Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів

нарікань і є причиною протиріч між місцевими Радами різних рівнів.

Самостійною статтею доходів місцевих бюджетів є дотації, субвенції і

субсидії.

Дотації – форма централізованого регулювання доходів і видатків

підприємств, організацій, установ, а також бюджетів, планові витрати котрих

перевищують отримані доходи, у вигляді надання грошових коштів, які

компенсують збитковість. Таке додаткове надання коштів може спрямовуватися

на покриття збитків підприємств і організацій, як виробничої , так і

невиробничої сфери, а також на збалансування місцевих бюджетів.

Субвенції – цільова допомога, вид державного сприяння місцевим органам

влади або окремим галузям господарства, яка надається для вирішення певних

задач.

Субсидії – фінансова допомога, яка надається частіше всього за рахунок

коштів державного бюджету місцевим органам влади, юридичним і фізичним

особам, іншим державам. Розрізняють прямі і непрямі субсидії.

2. Видатки місцевих бюджетів

Важливу роль для становлення самостійних місцевих бюджетів відіграє

порядок здійснення видатків та склад цих видатків. У місцевих органів влади

мають бути, що вже наголошувалося, визначені функції і завдання. У рамках

цих функцій у сфері власних повноважень необхідною є свобода рішень

місцевих органів влади в здійсненні видатків із місцевих бюджетів.

Законодавство України з цих питань поки що недосконале й суперечливе, хоча

і пройшло з 1990 року певну еволюцію. Коротко розглянемо окремі його

положення.

Визначеного законом повного переліку видатків місцевих бюджетів в

Україні поки що немає. Бюджетне законодавство України регламентує порядок

здійснення видатків місцевих бюджетів та основні напрямки використання

їхніх коштів. Законом "Про бюджетну систему Української РСР", прийнятим у

1990 році, встановлено, що місцеві ради самостійно витрачають бюджетні

кошти і визначають напрямки використання коштів місцевих бюджетів. Вони

також збільшують норми видатків на утримання житлово-комунального

господарства, закладів охорони здоров'я, народної освіти, соціального

забезпечення, культури і спорту, органів внутрішніх справ, охорони природи,

визначають додаткові пільги і допомогу окремим категоріям населення. За

Законом, місцеві ради отримали право встановлювати розмір видатків на

утримання органів місцевого управління, утворення резервних фондів, надання

дотацій і субвенцій для збалансування бюджетів нижчого рівня.

Прийнятим того ж року Законом "Про місцеві Ради народних депутатів

Української РСР та місцеве самоврядування" підтверджено зазначений порядок

здійснення видатків із місцевих бюджетів.

Названі законодавчі акти передбачають, що доходи, додатково одержані

при виконанні місцевих бюджетів, а також суми перевищення доходів над

видатками, що утворюються внаслідок перевиконання доходів або економії у

видатках, залишаються в розпорядженні відповідних місцевих рад, вилученню

не підлягають і використовуються на їхній розсуд.

Після проголошення незалежності України порядок здійснення видатків із

місцевих бюджетів майже не змінився. У Законі України "Про місцеві ради

народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", прийнятому в

1992 р., більш чітко визначено порядок здійснення видатків із місцевих

бюджетів на утримання органів управління. Органи місцевого самоврядування

встановлюють розмір видатків на утримання створюваних ними органів

управління замість попереднього порядку, згідно з яким місцеві ради

встановлювали розмір видатків на утримання органів місцевого управління.

Більш деталізоване правове регулювання видатків місцевих бюджетів

запроваджено лише в 1995 р. в Законі "Про бюджетну систему України". Згідно

із ст. 18 цього Закону кошти республіканського бюджету Автономної

Республіки Крим і місцевих бюджетів витрачаються лише з тією метою і в тих

межах, які затверджені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та

місцевими радами.

Уперше видатки всіх бюджетів поділено на поточні та на видатки

розвитку. Згідно із Законом.

Поточні видатки – це витрати бюджетів на фінансування мережі

підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного

року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та

інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних

видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі

перелічених вище об’єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на

обсяг видатків.

Видатки розвитку – це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та

інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень

виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної

перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов’язані з

розширеним відтворенням.

У Законі вперше розподілено видатки між бюджетами різних рівнів

бюджетної системи. Більш детально це зроблено щодо державного бюджету

України, видатки місцевих бюджетів визначено лише фрагментарне. Так, у ст.

