Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів

місцеві акцизи, наприклад податок на продаж алкогольних напоїв на розлив та

ін.

Значного розширення потребує перелік місцевих екологічних податків.

Можна запровадити податок на утилізацію побутових відходів або на

прибирання сміття, податок на полювання, на рибальство, на використання

кар'єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших

домашніх тварин. Усі ці податки ефективно використовуються в зарубіжних

країнах.

Зарубіжний досвід також показує, що можна запроваджувати в Україні

податки на цінні папери (на емісію акцій та облігацій), на біржові

операції, на грошові капітали, на приріст капіталу, на осіб, які володіють

двома квартирами, на видовища, на право розміщення офісів у центральній

частині міста та ін.

Звичайно, мова не може йти про одночасне запровадження всіх цих

податків. Робити це необхідно в контексті реформи всієї податкової системи,

під час якої доцільно збалансувати співвідношення між надходженнями від

загальнодержавних і місцевих податків на користь значного підвищення частки

других.

У новому законі про місцеві податки і збори доцільно передбачити дві

групи місцевих податків і зборів.

Перша група — це місцеві податки і збори, що повністю регламентуються

центральною владою. Місцеві органи влади матимуть право на встановлення

пільг на ці податки.

Друга група місцевих податків і зборів може самостійно встановлюватися

місцевою владою. Механізм державного контролю передбачає включення двох

елементів:

обов'язкову реєстрацію таких податків у Міністерстві фінансів України

та встановлення верхніх меж податкових ставок.

У 1996—1997 рр. в Україні зроблено спроби переглянути ідеологію

місцевого оподаткування. У червні 1996 р. відбулися парламентські слухання

про вдосконалення законодавства про місцеві податки і збори. За їхніми

підсумками прийнято рекомендації. У рекомендаціях запропоновано розширити

повноваження органів місцевого самоврядування у сфері місцевого

оподаткування та перелік місцевих податків і зборів. Цю проблему відзначено

також і в бюджетній резолюції на 1997 р. У постанові Верховної Ради України

від 3 липня 1996 р. "Про основні напрямки бюджетної політики на 1997 рік"

(Бюджетна резолюція) Кабінету Міністрів було доручено до 1 вересня 1996 р.

внести пропозиції про розширення переліку місцевих податків і зборів, а

також про розширення повноважень у цій сфері органів місцевого

самоврядування. Поданий у зв'язку з цим дорученням Кабінетом Міністрів

України проект Закону "Про місцеві податки і збори" було відхилено

Верховною Радою.

Проблема місцевих податків і зборів знайшла своє відображення і в

постанові Верховної Ради України від 4 грудня 1996 р. "Про основні

положення податкової політики в Україні". Цією постановою передбачено в

процесі реформування податкової системи України запровадити 19 місцевих

податків і зборів. Але такий перелік місцевих податків не дозволить

кардинально підвищити їхню роль у податковій системі. Лише за умови, що

місцевими податками буде визнано податок на нерухоме майно юридичних осіб,

податок на нерухоме майно фізичних осіб, прибутковий податок з громадян,

плату за землю, місцеві акцизи та деякі інші, вони почнуть відігравати

суттєву роль у формуванні доходів органів місцевого самоврядування.

Поняття комунальної власності

Невід'ємним атрибутом місцевого самоврядування є особлива, самостійна

форма власності, суб'єктом права якої є низовий територіальний колектив. У

зарубіжних країнах її названо муніципальною формою власності. Крім

муніципальної, публічними формами власності є власність держави, суб'єктів

федерації (у федеративних країнах), адміністративно-територіальних

утворень.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні

одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад

народних депутатів.

Об'єктами права комунальної власності визначалося майно, що забезпечує

діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів, кошти місцевих

бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального

господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я,

торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні

системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, враховуючи

націоналізоване майно, передане відповідним міністерствам, установам,

організаціям, а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного й

соціального розвитку відповідної території.

В комунальній власності також перебуває майно, передане у власність

області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими

суб'єктами права власності. Держава та її адміністративно-територіальні

одиниці не відповідають за зобов'язаннями одне одного в процесі реалізації

права державної власності.

Формування комунальної власності в Україні ще не завершено, і воно має

свої особливості.

По-перше, на відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих

країн, в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його

безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної власності. В

зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформоване,

як правило, шляхом викупу об'єктів приватної власності до власності

територіальних колективів, а також шляхом створення об'єктів комунальної

власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

По-друге, в зарубіжних країнах, включаючи і Російську Федерацію, на

відміну від України до 1996 р., майно комунальної (муніципальної) власності

не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою

власності — власністю територіальних колективів.

