Синонимия и антонимия в поэзии

– прозріння героя, правдивий погляд на світ.

Протиставлення правда – кривда І.Муратов часто подає через

антонімічно-синонімічний трикутник з метою підсилення контрасту, як-от:

"Неправда, що у правди сто облич, Що можуть ґендлярі за могорич На правду

кривду перелицювати" (68). Фрагмент починає антонімічна пара неправда –

правда, яка ніби дає поштовх для роздумів і разом з тим запевнення в тому,

що правда є правда й іншого обличчя в неї немає. Ця впевненість

підтверджується наступною антонімічною парою правда – кривда, де слово

кривда має сильніший вияв протилежності, ніж неправда. Поєднання

однокореневої і різнокореневої антонімії в одній парадигмі надає текстові,

з одного боку, ніби емоційної стриманості, а з другого, категоричності і

впевненості: правда ніколи не стане кривдою.

Таким чином, розвиток антиномій життя – смерть, правда – кривда

пов’язаний із загальним рухом від проективності до концептуальності, до

гармонійного єднання обох начал.

Прикметникові антонімічні пари. Комплементарні антоніми-прикметники

позначаються у поета чіткістю протиставлення парадигм, і неабияку роль у

цьому відіграють сполучники ні (ані), що привносять значення заперечення чи

невизначеності, або сполучник чи із значенням диз’юнкції. Наприклад: " –

Спи, зірко, спи. Ти думаєш, я вірю, Що ти – планета, мертва чи жива?"

(226), "Там дочка його, мов зоря, Мов печальниця вечорова, Ані хвора, ані

здорова..." (256). Крайні протилежні значення антонімів хворий – здоровий,

мертвий – живий мають контрадикторні відношення. Пара антонімів мертвий –

живий зосереджена у міркуваннях філософського характеру. Автор роздумує,

він впевнений, що зірка – це не планета, але це щось таємниче, надосяжне.

Поет наголошує, що не важливо “мертва” чи ” жива” зірка, а головне – вона

є, існує.

Прислівникові антонімічні пари. Контрадикторні відношення у

прислівників, що становлять третю групу комплементарних антонімів, можна

проілюструвати на такому прикладі: "Й не боюсь я Повторювати те ж саме: – Я

люблю! – Бо і нарізно, ми були з нею разом." (39). Спостерігаємо досить

тісне зіткнення двох протилежних явищ нарізно – разом, які у тексті

становлять одне поняття. Тільки велике земне почуття любові може об’єднати

те, що протиставляється, тільки заради безмежного кохання можна і нарізно

бути разом. І.Муратов дуже тонко підмічає ці нюанси людських почуттів,

вдало використовує спосіб поєднання комплементарно протилежних компонентів.

Таким чином, саме в цих рядках експлікується концептуальний рівень змісту

вірша.

Аналіз комплементарних антонімів показує, що цей тип протилежності

І.Муратов вживає не дуже часто. Але серед них є такі образи, які проходять

через усю поетичну творчість митця (життя – смерть, правда – кривда, війна

– мир, поразка – перемога). Як бачимо, протиставлення комплементарних слів-

антонімів базується не на якісній ознаці, а на функції розмежовування

ознак. Саме цю особливість антонімів-комплементативів відбивається в

експресивних образах-контрастах, підсилюючи тим самим концептуальний

елемент структури тексту.

3.1.4. Антоніми – контративи в поетичних текстах І.Муратова

Антоніми-контративи складають у мові поезій І.Муратова малочисельну

групу (приблизно 10%) антонімічних пар, вжитих письменником у поетичних

творах.

Відомо, що до цього типу належать антоніми, які виражають протилежну

спрямованість дій, ознак та властивостей і представляють векторну

протилежність [Новиков, 1973, 237].

Антоніми цього класу характеризуються вираженою спрямованістю і

позначають дві однакові, протилежно направлені дії, де диференціальна

ознака реалізується як протилежна спрямованість. До окремого розряду слів,

що “позначають різноспрямовані дії, одна з яких знищує результати другої”,

відносить такі антоніми і Д.М.Шмельов [Шмелев, 1977, 204]. Тотожні

визначення знаходимо і в українських мовознавців [Лисиченко, 1977, 104;

1997, 112].

У мовознавчій літературі відзначається, що найбільш широко цей

антонімічний клас представлений дієсловами. Крім дієслів з їх розгалуженою

системою форм (дієприслівники, дієприкметники), до нього входять

прикметники та іменники з дієслівними коренями, а також деякі прийменники.

