Синонимия и антонимия в поэзии

семантичного та лінгвопоетичного.

РОЗДІЛ 2

Лексичні синоніми як засіб виразності в поезії І. Муратова

2.1. Лексико-семантична характеристика синонімів у творах поета

2.1.1. З історії питання лексичної синонімії

Однією з характерних ознак поезій І.Муратова є висока частотність

уживання синонімічності слів. Синоніми як один з найважливіших

лінгвостилістичних засобів розглядаються у лінгвостилістиці, у поетиці

віддавна.

Ще давні греки дійшли висновку, що саме в синонімах виражається

багатство мови. Римські вчені усвідомили не тільки схожість слів-синонімів,

але й різницю між ними. Так, наприклад, М. Квінтиліан писав: “Так як у

різних речей назви різні – або більш точні, або більш красивіші, або більш

виразніші, або краще звучать, – то всі вони повинні бути не тільки відомі,

але й наготові і, так би мовити, на виду, щоб, коли вони знадобляться тому,

хто говорить, можна було легко відібрати з них найкращі” [M. Quintilianus,

149].

У XVII ст. успішно працювали над визначенням природи синоніма

французькі вчені. У 1718 р. вийшла у світ об’ємна і досить значна за

змістом праця Жирара під назвою “Правильність французької мови, або різниця

значень слів, що можуть бути синонімами”. Француз Бозе зібрав і видав в

одній книзі французькі синоніми; через декілька років абат Рубо видав

“Большой синонимический словарь” французької мови. Із німецьких учених

XVIII ст. синонімами цікавились Аделунг і Ебергардт, із англійських –

Джонсон. Першою українською працею, що якоюсь мірою торкалася проблеми

синоніма, була “Лексикон словеноросский и имен толкование” П.Беринди, яка

вийшла у Києві у 1627 р.

У сучасній лінгвістичній літературі існує чимало визначень понять

синоніма і синонімії. Щодо самого існування явища лексичної синонімії деякі

дослідники висловлюють сумнів, вважаючи, що синонімія – це взагалі

винайдене лінгвістами поняття: “Синонімії, як вона традиційно

витлумачується, у мові взагалі немає. Це одна з фікцій, що рудиментарно

існує в науці про мову” [Звегинцев, 1963, 137-138]. Л. Блумфілд заперечував

наявність дійсних синонімів, оскільки між словами завжди існують деякі

відмінності: “Якщо які-небудь форми фонетично відмінні, ми вважаємо, що їх

значення також відмінні... Коротше кажучи, ми вважаємо, що насправді

синонімів не існує” [Блумфилд, 148].

Ми гадаємо, що явище, яке ми називаємо лексичною синонімією і

синонімами, існує і його необхідно досліджувати. Інша річ, що мають на

увазі під цим терміном ті, хто заперечує існування синонімії.

Зважаючи на велику кількість дослідників, які користуються нерідко

різною термінологією і методикою аналізу мовних явищ, належачи до різних

напрямків і шкіл у лінгвістиці, існують і різні типи визначень. Які ж

основні групи визначень існують у мовознавчій літературі?

А.П. Євгеньєва так характеризує синоніми: “Синонімом слід вважати таке

слово, яке визначилось у відношенні до свого еквівалента (до іншого слова з

тотожним чи максимально близьким значенням) і може бути протиставленим йому

за якоюсь лінією: за тонким відтінком у значенні, за вираженням експресії,

за емоційним забарвленням, за стилістичною приналежністю, за

сполучуваністю, і, відповідно, займає своє місце в лексико-семантичній

системі літературної мови” [Евгеньева, 1970, 11]. Приблизно такого ж

погляду дотримується і А.Б. Шапіро: “Синонімами є різні за своїм звуковим

складом слова, які визначають одні і ті ж поняття, у вираження яких

вносяться додаткові відтінки значення” [Шапиро, 1955, 75]. М.Ф. Палевська

розгортає цю дефініцію: “...синонімами слід вважати, – пише вона, – слова

та еквівалентні їм фразеологічні звороти, які при різному звучанні

називають одне і те ж явище об’єктивної дійсності і розрізняються

відтінками основного , спільного для кожного з них значення або

віднесеністю до різних мовних стилів, або тим і другим одночасно, здатністю

до словотворення, утворення форм суб’єктивної оцінки та сполучення з іншими

словами” [Палевская, 1967, 67]. В.С. Ващенко характеризує синоніми як

“усталені у мовному вжитку ряди лексичних одиниць, співвідносних з одним чи

кількома пов’язаними між собою поняттями, певною мірою близьких за своїми

семантико-стилістичними властивостями” [Ващенко, 1981, 13].

