється за юридичною адресою одного з його

засновників.

Державна реєстрація підприємств здійснюється не пізніше 30 днів від дня

подачі заяви з доданням необхідних документів виконавчому комітету

відповідної Ради народних депутатів.

При зміні основних положень статуту або типу підприємства здійснюється

його перереєстрація. Перереєстрація підприємства здійснюється в порядку,

встановленому для його реєстрації.

Якщо державну реєстрацію підприємства у встановлений строк не проведено

або в ній відмовлено з мотивів, які засновник підприємства вважає

необгрунтованими, він може звернутися до суду. Засновник має право стягнути

через суд збитки, завдані йому внаслідок незаконної відмови у реєстрації.

За державну реєстрацію підприємства з нього справляється плата, розмір

якої визначається в порядку, встановленому Законом України "Про

підприємництво".

Одержані кошти зараховуються на рахунок відповідної Ради народних

депутатів за місцем реєстрації підприємства.

Підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення та

інші відособлені підрозділи з правами відкриття поточних і розрахункових

рахунків і затверджує положення про них.

Погодження питання про розміщення таких відособлених підрозділів

підприємства з відповідними місцевими Радами народних депутатів проводиться

в порядку, встановленому для створення підприємства.

Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі

спеціального дозволу (ліцензії).

Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також порядок

одержання дозволу (ліцензії) для здійснення такої діяльності встановлюється

Законом України "Про підприємництво".

Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником

(власниками) майна, а для державних підприємств - власником майна за участю

трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства,

його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління,

порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8