20 встановлено, що з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим

та місцевих бюджетів здійснюються такі видатки:

— на фінансування установ та організацій освіти, культури, науки,

охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального

забезпечення і соціального захисту населення, котрі підпорядковані

виконавчим органам влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і

Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених

на ці органи влади функцій;

— на утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих

органів державної влади і самоврядування;

— на фінансування підприємств і господарських організацій, котрі

входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

— на інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавства України з

республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Закон встановив, що розмежування видів видатків між бюджетами, які

входять до складу бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва

і Севастополя, здійснюється відповідно Верховною Радою Автономної

Республіки Крим, обласними. Київською і Севастопольською міськими радами,

районними і міськими (міст із районним поділом) радами. Це положення

суперечить принципам місцевого самоврядування. Кожен рівень влади повинен

нести видатки, визначені законом.

У Законі вперше запроваджено порядок пропорційного скорочення бюджетних

видатків.

Статтею 31 встановлено: якщо при виконанні бюджету рівень його дефіциту

перевищує встановлений або виникає значне зниження надходжень від доход них

джерел, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим,

місцеві ради за пропозиціями відповідно Кабінету Міністрів України, Уряду

Кримської автономії та виконавчих органів місцевих рад приймають рішення

про запровадження пропорційного скорочення затверджених бюджетних видатків.

Пропорційне скорочення видатків здійснюється щомісячно до кінця бюджетного

року за всіма статтями бюджету, крім захищених, перелік яких відповідно

визначається радою.

Пропорційне скорочення видатків може бути запроваджено також тоді, коли

внаслідок дефіциту бюджету місцевий орган влади неспроможний фінансувати

передбачені бюджетом заходи.

Окремі зміни щодо здійснення видатків внесено Законом України "Про

місцеве самоврядування в Україні", прийнятим у травні 1997 року. Статтею 64

Закону встановлено, що видатки, які здійснюються органами місцевого

самоврядування на потреби територіальних громад, їхній розмір і цільове

спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад.

В обласних і районних бюджетах передбачено видатки, пов'язані зі

здійсненням районними, обласними радами заходів із забезпечення спільних

інтересів територіальних громад. Ці видатки визначаються відповідними

обласними і районними бюджетами. Закон передбачив виділення у видатковій

частині місцевих бюджетів окремо видатків поточного бюджету і видатків

бюджету розвитку. Крім того, встановлено, що видатки місцевих бюджетів

поділяються на дві частини: на видатки, пов'язані з використанням власних

повноважень місцевого самоврядування, і на видатки, пов'язані з виконанням

делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Що ж стосується видатків місцевих бюджетів, то вони відображають ті ж

самі економічні відносини, що і видатки державного бюджету. Це ті

економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованих

грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади. В

Законі України “Про бюджетну систему України“ вказано, що кошти місцевих

бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених місцевими Радами

народних депутатів [34, С. 602]. Згідно цього закону із місцевих бюджетів

здійснюються видатки на:

- фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони

здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального

забезпечення і соціального захисту населення, що знаходяться у

підпорядкуванні виконавчих органів влади АР Крим, областей, міст

Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно

до покладених на ці органи влади функцій;

- утримання місцевих органів державної влади і самоврядування;

- фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до

складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

- фінансування інших заходів.

Важливе значення для забезпечення самостійності місцевих бюджетів має

порядок використання вільних бюджетних коштів і повноваження місцевих

органів влади щодо його встановлення.

В обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного

підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди виконавчих

органів обласних, міських, районних рРад народних депутатів у розмірі до 1

відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для

фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час

затвердження зазначених бюджетів.

Вільні бюджетні кошти утворюються в місцевих бюджетах на початку

бюджетного року і не враховуються при затвердженні бюджету поточного року.

Вони включають: вільний залишок коштів; суми, додатково одержані в процесі

виконання бюджету; суми перевищення доходів над видатками в разі збільшення

доходів чи економії видатків або з інших джерел.

Законом про бюджетну систему України встановлено, що вільні бюджетні

кошти не може бути вилучено органами державної виконавчої влади вищого

рівня. Рішення про використання їх приймають місцеві органи державної

виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Ці рішення

затверджуються відповідними радами.