Ж.П. Соколовська, аналізуючи синонімічні зв’язки прикметників із значенням

узагальненої позитивної якісної оцінки, висуває тотожність первинних

семантичних елементів предметно-логічної частини значення як критерій

синонімічності. Дослідниця характеризує синоніми як “семами, тотожні за

первинними семантичними елементами своєї смислової структури , але не

тотожні в цілому, які розрізнюються додатковими елементами, експресивно-

стилістичною характеристикою, граматичною оформленістю, лексичною та

синтаксичною сполучуваністю” [Соколовская, 1970, 7-8]. На обмеженість

сполучуваності близькозначних слів указує також Ф.Р. Палмер [Palmer, Р.44].

Однак існують і визначення іншого типу, які характеризують лексичні

синоніми не через значення слова, а через їх “поведінку” в тексті. При

цьому основною ознакою синонімів вважається їх взаємозамінність у текстах.

Л.А. Булаховський відносить до синонімів слова, тотожні за значенням:

“Слова, здатні в тому ж контексті або в контекстах, близьких за змістом,

заміняти одне одного без відчуття помітної одмінності у змісті, мають назву

синонімів” [Булаховський, 1955, 32]. Взаємозамінність є ознакою синоніма і

у визначенні Б.В. Горнунга: “...синонімами є слова, взаємозамінні у певних

контекстах, що перебувають у суворому співвідношенні одне з одним, але не в

будь-яких контекстах” [Горнунг, 1965, 98]. Названі типи визначення мало

суперечать одне одному. Однак спроби дати визначення синонімії тільки через

взаємозамінність або ввести це явище (взаємозамінність) у систему ознак

синонімів не здобули в лінгвістиці останніх років достатньої підтримки, бо

визначення синонімів як слів, що мають семантичні відмінності, не

передбачає їх обов’язкової взаємозамінності [Лисиченко, 1977, 84-85]. Майже

всі названі визначення, на думку дослідників, відрізняються переважно

ступенем розкриття поняття "значення слова".

У 70-90-х роках у визначення поняття “синонім” вводиться розуміння

значення слова як структури і запроваджуються елементи компонентного

аналізу. Такі визначення ми бачимо, наприклад, у працях Д.М. Шмельова, який

зазначав, що “...синоніми – це слова, відмінними семантичними ознаками яких

є тільки такі ознаки, які можуть усталено нейтралізуватися в певних

позиціях. Чим більше таких позицій, тим вищий ступінь синонімічності

відповідних слів, тим частіше може здійснюватись їх взаємозамінність”

[Шмелев, 1973, 130]. У цьому визначенні взаємозамінність вважається не

причиною, а наслідком синонімічності і проявом різного її ступеня. Автор

підкреслює, що відмінним у синонімів є тільки ознаки, які можуть

нейтралізуватися, отже, не є денотатом чи сигніфікатом, тобто

найсуттєвішими компонентами значення. Через взаємозамінність (із залученням

компонентного аналізу) дає визначення синонімів і Л.О. Новиков: “Два (чи

більше) ЛСВ є синонімами, якщо вони, маючи різні знаки (лексеми), здатні

завдяки тотожності або схожості значень заміщати одне одного у всіх або

певних контекстах, не змінюючи змісту висловлення” [Новиков, 1982, 228]. Як

бачимо, цей автор вважає, що синоніми можуть мати тотожні або схожі

значення і заміщати одне одного частково або повністю.

На підставі ступеня близькості значень двох слів Ю.Д. Апресян поділяє

синоніми на точні і квазісиноніми. Точні синоніми – це слова, семантичний

обсяг яких повністю збігається, у квазісинонімів семантичний обсяг

збігається частково [Апресян, 1988, 509]. Для того, щоб квазісиноніми

(“неточні синоніми”) були взаємозамінними, необхідно, “щоб їх семантичні

відмінності в ряді позицій могли нейтралізуватися” [Апресян, 1995, 235].

Те, що Ю.Д. Апресян називає квазісинонімами, є власне синонімами за їх

сутністю і функцією. Ю.Д. Апресян до основних ознак синонімів відносить

однакову предметно-понятійну віднесеність, приблизно однакову

сполучуваність (валентність), належність до однієї частини мови [Апресян,

1974, 223].

Оригінальний підхід до лексичних синонімів застосував С.Г. Бережан.

