Синонимия и антонимия в поэзии

Відомо, що контактні синоніми як однорідні члени речення з’єднуються

сполучником або безсполучниково. Однак у І.Муратова зустрічаємо досить

оригінальний контактний зв’язок дієслова та дієслівної форми: "Ворота

відчини свої дубові, Оті, що ти за мною зачинила, Замкнувши їх на засуви

залізні!" (1969, 60). Такий спосіб потрібен авторові для вираження певного

змісту конкретної дії. Ліричний герой вимагає зачинити ворота, та не

звичайні ворота, а дубові, міцні. У такому оточенні синонім зачинити

набуває надзвичайної сили і твердості. Але поет підсилює динаміку дії цього

слова, ставлячи поряд дієприслівник замкнувши, і знову сполучає слово із

значенням залежних від нього слів “засуви залізні”, і в такий спосіб

досягає експресії тексту, що характерне для індивідуального стилю цього

поета.

Градація. Створенню емоційно-експресивного ефекту сприяє також

градація семантично односпрямованих одиниць. За СЛТ, градація –

“стилістична фігура, що полягає в такому розташуванні частин висловлення,

при якому кожна наступна містить у собі підсилення (чи послаблення)

смислового або емоційно-експресивного значення” [СЛТ, 1985, 52]. Таким

чином, синоніми, пов’язані між собою відношенням градації, становлять СР, у

якому кожний наступний член виражає більш високий (або низький) ступінь

виявлення певної характеристики, ніж попередній.

Слід зауважити, що у СР, компоненти якого протиставляються оцінним

елементом (який, як відомо, може бути позитивним чи негативним), слова

можуть розташовуватися у двох напрямках щодо домінанти – у висхідному

(позитивне забарвлення) і у спадному (негативне забарвлення). Тобто

градація може бути висхідна, коли слова “розташовуються у порядку

підсилення їх значення” або спадна, коли слова “розташовуються у порядку

послаблення їх значення” [СЛТ, 1985, 52]. У таких випадках виникає взаємне

або перехресне уточнення, коли кожен із синонімів виступає як деталізуючий

до другого.

Розгляньмо спершу висхідне вживання синонімів, або висхідну градацію:

"І не прийшла до них чужа зажура, – Прийшли свої і жаль, і біль, і щем"

(336). Синонімічне слово біль не вказує конкретно, який саме біль відчуває

людина, але якщо уточнити це поняття синонімом щем, то можемо допустити, що

це гострий тривалий біль. Отож значення слів біль – щем виражають одне

поняття, але, крім цього, слово щем має додатковий семантичний елемент.

Щоб створити емоційну напругу в тексті, автор складає смисл не двох, а

трьох слів. Такий прийом отримав назву “нанизування” синонімів, а

нанизування синонімів спричиняє градацію. Включення в ряд слова жаль

переносить весь синонімічний ряд у площину вираження не фізичного, а

психічного стану, чим створюється складна метафора.

Візьмімо інший приклад висхідної градації: “Ти ж повертайся, вертайся

додому... додому... Ждане повернення вибори, вимоли, виболій...” (109). З

кожним наступним контекстуальним синонімом ступінь дії зростає, поверення

додому герой повинен не просто вистраждати, а виболіти всією душею.

Підсилює експресію в цій конструкції повторення слів вертайся та додому,

що разом задає ритм поезії і напругу дії.

Яскравим зразком надзвичайно вимогливого підходу Муратова до слова,

кропіткого і вдумливого зважування його смислових і стилістичних нюансів

може служити і наступний фрагмент: "Бражним духом відгонить смородини листя

сухе, Захмелію, згадаю все прикре, болюче, лихе" (151). Поет використовує

експресивні синоніми прикре – болюче – лихе з метою підкреслення,

підсилення негативної ознаки. Він розгортає значення слова прикре, додаючи

до нього значення слів болюче і лихе, цим самим створюючи у тексті емоційну

напругу.

Таке нагромадження, нагнітання синонімічних слів із зростаючою

експресивністю, з градацією наростання міри ознаки, інтенсивності дії є

мовною фігурою, стилістичним засобом, що називається ампліфікацією [СЛТ,

1985, 15].

Емоціональний елемент значення пов’язується також і зі спадною

градацією. Наприклад: "Насміхайтеся з мене, глузуйте Ви, аматори модних

химер! Перед власним блюзнірством плазуйте, Шкірте зуби з інтимних печер"

(77), "Зазирнути у жовті щілини І тішитись, тішитись, тішитись довго… І –

далі, і вдертись в їх затишні житла, … Де сині арійські баньки з колисок… О

люди! Як очі мої гострозорі Не витекли кров’ю-ганьбою?" (190-191). Якщо

зобразити спадну (негативну) градацію наведених зразків за схемою, то

маємо: насміхайтесь > глузуйте > шкірте зуби; очі > баньки > щілини.