Вільні бюджетні кошти може бути використано на господарські заходи, на

купівлю акцій або інших цінних паперів для надання відсоткових чи

безвідсоткових бюджетних позичок, на інші заходи. Гарантії прав щодо

самостійного використання вільних бюджетних коштів збережено і в Законі

"Про місцеве самоврядування" від 1997 року.

Отже, видатки місцевих бюджетів відображають ті ж самі економічні

відносини, що і видатки державного бюджету. Це ті економічні відносини, які

виникають у зв’язку з розподілом централізованих грошових коштів, що

знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади.

Слід також зазначити, що видатки всіх бюджетів згідно Закону “Про

бюджетну систему України” поділяються на поточні видатки і видатки

розвитку.

Поточні видатки – це витрати бюджетів на фінансування мережі

підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного

року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та

інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних

видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі

перелічених вище об’єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на

обсяг видатків.

Видатки розвитку – це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та

інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень

виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної

перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов’язані з

розширеним відтворенням.

Нині вже очевидно, що існують певні протиріччя між процесами

формування місцевих бюджетів і їх виконання. Вони полягають в тому, що

чинна практика формування місцевих бюджетів зберегла в своїй основі

попередні державні функції планового керівництва народним господарством,

тоді як виконання місцевих бюджетів здійснюється в реальних умовах ринкової

економіки перехідного періоду зі всіма притаманними їй негативними

атрибутами (зростанням інфляції, підвищенням рівня безробіття, падінням

життєвого рівня населення). В результаті на сьогоднішній день місцеві

бюджети різних рівнів перетворені практично в умовні кошториси, в яких

спостерігається постійне неспівпадання доходної та видаткової частин, що не

сприяє покращенню економічної ситуації та реалізації соціальних програм при

переході до ринку.

Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і

використання бюджетів усіх рівнів управління необхідно, щоб кожна ланка

бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу, а

взаємовідносини між державним і регіональним бюджетом будувались з

урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку

регіонів.

3. Аналіз доходів і видатків бюджету Волинської області

Одна з основних функцій місцевого самоврядування – діяльність щодо

задоволення суспільних потреб. Насамперед, це діяльність, що пов’язана з

впровадженням в життя соціальної програми держави, до якої, зокрема входить

соціальний захист населення, організація освіти, охорони здоров’я

населення, розвиток культури, спорту, молодіжні програми, а також

діяльність, що пов’язана з наданням послуг та забезпеченням ефективного

функціонування тих господарських одиниць, які надають комунальні, житлові,

транспортні та інші послуги.

Реалізація значної частини цих завдань потребує залучення суспільних

фондів. Основним джерелом фінансування таких завдань є місцеві бюджети,

поряд з якими можуть використовуватися також і ресурси фондів цільового

призначення. Велику роль у цій сфері відіграє правильна система

збалансування місцевих бюджетів, яка забезпечує місцевим радам народних

депутатів право вільного використання власних фінансових ресурсів.

В цілому ж серед доходів місцевих бюджетів можна виділити слідуючі

види надходжень:

- загальнодержавні податки і збори;

- місцеві податки і збори;

- надходження коштів від приватизації майна;

- дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

- інші надходження.

Ситуація, яка склалася нині в економічному розвитку нашої держави,

свідчить про те, що централізація в управлінні країною та її економікою

безперспективна. Без децентралізації функцій у розвитку економіки регіон не

може забезпечити налагодження взаємозв'язків територіальних інтересів із

загальнодержавними. Кожний регіон, враховуючи власні економічні та

соціальні потреби, визначає свою участь у спільному з іншими регіонами

розв'язанні міжрегіональних проблем. Інакше неможливий міжрегіональний

обмін фінансовими й матеріально-технічними ресурсами.

Результативність розвитку і функціонування регіональних систем слід

розглядати з позиції відтворювального процесу, що пов'язано з розмірним

використанням національного доходу для нагромадження, споживання, а також

створеного чистого продукту як результату функціонування системи. Таке

порівняння дає відповідну інформацію про те, чи виробляє регіон більше

національного доходу, чи споживає.

Насамперед слід говорити про бюджет регіону, який є концентрованим

вираженням економічної політики. Для оцінки бюджетної політики як держави в

цілому, так і регіону зокрема можуть бути використані три основних

показники: частка валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється

через бюджет; співвідношення між основними статтями видатків бюджету;

співвідношення між прибутками і видатками регіону.