Синонімами він називає “слова, які збігаються семантично і розрізняються

лише стилістичними особливостями або особливостями використання” [Бережан,

1973, 87]. Отже, за С.Г. Бережаном, синоніми мають тільки стилістичні

відмінності або особливості використання при тотожності семантики. Однак це

визначення стоїть у вченого в іншому контексті, де протиставляються не

просто синоніми, а слова названої С.Г. Бережаном групи іншим словам з

різним ступенем близькозначності, які охоплюють інші загальновизнані групи

синонімів. Тому в сукупності вимальовуються все ті ж групи синонімів і

особливості їх протиставлення.

Дослідники української мови визначають синоніми як “слова, що

означають назву того самого поняття, спільні за своїм основним значенням,

але відрізняються значеннєвими відтінками або емоційно-експресивним

забарвленням (або тим і іншим одночасно)” [СУЛМ: ЛФ, 60]. М.А. Жовтобрюх,

Л.А. Лисиченко також вказують на спільну предметно-понятійну основу

синонімів і відмінності у відтінках значеня слів: “Слова, що відрізняються

одне від одного звуковим складом, але означають назву того самого поняття з

різними значеннєвими відтінками чи емоційним забарвленням, називаються

синонімами” [Жовтобрюх, 1984, 66); “синоніми – це слова що називають одно

поняття і відрізняються відтінками в значенні” [Лисиченко, 1977, 70].

Як бачимо, визначення українських дослідників ґрунтуються на визнанні

спільності предметно-понятійного компонента при наявності семантичних

відмінностей, які називають відтінками значення, семами або

диференціальними ознаками.

У сучасній зарубіжній літературі синоніми також розглядаються як

близькозначні слова, що мають певні смислові відмінності [Soule, 1981,

Р.11].

Отже, за вихідний пункт нашого дослідження візьмемо традиційне

визначення лексичного синоніма: “Синоніми – слова, що означають назву

одного й того ж поняття, спільні за основним лексичним значенням, але

відрізняються значеннєвими відтінками або емоційно-експресивними

забарвленням (чи тим і тим водночас), або сферою стилістичного використання

чи можливостями поєднання з іншими словами” [СЛТ, 1985, 249].

Одним із суттєвих питань цього розділу є класифікація синонімів.

Існують різні спроби їх семантичної класифікації. Найбільш поширеним, якого

дотримуємося і ми, є поділ синонімів на ідеографічні (логічні), емоційно-

експресивні та стилістичні [Лисиченко, 1973, 43-45; Коваль, 1987, 37-39].

Деякі дослідники поділяють синоніми на семантичні (ідеографічні,

понятійні), семантико-стилістичні та стилістичні [СУЛМ, 1993, 117; СУЛМ:

ЛФ, 1973, 69-70; Палевская, 1964, 34].

Проте ми зазначили тільки загальну класифікацію синонімів, у межах

кожного з підрозділів якої може бути своя диференціація.

У подальшому викладі будемо користуватися термінами ідеографічні,

емоційно-експресивні та стильові.

2.1.2. Ідеографічні синоніми в поетичній тканині творів

І. Муратова

Як показують наші дослідження, найчисленнішу групу у поезіях

І. Муратова складають синоніми ідеографічного типу: у процентному

відношенні це близько 50%, 40% складають емоційно-експресивні синоніми, і

лише 10 % – стилістичні.

Співвідношення 40% – емоційно-експресивні й 10% – стилістичні є до

певної міри умовне, оскільки, як відомо, групи емоційно-експресивних і

стилістичних взаємно пов’язані: емоційні слова пов’язуються з певними

стилями.

Що ж до значної переваги ідеографічних синонімів, то, на нашу думку,

це зумовлене естетичними настановами автора, своєрідністю його творчої

манери, особливостями спрямування віршів: для нього важливо передати

найтонші відтінки явища, чому й сприяють ідеографічні синоніми.

На думку М.Ф. Палевської, семантичні, або ідеографічні синоніми – це

“стилістично нейтральні слова, що відрізняються один від одного відтінками

основного, спільного для кожного із них значення” [Палевская, 1964, 34].

А.П. Євгеньєва вказує, що характерною особливістю ідеографічних синонімів є

тотожність сполучуваності [Евгеньева, 1966, 16]. Ю.Д. Апресян у статті “До

проблеми синоніма” зазначає, що в мові при наявності адекватних слів

відбувається диференціація значень; кожне слово виникає ніби у відповідь на

певну потребу [Апресян, 1957, №6, 67]. Розвиваючи цю думку, Л.А. Лисиченко

вважає, що ідеографічні синоніми “виникають внаслідок фіксування в слові

диференціальних ознак поняття. Вони відрізняються тим, що в синонімічному

слові фіксується якась нова риса самого явища, риса, що в значення

синонімічних слів, які існували до цього, не включалася” [Лисиченко, 1977,

71]. У інших дослідженнях читаємо: “Характерна особливість понятійних

синонімів полягає в тому, що вони, означаючи те саме поняття, різняться між

собою додатковими значеннєвими відтінками, тобто обсягом семантики, яка

притаманна кожному з них” [СУЛМ: ЛФ, 1973, 69].