Наведемо ще один приклад, де компоненти СР протиставляються негативним

оцінним елементом: "Юрба мовчить. Говорить Прометей: – Усі прийшли, хто

скаржився? Сповзлися? Придибали? Дерзайте. Говоріть." (267). Вимальовується

група із трьох синонімів прийшли – придибали – сповзлися, які відрізняються

характером здійснення процесу руху і розташовані в порядку зростання

негативної ознаки. Дієслово прийшли означає процес урочистого руху, потім

ускладнюється обставинами і переходить у процес дибання (придибали) і в

кінці кінців набуває найвищої точки негативного забарвлення й переростає в

синонім сповзлися, що позначений відтінком зневажливості. Градуальні

синоніми поет використовує, щоб показати зневажливе ставлення головного

персонажа до зрадників, нікчем, які оточують його. Синоніми в даному разі

розташовані у спадному напрямку щодо домінанти (прийшли). Схематично це

виглядає так: придибали > сповзлися > прийшли.

Використовування потрійних і більше синонімічних структур. Для

синонімів, що вживає І. Муратов, характерна “тріада” – використовування

синонімів по три, зокрема це стосується контекстуальних синонімів.

У поезіях І. Муратова такі "тріади" нерідко служать для створення

певного ритмічного малюнка: “На заході барвисто, ясно, ягідно. Отак би –

вік” (304); “Колобродять, і шаліють, і шукають тайну слова” (151); “Щастя

не знає зупину, й це ж бо – ... рух, і дерзання, і дія!” (42); “Іду до вас

вождем і братом, іду пророком-сіячем, у скруті підіпру плечем” (72).

Не менш оригінальні й інші цитати, де потрійне вживання синонімів поет

використовує для вираження внутрішнього напруження: "Нам віриться: високій

нашій мрії Підвладні будуть кожна ера й мить: І пристрасті, й шаленства і

стихії..." (228), А я й не знав, що світ увесь бузковий, Геть до кінця

казковий, фіалковий" (229), "Пишатися так легко – не своїм, Казковим,

небувалим, незбагненним" (294), "І лірика лиш випадково Нам прикрашала час

ударний, Передвоєнний, грозохмарний" (86), "Ні, неправда: лиш тобі одній

Безоглядно, щедро, неймовірно Вірю я без спогадів і мрій" (1980, 25), "Ніч

прожену, розвію. Подолаю Навалу ненависних сновидінь" (140), "Зосталася від

неба тільки крихітка Блакитного жалю, жалоби, жалості" (1980, 87).

Кожний фрагмент демонструє синонімічне зближення трьох слів, які

утворюють ряд однорідних членів. Завдяки контактному вживанню синоніми

підсилюють семантичне значення один одного і створюють внутрішнє напруження

тексту. Така синонімічна "тріада" надає поетичному творові високої

експресії.

Або візьмімо фрагменти, де потрійні структури використовуються для

організації вірша: початок цитати – кінець, пронизування тексту: "Упала

туча грозова... Вона гримить і стогне – ні, Дарма безсило б’ється в грані"

(32), "Старіють боги, і красуні втрачають окрасу,– І тільки вона –

невичерпна, Непідвладна руїннику-часу: Революція наша безсмертна!" (107),

"А сосни що ж?.. Гудуть. Шумлять собі, мов сотні веретен... І шепчуть..."

(104).

Пронизуючи текст, потрійні синонімічні сполуки зв’язують, скріплюють

його в єдиний емоційно-експресивний вузол. У таких СР можна спостерігати

зростання міри ознаки (невичерпна – непідвладна – безсмертна) чи

інтенсивності дії (гримить – стогне – б’ється), або її спадання (гудуть –

шумлять – шепчуть).

Експресія тексту може підсилюватися вживанням двох рядів синонімічних

трійок: “Вітер січня – джигун, донжуан, живоїд. Підлабузник, підлиза,

слухняний прислужник ревматичної скнари-зими, уподобав гарненьку берізку,

чепуруху в коштовній оздобі...” (236). Загальна картина оповіді побудована

на контрасті негативного (вітер) і позитивного (берізка) образів.

