Синонимия и антонимия в поэзии

Використовуючи ці синоніми, поет не випускає з поля зору їх

розрізнювальні відтінки і ставить кожен із них на своє місце. Поряд із

словом сміх поет вживає слова, що доповнюють і деталізують характеристику

такого стану: сміх спочатку зачувся, потім лунав, зростав і насамкінець

переріс у регіт. Автор розташовує синоніми у послідовному наростанні їх

семантчних якостей, бо регіт – це вже голосний сміх, а дикий регіт –

надзвичайно голосний сміх. На цьому прикладі І.Муратов демонструє

народження експресії сарказму.

Проаналізувавши ідеографічні синоніми четвертої підгрупи, яка

представлена в основному дієслівною синонімікою на позначення психічного

стану людини, вважаємо, що добір і застосування таких синонімів поет

проводить з почуттям міри і художнього смаку, використовуючи синонімічні

слова в тканині поетичних творів як словесні штрихи до передачі психічних

особливостей людини. У виборі того чи іншого синоніма з наведених пар

Муратов орієнтується не тільки на їх смислову відмінність (вона досить

виразна), а на доречність його застосування у сполученні з іншими словами

фрази.

Синоніми, відтінки значення яких пов’язані з характером

сполучуваності, властивої кожному з членів синонімічного ряду (СР), або з

приналежністю до словотворчих парадигм різної повноти. П’яту підгрупу

ідеографічних синонімів складають синонімічні слова, відтінки значення яких

пов’язані з характером сполучуваності, властивої кожному з членів СР.

На думку дослідників, різна сполучуваність – це досить характерна

ознака ідеографічних синонімів, бо вона “відрізняє їх один від одного і

за широтою обсягу означуваного поняття, і за сферою вживання в мові” [СУЛМ:

ЛФ, 1973, 72]. До цієї підгрупи віднесемо також, за Л.А. Лисиченко, ті

синоніми, відтінки значення яких пов’язані з приналежністю до словотворчих

парадигм різної повноти. Кількісно такі слова поступаються іншим підгрупам

ідеографічних синонімів як у поезії І. Муратова, так і в українській мові

взагалі.

Проаналізуймо спершу синонімічні слова, які відрізняються характером

сполучуваності. Цей тип синонімічних відношень у поезіях І. Муратова

спостерігається переважно в іменниковій та прикметниковій синонімії.

Розгляньмо іменниковий СР: "У присмерку лиш контури існують – Домів...

дерев... Без суті. Без єства." (383). Іменник єство відрізняється від

синонімічного суть тим, що сполучається переважно з іменниками – назвами

осіб.

Відповідна залежність представлена і в прикметниках, де синоніми мають

різні можливості поєднання з іншими словами. Наприклад: "Подалі від

байдужих і інертних!.. Біографам щось віри я не йму" (390). Так, прикметник

байдужий, що означає бездіяльний, відрізняється від синонімічного інертний

тим, що сполучається переважно з іменниками назвами осіб. У подібному

тексті нейтралізується диференціальна сема, зумовлена сполучуваністю, тому

слова набувають більш близького значення й можуть виступати, як однорідні:

байдужі – інертні.

Така ж обмеженість у сполучуваності властива слову неживий порівняно з

синонімічним мертвий: "Без всіх живих, що стануть неживі На цій землі, коли

над мертвим її тілом..., Стерильно зацарює небуття" (397). Неживі – не

обов’язково мертві, адже нежива природа ніколи не була живою. Мертвий –

той, що був живий.

Вживання подібних синонімів в одному контексті потрібне авторові не

тільки для лексичного урізноманітнення тексту, а насамперед для розкриття

властивостей людини.

Обмеження в сполучуваності синонімів пов’язані з відмінностями в самих

явищах, які виражаються словами, відмінностями в значеннях слів. Така

синонімія, вважаємо, має велике стилістичне значення, бо передає своєрідний

авторський акцент на певному явищі чи його особливості.

До синонімів, що входять у п’яту підгрупу, відносять і ті, відтінки

значення яких пов’язані з приналежністю до словотворчих парадигм різної

повноти. Цей тип синонімів у Муратова представлений в основному іменниковою

синонімією на позначення психічного стану особи: зрада – омана (44), хиби –

помилки (65), фантазії – химери (101), вигадка – неправда (210), тортури –

муки (346); рідше дієслівною: калатай – бий (379) та прикметниковою:

заповітна – завітна (382).