Таким чином, можливість передавати відтінки того самого поняття

забезпечується тим, що для його позначення в мові існує кілька слів; з

другого боку, потреба передавати семантичні відтінки зумовила виникнення

кількох слів для позначення того самого поняття, тобто спричинилася до

виникнення ідеографічних синонімів.

Як зазначають мовознавці, якихось істотних відмінностей в емоційному

забарвленні чи стилістичному використанні між ідеографічними синонімами не

існує,зате додаткові семантичні відтінки їх часом досить прозорі.

Погоджуючись із думкою вчених, вважаємо, що основне призначення

ідеографічних синонімів у мові – служити засобом точного вираження думки в

кожному конкретному випадку мовного вживання.

Залежно від компонента, яким відрізняються значення двох синонімів,

розрізняють такі підгрупи ідеографічних синонімів [Евгеньева, 1970, 11;

Лисиченко, 1977, 71-73].

1. Синоніми, що служать для підкреслення і виділення певної ознаки

того ж поняття, яка з погляду мовця є істотною.

2. Синоніми, що служать для виявлення ступеня чи міри ознаки, якості

або стану.

3. Синоніми, що характеризують інтенсивність дії або стану.

4. Синоніми, що підкреслюють якусь особливість.

5. Синоніми, відтінки значення яких пов’язані з характером

сполучуваності, властивої кожному з членів синонімічного ряду (СР), або з

приналежністю до словотворчих парадигм різної повноти.

Дотримуючись думки Л.А. Лисиченко, зазначимо, що останню підгрупу

синонімів ми відносимо до ідеографічних, бо “відмінності їх значення

пов’язані також з відмінностями в понятті, але такими, що знаходять

виявлення в системі мовної структури” [Лисиченко, 1973, 45].

Синоніми, що служать для підкреслення і виділення певної ознаки того ж

поняття, яка з погляду мовця є істотною. Серед ідеографічних синонімів у

поезії І. Муратова переважають синоніми, у значенні яких виділяється певна

сторона, ознака, риса названого словом явища, яка в значенні інших членів

СР відсутня. Синоніми першої підгрупи у поета можна поділити на такі

семантичні групи:

1) іменникові синонімічні слова, що репрезентують різну міру

абстрактності ознаки: полум’я – огонь (47, 167), заграви – барви

(1969, 20), пахощі – запах (23), наосліп – навмання (47), край – рубіж

– межа (1980, 132), образи – кривди (160), безмов’я – тиша (149, 177)

, точність – влучність (180), ключі – джерела (180), безгоміння –

тишина (376), тиша – мовчання (397);

2) іменники-синоніми з додатковими ознаками конкретних явищ: вокзали –

порти (52), димом – пеленою (55), знак – емблема (63), траса

–шосейність (88), шлях – стежина (106), прах – тлін (120), намети –

шатра (242), урвища – обрив (381).

З дослідження видно, що до цієї підгрупи належать переважно іменникові

синонімічні пари. Так, у семантичній групі, до якої входять іменникові

синоніми, що позначають різну міру абстрактності ознаки, помітно

вирізняється синонімічний образ тиша (тишина) – безмов’я (мовчання, німота,

безгоміння): "З пахучого безмов’я квітки – плід. А з тиші зоряної – мрії

Злітають і сідають край води" (149); "Ніби шелест полотна, – Серця радість

домоткана... Щезло й це! Сама луна. Безгоміння. Тишина." (376); "І щось

було у цім бездонне, Немов являла тиша ця Мовчання кругові кордони (397).

Іменники тиша – безмов’я відрізняються різною мірою абстрактності ознаки,

як, наприклад, у цьому тексті: "Вечір. Тиша. Примружився всесвіт. Ніч.

Безмов’я. Задумався світ". (177). Лексичні значення цих слів настільки

близькі, що різняться лише специфічними значеннєвими ознаками. У тому й

відчувається рука великого майстра, щоб уміло протиставити близькі поняття.

Вечірня тиша – лише безвітря, затишшя. У цьому спокої “примружився

всесвіт”, чекаючи ночі, яка принесе повну, глибоку тишу – безмов’я. І в

цьому мовчанні “задумався світ”. Поет протиставляє всесвіт і світ, а разом

з цими антонімами у протиставні відношення вступають ідеографічні синоніми

тиша – безмов’я. Якщо розглядати це глибше, то побачимо, що митець,

протиставляючи, об’єднує поняття, і перед читачами постає єдиний безмежний

простір, у якому ліричний герой почуває себе вільним, упевненим у собі.