Семантичної напруженості, ритмічності оповіді надає вживання потрійних

лексичних структур. Слова джиґун, донжуан, живоїд не є синонімами, але в

тексті всі вони набувають значення “спокусник”. Цей “спокусник” дуже

жорстокий, тому наступний рядок нагнітає інтенсивність негативної ознаки за

допомогою “тріади” експресивних синонімів: “Підлабузник, підлиза, слухняний

прислужник ревматичної скнари-зими...” Потім картина змінюється, і на

поетичній сцені з’являється позитивний образ “берізки”. Напруга спадає

завдяки парі слів гарненька і чепуруха, які які набувають сем, що надають

словам синонімічних смислових зв’язків у тексті.

Синоніми є одним із важливих засобів експресії в поезії І. Муратова,

тому зустрічаємо в його поезії не тільки ряди із трьох синонімічних слів, а

й такі, що включають чотири й більше синонімів, у тому числі й

контекстуальні: "Катуйте мене, убивайте, І пам’ять про мене топчіть, І сад

мій до пня вирубайте, Та тільки про совість мовчіть!" (1980, 190), "В

усьому, що несе добро, А не хорали й не догмати Є сенс, є корінь, є ядро, Є

мисль – душі сувора мати" (1980, 150), "Помру і воскресну, згнию –

відроджуся стократно, Щоб світ задротований, чорний, тюремний, загратний

заднів після ночі..." (113), "Непорушне вістря тополеве Протинає небо

полудневе. Чом же так суворо, а не втішно? Буряно, бентежно, а не ніжно? Не

дрімотно в тиші, а турботно?" (131), "Якби ж нам – і волі, й миру, Щоб

буряно, й законно, Щоб і грізно, і безкровно – Полюбовно, молитовно?" (71),

"Так і буде, повір, І на мить не знекрилиться, Не стьмяніє, не зблякне, не

згасне повік, Поки неміч глуха... Не припинить цим радощам трепетний лік"

(1980, 172).

У кожному прикладі спостерігаємо, як автор доточує смисловий ряд

словами, близькими за значенням до синонімів, бо поет, охоплений задумом

твору, почуттями і знайденим ритмом, не може зупинитися на малому, його

почуття і думка сягають далі, і це виливається в ряд близькозначних або

синонімічних слів. Він ніби висловив думку, але не повністю, не вилив

чуття, а потім вхопив іще одну її грань і виражає це новим словом. Такі

чотирислівні СР надають висловлюванню вагомішого змісту, бо відбувається

складання смислів слів.

Як бачимо, СР, де наявні три і більше синонімів, роблять текст більш

емоціонально насиченим, сприяють створенню ритму поезії або, навпаки, самі

є одним із засобів ритмізації, як, наприклад, у тексті: “Була я чиста,

доброчесна, безгрішна, майже безтілесна” (167). Синоніми чиста, доброчесна,

безгрішна, безтілесна задають певний ритм, інтонацію при читанні: кожне

наступне слово вимагає піднесення інтонації порівняно з попереднім або

додаткового акценту.

Прийом здвоєння синонімів. Слід зауважити, що І. Муратов часто

використовує попарні синоніми, що створює певний перегук його творів з

фольклором, сформованим на ґрунті усномовної експресії. У поетичній тканині

творів І.Муратова знаходимо попарно вжиті:

а) іменникові пари: "І, шляху-дороги не питавши, В темну ніч, за

голосом дівочим, Полетів я вітру навперейми" (31), "Із тиші поля – житній

шелест-шум, Із тишини пташиного яєчка – голосні Дзвіночки-жайвори і

ластівки нестримні" (149), "Чорний кіт та й перебіг нам путь-доріжку,

Завернули ми назад баскії коні (1980, 101), "Та не чуть ні голосу, Ні ходи

людської. Сам-один у лісі я З думою важкою" (184);

б) дієслівні пари: "Хуртовиною гони Занесло-замело, Партизанські

загони Покидають село" (1980, 19), "Як мені хочеться Зрости аж урівень з

тією старою вербою, Що все літо шумить-шелестить над тобою" (139).

Такі сполучення синонімічних слів є засобом підненсення емоціонального

впливу на слухача. Попарні зв’язки слів-синонімів мають також ритмо-

мелодійне і смислове значення. Смислова функція таких сполучень полягає в

посиленні значення шляхом повторення: називаючи явища поруч двома

синонімічними словами, автор ніби складає смисл, значення двох слів: не

просто “занесло” або “замело”, а занесло-замело – дуже-дуже занесло і

замело; не просто "шумить" або "шелестить", а шумить-шелестить – дуже-дуже

шумить і шелестить.