Частина валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через

бюджет області, визначає рівень централізації фінансових ресурсів державою

з метою забезпечення ринкової рівноваги й стимулювання розвитку окремих

сфер і галузей економіки. Проте показник частки бюджетних доходів у ВВП

регіону не обраховується, оскільки достовірних даних про загальноекономічні

показники, що характеризували б розвиток території, немає. Причина такого

становища відома — це невідповідність цін суспільне необхідним затратам на

виробництво багатьох видів продукції. Наприклад, доходи від непрямого

оподаткування вилучаються у державний бюджет, що призводить до спотворення

обсягу валового внутрішнього продукту, адже він є основною частиною цього

показника

Основа дохідної бази регіону — податкові надходження. Тенденції їх

руху відображено у таблицях 2.1. та 2.2

Таблиця 2.1.

Доходи зведеного бюджету Волинської області за 1998 рік*

(тис.грн.)

|№ |Найменування доходів |Затвердж|виконано |

| | |ено | |

| | | | |

| | | |Фактично|% |% |

| | | |надійшло|до |до |

| | | | |всіх|затв|

| | | | |дохо|ерд-|

| | | | |дів |жено|

| | | | | |го |

| |Податкові надходження |115930,6|110 |43,0|95,2|

| | | |410,4 |4 | |

| |Податки на доходи, податки на |77397,9 |76 412,3|29,7|98,7|

| |прибуток, податки на збільшення | | |9 | |

| |ринкової вартості | | | | |

| |Прибутковий податок з громадян |44421,9 |41 367,2|16,1|93,1|

| | | | |2 | |

| |Податок на прибуток підприємств |32976,0 |35 045,1|13,6|106,|

| | | | |6 |3 |

| |Податки на власність |3521,3 |3 814,3 |1,48|108,|

| | | | | |3 |

| |Платежі за використання природних |16154,9 |13 358,6|5,20|82,7|

| |ресурсів | | | | |

| |Плата за землю |15069,0 |12 572,4|4,90|83,4|

| |Внутрішні податки на товари та послуги|6004,5 |6 530,7 |2,54|108,|

| | | | | |8 |

| |Акцизний збір з вітчизняних товарів |0,0 |286,0 |0,11| |

| |Ліцензії на підприємницьку та |2093,6 |2 349,0 |0,91|112,|

| |професійну діяльність | | | |2 |

| |Плата за торговий патент на деякі види|3910,9 |3 895,7 |1,51|99,6|

| |п. діяльності | | | | |

| |Інші податки |12852,0 |10 294,5|4,01|80,1|

| |Місцеві податки і збори |12852,0 |9 695,1 |3,78|75,6|

| |Неподаткові надходження |6351,2 |6 279,5 |2,44|98,9|

| |Доходи від власності та |1444,4 |2 608,2 |1,01|180,|

| |підприємницької діяльності | | | |6 |

| |Адміністративні збори та платежі, |2514,1 |1 853,6 |0,72|73,7|

| |доходи від некомерційного та побічного| | | | |

| |продажу | | | | |

| |Надходження від штрафів та фінансових |1030,6 |1 006,6 |0,39|97,7|

| |санкцій | | | | |

| |Інші неподаткові надходження |1362,1 |811,1 |0,31|59,5|

| |Державні цільові фонди |8025,7 |9 110,7 |3,55|113,|

| | | | | |5 |

| |Збір за забруднення навколишнього |215,7 |139,0 |0,01|64,4|

| |середовища | | | | |

| |Збір на будівництво, ремонт та |7810,0 |8971,7 |3,54|114,|

| |реконструкцію доріг | | | |9 |

| |Разом доходів |130307,5|125 |49,0|96,5|

| | | |800,6 |4 | |

| |Офіційні трансферти |133183,8|130 |50,9|98,1|

| | | |689,5 |5 | |

| |Всього доходів |263491,3|256 | |97,3|

| | | |490,1 | | |

*Розраховано автором на основі данних фінансового управління

Як видно з таблиці у 1998 році основним джерелом наповнення бюджетних

коштів у Волинській області були прибутковий податок з громадян (16,12%) та

податок на прибуток підприємств (13, 66%).

Платежі за використання природних ресурсів (5,20%), серед яких

основним є плата за землю (4,90%), були виконані всього на 82,7% до

запланованих.

Але левова доля у дохідній частині бюджету області припадає на дотацію

з державного бюджету. Офіційні трансферти у 1998 році склали 130689,5

тис.грн., що становить майже 51% від загальної суми доходів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12