Значення протилежності тут виражається як кореневими, так і афіксальними

морфемами. При цьому значна кількість дієслів-антонімів має семантично

співвідносні з ними дієприкметники (рідше прикметники) та іменники, що

виражають протилежні властивості (якості).

Формою опозиції у антонімів, що виражають протилежну спрямованість

дій, ознак і властивостей, є антонімічна пара.Це протилежність двох дій,

ознак чи властивостей, у котрій можна виділити декілька підтипів. Перш за

все, симетричні відношення, коли обидві дії (ознаки) спрямовані одна проти

другої, і несиметричні відношення, де одній дії (ознаці) протистоїть друга,

спрямованість якої не виражена.

Щодо характерних особливостей вживання антонімів цього класу, то слід

звернути увагу на властивість виражати протилежність при віднесенні дій

(ознак) до однієї й тієї ж особи. Питання про належність слів з протилежною

спрямованістю дії до антонімів поки що мало розроблене.

Проведене дослідження переконує, що переважна більшість антонімів-

контративів у Муратова представлена дієсловами або їх формами, кількість

антонімів-іменників – незначна.

Антоніми, що реалізують векторну протилежність, у Муратова можна

поділити на такі основні тематичні розряди:

1) антоніми, що характеризують соціальні явища, взаємовідносини людей у

суспільстві та ін.: гомоніли – помовкли (24), зустріти – розпрощатися

(148), класти – брати (156), терпів – повставав (177), беру – вертаю

(180), беручи – віддавши (180), зло – добро (299, 323);

2) антоніми-дієслова, що відтворюють рух предмета у просторі: встала –

повалилась (24), злітають – сідають (149), прийшов – пішов (168),

упаду – підведусь (357);

3) антоніми-дієслова, що позначають різного роду конкретні дії: воскрес –

конаю (1969, 18), відчини – зачини (1969, 60), воскрес – щез (1980,

197), помру – воскресну (113), згнию – відроджуся (113);

4) антоніми-дієслова, які позначають явища природи: дмуть – перестануть

(1969, 13), ростуть – тануть (1969, 13), бринять – завмирають (45), не

уповільнюй – не прискорюй (269);

5) антоніми-дієслова, що виражають емоції, почуття, волю: проженеш –

покличеш (1969, 18), захолодив – зігрій (168).

Антоніми, що характеризують соціальні явища, взаємовідносини людей у

суспільстві. З аналізу видно, що антоніми першої тематичної групи

переважають над іншими, бо проблеми взаємовідносин людей у суспільстві,

боротьба добра і зла, честь і безчестя – центральні проблеми, больове поле

поезії І.Муратова. Тому пристрасні монологи поета побудовані на наскрізному

контрасті: "Ніч. Безмов’я. Задумався світ. Він терпів і молився улесливо.

Повставав і конав від безчестя" (177). Антоніми терпіти – повставати

(конати) – слова із зарядами плюс і мінус, наскрізь перейняті відчуттям

драматичних суперечностей у світі, у людській душі. У цих рядках автор

відтворює складне і суперечливе буття людини ХХ століття. Векторна

протилежність допомагає дати емоційну оцінку світу людей, причім

суперечність тут носить експліцитний характер, підтекст відсутній. Із

фрагменту видно, що три антоніми терпіти, повставати, конати створюють

експресивну атмосферу вірша.

Мовно-предметний зріз іншого художнього тексту розкриває внутрішній

світ людини, яка воліє захистити себе від безчестя: "Чи то правду кажуть,

чи неправду, що без мене Гурйович родився?..– Зеленіли клени та й пожовкли,

гомоніли люди та й помовкли" (24). Основне семантико-стилістичне

навантаження припадає на антонімічну опозицію гомоніли – помовкли, в яку

поет вкладає не тільки проблему соціального лиха, а й внутрішньо-

психологічної біди – брак доброти, чесності, порядності в людях. За

допомогою антонімів-контративів письменник осмислює категорії людської

моралі, які для нього надважливі у сучасному суспільстві. Друга пара

антонімів зеленіли-пожовкли підкреслює час, що минає, поки змовкли людські

розмови. Таке вживання пари антонімічних пар з метою підсилення

протиставлення характерне для І.Муратова.