На таку особливість вживання синонімів у народній поезії вказував

Л.А.Булаховський: “Народна поезія виявляє нахил до здвоєння синонімів, ніби

намацуючи цим прийомом, з одного боку, точне значення відповідного поняття,

а з другого – емоціонально насичуючи його тим, що становлять нарізно взяті

синонімічні слова” [Булаховський, 1955, 32-33].

Нам уявляється, що в таких парах не просто намацується точне значення,

а відбувається своєрідне складання смислів синонімів, додавання до значення

першого слова тієї різниці (відтінку значення), що властива другому. Таке

складання випливає з відчуття читачем відмінностей у значеннях синонімічних

слів, а, як стверджує Л.А.Лисиченко, “синоніми, що відрізняються мірою

виявлення ознаки, властивості чи характером дії, дуже часто вживаються

поруч для уточнення, підсилення, нагнітання ознак” [Лисиченко, 1977, 76].

Підтвердження цієї думки знаходимо і у О.М.Гвоздєва, який говорить, що

“таке нагнітання синонімів використовується з метою підкреслення,

розгорнутого визначення тих чи інших явищ” [Гвоздев, 1965, 48].

Слід наголосити, що складання смислів слів спостерігається переважно в

синонімах із дуже слабко вираженими відмінностями, тому цей прийом

властивий переважно ідеографічним синонімам.

Проаналізувавши такі способи стилістичного використовування синонімів,

як дистантне, контактне, рамочне розміщення слів, висхідну і спадну

градацію в поетичних творах І.Муратова, зауважимо, що контактне вживання

синонімічних слів дозволяє письменникові підкреслити, уточнити ту чи іншу

думку і, відповідно, створити певний настрій. Дистантна синонімія,

виступаючи засобом організації тексту, підвищує експресивну силу

висловлення. Рамочне вживання завдяки своїй структурі передбачає семантичну

концентрацію понять і служить смисловому оформленню цілого поетичного

тексту. Градація як висхідна, так і спадна сприяє створенню високої

емоційно-експресивної наснаги тексту.

Особливість мови І. Муратова – потрійне і більше використовування

синонімів. Таке вживання синонімів потрібне для вираження внутрішньої

напруги, емоціональної напруги думок і почуттів, а також для організації

вірша.

Як видно з аналізу, І. Муратов не байдужий до прийому здвоєння

синонімів, що приводить до складання смислів слів, нагнітання, бо це

створює враження градації і відповідає його емоційній натурі.

Використовування І. Муратовим усіх цих стилістичних способів свідчить

про те, що митець не тільки прагне до конкретного, виразного, насиченого

життєвими фарбами й деталями відображення дійсності, а й уміє це виразити

яскравими мовними засобами, зокрема синонімами.

Таким чином, можна зробити висновок, що:

1) у поетичних творах І.Муратова зустрічаються різні способи

використовування синонімів: дистантне, контактне, рамочне, градація а також

здвоєння синонімів, потрійне і більше вживання синонімічних структур;

2) найбільш широко в поезії І.Муратова представлена дистантна

синонімія. Розташовані на відстані синоніми виступають переважно в ролі

предикативних одиниць (контури існують – обриси торжествують, парує лан –

клубочаться яри);

3) рамочне розміщення синонімів характеризується взаємодією двох і

більше СР, що виконують різні семантичні функції (буяти – цвісти і давити –

м’яти);

4) контактні синоніми виступають переважно як однорідні члени речення,

що з’єднуються сполучником або безсполучниково (намело, накучугурило;

боління і тривоги), рідше зустрічаються інші способи контактного зв’язку

(зачинила, замкнувши);

5) "нанизування" синонімів, градація (висхідна і спадна) у поета

спричиняє ампліфікацію (вибори – вимоли – виболій);

6) поетичному стилеві І.Муратова властиве також уживання трьох і

більше синонімічних слів, у тому числі й контекстуальних, для вираження і

зняття внутрішнього напруження (гримить – стогне – б’ється, гудуть –

шумлять – шепчуть), для організації тексту (сенс – корінь – ядро – мисль).

Характерним для поезії І.Муратова є використання в одному фрагменті

двох рядів синонімічних трійок;

7) поет вдається також до попарного вживання слів синонімів, яке

властиве народній поезії, при цьому він застосовує прийом складання смислів

синонімічних слів (занесло-замело, шумить-шелестить).

Висновки

Проведений аналіз доводить, що поетичному мовленню І.Муратова властива

висока концентрація синонімічних лексичних засобів. Поет використовує всі

типи синонімів: ідеографічні, стильові й емоційно-експресивні.

Найчисельнішими у поезії І.Муратова є синоніми ідеографічного типу, у межах

якого існує своя диференціація.