Візьмімо для аналізу іменникові пари, що домінують у цьому типі

відношень: "І він повів тоді про інше, Про найболючіше, найгірше: Про наші

хиби, й помилки..." (65), "Ані зради не було, ні омани, Щастя не розбив їй

третій хтось" (44). Аналіз словотворчих можливостей кожного з іменників

показує, що до іменника хиба є відповідні дієслова хибувати, схибити, а в

синонімічного помилка таких відповідників не існує. З двох іменників зрада

і омана перший має в сучасній мові дієслово (зрадити) і форму дієслова

(зраджений), а другий таких співвідносних слів не має. Як видно з

прикладів, цей тип синонімічних відношень у І. Муратова спостерігається

переважно в іменників, що виражають психічні якості чи властивості людини.

Отже, наше дослідження свідчить, що в поетичній мові Муратова

переважають ідеографічні синоніми, вживання яких зумовлюється тим, що вони

виражають певні особливості в самому явищі, особливості, які враховуються в

значенні одного синонімічного слова і не виражаються в другому. Значне

місце серед цих синонімів посідають такі, що відрізняються мірою, ступенем

виявлення дії чи психічного стану особи.

2.1.3. Емоційно-експресивні синоніми в мові поезій І. Муратова

Другу велику групу синонімів, поширених у поезії І.Муратова,

становлять емоційно-експресивні. Ми зупиняємося саме на цьому терміні, хоч

наукова література знає й інші – понятійно-стилістичні та семантико-

стилістичні.

Словники звичайно визначають, що емоційно-експресивні синоніми – це

“синонімічні слова, що відрізняються додатковими значеннєвими відтінками і

стилістичною забарвленістю” [СЛТ, 1985, 250].

Подібне визначення цього типу синонімів знаходимо, наприклад, у

М.Ф.Палевської: “Семантико-стилістичні синоніми – це слова та їх

еквіваленти, що означають одне і теж явище об’єктивної дійсності та

відрізняються не тільки стилістичним забарвленням, а й відтінками

загального для кожного з них значення” [Палевская, 1964, 48].

У сучасній українській лінгвістичній літературі емоційно-експресивні

синоніми трактують як “такі, що розрізняються значеннєвими відтінками,

семантичним обсягом, емоційно-експресивним забарвленням” [СУЛМ:ЛФ, 1973,

70].

Справді, розташувавши емоціонально-експресивні синоніми в порядку

градації, легко виявити, що кожне наступне слово не тільки виражає дещо

більшу міру ознаки, інтенсивності дії тощо, а й має додаткове емоційне

забарвлення.

Заслуговує на увагу також тлумачення зазначеного типу синонімів у

Л.А.Лисиченко. Дослідниця зазначає, що так звані емоціонально забарвлені

(або експресивні) – це синоніми, значення яких відрізняється від інших слів

СР емоціональним компонентом, що виявляє ставлення особи чи колективу до

цього явища [Лисиченко, 1977, 75]. Мовознавець вважає, що в даному разі не

йдеться про слова, в яких оцінний елемент є предметно-понятійною основою

значення, а тільки про ті, що в них емоціональне забарвлення не пов’язане

із самим явищем, а виявляє ставлення до нього [Лисиченко, 1973, 45].

Таким чином, емоціональні синоніми в СР пов’язуються в складну

систему, що диференціюється за експресією. Отож, не можна досліджувати

емоціонально-експресивні синоніми, не звертаючись до проблеми мовленнєвої

експресії.

За В.П.Григор’євим, експресія – це виразність, те, що передбачає

вираження нетривіального змісту [Григорьев, 1979, 137]. Г.М.Колесник вбачає

в експерсії “те, що протиставляється стандарту, марковане, характерне”

[Колесник, 1978, 93]; виразністю висловлення називають експресію

Т.Г.Винокур [Винокур, 1980, 57], В.Д.Дєвкін [Девкин, 1979, 217], В.М.Телія

[Телия, 1988, 28], С.Я.Єрмоленко [Єрмоленко, 1976, 34], М.М.Пилинський

[Пилинський, 1982, 46].

На думку О.С.Ахманової, експресія – це “виражально-зображальні якості

мовлення, що відрізняють його від звичайного (або стилістично нейтрального)

і надають йому образності та емоційного забарвлення” [Ахманова, 1966, 524].

Майже таке ж тлумачення цієї категорії дають Д.Е.Розенталь і М.О.Теленкова

[Розенталь, Теленкова, 1976, 535].

Із цих і подібних визначень можна зробити висновок, що мовленнєва

експресія – це складна лінгвостилістична категорія, яка спирається на цілий

комплекс психічних, соціальних та внутрішньомовних факторів. Вона

уявляється як інтенсифікація виразності повідомлюваного, як збільшення

впливової сили вислову, надає мовленню образності та емоційного

забарвлення, особливої психологічно мотивованої піднесеності.