Розгляньмо інші фрагменти, які демонструють місце синонімічних слів

першої семантичної групи серед синонімів аналізованої підгрупи: "В

південних пахощах ночей Відчув я моря запах млосний" (23); "Повзуть мізерні

осуди й огуди, Щоб ти мене убила у собі..." (354). Так, слова запах і

пахощі відрізняються тим, що запах, крім приємних пахощів, передбачає ще й

неприємні запахи; осуди й огуди вказують на негативне відношення до

суб’єкта, але слово осуд пов’язане в основному із несхваленням вчинків, а

огуда – з неславленням. Тож, як бачимо, у значенні наведених синонімів

підкреслюється певна ознака поняття, яка з точки зору того, хто говорить, є

істотною.

У творах І. Муратова синоніми такого типу дуже часто вживаються поруч,

доповнюючи один одного: "Я славлю інших мов із рідною співзвучність: Беру й

вертаю знов музичність, точність, влучність" (180). Поет намагається

наблизити абстрактні синонімічні поняття точність – влучність до конкретних

завдяки поєднанню з антонімічною парою дієслів конкретного значення беру

–вертаю. Та на відміну від попереднього прикладу, де близькість антонімів

надає уривку протиставності, протиставлення не проявляється, а навпаки,

яскраво проступає об’єднання смислових відтінків двох ідеографічних

синонімів. Ми спостерігаємо, як накладаються смисли двох слів, де точність

уособлює в собі пунктуальність, правильність, визначеність, а влучність має

ще один нюанс – попадання прямо в ціль без промаху.

Аналіз даної поезії показує, що вибір тих чи інших синонімів залежить

ще й від потреб віршування – від необхідності витримувати певний ритм, і,

звичайно, риму, що відповідає творчому задумові поета. Отже, одним із

технічних чинників використання ідеографічних синонімів є внутрішнє

римування. Один із синонімів (влучність) як рима увиразнює семантику іншого

(точність), який впливає на функціонально-художній фактор у тексті.

Неабияке мистецьке вміння виявляє поет, використовуючи інший найбільш

уживаний СР вогонь (огонь) – полум’я, бо лексичне значення цих

логічнозмістовних синонімів досить близьке: "Та нам майбутні ті бої Тоді

здавалися такими, Як зараз – в полум’ї і димі, На згарищах чужих руїн... Ми

знали – йти в огонь не страшно." (47).

Як було вже зазначено, поетичному стилеві І. Муратова притаманна

метафорика. Серед синонімічних слів аналізованої групи вирізняються

метафоричні сполучення, що поглиблюють асоціативні образи. Візьмімо для

прикладу такий текст: "Ще юні – вже напівживі, Ще й не жили, а вже

існують... Ну як вогонь вселити в них, Цілюще полум’я натхнення" (167).

Слова вогонь і полум’я в мові дуже близькі значеннєвими відтінками і можуть

заміняти один одного. Але в даному контексті кожен із цих синонімів займає

свою, єдино правильну нішу. Переносне значення вогню як вогняної стихії, що

повинна вселитися в юних, відповідає задумові поета тільки в сполученні з

дієсловом вселити. У цьому сполученні втілено динамізм і енергію покоління

І.Муратова, яке прагне передати гарячу енергію вогню юним. Для поета вогонь

– не абияка вогняна стихія, а цілюще полум’я натхнення, полум’я пристрасті,

у якому згорають без останку. На думку автора, сила вогню могутня, але сила

полум’я ще могутніша. Отож метафоричні синоніми вогонь і полум’я, виконуючи

свою експресивно-образну функцію, створюють емоційний настрій тексту.

Слід відзначити, що різниця між метафоричними словами-синонімами, що

входять до першої підгрупи, смислові відмінності їх один від одного

проступають у тих випадках, коли вони певним чином протиставляються або

зіставляються у тексті. Саме при зіставленні або протиставленні посилюється

образність, виникають потрібні авторові художньо-естетичні асоціації.

Інколи він поєднує з синонімами слова, які зазвичай не поєднуються: "Знов

люблю і забуду відразу Все, що в муках для себе відкрив: Безотруйну

вчорашню образу І трутизну сьогоднішніх кривд" (161). Поет зіставляє

значення синонімічних слів образа і кривда: образа – сильніша, але

безотруйна, а кривда (рос. обида) легша, але отруйна. Якщо ми уважно

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17