По-третє, в зарубіжних країнах суб'єктом права комунальної

(муніципальної) власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а

територіальний колектив як носій місцевого самоврядування і, відповідно,

там немає різновидів комунальної власності. На відміну від України, де було

запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та

селищну різновиди комунальної власності, в зарубіжних країнах право

комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні первинної

(низової) адміністративно-територіальної одиниці, що утворюється на базі

територіального колективу як суб'єкта місцевого самоврядування.

Запровадження в Україні комунальної власності як власності

корпоративної, недержавної означає створення таких економічних і фінансових

основ місцевого самоврядування, котрі відповідають потребам ринкової

економіки, об'єктивним законам її розвитку.

Наслідком запровадження в Україні комунальної власності буде створення

органів місцевого самоврядування власної юридично оформленої самостійної

фінансово-економічної бази.

У комунальній власності можуть перебувати рухоме та нерухоме майно,

природні ресурси і корисні копалини місцевого значення, ліси, водоймища,

рослинний і тваринний світ, земля, кошти місцевих бюджетів, позабюджетних,

валютних та цільових фондів, фінансові ресурси комунальних підприємств,

запозичені органами місцевого самоврядування фінансові ресурси, цінні

папери, фінансово-кредитні установи, паї, що належать органам місцевого

самоврядування в статутних фондах підприємств акціонерних товариств,

страхові та довірчі товариства, пенсійні та резервні фонди, житловий фонд,

підприємства, установи, організації та заклади виробничої соціально-

культурної сфер, котрі надають відповідні послуги територіальній громаді чи

об'єднанням територіальних громад.

У комунальній власності не може бути об'єктів власності,

функціонування яких не пов'язане з наданням послуг територіальній громаді і

спрямоване виключно на отримання прибутку, а також об'єкти, що за

законодавством не можуть належати як власність громадам.

У комунальній власності повинні перебувати і не можуть бути

приватизовані або іншим способом відчужені на користь юридичних та фізичних

осіб дороги, тротуари, парки, сквери, набережні річок, річки, озера,

кладовища, пам'ятники архітектури та історії, заповідники тощо. Перелік

об'єктів виключно громадського користування затверджується на місцевому

референдумі та закріплюється в статуті територіальної громади.

Матеріальні та фінансові ресурси, які перебувають у комунальній

власності, є надбанням територіальної громади. Правовий режим майна

комунальної власності визначається законодавством України. Комунальна

власність на рівних правах із державною, приватною та іншими формами

власності визначається і захищається законом. Суб'єктом права комунальної

власності є територіальна громада, а від її імені — представницький орган

місцевого самоврядування, котрий володіє, користується і розпоряджається

комунальним майном на основі законодавства України та статуту поселення.

Склад та перелік об'єктів майна комунальної власності самостійно

визначається представницькими органами місцевого самоврядування в містах,

селах, селищах та в інших поселеннях.

Органи місцевого самоврядування формують склад об'єктів комунальної

власності самостійно. Ради затверджують перелік майна, що належить до

комунальної власності, на основі концепції комунальної власності та Закону

"Про правовий режим майна комунальної власності". Об'єкти, визначені як

майно комунальної власності, може бути передано територіальним громадам із

державної власності органами, уповноваженими здійснювати управління майном

державної власності у визначеному Законом порядку, або викуплено з інших

форм власності органами місцевого самоврядування на основі права

переважного викупу. Об'єкти комунальної власності може бути створено за

рахунок коштів бюджетів місцевого самоврядування, а також позабюджетних,

цільових, валютних фондів та інших ресурсів.

На основі затверджених переліків майна комунальної власності міські,

сільські та селищні ради самостійно визначають склад об'єктів комунальної

власності міста, села та селища. Після розгляду затверджених радами

переліків об'єктів майна комунальної власності Фонд державного майна

України та його регіональні відділення за участю Міністерства економіки

України готують подання до Кабінету Міністрів України, на основі яких

Кабінет Міністрів України приймає постанови про передачу цих об'єктів у

комунальну власність відповідних міст, сіл та селищ. Передача об'єктів

здійснюється Фондом державного майна України і супроводжується наданням

міським, сільським та селищним органам місцевого самоврядування актів на

право власності на кожний об'єкт. Переданим до комунальної власності

вважається об'єкт майна після надання органу місцевого самоврядування акта

на право його власності. Акти оформляються і надаються Фондом державного

майна України. Після передачі до комунальної власності підприємств,

організацій, установ, інших об'єктів майна вони підлягають реєстрації у

встановленому законодавством порядку.