Антоніми-дієслова, що відтворюють рух предмета у просторі. Поняття

моральності пронизують і другу тематичну групу слів, які означають рух у

просторі: "– Чи ти не думала, як мало Тобі дає любов моя? Прийшов –

пішов... – О, це жахливо!" (168). Симетричні антоніми прийшов – пішов

однокореневі і значення протилежності в них виражається не коренями слів, а

афіксальними морфемами (префіксами). Антонімія такого типу найбільш

властива дієсловам руху. В антонімічній парі прийшов – пішов

сконцентровано концептуальний зміст уривку: за допомогою кількох влучних

антонімічних штрихів художник дає змогу відчути добу, в якій живуть його

герої, їхній емоційний мовно-понятійний світ.

Антоніми-дієслова, що позначають різного роду конкретні дії.

Заслуговують на увагу також антоніми, що означають різного роду конкретні

дії: "Помру і воскресну, Згнию – відроджуся стократно. Щоб світ

задротований, Чорний, тюремний, загратний Заднів після ночі..." (113). Дві

пари векторних антонімів помру – воскресну, згнию – відроджуся підсилюють

почуття, увиразнюють контраст понять, стисло і виразно виражають конфлікт

героя з оточенням. В цих словах смерть і безсмертя злилися воєдино. Поет

використовує ще одну пару антонімічних слів “заднів після ночі”, які

виражені різними частинами мови: дієсловом -присудком заднів та іменником-

додатком ночі. Ця різночастиномовна пара надає пафосу всьому текстові, бо

містить у собі позитивний заряд полярних настроїв. У цьому тексті

оцінювання реалій відбувається через призму психологічного авторського

сприймання. Це справді вистраждані слова, яким поет знає ціну.

Антоніми-дієслова, які позначають явища природи. Послідовність

контрастів, зумовлену сюжетним стрижнем, спостерігаємо в наступних рядках:

"І певності ні в чому більш нема: Ні у вітрах – то дмуть, то перестануть;

Ні у заметах – то ростуть, то тануть" (1969, 13). Пари антонімів дмуть –

перестануть, ростуть – тануть належать до четвертої тематичної групи слів,

що характеризують явища природи. Для поета стихія вітру – не абстрактний

знак ідеї, а конкретний образ, який передає настрій суму, зневіри,

непевності. Вітри “то дмуть, то перестануть”, тому замети “то ростуть, то

тануть”. Ця непостійність дратує ліричного героя, від непостійності у

природі змінюється і його настрій: упевненість переходить у непевність. Щоб

показати змінний характер героя, поет використовує прийом неповної

протилежності, вживаючи із значенням послідовності сполучники то-то.

Співвідношення парадигм "природа" – "ліричний герой" у цьому вірші

визначаються особливостями певних символів, зокрема зимового вітру (то дме,

то перестане) та снігових заметів (то наростають, то зникають), за

допомогою антонімів-контративів.

Антоніми-дієслова, що виражають емоції, почуття, волю. Аналогічний

прийом використання векторних антонімів спостерігаємо і в останній

тематичній групі, що включає в себе дієслова на позначення емоцій та

почуттів. Наприклад: "То геть проженеш, то покличеш, Не знаючи пестощам

меж, То років розлучних не лічиш, То день самоти проклянеш" (1969, 18).

Ритмічний малюнок поезії створюють пари антонімів проженеш – покличеш, роки

– день разом із повторюваним сполучником то. Поет ніби прислухається до

вимовленого слова, чує, як відлунює воно в контексті інших слів (пестощі,

розлука, самота, прокляття). Антонімічна пара проженеш – покличеш задає тон

усій поезії, в якій контрастують міцний сплав аналітичної думки і палкого

почуття. Ці антоніми урівноважують суперечності, закладені у смислі

поетичного твору.

Таким чином, антоніми, що представляють векторну протилежність, у

І.Муратова діляться на п’ять тематичних розрядів, кожен із яких має

своєрідний акцептуаційний образ (починаючи з соціального і закінчуючи

індивідуальним, внутрішнім світом). І водночас це рухлива, динамічна

система з виразними уподобаннями у слововживанні, яка базується на

пристрасті, а пристрасть поета виросла з любові до людей, до рідного краю,

до рідної мови.

3.1.5. Антоніми і контекст

Поряд з антонімами, протилежність значень яких пізнається як у тексті,

так і поза ним, нерідко зустрічаємо в Муратова слова, що вступають в

антонімічні відношення тільки у певному тексті, тільки у визначеній

ситуації. Частіше за все такі слова вживаються у переносному, образному

смислі і поза текстом не мають протилежного значення, тобто в загальному

вжитку не є антонімами.