Експресивність та емоційність – нероздільні поняття. Експресивний відтінок

у слові нашаровується на його емоціонально-оцінне значення, причому в одних

словах переважає експресія, в інших – емоціональне забарвлення. Тому

розмежувати емоціональну та експресивну лексику практично неможливо. Це

ускладнюється ще й тим, що “типологія виразності поки що, на жаль,

відсутня” [Головин, 1980, 188]. Отож емоціонально-експресивні синоніми –

невичерпне джерело експресивності.

Природна експресивність емоціонально-експресивних синонімів у поезії

поєднується з емоціональним забарвленням.

Дослідники виділяють два типи емоціональних значень емоційно-

експресивних синонімів:

1. Синоніми, емоціональний, оцінний елемент в яких пов’язаний із

сутністю самого явища.

2. Синоніми, в яких характеризується не саме явище, а особливості його

сприймання [Лисиченко, 1993, 58-59].

Крім того, більшість мовознавців об’єднують близькі за експресією

слова в лексичні групи: слова, що виражають позитивну оцінку або

характеристику понять; слова, що виражають їх негативну оцінку.

У Л.А.Булаховського читаємо: “До складу слів, що супроводжуються більш

або менш виразним емоційним забарвленням... обов’язково входить оцінний

момент – визнання позитивності чи, навпаки, негативності того смислового

змісту, який становить значення слова” [Булаховський, 1955, 53].

Усередині цих груп існує свій розподіл за диференціальними семами.

Так, І.Б.Голуб до першої підгрупи відносить слова високі, пестливі,

жартівливі, іронічні, несхвальні, лайливі та ін. [Голуб, 1986, 105]. У

М.М. Кожиної знаходимо більш докладну диференціацію. Серед позитивних

відтінків вона виділяє урочистий, піднесений, близький до риторичного та

піднесено-поетичний, у яких переважає власне експресивна оцінка, а також

слова з емоційно-оцінним наголосом – схвальні, пестливі, жартівливі; до

слів з негативними відтінками відносить – несхвальні, презирливі,

докірливі, іронічні, зневажливо-фамільярні, лайливі та ін. [Кожина, 1983,

122-123].

Найбільш докладна і струнка класифікація позитивних і негативних

диференціальних ознак дається в С.Г.Бережана. Він деталізує позитивність –

на пестливість і піднесеність; негативність – на зневажливість,

іронічність, лайливість [Бережан, 1973, 140]. Досить часто ці нюанси важко

вловити, до того ж вони змінюються як історично, так і в залежності від

контексту: нейтральні слова можуть сприйматися як високі і урочисті, висока

лексика за певних умов набуває жартівливо-іронічної забарвленості; часом

навіть лайливе слово може прозвучати лагідно, а лагідне – зневажливо. Отож

поява у слові в залежності від контексту додаткових експресивних відтінків

значно розширює зображувальні можливості лексики.

Аналіз емоційно-експресивних синонімів у мові поезій І.Муратова

доводить, що автор частіше за все відбирає із можливих синонімів саме ті,

які виражають почуття й емоціональну оцінку явища, бо введення в текст

таких синонімів сприяє вираженню переживань автора, що є обов’язковою

умовою забезпечення емоційного впливу поетичного твору на читача.

Особливістю емоціонально-експресивної лексики є те, що емоціональне

забарвлення “накладається на лексичне значення слова, але не зводиться до

нього”, “функція чисто номінативна ускладнюється тут оцінністю, ставленням

того, хто говорить, до явища, яке називає” [Кожина, 1983, 121].

Емоціональне забарвлення – одна із складових частин лексичного

значення. Воно особливо чітко виявляється в протиставленні емоціонально

нейтральних і емоціонально забарвлених слів, що досить помітне при

зіставленні значень емоціонально-експресивних синонімів.

У художньому тексті зіставлятися й протиставлятися можуть: позитивно

забарвлені синонімічні слова, негативно забарвлені та нейтральні в

синонімічному ряді і в контексті.

Емоційно-експресивні синоніми із позитивним забарвленням. До цієї

групи в поезіях І.Муратова належать переважно дієслівні синоніми: "Не

надивлюсь, не намилуюсь, Як гай зимовий занімів" (84), "Ще й пахучі кущі, –

Хай їх миють цілющі дощі, Огортають сніги, сповивають гудінням хрущі..."