Об'єкти і майно комунальної власності не може бути вилучено

(відчужено) без згоди територіальної громади або представницького органу

місцевого самоврядування від їхнього імені. Передача об'єктів та майна

комунальної власності до інших форм власності здійснюється виключно за

рішенням представницького органу місцевого самоврядування і, як правило, на

засадах купівлі-продажу за цінами, які складаються на ринку нерухомості,

майна та землі. Відчуження об'єктів і майна комунальної власності, що мають

особливо важливе значення для територіальної громади, здійснюється лише за

рішенням місцевого референдуму. Перелік таких об'єктів затверджується

рішенням представницького органу місцевого самоврядування або в статуті

місцевого самоврядування.

Об'єкти і майно комунальної власності, котрі за рішеннями

представницького органу місцевого самоврядування передаються для

забезпечення діяльності державних органів законодавчої, виконавчої й

судової влади, та з метою надання об'єктам загальнонаціонального статусу (в

разі клопотання відповідних органів), передаються до державної власності на

безоплатній основі. Відповідні органи державної влади в таких випадках

компенсують додаткові видатки органів місцевого самоврядування у зв'язку з

передачею об'єктів та майна до державної власності. Процедура безоплатної

передачі майна комунальної власності до державної власності визначається

Кабінетом Міністрів України.

Територіальна громада безпосередньо через референдум або за рішенням

представницького органу місцевого самоврядування приймає рішення про

доцільність, форми та про строки приватизації майна комунальної власності

на засадах законодавства України про приватизацію. Приватизація

комунального майна здійснюється на основі програм приватизації, самостійно

розроблених виконавчими органами місцевого самоврядування і затверджених

територіальними громадами або їхніми представницькими органами.

Міські ради міст обласного значення можуть приймати рішення про

делегування функцій управління окремими об'єктами комунальної власності

обласним державним адміністраціям. Сільські, селищні ради та ради міст

районного значення можуть приймати рішення про делегування функцій

управління окремими об'єктами комунальної власності районним державним

адміністраціям. Міські, сільські та селищні ради з власної ініціативи

можуть відкликати рішення про делегування функцій управління окремими

об'єктами комунальної власності обласним та районним державним

адміністраціям. Територіальні громади можуть делегувати функції управління

майном комунальної власності створеним ними асоціаціям та іншим органам.

Здійснення делегованих функцій управління окремими об'єктами

комунальної власності забезпечується обласними та районними державними

адміністраціями на договірних засадах із міськими, сільськими та селищними

радами. У разі об'єднання кількох територіальних громад або створення

об'єктів комунальної власності, що надають послуги кільком територіальним

громадам, місцеві ради можуть створювати міжкомунальні органи, котрим

делегуються функції управління вказаними об'єктами комунальної власності.

Суб'єктом права комунальної власності в містах з районним поділом є

міська територіальна громада, а від її імені — міська рада. У випадках,

визначених Конституцією України, суб'єктом права комунальної власності є

територіальна громада району в місті.

Територіальна громада міста, а від її імені — міська рада можуть

приймати рішення про передачу окремих функцій управління об'єктами

комунальної власності чи окремими об'єктами цієї власності районним органам

влади або органам влади інших адміністративних одиниць, котрі функціонують

у системі міського самоврядування.

Міста Київ і Севастополь мають власну комунальну власність. Суб'єктами

її права є територіальні громади цих міст, а також територіальні громади

районів, а від їхнього імені — відповідні міські та районні ради.

Управління комунальною власністю в містах Києві та Севастополі здійснюється

відповідними виконавчими органами місцевого самоврядування. Окремі функції

управління комунальною власністю Київська і Севастопольська міські ради

можуть делегувати відповідним міським державним адміністраціям.

Автономна Республіка Крим володіє, користується і розпоряджається

майном, що передається у власність Автономної Республіки Крим.

Територіальні громади, розміщені на території Автономної Республіки Крим,

формують комунальну власність на загальних умовах, визначених для всіх

органів місцевого самоврядування в Україні. Майно державної власності

передається в комунальну власність територіальних громад Автономної

Республіки Крим згідно з Постановою Кабінету Міністрів України про

формування комунальної власності міст, сіл, селищ та інших поселень в

Україні.

Майно комунальної власності територіальних громад в Автономній

Республіці Крим не може бути вилучене (викуплене) у власність автономії без

згоди відповідних представницьких органів місцевого самоврядування.

Майно власності Автономної Республіки Крим формується після визначення

в законодавчому порядку сфер відання та компетенції Автономної Республіки

Крим. Переліки майна, що передається у власність Автономної Республіки

Крим, визначаються постановою Кабінету Міністрів України. Передача об'єктів

у власність Автономної Республіки Крим із державної власності України

здійснюється Фондом державного майна України на підставі постанов Кабінету

Міністрів України.