Торкаючись цього питання, М.Р.Львов слушно зауважує, що “такі

протиставлення використовуються в мові для створення яскравого художнього

образу, тому їх називають індивідуально-стилістичними антонімами” [Львов,

№3, 1970, 75]. Г.П.Мельников використовує інший термін – “ситуативні

багатоаспектні антоніми” [Мельников, 1971, №5, 58]. Але більшість

мовознавців називають їх контекстуальними антонімами. Так, у Л.О.Новикова

читаємо: “Контекстуальними антонімами слід вважати такі слова, які за

своїми первинними функціями в мові відносяться до різних тематичних груп і

входять своїми вторинними функціями в загальну тематичну групу, при цьому

їх значна різниця нейтралізується контекстом, стає в даному вживанні

несуттєвою” [Новиков, 1966, №4, 85; Новиков, 1973, 75]. Відмежовує від

“власне мовних” антонімів “контекстно протиставлювані слова” і відомий

лінгвіст Д.М.Шмельов [Шмелев, 1977, 207]. Є.М.Міллер також називає

“опозиції, які протиставляються в мові не за своїм головним (прямим)

значенням і не входять в одне лексичне поле, контекстуальними антонімами”

[Миллер, 1990, 183]. Крім того, мовознавець зазначає, що “контекстуальні

антоніми... являють собою одночастиномовні опозиції, які антонімами мови як

системи не виступають” [Там же, 65]. Продовжуючи цю дефініцію,

Л.А.Лисиченко подає таке визначення: “Слова, протилежність значень яких

пов’язана з певним текстом, певним лексико-семантичним оточенням,

називаються контекстуальними антонімами... Оскільки вони виникають в

одиничних текстах, то такі значення називають іще оказіональними”

[Лисиченко, 1993, 97].

Беручи до уваги розглянуті теоретичні положення, зазначмо, що

контекстуальні антоніми виникають внаслідок переносного вживання слова в

значенні, яке не закріплене в мові, а з’являється тільки в певному

контексті. Виходячи з цього, користуватимемось у нашій роботі терміном

контекстуальні антоніми.

Дослідження показує, що найбільш частотними в поезії І.Муратова є

контекстуальні антоніми-іменники (вогонь – крига, мир – смерть, хиби –

просвітлення, яскравість – імла, вершини – прірви, тлін – памолодь), менше

– прикметникові (молоді – посивілі, світлі – скорботні, підступне – чесне,

справжнє – парадне) та дієслівні (ненавидів – ждав, скресає – воскресає,

зроста – погаса, зрівнює – нагромаджує). Наведені пари контекстуальних

антонімів набувають значення протилежності лише в контексті. Письменник у

даному разі використовує смислове перетворення слів у залежності від змісту

тексту, від слова, яке характеризується антонімами. Морфологічна

класифікація контекстуальних антонімів відповідає співвідношенню різних

частин мови в антонімах у І.Муратова взагалі.

Зазначимо, що Муратов іноді використовує так звані “загальні”

антоніми, які в результаті частого і загального вживання в мові стали

фактами мови, тобто як лексичні засоби мови стоять поряд з повними

антонімами. Наприклад: "Щоб в піснях ми лишились такі, Мов та крига, що з

громом скресає, Мов той світ, що в огні воскресає" (67), "Й тоді на полі

битви чи у полі, Де гній парує, щоб буяла парость, Стикаються в твоїм

магічнім колі Вогонь і крига. Молодість і старість" (118). Із текстів

видно, що смислова різниця слів вогонь – крига нейтралізується контекстом.

У результаті транспозиції знаків вони утворюють експресивний ряд

протиставлень вторинного порядку: вогонь і крига (гаряче і холодне).

Виникає вторинна функція образного характеру і між антонімічною парою

яскравість – імла (світло – тьма): "На скронях терпко нили Пекучі свіжаки

тернових ран... І в них уже була Не мук яскравість, а тупа імла..." (179).

Як протилежні сприймаються ознаки яскравість – імла у цьому тексті, бо не

тільки антоніми “працюють” на текст – “розсіювальна” дистрибуція, але і

текст “працює” на антонімічну опозицію – “концентруюча” дистрибуція. Тому

попередній зміст тексту сигналізує і в певній мірі конституює антонімію.

Аналогічне явище спостерігаємо і в наступному фрагменті: "Над

простором усім – Щось незриме шугає... І віщує, віщує Або – мир, Або –

смерть" (130). Мир і смерть не є антонімами поза даним текстом, а в ньому

вони як ознаки добра і зла, життя і смерті вступають в антонімічні

відношення і сприймаються як антоніми. Отож, текст (його фрагмент)

достатньо однозначно експлікує антонімію, хоча і асиметричну, через

додатковий відтінок значення в слові мир (у рамках даного антонімічного

протиставлення) – "життя".