Серед ідеографічних синонімів за продуктивністю переважають ті, в

значенні яких виділяється певна сторона, ознака чи риса названого словом

явища, що в значенні інших членів СР відсутня. Добір таких синонімів

письменник проводить з почуттям художнього смаку, орієнтуючись на їх

смислову відмінність.

Досить широко представлений тип емоційно-експресивних синонімів, до

якого входять позитивно та негативно забарвлені синоніми, нейтральні в СР і

в контексті. Стилістично виразні й досконалі, синоніми цього типу не тільки

збагачують експресивну палітру поета, а й виражають експресію його натури.

Аналіз стильових синонімів показав, що у І.Муратова найбільш вживані з

художньою метою такі семантичні групи синонімічних слів, як книжні,

розмовні та колористичні.

Названі три основні типи синонімів за значенням тісно між собою

пов’язані. Дуже часто зустрічаються в мові поезій Муратова синоніми, які

протиставляються одночасно і за предметно-понятійним ядром, і за емоційним

забарвленням або стильовою характеристикою. Нерідко в одній синонімічній

парі протиставляються всі три компоненти смислової структури лексико-

семантичного варіанта слова.

Синоніми, що вживаються І.Муратовим, реалізують у тексті усі властиві

синонімам функції: уточнення, заміщення та стилістичного протиставлення.

Основною функцією синонімів у І.Муратова, як і в поезії взагалі, є

функція уточнення, яка зумовлена потребою виразити найтонші відтінки

поняття. Навіть функція заміщення, мотивована вимогою формально-

стилістичного урізноманітнення мовлення, та функція семантичного

протиставлення, що передбачає активне формування семантико-стилістичного

контексту, реалізуються завдяки наявності різних за звучанням і за

структурою слів, які обов’язково розрізняються певними ознаками.

Способи стилістичного включення в текст синонімів у поетичній мові

І.Муратова різноманітні. Його поезіям властиві і контактне, і дистантне, і

рамочне розташування синонімів, і градація, і здвоєні синонімічні

структури, і потрійне й більше вживання синонімів.

Особливість мови І. Муратова – використовування трьох і більше

синонімів, при цьому й контекстуальних. У поезії І.Муратова спостерігаються

процеси синонімічного зближення, або синонімічної "індукції" значень слів,

які в мовній системі не є синонімами. Крім того, такі синоніми виражають

зняття внутрішнього напруження, а також є важливим засобом організації

вірша.

Однак визначальною рисою мовної палітри письменника є дистантна

синонімія, що виступає засобом формування тексту, допомагає ширше і глибше

розкрити тему, а також рамочне використовування синонімів, завдання якого

служити смисловій завершеності поетичного твору: синоніми починають і

закінчують текст або пронизують його. У таких конструкціях у І.Муратова

чітко проступає вертикаль вірша.

Розділ 3

Антонімія і її стилістичні функції в поезіях І. Муратова

3.1. Лексико-семантична характеристика антонімії

в поетичному мовленні І. Муратова

3.1.1. Поняття лексичної антонімії

Важливе місце у поетичному мовленні І. Муратова посідають лексичні

антоніми як художній засіб експресивного підсиленння вираження почуття і

думки. Мовознавча література поняттю антоніма дає різноманітні лінгвістичні

тлумачення.

Як відомо, лексика мови являє собою певним чином організовану систему,

елементи якої (слова, значення) пов’язані різноманітними відношеннями.

Одним із багатьох проявів системних відношень у лексиці є антонімія.

Академік М.М. Покровський ще на зорі розвитку семасіології писав, що

слова та їх значення живуть "не окремим один від одного життям", а

незалежно від нашої свідомості об’єднуються "в різні групи, причому основою

для групування служить схожість або пряма протилежність за основним

значенням" [Покровский, 1959, 82].

А відомий французький лінгвіст Ш. Баллі вважав протиставлення логічних

понять природним нахилом людського розуму. Він відмічав, що в свідомості

людини такі "абстрактні поняття закладені парами, причому кожне із слів

такої пари завжди так чи інакше викликає уявлення про інше" [Балли, 1961,

139].

Традиційно антоніми характеризують як слова, що мають протилежне

значення [Реформатский, 1967, 95; СУЛМ: ЛФ, 1973, 95].

Однак Л.А. Булаховський підкреслював, що під антонімією слід розуміти

лише "протиставлення… значень, виражених різними коренями" [Булаховський,

1953, 45]. Таке звужене розуміння антонімії відповідало нерозробленості цих

питань у науковій літературі того часу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17