Органи місцевого самоврядування можуть створювати підприємства, фірми

та компанії, засновані як комунальна власність у формі унітарних

комунальних підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю,

акціонерних товариств.

Унітарним є комунальне підприємство, не наділене правом власності на

закріплене за ним майно. Майно такого підприємства є неподільним і не може

бути розподілене на частки, паї. Не можуть мати часток, паїв у такому

підприємстві і його працівники. Майно унітарного комунального підприємства

використовується на основі права господарського відання або на основі права

оперативного управління.

Комунальним акціонерним товариством є товариство, що має статутний

фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості.

Акціонерне товариство несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном

товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише в

межах належних їм акцій. Орган місцевого самоврядування може володіти 100

відсотками акцій акціонерного товариства або лише їхньої частиною.

Комунальним акціонерним товариством вважається товариство, в якому понад 50

відсотків акцій належить органу місцевого самоврядування. Органи місцевого

самоврядування можуть бути учасниками як відкритих, так і закритих

акціонерних товариств.

Комунальним товариством з обмеженою відповідальністю є товариство,

котре має статутний фонд, розподілений на частини, розмір яких визначається

статутними документами. Учасники товариства несуть відповідальність за його

зобов'язаннями в межах їхніх внесків до статутного фонду.

У випадках, визначених статутними документами, учасники товариства з

обмеженою відповідальністю, котрі не повністю виконали свої внески,

відповідають за зобов'язаннями товариства в межах внесеної суми. Органи

місцевого самоврядування можуть володіти статутним фондом товариства з

обмеженою відповідальністю повністю або частково. Комунальним вважається

товариство з обмеженою відповідальністю, якщо орган місцевого

самоврядування володіє більш ніж 50 відсотками його статутного фонду.

Органам місцевого самоврядування забороняється бути учасниками

товариств із додатковою відповідальністю, повних товариств, а також

командитних товариств (товариств на довірі).

У зв'язку із запровадженням комунальної власності територіальної

громади запропоновано на загальнодержавному рівні провести інвентаризацію

її об'єктів і скласти їхній єдиний реєстр.

Комунальний кредит

Інститут комунального кредиту відіграє особливу роль у фінансах

місцевих органів влади. Комунальний кредит у розвинутих місцевих фінансових

системах — основне джерело фінансування муніципальних інвестиційних

програм.

Комунальний кредит є системою відносин між двома юридичними особами з

поворотної, платної і строкової передачі фінансових ресурсів, одна з яких —

орган місцевого самоврядування. Його не слід ототожнювати з державним

кредитом. Суб'єктом відносин щодо поворотного, платного і строкового

запозичення фінансових ресурсів у системі державного кредиту виступає

держава.

Комунальний кредит має різні форми. Основні з них такі:

- облігаційні позики,

- безоблігаційні позики,

- комунальний банківський кредит,

- комерційний комунальний банківський кредит,

- комунальний кредит державних банків,

- взаємний комунальний кредит та ін.

Більшість із цих форм комунального кредиту в практиці 1990—1997 років

в Україні не застосовувались і не передбачені в законодавстві держави.

Окремі форми комунального кредиту в Україні почали зароджуватися з 1990

року, коли для цього було створено відповідну правову базу.

Практика становлення комунального кредиту в Україні в 1990—1997 рр.

була пов'язана з використанням двох форм цього кредиту. В Україні поступово

розвивався кредит у формі комунальних облігаційних позик та комерційний

банківський комунальний кредит.

Наприклад:

Рішення про випуск внутрішньої місцевої позики на суму 5 трлн 132 млрд

крб. у 1995 році ухвалила Київська міська рада. Емітентом був комітет

економіки міськвиконкому під гарантії фінансового управління цього

виконавчого комітету. Випуск позики здійснювався в безготівковій формі.

Номінальна вартість однієї облігації — 50 млн крб. Термін випуску облігацій

встановлювався з 1 липня 1995 р. по 1 липня 1996 р. Облігації розміщувалися

серед юридичних осіб. Погашення їх здійснювалося через 3—6 місяців. У

міськвиконкомі створили комісію з питань цінних паперів. Отримані від

позики кошти місто планувало спрямувати на житлове будівництво та

будівництво метрополітену.

З 1 липня 1995 року свої цільові житлові облігації (ЦЖО) почала

випускати Київська державна комунальна будівельна корпорація

"Київміськбуд". Обсяг емісії становить 1 трлн 388 млрд крб. Власники

облігацій у період 1 липня 1996 р. — 15 березня 1997 р. стали власниками

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12