(151), "Ще не видно сонця, та вже світиться, Ставши проти сходу,

березняк..., Ну, а що – недаром гай проміниться Як і влітку, дивлячись на

схід" (392); а також іменникові: "Сурмить собі у синьому безмежжі, В

розораному вітром безбережжі ..." (115), "Ще довго, заплющивши очі, жадібно

Вдихати святе, неймовірне пахіття – Цілющу духмяність життя і жита" (190);

та синонімічні словосполучення: "Я, забуваючи про втому, Трудився ревно й

трудно жив, Та з дальнім обрієм дружив, І до ясної високості Іду господарем

– не в гості" (99).

У поетичних текстах І.Муратова знаходимо різні способи поєднання слів

у СР з позитивним емоціональним забарвленням: синонімічна "індукція"

значень слів, введення в СР неологізмів, метафоричних і метонімічних

значень, а також градація та складання смислів синонімічних слів.

Проаналізуймо деякі приклади: "Отож не підкорюсь, Ногою тупну, На

хвилю переллюсь Та й перехлюпну!" (1980, 147). Слова переллюсь – перехлюпну

відрізняються тим, що значення слова переллюсь позбавлене емоціонального

компонента або, як говорять, його значення є емоційно нейтральним, а

смислові слова перехлюпну, яке є розмовним і більш інтимізуючим, властивий

додатковий відтінок позитивного почуття та приємна звукова асоціація з

хлюпанням води. У такому разі відбувається синонімічне “зараження” або

синонімічна “індукція” значень слів на рівні емоціональних компонентів,

тобто нейтральне слово, вживаючись поряд з емоційно забарвленим синонімом,

теж набуває емоціонального значення.

Такий же спосіб поєднання слів спостерігаємо у наступній синонімічній

парі: “Як же мені стрінуть вас, дужих та здорових?” (183). У парі синонімів

дужий – здоровий перше слово (дужий) має відтінок піднесеності, що

індукується на другий синонім (здоровий) і цим надає піднесеного звучання

усьому текстові.

Для вираження позитивних емоцій автор також вдається до творення

емоційно наснажених неологізмів, наприклад: "Дивокраю, чаросвіте ж ти мій,

Помираю у тривозі німій..." (354). Синоніми чаросвіт – дивокрай втілюють у

собі позитивний емоціональний компонент, який підкреслюється першою

частиною композитів, належність якої до поетичної лексики (диво, чари)

підсилює почуття поваги, пошани, любові, властиве словам, що виражають

поняття "батьківщина".

Колоритними в поезії І.Муратова є емоціонально-експресивні синоніми,

що виражають вищий ступінь ознаки чи інтенсивності дії і супроводжуються

певним емоціональним компонентом: "Осінь. А було ж, а цвіло, Шумом яріло,

буянням кипіло, Серце розчуливши – кожне стебло!" (299). У СР цвіло –

яріло – кипіло важко виявити, у якому з синонімів ознака виражена дужче,

важко встановити градацію сили вираження властивості, оскільки вона

однаковою мірою виражена в усіх словах. Тільки цвіло виділяється, так би

мовити, “нульовою” характеристикою за ступенем виявлення ознаки й

емоціональністю: цей синонім є точкою, від якої виміряється інтенсивність

дії в усіх інших словах ряду. Наявність синонімів цвіло, яріло, кипіло із

високою мірою ознаки дії й емоціональним компонентом дозволяє авторові

замінювати їх у тексті, цим самим позбавляючи текст одноманітності. І разом

з тим, складаючи смисл і емоціональну наснагу кожного з синонімічних слів,

поет створює текст, який передає його пристрасть.

Характерним, як уже відмічалося, для поетичного стилю І.Муратова є

поєднання узуальних і метафоричних, метонімічних значень у СР, як-от: “Як

розрадно розгадувать вас, міріади людських таємниць, океани надій...”

(157), "Цілуються, христосуються. Дзвони Розгойдують повітря повітове"

(212). У синонімічних парах міріади – океани, цілуються – христосуються

слова океани, христосуються надають поетичним рядкам піднесеності,

урочистості, що підкреслюється у першій парі метафоричним уживанням слів,

яке виражає велику кількість, у другій – метонімічним перенесенням

властивостей з її носія на інший предмет.

Емоціонально-експресивні синоніми з негативним забарвленням. До

негативно забарвлених синонімічних слів у поета належать іменникові пари:

"Я не рівня вітру штормовому, І мене розколини суворі Та бездонні урвища не

кличуть" (31), "Всього зазнає: чорну зливу І згубний шквал свинцю та диму,

А їх немудрі переливи У серці вічно берегтиме" (34), "А нагадай – ще й гуми

вріже Наш “капо”, зрадник із своїх, Що взяв з ворожих рук батіг" (61); а

також дієслівні: "Гуде і тяжко стогне мряка, Готуй гранати й автомат" (66),

"Я не в претензії до ворогів: Нехай сичать – не раз їм дошкулив, Нехай

шаліють – так їм і належиться ..." (152), "Хурделиця вчорашня втекла й

даленіє..., Десь казиться, шаліє в розколинах камінних" (172); рідше

зустрічаються прикметникові: "Й полинеш ти у високость, І хрест на все

нудне і сіре!" (166).