Досить характерним для мови Муратова є використання кількох пар

контекстуальних антонімів для вираження внутрішнього напруження: "...Друже

мій... Як я ненавидів світанки! Як ночі ждав, щоб ніч така Думки про волю

навівала!" (60). Два словосполучення (ненавидів світанки, ночі ждав), що

включають у себе контекстуальні антонімічні пари (ненавидів – ждав, ночі –

світанки), протиставляються відповідним текстом, який підкріплює

протиставлення. Контекстуальні антоніми тут є основою, навколо якої автор

будує текст. Парадигми, в котрі включені лексеми з відповідними

конотативними асоціаціями, взаємодіючи, утворюють емоційно-експресивне

поле, енергія якого заряджає весь текст.

Отже, контекстуальні антоніми є ознакою індивідуального мовлення,

ознакою стилю письменника, бо зумовлюють підкреслено емоційне бачення явищ

дійсності художником, який мислить і оцінює їх крізь призму своїх почуттів,

своєї пристрасності. Кожний контекстуальний антонім у І.Муратова передає не

тільки особливості явища, дії, а й почуття автора, відтіняє певним чином

характер поета. У вмілому використанні, збагаченні існуючих антонімічних

рядів, у віднайденні нових контекстуальних антонімів особливо яскраво

виявляється мовна майстерність І.Муратова.

Як висновок, можна зазначити, що:

1) у поезії І.Муратова виявлено три типи антонімів: градуальні,

антоніми-комплементативи, антоніми-контративи;

2) найбільш уживаними серед них є градуальні (близько 80%) антоніми,

до яких належать слова, що реалізують контрарну протилежність. Цей тип

антонімів включає вісім тематичних груп, серед яких:

а) домінують антонімічні пари на позначення психічної та фізіологічної

характеристики людини та її стану. У ній поет надає перевагу градуальним

опозиціям горе (печаль, мука, сум, біль, тривога) – щастя (радість,

відрада), любов – ненависть;

б) мало поступаються першій групі антонімічні пари, що позначають

координаційні поняття. Опорним образом цієї групи є градуальна опозиція

день – ніч;

в) невеликою кількістю слів представлені інші тематичні групи, що

включають:

. градуальні антоніми, які реалізують етичну й естетичну оцінку явищ. У цій

групі виділяється опозиція старий – новий;

. антонімічні слова, що характеризують явища природи та стани погоди з

опорним образом сонце – туман (мряка);

. градуальні опозиції на позначення кількості, порядку розташування

предметів, часу подій, серед яких домінуюча – мить – вічність (ера,

безмежність);

. антонімічні пари, що позначають фізичні якості, властивості чи стани

предметів з опорною опозицією тиша (мовчання, безгоміння) – крик (рев,

гук);

. градуальні опозиції, що характеризують соціальні явища з домінуючим

антонімічним образом володар (ґазда) – раб (хлоп, невільник);

. антоніми на позначення оцінки характеру та поведінки, зовнішнього вигляду

та фізичних якостей людини, серед яких виділяється опозиція юність –

старість;

3) менш чисельними, ніж градуальні є комплементарні антоніми (близько

10%), які включають антонімічні пари, що характеризуються кожне своїм

значенням і доповнюють одне одного до вираження всього родового поняття.

Антоніми-комплементативи, що використовує І.Муратов, поділяються на три

групи за морфологічними ознаками: іменникові, прикметникові та

прислівникові. У визначених групах наскрізний опорний образ – життя (живий,

безсмертний) – смерть (мертвий, смертний, потойбічний);

4) антоніми-контративи, як і антоніми-комплементативи, представлені у

поезії І.Муратова порівняно невеликою групою антонімічних пар (близько

10%). Цей тип антонімів включає слова, які представляють векторну

протилежність і діляться у І.Муратова на п’ять тематичних груп:

а) антоніми, що характеризують соціальні явища (зло – добро);

б) антоніми на позначення руху предмета у просторі (прийшов – пішов);

в) антоніми, що відтворюють різного роду конкретні дії (відчини –

зачини);

г) антоніми, які характеризують явища природи (дмуть – перестануть);

д) антоніми, що виражають різні емоції, почуття (захолодив – зігрій).

У поета переважають антоніми, що виражають почуття, внутрішній стан,

емоції, а не матеріальні явища;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17