Серед негативно забарвленої емоційної лексики у І.Муратова виділяються

слова, емоціональний компонент яких пов’язаний або з сутністю самого явища,

або з його оцінкою. На принципову різницю між цими типами емоційно-

експресивних синонімів вказували мовознавці Д.М. Шмельов, К.Ф. Петрищева,

М.М. Баженов, О.М. Галкіна-Федорук, В.І. Петровський. Так, К.Ф. Петрищева

відмічала: "Оціночні слова принципово відмінні від слів, котрі лише

називають явища.., не включаючи у себе інформації про оцінку цих явищ"

[Петрищева, 1965, 51].

Розгляньмо спершу СР, що включають слова, лексичні значення яких

містять негативну оцінку явищ. Негативні емоції викликає текст, у якому

взаємодіють негативно забарвлені лексичні значення слів іменникового та

прикметникового СР: "Мов ті потворні близнюки, Химерні чорні слизняки, Як

твань болотна" (57). З наведеного фрагмента видно, що поєднання негативних

лексичних значень двох рядів синонімічно вжитих слів – потворні – химерні

та слизняки – твань, підсилює негативну сему та надає текстові відтінку

зневажливості і презирства.

Візьмімо інший зразок, де синонімічні слова також містять негативні

відтінки значення, але пов’язані з сутністю самого явища. Розповідаючи про

зрадника в концтаборі, який продав свою честь і Батьківщину, підписавши

згоду вступити в “РОА”, поет підбирає відповідні синоніми: "І був автограф

той огидний, Такий самотній, жалюгідний" (65). Синонімічні слова огидний –

жалюгідний вжиті з відтінком зневаги й осуду. Обидва слова характеризують

поняття у вищій мірі негативно, бо оцінний елемент у них пов’язаний із

сутністю самого явища.

Як бачимо, емоційно-експресивні синоніми несуть у собі якусь оцінку

явищ (позитивну чи негативну), що допомагає яскравості, виразності

зображення, підвищує стилістичну якість оформлення думки.

Індивідуальну палітру поета збагачують і фразеологічні звороти, що

виступають у поета переважно еквівалентами до слів-синонімів з негативним

емоційним забарвленням. Фразеологічні звороти зазвичай відрізняються від

відповідних їм нейтральних слів віднесеністю до розмовного, рідше до

книжного стилю, а також різняться від синонімічних їм слів відтінками

значення. Ці відтінки виникають на базі того образу, який лежить в основі

фразеологізму. Оскільки питання фразеологічної синоніміки в лінгвістичній

науці піднято не так давно, у деяких питаннях думки мовознавців

розходяться, зокрема в питанні, до якого типу синонімів слід відносити

фразеологічні синоніми. Т.А. Бертагаєв та В.І.Зимін стверджують, що

“фразеологічні словосполучення найбільш охоче вступають з окремими словами

не в ідеографічну, а стилістичну синонімію” [Бертагаев, Зимин, 1960, №3,

5]. Слушно не погоджується з цим М.Ф.Палевська, до думки якої пристаємо і

ми: “Фразеологічний зворот та синонімічне йому слово слід розглядати як

семантико-стилістичні синоніми” [Палевская, 1964, 51].

У контексті творів І.Муратова фразеологічні звороти в якості

еквівалентів до синонімічних слів сприймаються як щось закономірне,

виправдане, увиразнююче думку. Розгляньмо фрагменти, які набули негативного

забарвлення завдяки присутності ФО з відтінком згрубілості: "Колись він був

людина, Та у душі дрібній плекав єдине: Дожить без мрій, без жертв та без

ідей Для себе лиш, аби наївсь від пуза Й натупцювавсь у барі досхочу"

(193). Слово досхочу і фразеологізм від пуза мають спільне основне

значення: робити щось вволю, вдосталь. Фразеологізм відрізняється від

синонімічного йому слова приналежністю до розмовного стилю і відтінком

значення: не мати ніяких обмежень. Фразеологізми, що належать до розмовного

стилю, виражають авторське негативне ставлення до зображуваного, а

згрубіле, навіть брутальне “від пуза” виявляє ще й зневагу, презирство

поета.

ФО виступають яскравим виражальним засобом, особливо у поезіях із

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17